Письменниця-фантастка Ірина Грабовська завершила цикл «Замок із кришталю», до якого увійшли три книжки — «Зірки і кістки», «Земля крилатих» і, власне, «Замок із кришталю».
Третя частина щойно вийшла друком у видавництві Vivat і вже захоплює полиці книгарень, її також можна замовити онлайн.
DIVOCHE.MEDIA поспілкувалось з авторкою про творчість, некромантів, крилатих людей та квір-персонажів у фентезійних світах.
«У мене було сильне бажання зафіксувати історію, розповісти людям про війну на Сході, бо я родом із Донеччини»
Моя перша книжка не була фентезійною. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» — документальна хроніка операції з оборони Луганського аеропорту у 2014 році, і я не планувала її писати, а просто приєдналася до проєкту як редакторка-волонтерка.
У мене було сильне бажання зафіксувати історію, розповісти людям про війну на Сході, бо я родом із Донеччини. Вже потім, коли автори побачили, що зібрали понад 120 інтерв’ю і створили буквально панорамний огляд всього, що відбувалося в Луганську й околицях, — вирішили написати документальну книгу й дати слово учасникам тих подій. Зрештою над проєктом працювали п’ятеро співавторів — це я (під псевдонімом Анастасія Воронова), луганські волонтери Анастасія і Сергій Глотови, військовий аналітик Дмитро Путята і військовослужбовець, учасник оборони Луганського аеропорту Юрій Руденко.
І все ж до дебютної дилогії у жанрі стимпанк «Леобург» я ніколи не думала про себе, як про фантастку. Я писала містичні історії, детективи, пригодницькі та історичні романи. Фантастику я обходила увагою, але потім мені спала на думку ідея із двійниками у паралельній реальності, і так почалася історія з містом вчених Леобургом.
«Я не хотіла б, щоб оригінальний “Замок із кришталю” бачили читачі»
Межі жанрів у фентезі доволі умовні. Між епічним, героїчним, мечем і магією та темним фентезі важко точно визначити межі, бо більшість творів написані саме на перетині жанрів. Класичний приклад фентезі меча і магії — цикл «Відьмак» Анжея Сапковського.
Високе фентезі, також з елементами пригод у стилі «меч і магія», писали чимало письменниць, зокрема Урсула Ле Ґвін, Робін Гобб та інші, але в мене немає окремого взірця серед письменників чи письменниць. Хоча на мене вплинула творчість Лі Бардуго — це одна з моїх улюблениць, вона пише чудових персонажів. Якщо візьмемо українських авторок — з того, що я читала, — найбільше під означення «фентезі меча і магії» підпадає трилогія «Клинок королеви» А.Achell.
На початку кожної презентації я розповідаю, як мій історичний роман про Бретань (регіон на північному заході Франції на півострові Бретань — прим. DIVOCHE.MEDIA) в 14-му столітті став фентезійною трилогією. Колись я була захоплена періодом Високого Середньовіччя, лицарською культурою з куртуазними правилами й культом Прекрасної дами, турнірами та двобоями честі. Тож коли прочитала про історію Жана де Монфора, який був змушений воювати за своє спадкове право на герцогство Бретань і зрештою став однією з найяскравіших бретонських історичних фігур, то вирішила написати про нього. Десь у той самий час я прочитала і «Айвенго» Вальтера Скотта, і мене захопила середньовічна тема.
У 2007 році історичний роман про бретонського герцога було важко надрукувати в Україні навіть попри те, що українська авторка Анастасія Байдаченко вже видала романи про Столітню війну. Вона, до речі, була першою моєю рецензенткою.
Думаю, те, що роман не вийшов тоді, — на краще. Мені довелося значно переосмислити характери персонажів для створення фентезі-трилогії, додати сучасні контексти, підкреслити певні акценти, детальніше дослідити історичну епоху й діячів, які є прототипами моїх персонажів, додати та розширити сюжетні лінії, тож я не хотіла б, щоб оригінальний «Замок із кришталю» бачили читачі. Зараз я зробила все набагато краще!
«Замок із кришталю — це бретонська метафора смерті, примарна обіцянка яскравого майбутнього без болю»
Свого часу мене зачарувала Бретань — хоча я там ніколи не бувала. Це така прекрасна пустка з квітами, довгі просторі пляжі, середньовічна архітектура, смарагдове море. Але понад усе — це трагічна історія самого бретонського народу. Бретонці — нащадки кельтів, їхня мова належить до кельтської мовної групи на відміну від французької, яка належить до романської групи. Через імперську французьку культурну політику бретонська мова і культура довгий час зазнавали утисків і занепадали. З одного мільйона мовців на початку 20 століття наразі бретономовних мешканців Франції лишилося близько 210 тисяч.
Щоби писати про Бретань, мені довелося вивчати зокрема і бретонський фольклор та культуру, і одна з казок називалася «Замок із кришталю». Там йшлося про сестру селянина, яку вподобав «принц Сонце» і вирішив із нею одружитися, забравши на небо. Зрештою, брат поїхав у гості до сестри, де побачив, що вона мешкає в кришталевому замку, але принц Сонце її ображає і б’є, а дівчина нічого не помічає, бо щоразу втрачає пам’ять на ранок. Це сумна історія, бо брат не зміг їй допомогти, а коли повернувся додому, виявилося, що на Землі минуло 300 років і всі, кого він знав, — давно померли.
Замок із кришталю — це бретонська метафора смерті, примарна обіцянка яскравого майбутнього без болю і страждань, яка не завжди справджується. Історія невесела, але образ мене свого часу вразив, тож він проріс у текст. Але це не означає, що в трилогії буде трагічний фінал. Він буде скоріше bittersweet, і читачі вже мають змогу самі в цьому переконатись — третя частина циклу в наявності у книгарнях.
«Якщо ви любите некромантів — це для вас»
Мені здається, вже давно немає нічого «першого українського», ми просто мало знаємо історію нашої фантастики. Оскільки я не досліджувала цей момент, то не буду називати свою книжку першою українською фантастикою про некромантів (магів, що володіють некромантією, — мистецтвом оживляти мерців, — прим. DIVOCHE.MEDIA). Зараз вийшло ще одне українське фентезі — «Кістяна вежа» Марі Морт, і, якщо ви любите некромантів, — це для вас.
Мої марвотворці (маги, які здатні оживляти мерців, — прим. DIVOCHE.MEDIA) — це династія магів із Небельгайма, одного з важливих людських королівств, яке веде загарбницькі війни й претендує на трон Великої Санжі. Вони здатні підіймати мертвих і змушувати їх коритися своїй волі за допомогою магічної сили від Зірки Смерті (принаймні, так вони гадають) — примарного божества того світу.
В трилогії зустрічаємо трьох марвотворців — це Етельріх, Король Смерть та його діти — принц Фольгерт і принцеса Ізвен. Перед боєм вони фарбують обличчя чорним та білим, аби наводити жах на ворогів та підбадьорювати свою армію.
Образ Короля Смерті теж прикочував до мене з бретонського фольклору. Смерть у бретонців чоловічої статі, його звуть Анку, це скелет у капелюсі й плащі, який їздить на скрипучому возі. Є чимало казок про те, як хитрі селяни намагалися перешкодити йому забрати когось із родини.
При дворі Етельріха та поруч із його дітьми зростає і спадкоємець Ретону, юний крилатий княжич Янн, головний герой трилогії. Саме з марвотворського двору читач починає подорож через всі три книжки, а Етельріх та Ізвен є одними з шістьох оповідачів, тож їхніми очима він бачить великі реальні битви давнини у фентезі-антуражі. Не буду розповідати про всі відсилання, пов’язані з марвотворською магією, але уважні читачі, які знають історію Столітньої Війни, знайдуть їх чимало.
«Мені подобається, коли фентезі-світ огортає тебе, і ти бачиш його прояви у дрібницях»
Провідна сюжетна лінія всього «Замку» — це становлення Янна і перетворення його на одного з найцікавіших політичних діячів того світу. Він крилатий, належить до раси птахів, як вони самі себе називають, хоч зовні нічим, окрім крил, від людей не відрізняються.
Також тут є звичайні люди; є нахвани — народ, що добре плаває й має зябра, які проявляються під водою; ґонґорці — також відомі як змії, де жінки мають отруйні залози й через те їхнє суспільство є матріархальним; є хетарці — схожі на людей істоти із рожевою горбкуватою шкірою та синьо-зеленими очима з жовтими райдужками; є ахиди — антропоморфні земноводні, здатні опановувати мови інших народів й перекладати письмово з багатьох мов та скріплювати слабкою природною магією угоди.
Переглянути цей допис в Instagram
Коли я вирішила, що хочу написати про крилатий народ, то одразу почала придумувати різноманітні традиції, пов’язані з пером і крилами, тут ми маємо і весільні, і поховальні, і бойові традиції, власну релігію та місцеві особливості у багатьох народів. Мені подобається, коли фентезі-світ огортає тебе, і ти бачиш його прояви у дрібницях — ритуалах, звертаннях, вшануванні, бо тільки так він відчувається живим і правдоподібним.
Для мене персонажі — це головне. Саме з персонажів я починаю придумувати свої історії. Я завжди знаю, про кого хочу написати, а не про що. Здебільшого автори фантастики починають із певної фантастичної гіпотези, але в мене все навпаки — світ оживає і доповнюється, коли я розумію, хто створює і рухає історію. І саме такі книжки в моєму топі, зокрема, це твори Бардуго й Аберкромбі, бо вони теж відперсонажні автори.
Я не асоціюю себе зі своїми персонажками, але, боже, скільки всього схожого зі мною переживають Мона та Ізвен! Вони кардинально різні: одна — крилата фрейліна, обмежена традиціями свого суспільства, друга — принцеса-воїтелька, що з дитинства готувалася боротися з братом за престол.
Та і в одної, і в іншої проблеми, що добре нам знайомі, — це і «скляна стеля» в патріархальному суспільстві, і засудження з боку таких самих жінок, і складність бути тією, ким ти хочеш, і вічне змагання за те, щоб тебе оцінили й побачили.
«Коли я читала про стосунки молодого герцога з його найвпливовішим соратником, я весь час думала, скільки в цьому пристрасті»
Квір-лінія була і в моєму історичному романі — це не щось, що я вигадала тільки зараз. Коли я читала в історичних книжках про стосунки молодого герцога з його найвпливовішим соратником, я весь час думала, скільки в цьому пристрасті — вони то клялися одне одному у вірності, то сварилися, то намагалися одне одного вбити, і, оскільки це були відомі бретонські дворяни, їхні взаємини харапудили всю Бретань. Утім, немає жодних переконливих історичних свідоцтв того, що шляхтич, який став прототипом Ольєра, мав відмінну від гетеросексуальної орієнтацію.
Мене приваблювала можливість показати усвідомлення власної ідентичності, орієнтації, боротьба з внутрішньою гомофобією, звільнення від стереотипів і власних нав’язаних суспільством обмежень. Саме тому я вирішила зробити Ольєра одним з оповідачів історії. І це повнокровний персонаж-гей, який переживає чимало всередині себе, але водночас його сексуальна орієнтація — не єдине, що його визначає. Це великий воїн, великий політик, великий злочинець і цікава особистість, що проходить карколомні трансформації й живе складне життя.
«Перший наклад розпродався за три тижні»
Якщо чесно, я не чекала, що перша книжка — «Зірки й кістки» (видання вийшло 2022 року — прим. DIVOCHE.MEDIA) — одразу стане настільки популярною. Перший наклад розпродався за три тижні. Якщо порівнювати з іншими моїми книжками чи міжавторськими збірками, для яких я писала оповідання, — такого не траплялось. Далі понеслося — мене почали тегати на фанартах, косплеях персонажів, скидати мені фанфіки і тіктоки про персонажів, і це мене неймовірно надихало. Книжка має зачіпати людей, дарувати їм емоції й надихати на власну творчість.
Далі до мене звернулися дівчата з телеграм-каналу про фантастику «У безхвостої відьми» і повідомили, що вони хочуть створити фандом (англ. fandom, буквально «фанатство» — неформальне субкультурне співтовариство, учасники якого об’єднані єдиним інтересом до фільму, книжки, серіалу тощо, — прим. DIVOCHE.MEDIA) за моєю трилогією, і що від мене нічого не потрібно, але щоб я була в курсі.
Я була дещо шокована, але сама записалася в цей чат, і там за півтора року сформувалася чудова читацька спільнота, куди я запросила й інших авторів. Наприклад, там є окрема гілка в Андрія Новіка, бо його «Медальйон трьох змій» якраз активно читали, і я втомилася перекидати йому повідомлення.
Також туди час від часу приходять авторка постапокаліптичної тетралогії «Машина» Дарія Піскозуб, авторка серії ретродетективів Євгенія Кужавська й авторка квір-бестселера «Майже хороші хлопці» Дар’я Чайка. Я дуже тішуся, що моя історія згуртувала разом цих прекрасних людей.
«На найважливіше завжди знаходиться час»
Писати серію — жахливо, нікому не раджу. Це могло бути жартом, але так і є. Особливо важко писати серію із наскрізним сюжетом, а не окремі серійні книжки. Виходить ніби один величезний роман, який пишеш багато років, і неможливо не писати далі, бо людям цікаво, чим завершиться, а ти їх уже «приручила», тепер треба дорозповісти.
Я можу не писати пів місяця, а потім видати два розділи за два дні й знову нічого не писати. В цьому дуже допомагає детальне планування, і, поки я не писала плани до книжок, я нічого так і не дописувала до кінця.
Я почала розробляти світ і персонажів у квітні 2020 року, першу чернетку «Зірок і кісток» дописала у квітні 2021-го. Друга книжка — «Земля Крилатих» — теж зайняла приблизно дев’ять місяців чистого письма. Я була змушена перерватися — коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, не могла писати. Третя книжка — «Замок із кришталю» — вийшла найбільша, її я писала рік і два місяці, але насправді вона мала б писатися довше, та я зробила собі марафон і за два місяці написала фактично 50% тексту до кінця. Через те, що я детально планую розгортання сюжету, технічно це було зробити не складно, але морально — дуже виснажливо. Я поки не віднайшла в собі сили почати працювати над новою історією.
Та письмо — це осердя моєї особистості, я писала, скільки себе пам’ятаю, тож для мене немає нічого важливішого, а на найважливіше завжди знаходиться час.
У нас склалося спонтанне об’єднання «Фантастичні talk(s)», ми зібралися в коментарях на фейсбуці, але у 2024 році нашому «жіночому колу» було три роки, ми провели літературний тур Україною «Фантастична Україна», вигравши грант від Українського інституту книги, провели безліч інтерв’ю із закордонними й українськими письменниками, зібрали чималу суму для «Госпітальєрів», випустили одну спільну збірку оповідань «Хроніки незвіданих земель», створили концепцію другої — «Мотанка», за участі інших авторок, і працюємо над іще однією.
