Українська поетка та військовослужбовиця Ярина Чорногуз написала свою першу прозову книжку, яка може вийти на початку 2027 року у Meridian Czernowitz. Вона складатиметься з есеїв про шість років служби в морській піхоті.
Про це авторка розповіла Ірині Славінській в подкасті DIVOCHE.MEDIA «На її плечах».
«Цю книжку я називаю книжкою досвіду. Вона про те, що я вважаю найважчим у своєму досвіді як жінки-військової. У цій книжці через есеї я намагаюся передати, наскільки можу, цей екзистенційний стан — бути довго солдатом у такій війні, як наша. Тобто вона про мої шість років служби матросом у морській піхоті», — поділилась Ярина Чорногуз.
Працювати над книжкою вона почала 2024 року, а основну частину написала протягом 2025-го, між вильотами БпЛА. За словами військовослужбовиці, робота над текстом допомагала відволікатися, але водночас змушувала повертатися до найважчих моментів служби.
«У моєму досвіді є багато сторінок, які я б хотіла забути, відпустити й не повертатися до них, як і в кожного, хто пройшов війну та армію. Але я себе садила і змушувала повертатися епізод за епізодом до цих найважчих моментів», — зазначила вона.
Чорногуз пояснила, що хотіла залишити свідчення про війну без героїзації та знецінення пережитого, а також долучитися до формування традиції жіночої комбатантської літератури.
«Мене дуже захоплює ідея, що в нас з’являється жіноча комбатантська література. І цією книжкою я хотіла б сприяти створенню цієї традиції або долучитися до неї, бо й до мене жінки писали, звичайно, твори про свій бойовий досвід», — сказала Чорногуз.
За словами авторки, есеї відрізнятимуться за стилем: у деяких читачі зможуть упізнати її як поетку, в інших — як людину, яка свідчить або збирає свідчення.
Говорячи про образ жінки-комбатантки у своїй прозі, Чорногуз зауважила, що не прагнула зобразити її ані героїнею, ані слабкою людиною: «Вона є тією, яка обирає дивитися на те, що проходить, максимально чесно, з відкритими очима. Їй дуже важить спільне. Їй дуже важить обов’язок і її вибір. Вона дуже у згоді зі своїм вибором».
Військовослужбовиця також зізналася, що їй самій непросто перечитувати написане.
«Коли я сказала, що в мене вийде прозова книжка, то говорила, що вона — це моє дзеркало, в яке я не хочу дивитися. Текст, який мені самій дуже нелегко перечитувати, тому що там оцей шлях, який хочеться відпустити. Можливо, є жінки, які пишаються і насолоджуються кожною сторінкою того, що вони пройшли на війні. Я — ні. Для мене там дуже багато болючих речей, які мені доводилося довго переживати», — наголосила авторка.
Чорногуз розповіла й про те, наскільки відрізняється робота над поезією та прозою під час військової служби. На її думку, вірш можна написати навіть у кризових обставинах, тоді як проза потребує тривалої концентрації та постійного повернення до тексту.
«Проза — це робота про концентрацію передусім, про довіру до власного голосу, звичайно. І це дуже нелегко, коли ти продовжуєш служити в армії, на війні. Таку книжку, по ідеї, треба було б написати, вже не служачи в армії. Але в мене такої можливості немає, тому я вирішила не відмовлятися тільки тому, що я служу далі», — додала вона.
Попри складність теми, у книжці знайшлося місце й для іронії. Чорногуз вважає, що українське суспільство вже потребує більше гумору в осмисленні війни.
«Я трохи переймаюся, що місцями моя книжка може бути надто серйозною. Але в ній я теж, як і всі військові, з деяких речей іронізую. Ну як можна цілком серйозно про це все написати?» — усміхнулася вона.
На думку поетки, жіноча комбатантська література може стати окремим українським літературним феноменом, який уже привертає увагу іноземних читачів.
«Я відчуваю, що публіка за кордоном розуміє: у нас тут, в Україні, у літературі з’являється щось дуже нове. Те, чого вони досі не бачили. Це феномен, про який ми говорили, — жіноча комбатантська література. Зараз це може бути саме український феномен. Це явище нашого часу, XXI століття, спричинене величезною війною та агресією. І вони це відчувають, — розповіла Ярина про реакцію іноземної аудиторії. — Їх вражає, напевно, простота і прямота, з якою я говорю в поезії про речі, які для них страшні. За моїми відчуттями, їх дивує, що про такий досвід можна сказати настільки коротко — віршами, наприклад».
Водночас Чорногуз зазначила, що реакції іноземної аудиторії бувають різними. На її літературні виступи переважно приходять люди, які підтримують Україну, проте трапляються й ті, хто ставить провокативні запитання. Як приклад вона згадала публікацію свого вірша британським військовим телебаченням: поряд зі словами підтримки з’явилися коментарі, автори яких називали українську поезію пропагандою.
Повну розмову з Яриною Чорногуз дивіться в подкасті DIVOCHE.MEDIA «На її плечах».
