Українські жінки стикаються з бюрократичними перешкодами та бездіяльністю державних органів у ситуаціях, коли намагаються захистити свої права щодо виховання та спілкування з дітьми.
Про свій досвід боротьби під час пресконференції, що відбулась 27 серпня у Києві, розповіли Яна Поліщук, Світлана Кофова, Альона Ковальчук, Олена Мілевська та Ольга Качківська-Щербюк. До них долучились психологиня, КПТ-консультантка й арттерапевтка Юлія Симоненко, психологиня Людмила Киричук, адвокатки Дарина Старовойтова та Олександра Калінка-Бондар, а також декілька матерів анонімно.
Під час заходу учасниці говорили про випадки, коли, за їхніми словами, судові рішення не виконуються, звернення до відповідних служб залишаються без належної реакції, а процеси щодо визначення місця проживання дітей чи відновлення контакту з ними тривають роками.
«Моя історія, мабуть, найтриваліша. Батько моєї 4-річної дитини приїхав на територію Німеччини, де я проживала під тимчасовим захистом з 2022 року у зв’язку з повномасштабним вторгненням, і шляхом обману вивіз дитину наступного ж дня до України. Це сталося 12 квітня 2023 року. Відтоді я пройшла дуже багато: органи опіки, суди, які тривають донині. В мене є виконавче провадження. В мене є рішення про забезпечення позову, яке дає мені право бачити дитину два тижні на місяць. Воно пройшло касаційну інстанцію. Проте це рішення жодного разу не виконувалося. За ці роки образ матері у свідомості моєї дитини повністю змінився і фактично зруйнований. Дівчинка, яка зростала зі мною і була до мене емоційно прив’язана, зараз під час зустрічі говорить мені: “Я тебе ненавиджу”», — поділилась своєю історією Ольга Качківська-Щербюк.
За словами жінки, водночас батько її дитини за допомогою залучених фахівців подає до суду психологічні висновки, що формують її образ як нібито ненадійної та небезпечної матері.
«Мої спроби побачити власну дитину служба, наприклад, у справах дітей характеризує як шкідливу материнську опіку. При цьому практично поза оцінкою залишається поведінка батька, який створив таку ситуацію. Я фактично виключена з життя доньки. І виникає дуже небезпечний механізм. Спочатку створюються умови для відчуження дитини від матері, потім наслідки багаторічної ізоляції називають власною волею дитини, а спроби матері відновити зв’язок — шкідливою опікою», — додала вона.
Схожі історії розповіли й інші. У деяких випадках жінки зазнавали фізичного насильства під час викрадення дітей або спроб побачитись із ними. Окрім цього, учасниці зустрічі зауважили, що часто метою позбавлення матерів опіки над дітьми є можливість уникнути мобілізації.
«Прикриваючись дітьми, намагаючись зробити собі статус батьків-одинаків шляхом відібрання в нас дітей, вони забезпечують собі “броню” та уникають мобілізації», — розповіла Альона Ковальчук.
Під час пресконференції Яна Поліщук оголосила, що жінки, в яких забрали дітей, планують створити громадську організацію, яка допомагатиме батькам: «Щоб кожен із батьків, неважливо, мама чи тато, мали право і брали участь у вихованні своїх дітей».
На думку адвокатки Олександри Калінки-Бондар, однією з найвагоміших проблем у цій категорії справ є відсутність ювенальних суддів, які б розглядали винятково справи, що стосуються захисту прав та інтересів дітей.
«Судові засідання призначаються раз на кілька місяців, коли підготовчі провадження у справах тривають по кілька років. І це все однозначно не на користь дитині й не на користь тому з батьків, хто обмежений у спілкуванні з нею. […] Я вважаю, що потрібно організовуватися й ініціювати внесення змін до чинного законодавства України, яке регулює ці правовідносини, і далі вже рухатися в напрямку захисту прав і інтересів і дітей, і матері», — зазначила юристка.
Олександра Калінка-Бондар переконана, що служби у справах дітей та управління з питань захисту прав дітей повинні отримати реальні повноваження відбирати дітей, коли є загроза їхньому психологічному здоров’ю.
«Вся ця емоційно нездорова обстановка, навіть присутність такої кількості людей, вже створює для дитини психологічний тиск і психологічний дискомфорт. Фактично дитина перебуває у складних життєвих обставинах. Крім того, необхідно забезпечити кожну службу у справах дітей психологом, який би міг спілкуватися з дитиною. І, можливо, реалізувати варіант налагодження спілкування і забезпечення спілкування матерів із дітьми в спеціально відведеному місці в присутності психолога за рішенням, наприклад, органу опіки та піклування. Я вважаю, що мають бути спеціалізовані державні виконавці, які мали би відповідні навички щодо спілкування з дитиною і могли би керувати реально процесом виконання рішення», — сказала вона.
Водночас адвокатка Дарина Старовойтова наголосила, що у таких справах важливо не лише враховувати думку дитини, а й досліджувати обставини, за яких вона сформувалася. Також вона закликала впровадити персональну відповідальність посадовців за порушення.
«Не виконано судове рішення про забезпечення позову, мати не побачила дитину — персональна відповідальність виконавця», — заявила юристка.
- Раніше журналісти NGL.media провели розслідування про ГО «Батько має право», що під виглядом юридичної допомоги чоловікам упродовж майже дев’яти років організовує в Україні викрадення і переховування дітей. В усіх випадках події розгортались за однаковим сценарієм: жінки самі віддавали дітей батькам на чергову заплановану зустріч, після чого телефони вимикали, а дітей повністю ізолювали від матерів, розраховуючи, що суд віддасть дитину тому з батьків, з ким вона проживає останні кілька років, «керуючись інтересами дитини, щоб ще більше не травмувати її». Журналісти змогли підтвердити щонайменше 72 випадки, у яких жінки постраждали від діяльності організації.
