Про обурливу поведінку викладача Львівського національного університету ім.І. Франка Йосипа Лося першою заговорила журналістка Катерина Родак, яка раніше навчалась у цьому закладі. Викладач закривався з нею в кабінеті, говорив, що її оголені коліна його збуджують, гладив по руці. Після допису Катерини в соцмережах почали з’являтися десятки подібних історій від інших студенток Лося. Свою вину професор заперечує. Його звільнили з університету. Він намагався поновитися через суд, але невдало. 

Колишня студентка Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого Софія Сапожнік звинуватила викладача режисури та майстерності Андрія Білоуса у сексуальних домаганнях під час навчання. Після цього акторки Молодого театру, де той був директором, почали масово розповідати про сексуальне насильство з боку Білоуса. Зараз він перебуває під вартою. Його підозрюють у сексуальному насильстві та зґвалтуванні п’яти дівчат, дві з них були неповнолітніми. 

Викладач університету Карпенка-Карого Володимир Талашко запрошував студенток до себе додому нібито на репетиції, де чіплявся і роздягав. Про це заявили щонайменше шість дівчат. Поліція доказів не знайшла. А сам Талашко звільнився з університету.

На жаль, університети нерідко стають простором, де кривдники почуваються безкарно. І хоча всі жінки є вразливими до сексуального насильства, нападів і домагань, у ще більшій зоні ризику перебувають студентки, свідчать результати дослідження «Гендерна рівність у вищій освіті: максимізуємо вплив».

Історично університети в усьому світі часто повільно реагували на повідомлення про насильство щодо жінок. Деякі заклади освіти навіть ставали на захист порушників, які обіймали високі посади. Практика захисту репутації закладу замість реагування на повідомлення про насильство досить поширена й досі. Як наслідок, розвивається культура безкарності для порушників замість культури відповідальності, яка б перешкоджала скоєнню злочинів. 

Дослідниця Гелен Мотт говорить, що сексуальні домагання, як й інші форми гендерного насильства, є нападом на тіло та на розум. Вони дестабілізують жінок, тримають їх у стані страху та безсилля.

Небезпечний публічний простір має не лише соціальні, а й відчутні освітні та економічні наслідки для жінок. Науковиця наводить приклад студенток із Делі (Індія): вони готові обрати університет, який на дев’ять позицій нижчий у рейтингу, аби користуватися безпечнішим маршрутом, що зменшує ризик зґвалтування на 3%.

Щоб почуватися в безпеці під час поїздок, жінки щороку витрачали у 16 разів більше коштів (ця сума майже дорівнювала подвійній середній платі за навчання) і були готові щодня проводити в дорозі на 40 хвилин довше. Чоловіки готові вибрати безпечніший шлях, якщо час на його подолання буде більшим лише на чотири хвилини.

Без припинення насильства неможливо досягти гендерної рівності та розширення прав і можливостей для жінок та дівчат. Кандидатка юридичних наук, доцентка, адвокатка, експертка з гендерної рівності та недискримінації Катерина Ілікчієва говорить, що для ефективного запобігання сексуальним домаганням у закладах вищої освіти потрібні три складові: наявність механізму належного реагування на заяви, поінформованість про цей механізм і безпека звернення.

Механізм реагування має бути закріплений положенням або іншим внутрішнім правовим документом. Інструкцію про те, куди можна звернутися та як подати скаргу, а також алгоритм подальших дій, треба не просто ухвалити, а й прокомунікувати: зробити доступними на сайті, щоб їх було легко знайти. 

В Україні вже зробили перший крок до того, щоб заклади вищої освіти були більш безпечними і мали механізм реагування на випадки насильства. Так, Міністерство освіти і науки України затвердило «Методичні рекомендації щодо впровадження політики протидії дискримінації, сексуальним домаганням та підтримки рівності у закладах вищої освіти України». Це документ, у якому прописані основні терміни і поняття, механізм подання скарг та хто їх має розглядати, принципи, якими варто керуватися в роботі. Виконання рекомендацій — це складова «Державної стратегії забезпечення гендерної рівності в сфері освіти до 2030 року». 

Робота над документом відбувалася за експертного супроводу гендерної радниці міністра Олени Харитонової. До розробки проєкту рекомендацій експертно долучились фахівчині Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» та кандидатка соціологічних наук, доцентка, голова комітету протидії дискримінації, сексуальним домаганням і булінгу Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тамара Марценюк.

Заклади вищої освіти можуть взяти «Методичні рекомендації» за основу і створити свої внутрішньоуніверситетські політики. Тамара Марценюк наголошує, що, з одного боку, заклади мають автономію у створенні політик, а з іншого, рекомендації МОН — це рамка, на яку можна спертися.

Експертка зазначає, що, працюючи над рекомендаціями, вона намагалася розширити фокус уваги і говорити не лише про сексуальні домагання, а й передумови їхнього виникнення: «Якщо, наприклад, у закладі толеруються сексистські висловлювання, то далі слова можуть переходити у поведінку». 

Адвокатка Катерина Ілікчієва доповнює, що сексуальні домагання можуть перерости в сексуальне насильство, зґвалтування та інші форми насильства. 

На думку експерток, щоб механізми реагування справді працювали, звернення мають бути захищеними. Йдеться про безпечну процедуру подання скарг і комунікацію випадків без розголошення імен фігурантів.

«Не будемо забувати, що віктимблеймінг буяє пишним цвітом. Але сексуальні домагання — це не про поведінку провокації. Це про те, що інша людина вважає, що до тебе можна ставитися таким чином. І коли ми говоримо про заклади освіти, то дівчина прийшла отримувати професію, а не бути об’єктом чиїхось фантазій», — додає Ілікчієва. 

Юристка переконана, що заклад, який хоче мати позитивний імідж, збільшення кількості абітурієнтів і здобувачів освіти, буде впроваджувати подібні положення і не просто декларувати їх, а створювати насправді дієві механізми реагування. 

У Києво-Могилянській академії «Положення протидії дискримінації, сексуальним домаганням і булінгу» працюють з 2018 року, постійно змінюються і доповнюються. 

«Дуже складно все прописати одразу. Політики — це такий живий організм, який постійно доповнюється. Ми будемо цього року знову її допрацьовувати», — розповідає Тамара Марценюк.

Реалізації цих принципів сприяє Комітет із протидії дискримінації, сексуальним домаганням і булінгу — постійний орган при президентові НаУКМА. Його створили як відповідь на скандал, що стався ще у 2017 році. Тоді викладача факультету правничих наук Олексія Курінного звинуватили у неналежній поведінці. Зокрема, у фейсбуці він відкрито писав, що студентки нібито зваблюють його мініспідницями.

Через відсутність реакції керівництва університету на звернення активістки провели акцію «Ні насильству в університеті». Після цього в НаУКМА вирішили створити комісію, яка розглядатиме подібні випадки та реагуватиме на скарги.

Це показовий приклад того, як студентський протест може змінювати інституції. Саме завдяки публічному тиску та солідарності такі теми перестають замовчувати. Подібні акції відбуваються і сьогодні, зокрема, у 2025 році десятки людей вийшли на мітинг у Києві після повернення до Молодого театру режисера Андрія Білоуса, якого звинувачували у домаганнях. Такі протести важливі, адже вони показують, що культура нульової толерантності до насильства формується не лише через офіційні процедури, а й через активну позицію спільноти.

Продовжуючи розмову про гендерну рівність у закладах вищої освіти, Тамара Марценюк наголошує: вона не має бути окремою ініціативою, а повинна впроваджуватися системно — через різні політики та практики університетів.

“

«Я прихильниця ідеї мейнстримінгової пріоритезації. Щоб на різних кафедрах, програмах, у різних структурах була інтегрована складова забезпечення гендерної рівності та протидії домаганням. Стратегічно важливо не робити якесь гетто з питань недискримінації та гендерної рівності, а вводити ці питання в якість навчального процесу».

— Тамара Марценюк

В дослідженні Британської Ради також наголошується, що інтеграція гендерного підходу в освітній процес підвищує якість викладання та соціальну значущість знань, технологій і інновацій, що створюються в результаті.

«Гендерна перспектива сприяє глибшому розумінню потреб, поведінки та установок усього населення. Навчання з урахуванням гендерного підходу також розвиває критичне мислення студентів, надаючи їм нові інструменти для виявлення соціальних стереотипів, норм і ролей, пов’язаних із гендером. Таким чином вони навчаються розвивати навички, що допоможуть їм уникати “гендерної сліпоти” у своїй майбутній професійній діяльності», — йдеться у документі.

В Києво-Могилянській академії вже три роки поспіль проводиться тиждень гендерної рівності. Планують і надалі продовжувати традицію. Також щорічно долучаються до акції «16 днів протидії гендерному насильству». Приділяється увага протидії кібернасильству, культурі спілкування під час онлайн-навчання. 

У НаУКМА проводять опитування щодо якості викладання. І якщо студенти скаржаться, на те, що, наприклад, на занятті з економіки радять, в якому пологовому треба народжувати дитину, то реагують на такі кейси і можуть використовувати їх для бесіди на кафедрах. 

Крім цього, в закладі запровадили курс підвищення кваліфікації для викладачів, на якому розглядають питання недискримінації у вищій освіті. І виявилося, що деякі люди щиро не усвідомлювали проблеми в сексистських жартах.

«Я, як освітянка, просвітянка, вірю в силу освіти. Зараз дуже багато онлайн-курсів. Але ми побачили дуже великий ефект саме від очного навчання», — зауважує Тамара Марценюк.

“

«Сексуальні домагання — це про те, що людину сприймають як об’єкт, позбавляють людської гідності, права ухвалювати самостійні рішення і реагувати. Тому звернення по допомогу — це спроба повернути на психологічному рівні контроль над своїм життям».

— Катерина Ілікчієва

Якщо в університеті стався злочин чи неналежна поведінка, варто про це заявити. Хоча це може бути не просто.

Катерина Ілікчієва пояснює, що коли кривдником є викладач, ми говоримо про певну нерівність: «Студент-викладач — це завжди співзалежні відносини, бо викладач наділений владою. Вихід із такою заявою — це завжди велика хоробрість, великий виклик системі». 

Вона радить збирати докази: аудіо чи відеозаписи, скриншоти. Говорити з близькими людьми, щоб потім не сказали: «А чому ти досі мовчала?» Покарання для кривдника може бути різним і залежить від ступеня тяжкості вчинку. Якщо йдеться про зґвалтування, то тут справою має займатися поліція. За домагання передбачена адміністративна відповідальність. 

«В грудні 2024 року були внесені зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення і передбачена стаття про притягнення до відповідальності за сексуальне домагання. В тому ж кодексі передбачена стаття за булінг», — каже адвокатка.

Тамара Марценюк говорить, що покаранням для викладача може бути непродовження контракту з університетом. Якщо ж йдеться про студента, то може бути відрахування. Хоча на практиці буває складно це зробити. Експертка пригадує випадок, коли комітет рекомендував виключити студента, а студентське самоврядування виступило проти: «Є “булери зі стажем”. Але вони вміють будувати мережу знайомств. Активно задіяні в багато процесів і тому мають підтримку».

Так само із викладачами. Деякі університети є заручниками системи. Тамара Марценюк пояснює, що для того, щоб кафедра працювала і програма була акредитована, потрібні професори, доктори наук. Тому буває, що тримають людину через бюрократичні речі.

На думку Катерини Ілікчієвої, все залежить від цінностей, які сповідує заклад. В ідеальному світі людині, яка вчинила ганебний вчинок, пов’язаний із сексуальним домаганням, мало б бути складно знайти роботу в іншому закладі. 

«В нас поки що не працює інститут репутації, але працює інститут кенселінгу. Щоправда, поки що як стілець на трьох ніжках. Людину закенселили в одному місті, вона переїхала до іншого, і там її не знають», — зауважує адвокатка. 

У Національному університеті «Київський авіаційний інститут», за словами його президентки Ксенії Семенової, скарга на гендерно зумовлений конфлікт між викладачем і студенткою завжди закінчується звільненням викладача, тому що це непрофесійно. 

«У нас було кілька таких випадків, і це не обговорюється — це звільнення. Щойно ми починаємо говорити: “А може вона якось не так поводилася?”, “А давайте розберемося…” — ось це все “розслідування-нерозслідування”, яким би комусь воно не здавалося справедливим або не надто різким, насправді лише розмиває відповідальність. У таких ситуаціях має бути одна реакція. Чи можливо, що колись це почнуть використовувати навпаки, мовляв, викладач мені не подобається, тому скажу, що він до мене чіпляється? Можливо. Але поки таких випадків немає. В авіації професіоналізм — одна з ключових цінностей. Це дуже регламентована сфера, де будь-яке “вправо-вліво” може бути питанням життя і здоров’я людей. І цей професіоналізм починається з професійної етики. А професійна етика — це, зокрема, відсутність домагань і гендерно зумовленої дискримінації», — переконана вона.

Водночас, додає Ксенія Семенова, гендерна рівність у політиках університетів не обмежується лише питанням домагань або дискримінації. Йдеться про ширше розуміння гендеру як системи соціальних ролей і умов, у яких люди поєднують роботу, сім’ю та інші обов’язки. 

У звіті «Гендерна рівність у вищій освіті» дослідники пропонують низку рекомендацій для університетів, які прагнуть системно впроваджувати принципи гендерної рівності. Загалом йдеться про 12 напрямів дій — від збирання гендерних даних і розвитку жіночого лідерства до реформування університетських політик та інтеграції принципів рівності у саме розуміння якості освіти.

Передусім автори наголошують: гендерна рівність має стати наскрізним принципом університетських політик, а не окремим проєктом чи ініціативою. Для цього університетам рекомендують проводити гендерні аудити програм і проєктів, системно аналізувати, як у них враховано питання статі та гендеру, а також чітко прописувати цілі гендерної рівності на всіх етапах реалізації освітніх та дослідницьких програм. Важливо, щоб моніторинг не обмежувався підрахунком кількості жінок і чоловіків серед учасників, а дозволяв глибше аналізувати нерівності та враховував перетин різних форм дискримінації.

Окрему увагу дослідники приділяють розвитку гендерної експертизи. Попри зростання уваги до цієї теми, гендерна перспектива досі недостатньо інтегрована у політики вищої освіти, а спеціалісти з гендерних питань не завжди залучаються до розробки програм і стратегій. Тому університетам і дослідницьким установам рекомендують розвивати професійну експертизу у цій сфері та залучати фахівців, які мають досвід роботи саме у вищій освіті.

Важливим принципом має стати інтерсекційний підхід — врахування того, що досвід жінок не є однорідним. На можливості у галузі освіти впливають не лише гендер, а й інші фактори: соціальне походження, інвалідність, етнічна належність або економічний статус. Тому політики університетів повинні враховувати різноманітність досвідів і потреб різних груп студенток та працівниць.

Однією з найбільш гострих проблем у галузі вищої освіти автори називають насильство щодо жінок. Воно залишається глобальною проблемою для університетських середовищ, тому заклади освіти мають розробляти чіткі політики безпеки, створювати механізми реагування на домагання та інші форми насильства, а також збирати та аналізувати дані.

У різних країнах університети вже намагаються створювати системні механізми протидії сексуальним домаганням і гендерно зумовленому насильству. У звіті «Гендерна рівність у вищій освіті» наведено кілька прикладів того, як такі політики працюють на практиці.

Зокрема, у 2014 році Каїрський університет став одним із перших у регіоні Близького Сходу та Північної Африки, де створили спеціальний підрозділ для боротьби з насильством щодо жінок — Anti-VAW Unit (Unit Against Violence Against Women). Ця структура займається не лише реагуванням на випадки домагань, а й профілактикою: організовує інформаційні кампанії проти гендерного насильства, проводить просвітницькі заходи, а також працює зі студентами й адміністрацією університету, щоб підвищувати обізнаність і змінювати культуру університетського середовища. Такий підхід демонструє, як університет може створити постійну інституційну структуру для реагування на домагання, а не обмежуватися разовими ініціативами.

Інша практика, яку згадують автори звіту, — обов’язкове навчання студентів із запобігання насильству. У деяких університетах усі студенти мають проходити курси або тренінги з прав людини, гендерної рівності та протидії гендерному насильству. Такі програми, зокрема, впроваджують Національний університет Ірландії (University of Cork) і Університетський коледж Дубліну (University College Dublin). Їхня мета — формувати культуру нульової толерантності до насильства та змінювати ставлення до гендерної рівності ще на етапі навчання.

Системні зміни також відбуваються на рівні державних політик. У Великій Британії після публікації масштабного дослідження Changing the Culture у 2016 році, яке задокументувало масштаби сексуальних домагань у вищій освіті, почали впроваджувати нові вимоги до університетів. Регулятор Office for Students розробив рекомендації, які передбачають, що заклади освіти повинні мати чіткі політики протидії сексуальним домаганням, створити доступні механізми повідомлення про насильство та забезпечити підтримку постраждалих студентів.

У деяких країнах Латинської Америки університети також почали впроваджувати формалізовані механізми реагування на домагання. Зокрема, у Мексиці низка університетів створила офіційні процедури подання скарг і розслідування випадків сексуальних домагань. Паралельно університети регіону впроваджують ширші політики гендерної рівності — від протидії дискримінації до покращення умов для батьківства та материнства, включно з розширеними відпустками для догляду за дитиною.

Ці приклади показують: щоб університети справді були безпечними, недостатньо реагувати лише на окремі скандали. Потрібні системні рішення — чіткі політики, освітні програми, механізми подання скарг і готовність адміністрацій брати відповідальність.

В Україні цей рух також почався. Після гучних скандалів Міністерство освіти вже розробило методичні рекомендації щодо протидії дискримінації та сексуальним домаганням у закладах вищої освіти, а деякі університети створюють власні політики, комітети та освітні ініціативи.

Втім, експертки визнають, що це лише перші кроки. Попереду ще багато роботи, щоби в університетах не боялися говорити про насильство, щоб постраждалі знали, куди звернутися по допомогу, а порушники не могли залишатися безкарними.