Ретелінги відомих сюжетів існують стільки, скільки існує сама література. Ще до появи писемності мистецтво усної оповіді передбачало переінакшення та адаптацію історій відповідно до смаку оповідача й потреб їхніх реципієнтів. Навіть найбільш вивчена, задокументована та впливова у розрізі світової культури давньогрецька міфологія не є винятком із цього правила.
До прикладу, епоси «Іліада» та «Одіссея» (VII–VIII століття до нашої ери) змальовують масштабне епічне полотно подій Троянської війни. В його центрі — чоловіки, військовий маскулінний героїзм та патріотичний державотворчий меседж. Проте навіть в античну давнину існували тексти, написані про ті самі легендарні події, але з фокусом на персонажках. Головні героїні трагедії Евріпіда «Троянки» (V століття до нашої ери) — жінки царської родини Трої, що після її падіння опинилися у грецькій неволі чи постраждали іншим чином внаслідок військового конфлікту. Жіноча доля на прикладі міфологійних героїнь цікавить і давньоримського поета Овідія: їм присвячена епістолярна віршована поема «Героїди» та частково збірка переказів давньогрецьких міфів в авторській обробці «Метаморфози».
DIVOCHE.MEDIA розповідає про феномен сучасного інтересу до сюжетів античної міфології та жіночої перспективи у ній.
Ретелінги від «нульових» до сьогодення
Одні з найвідоміших ретелінгів «нульових» — тексти Маргарет Етвуд «Пенелопіада» (2005) та Урсули Ле Ґвін «Лавінія» (2008). Проте говорити про популярність сучасних переспівів міфів неможливо без згадки «Пісні Ахілла» Медлін Міллер. У 2012 році книжка отримала престижну літературну премію Великої Британії — Women’s Prize for Fiction. Роман із квірною любовною лінією між двома головними героями та самобутніми жіночими персонажками одразу ж привернув увагу читацької та літературної спільноти до форми ретелінгу загалом. Міллер довела, що класичні сюжети цілком піддаються оригінальному та актуальному переосмисленню. Однак справжньою сенсацією «Пісня Ахілла» стала десять років потому з появою тіктоку. У 2022 році книжка увійшла в перелік найпопулярніших десяти видань у буктоку з 323 мільйонами згадок серед користувачів.
За останнє десятиліття на західному ринку з’явилось багато нових імен авторок, які працюють винятково або здебільшого з ретелінгами. Серед найвідоміших — Наталі Гейнс, Дженніфер Сейнт, Пет Баркер, Клер Норт та інші. Їхні кар’єрні шляхи доволі розмаїті: тут ми можемо зустріти як професорок класичних студій, так і професійних романісток. На думку оглядачки Наталі Волл, комерційний успіх цього напряму дозволив багатьом авторкам опублікувати свій дебютний роман-ретелінг саме у видавництві й у такий спосіб розпочати професійну письменницьку кар’єру.
Чому фемретелінги на часі?
Антична міфологія від Гомера до Овідія рясніє зображеннями жіночого пригноблення: репродуктивний тиск, домашнє та сексуальне насильство, обмежені громадянські права та свободи й дуже вузькі шляхи для самореалізації — лише вершечок цього айсберга. У пост-MeToo еру глобальної політичної нестабільності та військових конфліктів ми ставимо ті ж самі питання, що й античні літератори: про тілесну автономію, владу й лідерство, безпеку, агентність та суб’єктність жінки у патріархальному суспільстві. Ретелінг є для цього ідеальною формою: неочікувані погляди, голоси та проблематика змусять навіть добре відомий «кістяк» історії постати в новому світлі.
Водночас ретелінги не обов’язково мають похмуре забарвлення розмаху «Оповіді служниці» Маргарет Етвуд. На світовому ринку спостерігається «омолодження» ретелінгів, зумовлене комерційним успіхом янґ-едалт напрямку фентезі. Для покоління, що виросло на фентезійних франшизах («Гаррі Поттер», «Персі Джексон», всесвіт Марвел), сама ідея ретелінгів дуже близька, адже передбачає розмаїтість думок (спінофи, POV-и) і голосів різних персонажів певного всесвіту. Ця наративна стратегія надзвичайно продуктивна для утворення фандомів навколо таких текстів, адже стимулює фанфікшн, фанарт та інші типи креативного контенту від аудиторії. Крім того, захопливі сюжети та яскраві персонажі роблять класичні міфологічні історії більш доступними й зрозумілими для ширшого кола читачів.
Однак тренд також піддався критиці з боку букблогерів і літературних оглядачів. Найчастіше вони говорять про перенасиченість ринку, особливо серед ретелінгів давньогрецької міфології. На думку критиків, це породжує брак оригінальності, «ліниві» підходи до текстів (анахронізми, культурна й історична «сліпота» авторів та авторок), а також надмірне спрощення та інфантилізацію сюжетів в ім’я комерційного успіху. Ретелінги критикують також за апропріацію грецьких сюжетів, євроцентричність і меншу репрезентацію азійських, африканських та інших non-white культурних традицій.
Попри означені проблеми ніші, ризикнемо припустити: міфологія завжди лишатиметься актуальною, бо вона говорить на «вічні» архетипові теми. Історії про боротьбу за владу, подорожі й повернення додому, розбрат, зраду, помсту й кохання супроводжують літературу від початку часів. Тож героїні античних міфів не такі вже й далекі від нас: сучасна жінка цілком може асоціювати себе з їхніми болями і страхами. Це і Гера в ролі Дружини з великої букви, і Єлена Троянська, приречена через свою красу на об’єктивацію, і Аталанта — мисливиця й войовниця, «біла ворона» у традиційно маскулінних сферах життя. І будь-яка інша — та, чий голос колись було замовчано.
«Шляхи Еврідіки»: український роман-ретелінг
На початку року у видавництві Vivat вийшов роман «Шляхи Еврідіки» Наталії Довгопол у сетингу сучасних Афін, який базується на міфі про Орфея та Еврідіку.
«Моєю настільною книжкою в дитинстві були міфи Давньої Греції за редакцією М. Куна. Старе видання, помальоване ще минулими поколіннями читачів моєї родини, підклеєне в кількох місцях. Найбільше я любила історії про походеньки богів-олімпійців і “Метаморфози” Овідія у вільному викладі, навіть вела собі міфологічний словничок. Далі вивчала культуру античності в університеті. Але коли потрапила в Афіни, вони виявилися зовсім іншими, ніж у моїй уяві, — говорить авторка. — Це було сучасне запилюжене й космополітичне місто, де вже не було місця богам-олімпійцям. За роки життя в Греції я обходи́ла десятки законсервованих пам’яток/музеїв і водночас відчувала живий ритм життя міста, займалася дослідженням античних танців у місцевому театрі та пірнала на рівень глибше до розуміння давньогрецької цивілізації. І розуміння сучасних греків. Як людина, що закінчила аспірантуру й чимало знає про наукові дослідження, у творчості я застосовую інший підхід — брати рівно стільки інформації, що б дозволило мені вільно орієнтуватися в темі й конструювати сюжет. Бо інакше можна загнати себе в шори й зрештою впасти у творчий ступор».
За словами Наталії, «Шляхи Еврідіки» не мали бути ретелінгом. Це сталося вже в процесі творчого пошуку, адже над романом вона працювала близько п’яти років із тривалими перервами:
«Ключовою зачіпкою для побудови сюжету стала віра в переродження душі внаслідок участі в таємних містеріях, які практикували послідовники орфізму — давньогрецького релігійного руху VI століття до нашої ери. Культ був заснований на міфі про Орфея, що повернувся з Царства мертвих. Я додала орфікам власних інтерпретацій, підсилила значення музики й домалювала до цієї картини Еврідіку. Адже, щоб Орфей знову став пророком, Еврідіка мусить померти — така вже формула давньогрецького міфу. Але що ми знаємо про Еврідіку? Вона була німфою, яку намагався зґвалтувати один місцевий божок. Втікаючи, молода дружина Орфея наступила на змію й померла від її отрути. А коли чоловік спустився в Царство Аїда, щоб її забрати, — розчуливши саму Персефону, що вимолила для нього дозвіл, — він не дотримався головної умови та озирнувся. Чи втратив він віру в обіцянки богів, у себе чи у неї? Попри все, Еврідіка тут лише функція. Як і Цирцея в Гомеровій “Одіссеї”. Тож, надихаючись прикладом Медлін Міллер, я помістила свою Еврідіку в центр історії та розповіла про неї, наділивши власним голосом. Міф про Орфея та Еврідіку є лейтмотивом історії, але не кістяком її сюжету. Оповідь вийшла багатошаровою, і мені дуже цікаво розкривати її, мов капустинку».
Головна героїня роману — українка у сетингу сучасних Афін. Віра-Ніка їде до Греції, адже їй здається, що відомий письменник вкрав її недописаний роман. Вона хоче повернути собі вкрадений голос і авторство, але замість викриття плагіатора змушена зіткнутися з власними страхами і небезпекою орфічного культу. Химерні сни, які вона описувала у викраденому рукописі, виявляються чимось більшим і моторошнішим.
«Я відпочатку знала, що ця історія буде про українку Вірó, яка вирушає в Афіни на презентацію відомого письменника, що вкрав її незавершений роман. Знала я, що серед героїв історії будуть діаспоряни першої хвилі еміграції, ще з 90-х, і їхні діти. Колись я хотіла записати їхні оповіді в збірку репортажів, але ідея так і не оформилася. Зате я сповна змогла реалізувати цей задум у “Шляхах Еврідіки”. Мене, як діаспорянку, що приїхала у Грецію вже значно пізніше, без тиску економічних чинників, дуже вразила доля українських жінок із двома вищими освітами, що їхали на заробітки не від хорошого життя, лишаючи своїх дітей. Вразила й доля дітей, що росли сиротами, а потім вимушено приїздили до матерів — і не завжди могли їм пробачити й адаптуватися в новому світі. Є ще один маленький гачок — культ Орфея побутував і на українських землях, зокрема, в Ольвії. Тож ми маємо набагато більше спільних культурних зв’язків із Грецією, ніж здавалося б на перший погляд», — розповідає Наталія.
Які ретелінги почитати українською?
Медлін Міллер, «Пісня Ахілла» (Vivat)
Квір-прочитання стосунків між найвідомішим героєм Троянської війни Ахіллом та його бойовим побратимом Патроклом. Патрокл змалечку захоплений своїм другом, напівбогом Ахіллом, мета життя якого — вкрити себе славою у військових подвигах. Шлях чулого медика Патрокла на війні інший: служіння людям та емоційна підтримка. Патрокл показує нам: сильний чоловічий персонаж — не обов’язково гіпермаскулінний герой. Крім того, захоплюють у романі і яскраво змальовані жіночі персонажки: морська богиня Фетіда, кмітлива бранка греків Брисеїда та інші.
Медлін Міллер, «Цирцея» (Vivat)
У фокусі книжки — Інша не просто серед людей, а й серед богів. Цирцея не схожа на своїх сестер, доньок бога Сонця Геліоса. Її неконвенційна зовнішність та «людський» голос, інтровертна, але незалежна вдача та чаклунський хист викликають у богів недовіру й відразу. Ізольована на острові Еея, Цирцея опановує свої магічні здібності, самотужки виховує смертного сина і пізнає радощі й виклики автономії: тілесної, ментальної, божественної. У цій історії Цирцея — точно не чергова «зупинка» у довгих мандрах Одіссея, а жінка-богиня, яка торує і культивує власний шлях, побут і самосвідомість.
Наталі Гейнс, «Сліпа Лють» (Vivat)
Янґ-едалт версія історії горгони Медузи. Її оригінальний міф похмурий і жорстокий: Медуза зазнає насильства від Посейдона у храмі Афіни. Ображена богиня карає не кривдника, а Медузу — перетворює її на змієволосу істоту, чий погляд обертає на камінь. Авторка знижує градус напруги в історії завдяки комедійним елементам. Так, юний Персей, якого відряджають відтяти Медузі голову, геть не схожий на типового героя: він розгублений і залежний від волі богів. Гейнс також робить потужний акцент на сестринстві горгон: «монструозні» на вигляд, вони ревно захищають та підтримують одна одну.
Сара Андервуд, «Оману співаємо морю» (Vivat)
Письменницький дебют 23-річної авторки викликав бурхливу дискусію у західних медіа — не в останню чергу через маркетинг тексту. Хоча роман позиціювався як «сапфічний ретелінг “Одіссеї”», у своєму нині видаленому інтерв’ю авторка зізналась, що не читала текст поеми повністю. Це порушило у читацьких колах питання про те, наскільки досконально автори мають володіти оригінальним матеріалом, щоб написати ретелінг. Однак роман Андервуд переосмислює лише маленький фрагмент «Одіссеї»: долю служниць царської родини Ітаки, яких страчують нібито за зраду дому Одіссея і співпрацю з женихами Пенелопи. В основі цього янґ-едалт фентезі лежить міф про ритуальне жертвоприношення, на базі якого авторка досліджує низку феміністичних тем: поневолення й насильство щодо жінок, жіночу владу та суверенність, а також бісексуальність та сапфічне кохання.
Дженніфер Сейнт, «Аріадна» (Yakaboo Publishing)
Роман розповідає історію двох царівен — сестер Аріадну та Федру, — що живуть на Криті при дворі свого тиранічного батька Міноса. Титульна героїня допомагає афінському герою Тесею здолати Мінотавра — чудовисько, який є її рідним братом. Але замість вдячності на Аріадну чекає зрада коханого — і це геть не єдиний міфологічний сюжет у тексті, який показує: жінки платять високу ціну за діяння богів та смертних чоловіків. Тож це історія про те, як переламати карк напередвизначеній «жіночій долі», скинути з себе розплату за гріхи батьків, відновитися після важких втрат і повернути контроль над життям у свої руки.
Дженніфер Сейнт, «Аталанта» (Yakaboo Publishing)
Порівнюючи з героїнями Троянської війни, персонажки інших грецьких міфів часто лишаються в тіні. Проте Сейнт демонструє нам героїню, життя якої разюче відрізняється від канону «домашньої поневоленої жінки» в античних міфах. Аталанта — мисливиця, яка бере участь у поході за Золотим руном у загоні воїнів-аргонавтів. Своєю наполегливістю та силою духу вона доводить побратимам: жінка теж може жити життям «героя», сповненим подвигів та пригод. А те, що в Аталанти з’являються любовні інтереси — воїн Мелеагр та, пізніше, Гіппомен, — не перекреслює її індивідуальності та способу життя.
Констанца Казаті, «Клітемнестра» (Vivat)
Клітемнестра — одна з найбільш демонізованих персонажок давньогрецької міфології, що наважилась на нечуване для патріархального суспільства: на криваву помсту своєму чоловікові, царю Агамемнону. Гострий письменницький стиль та неквапна оповідь авторки дозволяють нам зануритись у психологію Клітемнестри — суперечливої, багатогранної, владної «матері-левиці», яка у свій спосіб кинула виклик жорсткій вертикалі чоловічої влади. Її історія говорить нам: там, де жінка не дошукується захисту й розуміння з боку суспільства і закону, вивільняється її рішучість і справедливий гнів.
Дженніфер Сейнт, «Електра» (Yakaboo Publishing)
У цьому романі авторка дає голоси трьом персонажкам Троянського циклу: Клітемнестрі, дружині головнокомандувача війська греків Агамемнона, її доньці Електрі та троянській бранці-провидиці Кассандрі. Виклад Сейнт дуже близький до оригінальних літературних джерел міфу. Тож ми заглиблюємось в усі деталі та психологічні нюанси конфлікту Електри, нескінченно лояльної до батька, та її матері. Надзвичайно щемливою є перспектива Кассандри — «іншої» жінки, пророчиці, якій ніхто не вірить і яку Агамемнон привіз у свій палац як воєнний трофей. Тож завдяки цій поліфонії жіночих голосів авторці вдається «оживити» класичний сюжет і дослідити проблематику сімейної лояльності, жіночої агентності у патріархальному воєнізованому суспільстві та досвід іншування й «інакшості».
Дженніфер Сейнт, «Гера» (Yakaboo Publishing)
З часів античності Гера прийшла у сучасну культуру з репутацією «ревнивої та мстивої дружини». Але у своєму романі Сейнт ставить глобальне питання: якою є жіноча влада та яку ціну мусить заплатити цариця всіх богів і людей, щоб цю владу отримати й утримати? Роман охоплює велике міфологічне полотно — від титаномахії (боротьби олімпійців на чолі із Зевсом зі старшим поколінням богів — титанами) до Троянської війни. Під час цих подій розкривається центральна для Гери проблема — її шлюб із Зевсом, «вторинний» статус щодо свого чоловіка та компроміси, на які жінка змушена йти у шлюбі у патріархальній культурі.
Клер Гейвуд, «Доньки Спарти» (Yakaboo Publishing)
Роман розповідає історію двох сестер-цариць — Єлени Троянської та Клітемнестри. Обидві амбіційні на свій лад: Клітемнестра прагне влади у традиційний спосіб, як цариця, дружина і мати. Єлена, напівбогиня і донька Зевса, жадає захоплювати серця — і не лише своєю рідкісною красою. Роман реалістично зображує жіночий побут Спарти, Мікен та Трої бронзової доби, а також внутрішні переживання, мрії та світогляд жінок, що в «чоловічих» епічних історіях відігравали лише другорядну роль.
