Медіа про книжки «Читомо» оголосило переможців та переможиць премії «Вибір Читомо — 2025» — 12 найкращих книжок сучасної художньої та автодокументальної прози.
«Вибір “Читомо”, на думку редакції, ми робимо останні п’ять років, проте у форматі статей. Ми часто хизуємося, що українська книжка потрапила у список The Washington Post, The New-York Times, але скажу вам, потрапити у список українських літературних критиків — це, можливо, складніше і точно дуже почесно для письменників і видавців. Ми запросили до оцінювання професійних читачів і людей, чиєму смакові ми довіряємо. Таке різноманіття літератури спричинило те, що індивідуальні списки у критиків були доволі різні, туди потрапили десятки вартісних видань. Ми пропонуємо список із 12 книжок, які набрали найбільше голосів, і ми точно рекомендуємо їх читати, щоб скласти уявлення про сучасний літературний процес України», — розповіла співзасновниця й головна редакторка «Читомо» Оксана Хмельовська.
До складу журі увійшли 11 літературних критиків та один творчий тандем: Анастасія Герасимова, Тетяна Калитенко, Аріна Кравченко, Тарас Пастух, Тетяна Петренко, Катерина й Анатолій Пітики, Богдана Романцова, Ілля Рудійко, Ростислав Семків, Валерія Сергєєва, Ярослава Стріха та Ганна Улюра.
Відзнаку «Вибір Читомо» цього року отримали книжки:
«Кассандра курить папіроси», Анна Безпала, видавництво «Темпора»
«Роман Анни Безпалої — це достоту незабутній читацький досвід: пишучи про Кассандру, яка нібито бачить майбутнє, авторка водночас пропонує читачам по-новому побачити минуле. Це неймовірна робота, що синхронізує історію та Історію, Київ 1918-го і Київ 2022-го, фройдизм і фемінізм, мистецтво та війну, добру стилізацію та деталізованість сюжету. Направду один із найкращих цьогорічних літературних дебютів і одна з найкращих цьогорічних книжок взагалі», — зазначив літературний критик Ілля Рудійко.
Aurora Borealis, Максим Гах, «Видавництво Жупанського»
«Працювати в жанрі чи поза ним? Дотримуватися формульних обмежень чи свідомо ними нехтувати? У романі Aurora Borealis Максим Гах із вишуканою легкістю поєднує міфічне фентезі, альтернативну історію, кіберпанк та шпигунський детектив. Полотно тексту нагадує ріку — оманливо тиху, але й нестримну водночас. Тут жаске майбуття переплітається з болісним минулим і триває вічна розмова про міф, шлях героя та людину, якій випадає тим шляхом іти. Нова українська фантастика шукає та експериментує, і за цим надзвичайно цікаво спостерігати», — прокоментували Катерина й Анатолій Пітики.
«Нерухомість», Анна Грувер, видавництво «Лабораторія»
«Роман Анни Грувер “Нерухомість” представляє сучасне життя в його новітніх формах, тенденціях та буттєвій проблематиці. Він заокреслює чуттєвість новітньої епохи, коли світ “розвалюється на частини”, і завдяки цій чуттєвості окремі елементи цього світу об’єднуються; між людьми виникає щось спільне, чуйне та доброзичливе. Авторка показує, як модус невтручання в часи війни стає позицією сприяння злу, як відбувається знецінення людини в сучасних масмедіях і які маніпуляції здійснюються в панівних соціокультурних дискурсах тощо. “Нерухомість” є одним із перших посутніх проявів метамодерністського наративу в романній формі в сучасній українській літературі», — вважає літературознавець і критик Тарас Пастух.
«Гемінґвей нічого не знає», Артур Дронь, «Видавництво Старого Лева»
«Зріз кризи — ось як можна описати збірку Артура Дроня в двох словах. І криза ця не українська, а світова. “Гемінґвей нічого не знає” — це про загальне хибне розуміння війни, військових, етики, що базується на нерепрезентативних голосах, які й смерть Бога — й ту транслюють викривлено, недоговорюючи. Бо якщо за Нішце Бог і помер, то як саме і де він щоразу приймає загибель? Дронь дає відповідь — коротко й чітко, — заразом долаючи кризу незнання», — поділилась літературознавиця, літературна критикиня Тетяна Калитенко.
«Хороші передчуття», Богдан Коломійчук, «Видавництво Старого Лева»
«Дев’ять новел із літератури власного досвіду, що рефлексують стани переходу. І надто сухий опис для “Хороших передчуттів”. Глибока щемка проза. В його життя прийшла війна, і він пішов на війну. У кожному творів той, хто говорить до нас про своє теперішнє, фіксує моменти з попереднього життя — якісь буденні дрібниці. Коли ностальгуєш, значить, є іще за чим сумувати. Він закликає той ностальгійний шум як спасіння. Приходить же туга: щось важливе втрачене безповоротно. Фіналізується ж книжка оповіддю про Різдво, про гарячкою від поранення на Різдво, точніше, і примарною вірою: ніч довгого переходу мине, на ранок народиться Бог, зрештою, він звик родитися у цьому згірклому світі… Дев’ять новел про вчасний порятунок», — наголосила літературознавиця й критикиня Ганна Улюра.
«Усе на три літери», Дмитро Крапивенко, видавництво «Ukraїner»
«Війна змінює мову: вона ущільняється, позбувається зайвого. Мова стає маркером розрізнення, кодом для своїх. Слова знову важливі, це більше не знаки, що відсилають до абстракцій. Тепер це КАБ, який летить на місто, ППО, завдяки якому я можу писати ці слова, ЗСУ — найважливіші три літери на сьогодні. Нарешті, це Бог, якого не розшифровуємо. Дмитро Крапивенко розповідає про світ армії, взявши за основу простий формальний принцип — все з трьох літер. Спостережливий, розумний, смішний автофікшн», — зауважила критикиня Богдана Романцова.
«Вівці цілі», Євгенія Кузнєцова, «Видавництво Старого Лева»
«Напевне, найкраще характеризують роман Євгенії Кузнєцової “Вівці цілі” два слова — сповільненість і відстороненість. Ми наче дивимося безрадісний артхаузний фільм, в якому нічого особливого — “просто похмура дійсність”. Тут є наче й цікаві люди, є щось-наче-мистецтво і щось-наче кохання, але всі події перебігають неспішно та неяскраво. Але яким ще має бути життя на третій рік повномасштабної війни в запіллі, де найсильніша емоція — тривога? Персонажі продовжують шукати сенс, та він хто-зна чи буде знайдений. Сильний своєю правдивістю та гіркою іронією роман», — переконаний критик Ростислав Семків.
«Летиція Кур’ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька», Віра Курико, видавництво «Лабораторія»
«Історія Летиції Кур’яти — одіссея, сповнена магічного реалізму. Головним мандрівником у романі Курико постає батько Летиції, який свого часу в 2014-му пішов на війну і не зміг ментально повернутися зі своєї Трої. Тож Летиція, як Телемах у Гомера, шукає свого батька і намагається зрозуміти його. Протягом книги героїня-дивачка розповідає всім чоловікам на своєму шляху химерні історії-напіввигадки, поступово дорослішає і наближається до точки прийняття митарств свого Одіссея. І хоч пошуки Летиції — внутрішні й метафоричні, героїня запрошує нас помандрувати разом із нею реальною Чернігівщиною», — розповіла літературна критикиня Тетяна Петренко.
«Мій прапор запісяв котик», Лєна Лягушонкова, видавництво «Урбіно»
«Роман-фекшн, що у форматі самоіронічного стендапу, чи то пак щоденникового ексгібіціонізму, узагальнює приватні досвіди жінок, чиє дорослішання припало на період 1990-х — початку 2000-х. Стьобна оповідь про становлення однієї підлітки виростає в етіологію “притрушеності” цілого покоління, а опис культурного клімату смт на Луганщині — в універсальну оду любові й ненависті до малої батьківщини. Достовірне зображення побуту дозволило авторці блискуче поєднати ностальгію за східняцькою юністю та не-ностальгію за спадком радянщини», — зазначила літературна критикиня Валерія Сергєєва.
«Чобіток Зельмана», Олена Стяжкіна, видавництво The Ukrainians Media
«“Чобіток Зельмана” Олени Стяжкіної — мемуари й інтелектуальний роман, сімейна сага й особиста сповідь, історія про тут-буття та життя спогадами про інших, де межа між памʼяттю і вигадкою (власною чи колективною) все тонша, що більше на долю випробувань. Дозволяючи читачеві зазирнути в приватну історію однієї дивовижної родини, авторка розгортає панораму великої історичної коловерті — радянське життя, незалежність, вододіл війною… Імерсивності цієї книги важко протистояти, персонажів — важко не любити чи не шкодувати. Олена Стяжкіна повернулася до нас із сильною, амбітною, але й дуже делікатною історією», — прокоментувала літературна критикиня Аріна Кравченко.
«Алхімічний діарій Зенона Броваря», Остап Українець, видавництво «Видавництво»
«Для сучасної української літератури пріоритетом найчастіше є не формальний, а тематичний вимір. Книжки, які виводять на перший план не “що”, а “як розказано?”, — це велика рідкість і читацька втіха. На рівні фабули “Алхімічний діарій Зенона Броваря” — історія Йосифа Шумлянського (1643–1708), його збройної боротьби за єпископську кафедру у Львові і переходу до Унії, апологетично розказана його кухарем. Однак Остап Українець запаковує цей простий сюжет у формат кулінарної книги, де алхімічні зміни інгредієнтів на шляху до столу стають метафорою змін ідентичності й поєднання римської і візантійської традицій. Ця стилізація під бароковий твір — найвинахідливіша конструкція в українській літературі останніх років, корисна не лише для душі, а й для тіла, адже щедро ділиться рецептами», — зауважила перекладачка й літературознавиця Ярослава Стріха.
«Гра в перевдягання», Артем Чех, видавництво Meridian Czernowitz
«У назві книжки Артема Чеха закладена вся глибина цього чесного автофікшну. “Гра в перевдягання” — бо тим, хто ненароджений для війни, довелося вбратися у форму й приміряти інші ролі. “Гра в перевдягання” — бо коли мультикам стає другою шкірою, перебування в тилу вимагає повернення до старих сценаріїв, які вже не працюють… З часів “Точки нуль” автор не змінився у свій щирості, хоч у цій книжці вона часто дорівнює роздратованості, розчаруванню, самотності. До вразливого особиста — “Гра в перевдягання” розповідає про безбарвне буття у війську, про суспільство, у якому “усі давно не відчувають одне одного”, і головне — про людину, яка в центрі бурі намагається залишитися людиною», — так описала роман літературна критикиня Анастасія Герасимова.
- «Вибір Читомо» — відзнака, яка цьогоріч вручається вперше. Вона покликана оприявити здобутки не за жанрами, а за художнім висловлюванням й естетикою форми, саме тому у фокусі — фікшн та автофікшн.
- Раніше DIVOCHE.MEDIA зібрало 20 новинок про війну, мистецтво, визначних діячок та родинні історії. Українські та іноземні авторки описують свої досвіди, розмірковують про війну, життя та любов, дають голос тим, хто не наважувався розказати свою історію, і показують світ таким, яким його бачать.
Фото: Настя Телікова
