Авторка світового бестселера «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Ґілберт випустила нову, разюче відверту книгу. Мемуари «All the Way to the River: Love, Loss, Liberation» («Довгий шлях до річки. Кохання, втрата та визволення») розповідають про її непрості стосунки з музиканткою Раєю Еліас, яка померла від раку у 2018 році.
«Я відчуваю, що вся емоційна, духовна й творча робота навколо останнього десятиліття мого життя завершена. І ця книжка ставить крапку», — сказала авторка в інтерв’ю Elle.
У книзі Ґілберт описує, як закохалася в Еліас — харизматичну американку сирійського походження, перукарку, рок-музикантку та колишню героїнову наркозалежну. Вони познайомилися навесні 2000 року, коли Ґілберт, тоді ще відома журналістка, але не авторка бестселерів, звернулася до Еліас як до стилістки за порадою щодо волосся.
Шістнадцять років потому Елізабет Ґілберт розлучилася зі своїм другим чоловіком, про якого писала в попередніх біографічних книгах. Того ж року вона публічно оголосила, що закохана у свою найкращу подругу Раю Еліас, якій саме тоді діагностували рак печінки та підшлункової залози.
«Є певна психічна оголеність у тому, щоб кохати когось, знаючи про його близьку смерть, — написала Ґілберт у дописі. — Це жорстока форма інтимності, але водночас — найясніший і найглибший вид любові, який тільки існує».
Пристрасна історія, в яку Ґілберт занурилася з головою, швидко перетворилася на хаос і темряву. Після смерті Еліас у 2018 році письменниця розповідала: «Вона була моїм коханням, моїм серцем, моєю вчителькою, янголом, музою, кометою, визволителькою, рок-зіркою, духовним порталом і моїм малям». Сім років потому підсумовує: «Рая була нерецидивованою наркозалежною, я — нерецидивованою співзалежною. Не дивно, що ми обидві намагалися приховати правду від себе, одна від одної й від світу».
Як пише The New York Times, після встановлення діагнозу Еліас, яка багато років утримувалася від наркотиків, знову почала вживати морфій, вікодин, марихуану, фентаніл і кокаїн на тисячі доларів, які купувала Ґілберт.
Згодом Рая ставала дедалі більше агресивною та параноїдальною: зривала з себе уявних комах, марила, нападала на Ґілберт через вигадані «провини» і не дозволяла їй ні спати, ні запросити доглядальницю. Щоб витримати напругу, Ґілберт сама почала вдаватися до алкоголю та наркотиків.
Зрештою письменниця вирішила: єдиний спосіб урятувати себе — це вбивство. Вона планувала підмінити морфій на снодійне, а потім приклеїти на тіло партнерки достатньо пластирів із фентанілом. Вона вже підготувала пігулки, але відмовилася від плану, коли Еліас щось запідозрила.
Озираючись назад, Ґілберт і досі не може повірити, наскільки близько була до того, щоб убити кохання свого життя. Вона визнає: прірва між її публічним образом і приватним життям була колосальною, і саме тому вирішила розповісти всю історію без замовчувань.
«Я ж та приємна леді, що написала “Їсти, молитися, кохати”, а тим часом ходжу по парку з фентанілом, морфієм і снодійним, намагаючись скласти план убивства», — говорить вона в інтерв’ю.
В останні тижні свого життя Рая була тверезою, оточена друзями та родиною. Вона помирилася з Ґілберт, яка була поруч, коли та померла.
«Є різниця між мемуарами й художкою в тому, що мемуари інколи простіші: треба просто сказати, що сталося. Це моя порада всім, хто пише мемуари: відступіть убік і просто скажіть, що трапилося. Це звіт — у цій книжці радше “судово-медичний”. Я прагнула саме такого рівня деталізації, використовуючи мої та її щоденники, фото, малюнки, аби максимально точно зафіксувати, що було», — говорить письменниця.
Мемуари «Довгий шлях до річки» — драматична історія про втрату та самопізнання, зі ступенем відвертості, що є сміливим навіть для Ґілберт. «Це найболючіша річ, якою я коли-небудь ділилася», — сказала вона.
Дехто з друзів письменниці зазначає, що нічого дивного в такій відвертості немає. «Не думаю, що вона взагалі вірить у сором, — переконана подруга Ґілберт, письменниця Ґленнон Дойл. — Вона завжди пише про те, як губиш себе і як знаходиш знову».
Перш ніж подати рукопис видавцеві, Елізабет Ґілберт поділилася ним із родиною Еліас. Реакції були різними. Племінник Самі Яно, близький до тітки, зазначив, що Ґілберт зуміла передати харизму та складність характеру Раї, а також показати власні вади. Водночас інша родичка, яка попросила не розкривати її ім’я, поставила під сумнів хронологію рецидиву та назвала окремі фрагменти перебільшеними й експлуататорськими, зокрема опис витрат на наркотики.
«Ми всі з першого дня знали, що книжка буде написана і що на смерті моєї сестри зароблять гроші. На мою думку, Рая не мала б бути виставленою напоказ», — заявила вона.
Найвідоміша американська телеведуча Опра Вінфрі вже включила All the Way to the River до свого книжкового клубу, назвавши мемуари «відвертими, безстрашними й сповненими зцілення». Водночас критики зауважують: для одних це акт чесності, для інших — надмірна експлуатація болю.
Фото: Elizabeth Gilbert: Facebook
