«Найулюбленіше в моїй роботі — спостерігати, як історія набуває форми на сторінці. Те, що з’являється на папері, завжди відрізняється від того, що було в голові, і ці відмінності несподівані, іноді навіть чарівні. Історія в уяві — ідеальна, але історія на сторінці завжди краща. А щодо складного, спробуйте зробити з цього джерело доходу», — каже американська письменниця в’єтнамського походження Нґі Во, яка поєднує поетичність із гумором та особливою увагою до тих голосів, що найчастіше приглушують або не чують.
Вона виросла в Пеорії, штат Іллінойс, де, за її словами, була «однією з чотирьох в’єтнамських родин» і відчувала себе оточеною «полями й кукурудзою — достатньо простору, щоби бути собою, бо я була сама». Цей досвід відчуженості, а також усвідомлення історії антиазійської політики в США вплинули на її творчість.
Нґі Во не планувала ставати письменницею, зазначаючи, що «ця кар’єра сама мене знайшла». Вона працювала у техпідтримці, в бібліотеці, навіть телефонною операторкою, паралельно створюючи тексти, на кшталт «Чому не варто їздити верхи на ведмедях».
Як авторка короткої прози Нґі Во дебютувала у 2007 році, а широке визнання здобула у 2020-му після виходу повісті «Імператриця Солі Та Долі» («The Empress of Salt and Fortune»), яка здобула премію Г’юґо за найкращу повість. Її квір-інтерпретація «Великого Гетсбі» — «The Chosen and the Beautiful» — отримала схвальні відгуки в The New York Times, а також була номінована на премію Locus за найкращий дебютний роман. Відтоді її твори здобувають престижні премії та визнання читачів.
Нґі Во — один із найяскравіших нових голосів у сучасному фентезі. Українською її книжки виходять у видавництві «Жорж», і разом ми більше розповідаємо про ці тексти.
Цикл «Співучі Узгір’я» — історії, що зберігають пам’ять
У центрі циклу «Співучі Узгір’я» — мандрівний чернець Чжи, небінарна особа, яка подорожує вигаданим світом, натхненим азійською та південно-східноазійською міфологією, і записує історії, що можуть зникнути. Разом із ним — птах-пам’ять Майже Блискуча, яка зберігає сказане.
Авторка свідомо наслідує стиль далекосхідної прози, створюючи світи з імператорськими дворами, бойовими мистецтвами, магією і навіть волохатими мамонтами.
«Імператриця Солі Та Долі» народилася з багатьох джерел. Я намагалася вмістити дуже багато в дуже маленький обсяг. Одне з найприємніших зауважень у відгуках було таке: мені вдалося вмістити фентезійний епос на кілька томів у 100 сторінок. У голові в мене жила ця історія, і був формат, у який я хотіла її вкласти. Починалося все з поезії, але, як з’ясувалося, я дуже погана поетка, тож швидко перейшла до прози, — розповідає письменниця. — Я кілька років працювала волонтеркою в художньому музеї в Мілуокі, і там мене постійно дивували мініатюрні таблички біля експонатів. Я думала: “Цих табличок недостатньо, щоб пояснити, чому хтось створив скульптуру повністю з прозорих акрилових ґудзиків”. Це неймовірна скульптура, дуже дивна, і я ніяк не могла її осмислити. Але ж там є щось більше. Ось тоді й народилася ідея музею як структури».
Кожна повість у циклі — самостійна, але всі разом вони показують масштаб задуму авторки. Нґі Во говорить, що в кожній історії залишає «пасхалки» для уважних читачів. Наприклад, хитра лисиця-дівчина Вантаї Май, за словами Нґі Во, з’являтиметься постійно, завжди створюючи хаос.
У центрі першої частини циклу — «Імператриця Солі Та Долі» — історія Інь-йо, принцеси-вигнанки північного народу, яка стає дружиною імператора, що знищив її рід. Чужинка мусила ретельно обирати союзників у ворожому лігві. І несподівано знайшла рідну душу в маленькій служниці Кролиці, яку віддали в палац власні батьки замість п’яти скриньок барвника. Обидві жінки самотні й зневажені, обидві втратили дім — і тільки завдяки відданості одна одній вони пройдуть довгий шлях помсти, сповнений болісних втрат.
«Як тигриця з гори спустилася» — друга частина циклу, де Чжи вирушають на північ імперії. Їм доведеться звикати до холодних вітрів, вчитися їздити верхи на мамонті, а ще цілу ніч відволікати оповідкою трьох зголоднілих тигриць. Неймовірна історія кохання тигриці Хо Ті Тао і дівчини-вченої Дєу за багато років обросла легендами; у повісті вона звучить двома голосами — Чжи та тигриці. Ченцю вдасться записати правдиву оповідь, яку вони зберігатимуть в архівах Співучих Узгір’їв.
У третій книжці — «Легенди прирічного краю» — чернець Співучих Узгір’їв сподівається зібрати докупи всі ниточки заплутаної історії про майстрів бойових мистецтв, ставлячи перед читачами питання про те, що таке справжній героїзм.
У четвертій частині, що має назву «Мамонти біля воріт», Чжи нарешті повертаються до монастиря Співучі Узгір’я, де їм доведеться відкласти роботу над дорожніми нотатками, щоб зберегти і свій дім, і давню дружбу, й історію розбитого серця птахи-нейсіні, чиє горе не здатна збагнути жодна людина.
У циклі, що українською виходить у «Жорж», шість книг. Перші дві вже можна замовити, а на третю, четверту та п’яту відкрито передзамовлення.
«Якщо цикл “Співучі Узгір’я” і має тему, то це — історії про історії: як ми їх розповідаємо й чому, і де ми помиляємося, навіть коли ці історії несправжні або неправдиві», — говорить письменниця.
Ідея, яка проходить через увесь цикл, полягає в тому, як важливо зберегти легенди свого краю, живу пам’ять народу. Через усі тексти циклу звучить важливість збереження й приватних історій, голосів тих, чиї оповіді могли бути приглушені або переписані. Саме ці історії зберігає Чжи.
The Chosen and the Beautiful — ретелінг «Великого Гетсбі»
Во говорить, що не планувала переосмислювати «Великого Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда — канонічний «великий американський роман», але історія жила в її голові ще з 14 років. Понад усе її захоплювала Джордан Бейкер — подруга Дейзі Бʼюкенен і кохана Ніка Карравея. Во зацікавила роль Джордан у тому, як вона допомагає Дейзі знову зустрітися з її давнім коханням Гетсбі, який розбагатів нечесним шляхом.
Сучасні критики дедалі частіше читають Джордан і Ніка як квір-кодованих персонажів (тобто з прихованими чи неявними натяками на квір-ідентичність). У той час, коли в книжках майже не було квір-представлення, юна Во інтуїтивно тяглася до Джордан, навіть не маючи слів, щоб описати це.
«Я не знаю, чи Фіцджеральд натякав, що вона лесбійка, — каже авторка. — Але мені цікаво, чи не була вона списана з квір-жінок, яких він знав».
Нґі Во переосмислює «Великого Гетсбі», перетворюючи Джордан Бейкер на центральну героїню. Тепер вона — усиновлена в’єтнамка, що володіє магією й блукає вечірками епохи джазу, спостерігаючи за жадібністю, пристрастю, марнославством. Цей роман є прикладом того, як класика може стати простором для нового, не менш цікавого прочитання. Во описує почуття дівчини, яка розуміє, що її інакшість завжди буде помітна в середовищі, де вона перебуває, попри те, що у неї є привілеї.
Джордан не єдина героїня, чию расову ідентичність Нґі Во переосмислила. Гетсбі постає як персонаж зі змішаним корінням, а у родоводі Ніка Карравея з’являється прабабуся з Бангкока.
The City in Glass — роман про руйнування, втрату та відновлення
The City in Glass (2024) — це неочікуваний текст Нґі Во, короткий роман, який, попри скромний обсяг, охоплює століття життя міста, любові, смерті та насильства.
У центрі оповіді — демонеса Вітрін, яка понад три століття турбується про Азріл, але місто руйнується за одну ніч через атаку ангелів, що критики називають метафоричною аналогію до атомного бомбардування. Як пише Джейк Каселла Брукінс, «Ми не знаємо, чому ангели прийшли по Азріл, але вони з’явилися, мов атомна бомба, знищивши все навколо на багато миль; Вітрін з гіркотою замислюється, яку провину мали жаби, змії та черепахи, що жили серед очерету, щоб заслуговувати на таке покарання. Вона проводить роки, розчищаючи місто від людських останків, згадуючи кожного загиблого поіменно».
Книжка не має традиційного сюжету чи головного антагоніста, натомість вона будується на перетіканні між «Азрілем до» і «Азрілем після» апокаліпсису. Во зосереджується на осмисленні травми, горя та довготривалого шляху до зцілення й відбудови.
Роман The City in Glass високо оцінено критиками. Publishers Weekly обрали його однією з найкращих книжок 2024 року, назвавши «приголомшливою оповіддю про горе, відплату та любов» у стилі Італо Кальвіно та Урсули Ле Ґвін.
У чому особливість прози Нґі Во?
Проза Нґі Во — це складна й багатошарова література, яка працює з темами пам’яті, досвіду та ідентичності.
У фокусі її уваги ті, кого зазвичай не чують. Во розповідає історії про вразливих, непримітних, маргіналізованих персонажів. Це не канонічні герої, часто вони не наділені владою, але мають досвід, який вартує збереження.
Авторка майстерно вплітає філософські думки, ставлячи питання про природу пам’яті, історії та правди. Вона показує, як події зберігаються в уяві та архівах, досліджує відповідальність оповідача та вплив особистих і спільних переживань на формування історії.
Нґі Во сміливо експериментує зі структурою, а світ її творів побудований на азійських історичних і культурних контекстах, але поданий без екзотизації. Так само квір-репрезентація у Нґі Во повноцінна, природна, без фокусу на травмі. Персонажі існують у світі як норма, а не виняток.
Процес письма Нґі Во описує як «настільки швидкий і ефективний, наскільки це можливо». Вона працювала фрилансеркою понад десять років до того, як почала видавати художню літературу, тож її підхід відпрацьований: «Сідаю, пишу чорновий варіант, даю йому охолонути, перечитую, виправляю дрібниці, помічаю великі речі, які треба переробити, виправляю великі речі, перечитую ще раз, щоб переконатися, що мені не соромно, — і відправляю текст комусь іншому, нехай тепер це буде його проблема».
Серед своїх творчих впливів Нґі Во називає Енджелу Картер, Чака Тінгла і Таніт Лі, поезію К. П. Кавафіса, випадкові фрази, почуті в громадському транспорті, археологію, морську біологію і загалом той факт, що в будь-якій ситуації, у будь-якому місці й у будь-який час люди хочуть творити мистецтво.
