15 запитань до психотерапевток

«Магія стається, коли консультуєш серцем, маючи спеціальні навички»

Психологи й психотерапевти можуть допомогти людині в кризових моментах, стати опорою або ж піти з клієнтом у тривалу терапію та провести його на шляху до самопізнання. Та запитань до таких фахівців також виникає достатньо. DIVOCHE.MEDIA поговорило з психотерапевтками проєкту krisenchat Ukrainian, який надає кризове консультування, про те, як психотерапія може допомогти під час війни та чи дійсно висока вартість терапії завжди допомагає краще працювати з травмами. Розповідаємо, як порозумітися терапевту й клієнту з різницею у досвіді, чи може терапевт виносити інформацію про клієнта назовні та у яких випадках. Психотерапевтки також пояснюють, що робити, якщо грошей на фахівця немає, як завершити терапію та чи можна будувати дружні стосунки зі своїм психотерапевтом.

1. Усім зараз погано. Як психотерапевт може допомагати іншій людині, якщо він теж переживає стрес під час війни?

Марина Луценко: Психотерапевт — це спеціаліст, який має академічну освіту, завершив навчання в одному з методів психотерапії, володіє навичками професійної підтримки, постійно аналізує свій стан та дотримується правил самотурботи для виконання своїх обовʼязків.

Ми всі зараз проживаємо колективну травму, яка викликана війною і провокує багато стресу та інших важких почуттів. Проте психотерапевт має дотримуватися правил, які допомагають йому зберігати свій психологічний та фізіологічний стан у нормі, щоб виконувати свою професійну діяльність і допомагати клієнтам, створювати безпечний та комфортний простір, мати ресурс для контейнерування почуттів. Основні правила для професійного психотерапевта: особиста психотерапія, інтервізійні групи — зустрічі з колегами, на яких обговорюються основні тенденції в роботі, складнощі, почуття.

Важливі також супервізійні групи та консультація з супервізором — це може бути тренер у методі, якого навчався спеціаліст; колега, який має відповідний статус та досвід; спеціалісти з інших країн. Психотерапевт контролює свій стан, свою реальність та професійність і застосовує найважливіший принцип в роботі: «Не нашкодь».

2. Зазвичай тривала робота з психотерапевтом спрямована на те, щоб людина розв’язала свої проблеми та щоби їй стало легше? Чи є сенс у тривалій психотерапії, коли йде війна? Адже все одно здається, що легше не стане, поки війна не скінчиться.

Марина Луценко: Для початку важливо визначити різницю між психотерапією та кризовим консультуванням. Психотерапія — глибинний, аналітичний тривалий процес взаємодії клієнта та спеціаліста, що спрямований на зміни в житті людини з рівноцінним розподілом відповідальності.

Під час кризового консультування спеціаліст надає клієнту психологічну підтримку, цей процес має на меті допомогти тут і зараз, отримати відчуття покращення в найкоротший час.

Психотерапія спрямована на те, щоб людина стала автономною і могла відчути опору в собі: усвідомлено ставитися до свого життя, вміти сприймати спонтанні зміни та вибудовувати близькі стосунки з собою, з іншими людьми та зі світом. Ці навички допомагають проживати кризові моменти й вибудовувати в собі резильєнтність (психологічну стресостійкість).

Засновник одного з методів психотерапії, американський психолог та психіатр Ерік Берн говорив, що сценарії життя людей змінюються у трьох випадках: під час війни, великого кохання і під впливом психотерапії. Під час війни ви можете робити вибір — покращувати свій стан короткостроково, що важливо для збереження свого психічного здоровʼя, або ж обираєте довший шлях, який призведе до трансформацій у вашому житті й надасть вам внутрішню опору перемагати зовнішні обставини, що не піддаються вашому контролю. Ви можете обирати той варіант, який буде корисним саме для вас на цьому етапі вашого життя.

3. Різниця в досвідах у часи війни може бути суттєвою. До прикладу — психотерапевт за кордоном, клієнт — в Україні. Терапевт — на Заході країни, клієнт — у прифронтовій зоні. Як працювати з клієнтами, коли є така величезна прірва досвіду?

Євгенія Іванова: Досвід проживання війни дійсно різний, залежно від того, які рішення ухвалила людина. Перед тими, які виїхали за кордон, постали нові виклики — адаптуватися, зрозуміти, як жити в іншій країні. Ті, хто залишився, щодня опиняються в ситуаціях, коли потрібно витримувати невідомість, стрес у зв’язку з можливими обстрілами, відсутність світла. Проте, якщо терапевт в Україні, а клієнт за кордоном чи навпаки, це не означає, що психолог не зможе надати професійну підтримку.

Психолог спирається на інструменти, які в нього є, незалежно від обставин: безумовне прийняття, безоцінкове ставлення, емпатію, щире бажання допомогти. Я можу не знати, як це — вчити нову мову або шукати роботу за кордоном. Проте я точно можу співчувати й розуміти людину в таких обставинах. Я можу бути включеною в її переживання та біль під час консультації. Цей час тільки для клієнта, де він може розмістити будь-які свої почуття.

Важливо, щоб психолог був у дорослій позиції та розумів, що в нього є ресурс і бажання надавати психологічну підтримку. І тоді я, як професіоналка, можу спиратися на це. Я не злякаюся переживань клієнта, навіть якщо вони будуть болючими й страшними. Я зможу бути в контакті, вислухати й нормалізувати стан.

Відмінність досвіду — це не про прірву між людьми, а про те, що хтось із двох у цій взаємодії може бути в більш ресурсному стані. Звичайно, це має бути психолог, адже клієнт розраховує отримати підтримку та підзарядити душевні батарейки. Щоб допомагати, потрібно впевнено стояти на ногах. А якщо психологу так само погано, як і клієнту, то про підтримку вже не буде мови. Магія стається, коли консультуєш серцем, опанувавши техніки та маючи спеціальні навички консультування.

4. Що робити, якщо клієнт помічає у свого психотерапевта неадекватну реакцію: починає повчати, оцінювати дії людини, яка звернулася по допомогу, намагається поставити себе на місце кривдників і виправдати їх?

Анастасія Герасимова: Відповідно до етичного кодексу психолога, фахівець зобов’язаний дотримуватися принципів неупередженості, емпатії, прийняття, а також утримуватися від засудження чи оцінювання дій клієнта. Якщо поведінка психотерапевта викликає у вас дискомфорт або здається неадекватною, ось кілька кроків, які ви можете зробити:

1. Висловіть свої почуття просто під час сесії. Ви можете сказати: «Мені здається, що зараз ви більше засуджуєте мене, ніж намагаєтеся зрозуміти. Це змушує мене почуватися незручно. Чи правильно я трактую ситуацію?» Або: «Мені важливо, щоб мене вислухали, а не оцінювали мої дії». Це дозволить терапевту усвідомити свої дії й, можливо, відкоригувати свою поведінку.
2. Попросіть пояснення терапевтичної стратегії. Іноді незрозуміла або неочікувана реакція терапевта може бути частиною певного підходу. Ви можете запитати: «Я хочу зрозуміти, як ваші слова допомагають у нашій роботі?» Якщо терапевт має чіткий план і підхід, це стане зрозуміло з його пояснень. Якщо ж його реакції були емоційними чи невиправданими, стане очевидним, що психотерапевт недостатньо кваліфікований та не зміг втримати свій порив емоцій. Якщо ця реакція не є частиною провокативного або фрустраційного підходу, вона буде занадто емоційна. Психотерапевт може відповісти запитанням на кшталт: «Ви не впевнені в моєму професіоналізмі?» Або сказати: «Робіть, як я кажу». Також ви можете отримати розмиті відповіді без проговорення терапевтичної стратегії. Тоді краще звернутись до іншого спеціаліста.
3. Обговоріть ситуацію на окремій сесії. Якщо реакція терапевта повторюється, варто ініціювати розмову про якість вашої взаємодії. Наприклад: «У наших останніх сесіях я відчуваю, що замість підтримки отримую оцінки або виправдання дій інших людей. Мені важливо зрозуміти, чи можемо ми обговорити це». Таке обговорення дозволяє перевірити, чи терапевт готовий до рефлексії й виправлення своєї поведінки.
4. Розгляньте зміну терапевта. Якщо після конструктивного обговорення ситуація не змінюється, важливо подумати про пошук іншого фахівця. Терапевт не повинен бути джерелом додаткового стресу або розчарувань. Ви маєте право на роботу з людиною, яка поважає ваш досвід і потреби.
5. Подайте скаргу (у крайньому разі). Якщо терапевт грубо порушує етичні норми й не готовий до змін, ви можете подати скаргу до професійної асоціації, в якій перебуває цей фахівець, якщо така є. У скарзі варто описати конкретні випадки порушень і ваші спроби вирішити ситуацію.

5. Чи може психотерапевт виносити історії клієнтів у публічний простір: соцмережі, групові дискусії з колегами, навчальні лекції тощо? Якщо може, то в якій формі — узагальнено, знеособлено? Що робити клієнту, якщо він впізнає себе в такому «кейсі»?

Анастасія Герасимова: Відповідно до етичного кодексу психолога, дотримання конфіденційності є одним із ключових принципів професійної діяльності. Психотерапевт має право використовувати історії клієнтів лише за суворими правилами, щоб забезпечити збереження приватності та захисту особистої інформації. Історії можна використовувати з навчальною метою — лекції, семінари, тренінги; для наукової діяльності — публікації, конференції; супервізій — обговорення роботи з більш досвідченим колегою для отримання професійної підтримки; групових дискусій із колегами, але тільки з метою підвищення якості роботи та за умови, що конфіденційність збережена.

Усі ці випадки дозволяються лише за умов повного знеособлення інформації: не згадуються ім’я клієнта, місце роботи, унікальні деталі, які могли б допомогти ідентифікувати людину. Терапевт змінює або узагальнює важливі аспекти історії, щоб зробити її невпізнаваною.

У деяких випадках, наприклад, у публічних виступах або публікаціях терапевт може запитати письмову згоду клієнта на використання кейсу, якщо неможливо приховати його ідентичність.

Якщо ви впізнали себе в історії, якою поділився психотерапевт, проаналізуйте ситуацію на конфіденційність. Чи були наведені деталі, які чітко вказують на вас? Чи могла третя сторона впізнати вас за цими деталями? Згодом поговоріть із терапевтом. Якщо терапевт не визнає проблему або ситуація повторюється, ви маєте право звернутися до асоціації, в якій зареєстрований фахівець, з описом інциденту. Це може допомогти розв’язати проблему.

6. Чи може клієнт завершити терапію лише своїм єдиним рішенням? Чи потрібно додатково узгоджувати з психотерапевтом якісь дії, приходити на «останню сесію»? Чи достатньо просто сказати про своє рішення і попрощатися?

Оксана Іванова: Для завершення психотерапії потрібне ваше власне рішення, і його достатньо. Психотерапія — це тривалий процес самопізнання і зцілення тих аспектів особистості, яким бракує любові, з метою набуття здатності усвідомлено будувати своє щасливе життя і відчувати його цілісність. Цей процес і його результат можливі завдяки відносинам між терапевтом і клієнтом, завдяки контакту, довірі й домовленостям, встановленим між ними.

Тому варто не просто сказати про своє рішення, а присвятити цьому окрему сесію — підсумувати, поділитися почуттями й думками одне з одним і, зрештою, попрощатися. Це важливо для обох сторін — і для терапевта, і для клієнта, адже дозволяє їм відпустити одне одного зі зрозумілими й визначеними почуттями.

Те, як клієнт вибудовує і підтримує стосунки зі своїм психотерапевтом, особливо на перших етапах взаємодії, часто є відображенням того, як він чи вона загалом будує стосунки з іншими людьми. Таким самим відображенням може бути й той спосіб, яким клієнт вирішує завершити власну психотерапію й відповідно завершити стосунки зі своїм терапевтом.

Саме тому, коли і якщо у вас виникне бажання завершити терапію, пропоную відверто поговорити про це зі своїм терапевтом і запитати у нього, як краще це зробити. Терапія — це про контакт і довіру, які можливі завдяки повазі й чуйності до почуттів: своїх та іншої людини.

7. Як зрозуміти, чому психотерапевт відмовився працювати з клієнтом без явних на те причин? З яких причин може статися така відмова?

Ірина Раделицька: Відмова психотерапевта працювати з клієнтом може бути неприємною та викликати багато запитань. Однак важливо пам’ятати, що такий вибір часто обґрунтований професійною етикою та турботою про добробут клієнта.

У психотерапевта може не бути достатньо досвіду або кваліфікації для роботи з вашими конкретними запитами. Деякі спеціалісти працюють лише з певними запитами або розладами, до прикладу — стосунки, тривога, депресія, але не працюють із розладами харчової поведінки (РХП) чи втратою. Або ж, якщо ваші потреби виходять за межі компетенції терапевта, він може визнати, що не зможе надати ефективну допомогу. І, відповідно до етичного кодексу, спеціаліст зобов’язаний чесно визнати свої обмеження і перескерувати клієнта.

У психотерапевта може виникнути конфлікт інтересів, зокрема подвійні відносини — наприклад, він знає вас особисто або знайомий із вашими родичами чи близькими. Згідно з етичним кодексом, така співпраця заборонена, бо несе багато ризиків для клієнта. Подвійні відносини загрожують тим, що терапевт може залишатися необ’єктивним або мати труднощі в підтримуванні професійної дистанції. В такому разі спеціаліст може ухвалити рішення не починати роботу, а перенаправити до іншого колеги.

Колись я почала працювати в одному проєкті зі своїм терапевтом. До зустрічі в офісі ми не знали, що тепер колеги. І терапевт вчинив відповідно до кодексу — повідомив про етичні обмеження і перескерував до іншого спеціаліста.

Люди допоміжних професій часто можуть піддаватися вигоранню. Психотерапевт може відчувати початок певних симптомів цього стану, і одним із рішень може бути зниження робочого навантаження або призупинення практики. У такому разі відмова є актом відповідальності, щоб не нашкодити клієнтові.

Терапевт також може в різні періоди життя переживати труднощі: втрати, проблеми зі здоров’ям чи мати інші виклики, які можуть бути тимчасовою перешкодою для здійснення діяльності. Наприклад, ви боїтесь висоти й хочете подолати цю фобію, та терапевт, до якого ви звернулися, теж може мати такий страх і відмовити вам у терапії. Відмова — це завжди про етичний обов’язок та захист добробуту клієнта. Важливо пам’ятати, що це не про вас, це про спеціаліста, і це звична практика. Але відмова завжди повинна супроводжуватися чітким та зрозумілим поясненням і, бажано, скеруванням до колеги.

8. Чи вірити терапевту, який каже: «Метод, в якому я працюю — найдієвіший». Чи є якийсь найдієвіший метод?

Анна Ріво, психологиня, психотерапевтка: Коли терапевт говорить, що його метод — найдієвіший, це має викликати певну настороженість. У психології багато підходів і методів, і дослідження показують, що найбільш значущим фактором, який впливає на успіх терапії, є якість зв’язку між клієнтом і терапевтом, а не конкретна методологія.

Різні методи є прийнятними для різних людей і різних запитів. Наприклад, когнітивно-поведінкова терапія може бути ефективною для роботи з тривожністю, депресією, посттравматичним стресовим розладом, обсесивно-компульсивним розладом, тоді як психоаналіз або гештальт-терапія є більш придатним для глибокого аналізу особистості, пропрацювання дитячих травм, роботи з екзистенційними питаннями пошуку сенсу, ідентичності тощо.

Терапевт має орієнтуватися на ваші потреби, а не лише на метод. Немає універсального й найкращого методу терапії — є те, що працює для вас, з урахуванням запиту, ваших особистісних рис, психологічної структури. Тому, якщо терапевт стверджує, що тільки його метод «найдієвіший», варто уточнити, як він це аргументує і як його метод вирішує саме ваш запит. Гарний спеціаліст знатиме обмеження свого методу і не боятиметься визнати, якщо ваш запит краще вирішується іншими підходами.

9. Що робити, якщо людина не має грошей на психолога, а безоплатні послуги не відповідають потребам?

Вікторія Деркач: У людини може не бути можливості піти в терапію й оплатити її. Однак є інші шляхи. Все залежить від конкретної ситуації та індивідуальних особливостей людини. До прикладу, щоби впоратись із соціальною тривогою, можна використовувати додаткову психологічну літературу, практикуватися самостійно й почати з маленьких кроків та рухатись до великих, також у пригоді можуть стати базові вправи, що допомагають зменшити тривогу. Однак якщо в людини такий рівень соціальної тривоги, що в неї під час спроби перепитати дорогу відбувається панічна атака або ж такий сильний страх бути в соціумі, що вона майже нікуди не виходить, то краще працювати зі спеціалістом. Робота може зайняти певний час, і важливо, щоби у вас була підтримка й опора, адже самому впоратись може бути складно.

Безоплатні ресурси бувають різні. Для когось буде прийнятним чат, для когось — відеоконсультації, для інших — телефонна розмова. Навіть коли ми йдемо в терапію, ми можемо не одразу обрати спеціаліста, з яким нам буде комфортно, і це нормально. Я б рекомендувала не судити загально безплатні ресурси за одним досвідом.

Буває й так, що психіка несвідомо блокує можливість отримати допомогу, й іноді ми можемо виділяти гроші на багато речей, але думаємо, що на терапію зараз не час. Наш мозок має стратегії поведінки, зміни завжди будуть потребувати зусиль. Але бувають різні ситуації, тож кожен має вирішувати для себе. Також може бути когнітивне викривлення — безоплатні консультації люди можуть отримати доволі просто, тож можуть несвідомо знецінювати цю можливість. Це теж може впливати на готовність людини отримати певну допомогу.

Загальні методи, які можна використовувати без підтримки спеціаліста, — це психологічна література, дихальні вправи та релаксації, аналіз та рефлексія поведінки, дотримання здорового способу життя, допомога лікаря чи отримання медикаментозної терапії, якщо для цього є показання, самопідтримка та добре ставлення до себе.

10. Чи правда, що оплата за психотерапію обов’язково має бути відчутною для клієнта, а безоплатна чи задешева терапія не допомагає? Що робити, якщо не хочеться витрачати половину зарплати?

Ірина Раделицька: Щоразу, коли чую щось схоже, завжди думаю: «А що б сказали в країнах, де психотерапію покриває страховка? Клієнти повинні доплачувати, щоб відчути магічний ефект?!» Оплата за психотерапію є важливим аспектом терапевтичного процесу, але твердження, що вона обов’язково має бути «відчутною» для клієнта, є надто спрощеним і не завжди відповідає етичним принципам професії. Розгляньмо це питання з погляду етичних стандартів. Європейська асоціація психотерапії (EAP) наголошує на забезпеченні доступності терапії для клієнтів. Психотерапевт має право встановлювати справедливу вартість своїх послуг, але також повинен враховувати фінансові можливості клієнта, щоб не створювати бар’єрів до допомоги. Ціна не є вирішальним фактором успіху терапії, оплата має відповідати якості послуг, але не повинна ставати єдиним критерієм успішності терапії.

Етичний кодекс APA (Американської психологічної асоціації) заохочує справедливе ставлення до клієнтів і недопустимість фінансового зловживання. Психотерапевт має забезпечити прозорість оплати та з повагою ставитися до фінансових можливостей клієнта. В Україні етичні кодекси повністю відповідають міжнародним етичним нормам. Також в Україні діють ініціативи, які пропонують безплатну або «недорогу» психотерапевтичну допомогу.

Деякі психотерапевти та психологи вважають, що вартість терапії важлива. Вони стверджують, що ціна може мотивувати клієнта серйозніше ставитися до терапії. Однак це не означає, що безоплатна терапія чи терапія зі зниженою вартістю буде неефективною.

Якщо вартість послуг терапевта для вас зависока, спробуйте знайти фахівця з гнучкими умовами. Завжди можна озвучити терапевту свої переживання щодо ціни й сказати про перепони та спитати, чи є у терапевта соціальні умови співпраці.

Можна спробувати групову терапію, яка є дешевшою, але не менш ефективною. Окрім того, є соціальні ініціативи та програми, що надають безоплатну чи недорогу психологічну допомогу. Їх можна знайти в інтернеті або звернутись до міської соціальної служби, більше інформації також можуть надати спеціалісти телефонів довіри. Тож оплата за терапію повинна бути справедливою, та вона не є вирішальним фактором успіху терапії. Якщо ви відчуваєте дискомфорт через вартість, обговоріть це з терапевтом.

11. В яких випадках та з якою метою психотерапевт направляє клієнта до психіатра?

Вікторія Деркач: Якщо психотерапевт направив до лікаря, найімовірніше, спеціаліст помітив симптоми певного розладу, тож лікар має підтвердити чи спростувати це.

Самої лише терапії може бути дійсно недостатньо. До прикладу, під час лікування депресії середньої важкості може бути недостатньо лише терапії й може знадобитися додатково медикаментозна підтримка. Це може визначати лише лікар. Також іноді без діагностування психіатра неможливо рухатись далі, адже певні симптоми можуть збігатися.

Окрім того, прогрес чи ремісія певного розладу часто може залежати від фізіологічних компонентів. Депресія може з’являтися через порушення роботи системи нейромедіаторів. За таких умов, навіть якщо людина працює з психотерапевтом, це може не давати бажаного ефекту. Спеціалісти мають доповнювати роботу одне одного. Важливо піти до лікаря, якщо була відповідна рекомендація.

12. Що робити, якщо психотерапевт додав клієнта в соцмережах та взаємодіє з ним: лайкає та коментує фото, пише на особисті теми? Яка доза особистого є нормальною в спілкуванні з психотерапевтом?

Світлана Громова: За етичним кодексом психолог не має права першим додавати клієнтів у соціальних мережах і тим паче писати на особисті теми. Це є порушенням кордонів та терапевтичного сетінгу: час, місце, вартість сесій. Якщо ж клієнт підписується на психолога сам, то вони можуть обирати самостійно, наскільки це комфортно та не заважає терапевтичному процесу.

Повідомлення та дзвінки поза межею сесій — це порушення кордонів. Такі повідомлення та дзвінки можуть бути лише у кризовій ситуації й мають стосуватися саме терапевтичного процесу. Можливість та умови виходу на зв’язок поза межами консультацій психотерапевт має обговорити з клієнтом заздалегідь.

13. Що робити, якщо клієнт хоче дружити або будувати романтичні стосунки з терапевтом? Чи можливо це та скільки часу має минути після завершення терапії, щоби терапевт та клієнт могли спробувати інший формат стосунків?

Євгенія Іванова: Бажання почати дружні або романтичні стосунки з вашим психотерапевтом може бути індикатором того, що ви переносите на цю людину свої проєкції. Це нормально, завдання вашого терапевта — не піддатися спокусі вийти за професійні кордони. Бажання дружити з терапевтом, найімовірніше, пов’язано з вашим внутрішнім процесом, спровокованим психотерапією. Ви сприймаєте терапевта як дуже важливу для вас людину, чудову й неймовірну, з якою хочеться дружити. Стається перенесення, і ви бачите в терапевті свою батьківську фігуру. Ви сприймаєте терапевта, як маленька дитина — своїх батьків.
У такому разі ви не до кінця об’єктивно сприймаєте персону вашого терапевта. Тобто, не ухвалюєте рішення свідомо і без певних фільтрів проєкцій. Етичним кодексом психологів заборонені романтичні стосунки з клієнтами — щоб захистити клієнта.

Якщо ж ви з першої зустрічі відчули потяг або бажання дружити з вашим терапевтом, скажіть про це. Це може бути темою для обговорення під час консультації, а може бути причиною завершення роботи. І тоді, якщо у вас була одна або дві зустрічі, ви можете говорити про інший формат стосунків. Але психотерапевт може відмовити вам у дружбі, й тут ви теж маєте прийняти це.

Якщо ви певний час були в терапії, принаймні більше декількох місяців, бажано, щоб минув щонайменше рік після її завершення, щоби зберігся той ефект, який ви отримали, і тоді вже можна починати інший формат стосунків. Це також відповідальність терапевта і показник його професійності — утримати кордони з вами, як із клієнтом.

14. Чи можна, щоби родичі чи друзі ходили до одного і того ж терапевта?

Світлана Громова: Опираючись на етичний кодекс психологів, один і той самий спеціаліст не може працювати з близькими чи родичами свого клієнта. Це може впливати на перебіг терапії та об’єктивність спеціаліста. Якщо один психолог працює з клієнтом та його близькими, це може викликати конфлікт інтересів та негативно впливати на довіру, відкритість, відчуття безпеки й конфіденційності клієнтів. Тому важливо, щоб у кожного був окремий спеціаліст.

15. Що робити, якщо є страх, що терапевт розповість про клієнта іншим людям?

Оксана Іванова: Професійний психотерапевт, як і психолог, повинен дотримуватися етичних принципів і стандартів власної професійної діяльності. Конфіденційність є важливою умовою взаємодії між терапевтом і клієнтом, запорукою довіри й гарантією безпеки. Винятком можуть бути лише ситуації, які загрожують життю й безпеці неповнолітнього клієнта. У цьому разі психотерапевт зобовʼязаний повідомити батьків або опікунів.

Також психотерапевт має повідомити правоохоронні органи про злочин.

Можливий варіант, коли задля власної безпеки клієнт домовляється з терапевтом, що за певних визначених ними умов фахівець має надати певну інформацію про клієнта його близьким або іншим визначеним особам.

Тож, якщо у вас виникає підозра, що терапевт не дотримується конфіденційності, запитайте себе: на яких фактах ґрунтується ваше припущення? Якщо факту порушення конфіденційності немає, це може свідчити про можливу відсутність довіри до психотерапевта або ж про розгортання сценарних процесів у ваших відносинах. Останнє означає, що ви у відносинах із терапевтом починаєте відчувати схожі почуття, як у стосунках з іншими значущими людьми.

У такому разі важливо щиро обговорити з терапевтом ваші почуття і побоювання. Це може прояснити ситуацію, повернути почуття безпеки й довіри, а також вивести терапію на новий рівень.

Тож будьте уважні до себе і бережіть себе. Ви маєте право знати, що ваш терапевт гарантує вам конфіденційність. І це важливо почути саме від нього чи неї.