За 137 років після першого виходу українські читачки знову зможуть доторкнутися до безцінного артефакту жіночого письма та прочитати легендарну збірку «Перший вінок» у репринтному виданні.
DIVOCHE.MEDIA разом з Creative Women Publishing поговорили з літературознавцем Ростиславом Семківим, дослідницею жіночої історії Аллою Швець, українознавицею та докторкою філософії Пенсільванського університету Ларисою Залеською-Онишкевич і співзасновницею видавництва Creative Women Publishing, що перевипускає збірку, Дашею Непочатовою про важливість «Першого вінка» в історії Українського жіночого руху та літератури, а також про його актуальність сьогодні.
Значення «Першого вінка» в українській культурі
«Перший вінок» був надрукований у Львові 1887 року — у час, коли Україна була розділена між двома імперіями, а українська мова піддавалася жорстокому лінгвоциду. Альманах став одним із найважливіших видань в історії української феміністичної літератури. Попри складну й тривалу видавничу історію, ця збірка продемонструвала силу літературного єднання, зібравши під однією обкладинкою 17 письменниць із Галичини й Наддніпрянщини.
«Події такого масштабу трапляються нечасто — це не просто найважливіша подія того 1887 року й не лише одна із першорядних подій цілого десятиліття. Це один з етапних моментів українського літературного життя, співмірний із, наприклад, появою “Русалки Дністрової” чи заснуванням пізніше у Львові “Літературно-наукового вісника”. А для письменниць — це взагалі “великий вибух”, що дав імпульс дальшому розширенню сфери їхньої присутності в нашій літературі.
Для тогочасної української спільноти поява жінки-авторки вже не була чимось дивним, навіть вже існувало уявлення — після успіху Марка Вовчка, — що письменниці можуть сягати значної популярності. Проте подив точно викликав факт, що авторок у “Першому вінку” аж стільки! І то в літературі, що на той час, хоч мала давню традицію, проте зазнавала перешкод, не знаходила вдосталь засобів для розвитку й майбутнє якої, здавалося, залишалось непевним. Якраз “Перший вінок” мусив бути й став потужним свідченням сили тогочасної нашої літератури. Бо, якщо в ній присутня значна кількість письменниць, це засвідчує і її питомий демократизм, і прогресивність, і перспективу.
Тож наші літературознавці, озираючись вглиб історії, мають нагоду констатувати: в нас сильна традиція модерного письма, й значна його частка створена жінками. А сучасні авторки можуть опертися на цю традицію, щоб черпати в ній натхнення. В цьому сенсі “Перший вінок” — це артефакт, книга-портал для зв’язку з давніми майстринями й гігантесами письма», — так значення альманаху «Перший вінок» для української літератури й культури загалом описує український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець Ростислав Семків.
Сприйняття чоловіками-сучасниками
Зʼявившись у складну епоху, коли Україна була розділена між двома імперіями, «Перший вінок» точно не міг мати 100% позитивного сприйняття, бо, як відстежуємо і зараз, суспільство визначало більш нагальними інші питання, далекі від жіночого письма.
«Цікавим було відлуння “Першого вінка” в суспільності, надто з погляду ставлення до нього чоловіків, чи, як називала їх Кобринська, “українського парубоцтва”. Альманах мав як палких оборонців і популяризаторів в особі відомих прихильників “жіночої квестії” — Івана Франка і Михайла Павлика, так і критиканів. Відомо, що Франко був головним редактором цього видання, хоч і офіційно неназваним, комунікував і домовлявся з авторками про тексти, редагував їх, забезпечив альманаху потужний медійний супровід в українській та польській пресі — писав анонси й рецензії, налагодив промоційну кампанію й тривалий час сприяв реалізації альманаху. Своєю позитивною рецензією “Перші ступні русько-українського розвою” (1891 рік) підтримав “Перший вінок” і Михайло Павлик. Схвальні відгуки про нього дали також Михайло Грушевський та Омелян Огоновський», — розповідає Алла Швець, докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України, дослідниця жіночої історії.
У той самий час, у 1887 році, представник народовського табору Григорій Цеглинський умістив доволі критичну рецензію на «Перший вінок» в галицькому журналі «Зоря».
«З одного боку, рецензент підкреслив історичне значення альманаху, який, на його думку, “точнійше поставив і розібрав у нас жіноче питання”, через те він порекомендував мати його в кожній хаті. А з іншого боку, Цеглинський дошкульно розкритикував “програмові думки” в статтях Кобринської “щодо прямування руського жіноцтва”, а також дав свою не вельми позитивну оцінку багатьом творам альманаху», — продовжує Алла Швець.
Наталія Кобринська доволі гостро сприйняла таку критику, називаючи Цеглинського «противником змагань, висказаних в Першому вінку», який, у своїй рецензії «поводувався глибоко укритою нехітею до свіжорозбудженого у нас жіночого руху».
«Від критики Цеглинського лідерку галицького жіноцтва тоді обстоювали ідейні соратники ― Франко, Павлик, Огоновський, трохи згодом ― Грушевський. Саме з Франком Кобринська радилася, як реагувати на критичний відгук Цеглинського, зокрема, чи варто відповідати опонентові публічно. Врешті таки написавши свою відповідь, Кобринська прохала Франка її “переглянути, чи де не промахнулася”, — продовжує Алла Швець. — Таким чином, за його істотної допомоги й редакторського втручання відповідь Кобринської вийшла окремою брошурою в Чернівцях 1888 року під назвою “Відповідь на критику жіночого альманаха в «Зорі» з р. 1887”, в якій вона намагалася спростувати окремі оцінки Цеглинського стосовно творів інших авторок альманаху та її власних, обґрунтувати емансипаційні ідеї, які хибно потрактував рецензент. Профінансував це видання і заопікувався його друком віденський приятель Кобринської Кирило Трильовський. А сам Франко у польськомовній статті «Rusińska literatura albumowa» («Українська альманахова література»), в журналі «Prawda», 1887 року під приводом дискусії з Цеглинським полемізував із цілою народовською партією, викриваючи її намір “підтягти” увесь жіночий альманах під “народово-консервативний стяг” і водночас вітаючи свіжий почин галицького жіноцтва у намаганні “вийти з рамок консервативного “народовства”. Наприкінці цієї “Відповіді” Кобринська закликала жіноцтво “в разі дальших нападок на наш жіночий рух” спільно виступити в його обороні: “Від Вас, отже, жінки руські, залежить головно дальший розвій нашого руху: най кожда з нас як може старається для нього служити, …а тоді і загал наш інакше буде глядіти на наше змагання”».
Чому без Кобилянської?
Виникає запитання, чому до альманаху не увійшли тексти Ольги Кобилянської, яка вже тоді почала розвивати свою творчість?
«За лаштунками “Першого вінка” захована драматична історія загадкової неучасті в цьому альманасі Ольги Кобилянської. Через свою своячку й спільну знайому Софію Окуневську Кобринська запросила Ольгу Кобилянську до співпраці в збірникові, замовивши їй навіть орієнтовну тему й жанр твору — “алегорію про волю, любов, життя і владу”. Здогадно, що до “Першого вінка” Кобилянська подала тоді свою алегоричну новелу “Привид”, написану німецькою мовою під назвою “Vision”, яку українською переклала Софія Окуневська. Редакція альманаху схвально оцінила художню вартість твору, але, побоюючись за його цензурну долю, запропонувала авторці написати іншу новелу, і Кобилянська таки взялася її писати», — розповідає Алла Швець.
Втім, і друге оповідання Кобилянської видалося Кобринській заслабким для друку, ба більше — за сюжетом воно було дуже схожим з її власним твором «Задля кусника хліба». Тому Кобринська взялася це оповідання сама переробляти, звісно ж заручившись дозволом на таке втручання від самої Кобилянської.
«Ці факти доводить розпучливий щоденниковий запис Кобилянської: “Зося (Софія Окуневська) сказала мені вчора, що мою новелу візьмуть до друку, але змінять, бо вона подібна до новели, яку написала Кобринська. Я вся стрепенулася з обурення, аж Зося злякалась і почала заспокоювати мене; мовляв, зміни будуть незначні. Я не хочу, щоб мою новелу брали з ласки, так і скажу їй”. Здогадно, що, бажаючи за будь-яких обставин бути представленою в альманасі, Кобилянська таки погодилася на переробку свого твору, і Кобринська повідомила Франка, що оповідання Кобилянської можна так друкувати, як воно зредаговане, і на це отримано авторську згоду. Проте достеменно невідомо, чому після вказівки Кобринської Франкові друкувати цей твір “Перший вінок” у червні 1887 року вийшов у світ без буковинської авторки. Очевидно, до вилучення твору Кобилянської зі змісту жіночого збірника причетний передусім Франко, оскільки Кобринська на той час перебувала із Софією Окуневською в Цюриху, і завершенням друку опікувався лише сам Франко. Такої думки були Осип Маковей, а також Олена Пчілка, яка вважала, що своїм рішенням вилучити твір Кобилянської Франко нашкодив альманахові. Зрештою за 20 років після виходу альманаху у світ, у час літературної слави Кобилянської, цей факт прокоментував сам Франко в статті “Маніфест «Молодої музи»” («Діло», 1907, №263): “Я ані на хвилю від першої появи Ольги Кобилянської на полі нашої літератури не сумнівався про її талант. Правда, перше її оповідання, написане для «Першого вінка» німецькою мовою, я признав невартим друку задля його солодкаво сентиментального, марлітівського стилю, і панна Кобилянська з часом помирилася з моїм осудом”. Хоча жодного разу у своїй мемуаристиці Кобилянська не дорікнула Франкові за нереалізований дебют, натомість емоційно осуджувала за це Кобринську», — ділиться залаштунковими процесами роботи над «Першим вінком» Алла Швець.
Перевидання «Першого вінка»
На сьогодні збереглось лише кілька примірників оригінального видання «Першого вінка». З ними можна ознайомитись у відділі стародруків Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у Києві та в Домі Франка у Львові. Також у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника можна знайти перевидання альманаху 1984 року.
«Перший вінок» до сьогодні не перевидавали в Україні. У цьому році це станеться вперше до 140-річчя Українського жіночого руху. Проте 40 років тому його було перевидано у США.
З цим виданням працювала українознавиця, літературознавиця, докторка філософії Пенсільванського університету, голова Наукового товариства ім. Шевченка в США Лариса Залеська-Онишкевич.
«Задум перевидати “Перший вінок” зʼявився в тодішньої голови Союзу Українок Америки (СУА) Іванни Рожанковської. Вона зателефонувала до мене з такою пропозицією і, якщо я погоджуюся, то треба було написати вступ. Я також запропонувала додати біографічні відомості про авторок. І це треба було швиденько зробити за шість чи вісім тижнів (а я тоді розпочала перший рік викладання в університеті). З цими біографіями мала я найбільше мороки, бо тоді не було багато доступних джерел, а не всі ті, що існували, мали точну інформацію, — розповідає вона. — Мені було дуже цікаво подивляти теми й стиль авторок “Першого вінка”. І тоді я могла з гордістю прирівнювати до того, що виходило у західній Європі, — я була горда, що українки (навіть в обставинах окупації) не були ніяк позаду, а часто навпаки. Думаю, що теми, порушені у “Першому вінку” є актуальними. Всі подібні видання (чи радше відсутність їх) у Західній Європі звертали увагу читачів на рівень свідомості українок у цій галузі.
Тоді видання було передруковане з факсимільної копії та було вирішено не змінювати мову на більш сучасну. «Це додає певного “смаку” і відчуття іншої епохи — але таки нашої мови і ще зрозумілої. Бо ми маємо свою історію!» — говорить Лариса Залеська-Онишкевич.
Видання дуже швидко розійшлося, його розкупили членкині Союзу Українок Америки. Пані Лариса ділиться, що читачки були заскочені темами й порівняннями поглядів українок і західних європейок. Різні «відділи» СУА мали дискусії в різних містах, де обговорювали питання, які авторки порушували у своїх текстах.
У передмові «Як сплетено вінок» до видання 1984 року Лариса Залеська-Онишкевич пише таке (мову збережено): «Ширина і зміст пляну і пориву Кобринської — загально-українські, чи це під оглядом географічним чи статевим. Тоді, коли інші жіночі товариства Західнього світу в той час, чи навіть тепер, не могли вийти поза рамки чотирьох німецьких К (Kinder, Küche, Kirche, Kleider — себто діти, кухня, церква і сукні), — у Кобринської був такий величавий розмах, така далека візія! Вона включала не тільки відбитку духа епохи у передових країнах Заходу. Це був голос, що сплітався у спільний самовияв і відозву до жінок світу — це не було тільки спізнене ехо.
Щодо самої появи антології Перший вінок — це, мабуть, одна з перших збірок жіночої творчости зібраної, зредагованої та й виданої жінками. Чи це було щастя-припадок, чи вислів чогось глибшого, питомого даному суспільству? Цей, здавалося б неважливий сьогодні, вияв був значучим на тлі свого часу, бо вказує нам на зацікавлення, зайняття та пріоритети причетних до нього осіб, та довколишнього суспільства».
Цінність сучасного перевидання
За відтворення першого вінка взялося видавництво Creative Women Publishing за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні та ГО «Дівчата». «Перевидання “Першого вінка” — це спроба повернути своє. Перевідкрити власну культурну спадщину, відновити справедливість для жінок-письменниць, чиї твори були забуті або пригнічені російською політикою. Це також спроба виправити історичну нерівність і відновити гідність та визнання для цих талановитих жінок, які зробили вагомий внесок у розвиток української літератури й культури.
Перевидання “Першого вінка” важливе як символічний крок у напрямку відновлення історичної пам’яті та підтримки української культурної самосвідомості, — говорить Галина Котлюк, координаторка програми «Гендерна демократія» Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, який підтримав сучасне перевидання. — На момент першого виходу у світ проблематика багатьох творів альманаху була новаторською, а то й екстравагантною. Становище жінки в Україні та світі, її емансипація й самореалізація, залучення жінок до суспільної громадської діяльності та інтелектуальної праці, осмислення власної національної ідентичності — багато з тем, порушених в альманаху, залишаються актуальними й у наш час. Таким чином перевидання “Першого вінка” слугує нагадуванням про те, що боротьба за рівність, права та гідність жінок, а також за українську національну самоідентифікацію є актуальною і сьогодні. Ця боротьба набуває особливого значення в контексті активної війни, яку росія веде проти України останні 10 років».
За переконанням засновниць видавництва, сьогодні «Перший вінок» дозволяє краще зрозуміти контексти формування Українського жіночого руху на самих його початках, порівняти його з умовами сьогодення й глибше відчути звʼязок між нами сучасними та феміністками минулого. Перевидання цих текстів саме зараз, під час великої війни за свободу України, несе все ту ж велику обʼєднавчу ідею, а теми, про які писали авторки 137 років тому, актуальні й зараз.
Видавчині переконані, що треба не тільки зробити «Перший вінок» доступним для сучасних жінок, провівши в такий спосіб місток між нами й авторками альманаху. Важливо розповідати світу про це надбання української літератури й культури, адже його значення — історичне.
Тому співзасновниця видавництва Creative Women Publishing Даша Непочатова, ставши аспіранткою Оксфордського університету, пише свою наукову роботу саме про «Перший вінок».
«Я отримала стипендію в Оксфордському університеті, де протягом трьох років буду досліджувати роль першого феміністичного альманаху “Перший вінок” на кафедрі славістики в аспірантурі. Для мене це особливо символічно, адже моя академічна подорож розпочалася у жовтні, маю змогу відзначити 140-річчя жіночого руху в Україні, розповівши академічному західному світу історію цього унікального видання, яке побачило світ 137 років тому в Україні. Я розгляну його в контексті взаємодії з жіночими рухами в Західній Європі, — говорить вона. — Моє дослідження буде зосереджено на тому, як жіночі альманахи сприяли феміністичному дискурсу в Україні XIX століття, розділеній між російською та Австро-Угорською імперіями. Я вивчатиму, як жіноча література впливала на суспільні погляди на гендерні ролі та права жінок у соціально-політичному контексті. Крім того, я проаналізую зв’язок між ідеями українських письменниць кінця XIX століття та сучасним українським суспільством, акцентуючи на формуванні національної ідентичності та стійкості, яку демонструють українські жінки у відповідь на повномасштабну війну росії проти України».
Даша Непочатова впевнена, що тема жіночого руху в Україні цікава Заходу: «Це моя друга спроба вступити до одного з найкращих університетів світу. Перша була невдалою. І тепер я пов’язую свій успіх передусім із темою дослідження, яку я запропонувала ще на етапі заповнення аплікаційної форми. Для мене це свідчення того, що Український жіночий рух та його історія, українські письменниці та їхнє літературне надбання викликають справжній інтерес у західному академічному середовищі. У великих світових університетах бракує наукових досліджень на ці теми, і я відчуваю глибокий зв’язок із жінками, які відіграли ключову роль у становленні Українського жіночого руху, зокрема з Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою».
Репринтне видання «Першого вінка» вийде друком в листопаді цього року до 140-річчя Українського жіночого руху. Передзамовити його за найнижчою ціною, щоб отримати одними з найперших, можна на сайті видавництва Creative Women Publishing.
