«У дахів іржавім колоссю. Никає місяць кривавий» — слова з вірша «Я знаю: я загину…» Майка Йогансена, які стали епіграфом містичного детективу «Заклятий місяць» Аліси Гаврильченко.
Цей роман про пошуки проклятого скарбу найбагатшої жінки колишньої імперії Софії Фальц-Фейн, діамант із кривавою історією та таємницю Олешківських пісків вийшов друком у видавництві «Жорж».
DIVOCHE.MEDIA поговорило з авторкою про фатальних жінок у романі, містичний бік сюжету та будні письменниці.
«Це мої улюблені тропи детективного жанру»
В «Заклятому місяці» я зібрала легенди про родину Фальц-Фейнів. Тобто я використала легенди спочатку несвідомо, згодом почала вивчати історію глибше і зрозуміла, що це лише вигадки.
Існує переказ, що найбагатша жінка тодішньої імперії — Софія Фальц-Фейн, яка свого часу стала, наприклад, власницею консервного підприємства, проте це був не єдиний бізнес підприємиці, залишила після себе скарби. Де вони заховані — хтозна. Ці історії досі можна почути.
Їх я і поклала в основу детективу, пошуки зниклого скарбу — один із основних мотивів роману. Іноді думаю, що навряд чи залишилися якісь скарби — Софія втратила заводи, фабрики, землі. Але про них писали. Мріяли.
В легенді Софія Фальц-Фейн постає жорстокою багатійкою, якою її любили зображувати в срср, так працювала радянська пропаганда. Насправді це була надзвичайно добра жінка, про це я розповідаю в іншій своїй книжці. Проте я використала ту легенду, бо без неї важко було б вигадати таємних нащадків, що шукали б скарби в Україні.
Як у фільмах «Роман із каменем» і «Скарб Амазонки», мої герої шукають скарби заради збагачення. Всередині кожного киплять азарт і жадібність, їх приваблює краса коштовностей та кривава історія скарбів. Адреналін аж вирує. У «Заклятому місяці» головний скарб — проклятий блакитний діамант, дуже коштовний. Є там і згадані скарби Софії Фальц-Фейн, є скарби розкуркулених українців, згадується і скіфське золото.
Мені завжди подобалася масштабність, люблю мандри. Херсонщина — один із найцікавіших регіонів для мене, а ще обожнюю степ, який бачила в Асканії-Новій (до речі, заповідник заснував син Софії — Фрідріх Фальц-Фейн). Не менш цікаві Олешківські піски, але побачити їх я, на жаль, ще не встигла. Весь Південь України й Полтавщина — це місце сили для мене, улюблене і прекрасне. У романі я писала про улюблені місця й ті, які хотіла б відвідати.
«Екзотичні локації», «гонитва й перестрілка», «жертва — неприємна людина», а ще «присутній фальшивий слід» — це мої улюблені тропи детективного жанру, які можна знайти у «Заклятому місяці», окрім тропу проклятого скарбу. Також я люблю, коли наступні злочини або пригоди затьмарюють перший злочин, відвертають увагу героя і читача, а вже наприкінці перший злочин розкривається, і все стає на свої місця. Можна провести й паралелі із «Собакою Баскервілів» Конан Дойла. У «Заклятому місяці» собаки з вовком теж відіграють важливу роль, а ще — шакали. Тварини та птахи нерідко присутні в детективах, це теж своєрідний троп. Наприклад, у детективі «Китайський папуга» Біггерса папуга повторює: «Рятуйте! Вбивають!» — прямий натяк на те, що скоєно злочин.
«Фатальна жінка Софія — одна з моїх найулюбленіших героїнь у “Заклятому місяці”»
Героїні самі приходять до мене, особливо femme fatale. Я не планую і не планувала писати про них, але, мабуть, свого часу дуже хотіла створити нуар. Мені цікавий цей образ, він з’явився в літературі як витвір уяви чоловіків, які боялися сильних і впевнених, розумних і красивих жінок, здатних досягати мети будь-якими засобами. Це не ляльки-діви, які чекають на прекрасних принців. По суті, femme fatale — відгомін матріархату, хоч зараз образ такої жінки несправедливо стереотипізувався.
Фатальна жінка Софія — одна з моїх найулюбленіших героїнь у «Заклятому місяці». Ім’я «Софія» відсилає до підприємниці Фальц-Фейн, але це — сучасніша героїня, хоч підприємницькими талантами вона теж не обділена. Але я не приміряю на себе цей образ, бо життя і література — різні речі. Я не намагаюся передати свої риси чи звички героїням, вони — не я, в них своя роль. Я можу тільки щось узяти зі свого досвіду.
Уривок із «Заклятого місяця»:
«Ви не помилилися. Я не маю з Кнауф нічого спільного, — вона зробила паузу, а тоді немов почала читати йому лекцію:
— Соф’я Кнауф, вона ж баронеса Фальц-Фейн після заміжжя, була однією з найперших багатійок Російської імперії. Мільйонерка на прізвисько Золота Рибка, представниця російського та ліхтенштейнського дворянства. Жила до 1919 року, доки її не вбив пострілом бандит, який називав себе революціонером. Її перший чоловік Едуард Фальц-Фейн отримав у спадок землі «Асканії-Нової». Вівці Едуарда паслися біля берегів Дніпра. Вони витолочили та з’їли всю траву, і це посилило вітрову ерозію. Внаслідок цього степ неподалік від нинішнього міста Цюрупинська перетворився на величезну територію — напівпустелю Олешківські піски.
— Про Олешківські піски чув…
— Можна сказати, Едуард Фальц-Фейн став засновником цієї напівпустелі. А його дружина Соф’я Кнауф — засновниця селища Хорли. За неї воно було квітучим містом, проте після її смерті перетворилося на занедбаний порт у Херсонській області. Таким є й досі. Усе через революцію, яка забрала у Кнауф життя; а ті, що називали себе революціонерами, пограбували її маєток. За легендою, баронеса все-таки встигла зарити своє золото. Але… — Софія всміхнулася. — Це тільки легенда».
«Видавництво “Жорж” знайшло мене»
Я написала у фейсбуці, що маю готовий рукопис «Заклятий місяць», на який змогла зберегти права після того, як розірвала угоду з іншим видавництвом. Рукопис несподівано зацікавив людей, посипалися коментарі, я надіслала уривок у два видавництва, вже домовлялася попередньо з редактором, він готовий був узятися за видання. Раптом наступного дня отримала повідомлення від редакторки харківського видавництва «Жорж», чиї книжки мені вельми імпонують. Я сиділа, перечитувала те повідомлення знову і знову. І думала: невже це дійсно сталося зі мною? Видавництво з міста, що під постійними обстрілами, запитує про мій роман.
Я поцікавилася, які умови, переглянула ще раз повідомлення. І обрала «Жорж». Ще жодного разу про це не пошкодувала. Вони ретельно редагували рукопис, потім я коментувала правки. Видавництво зробило величезну роботу, з якою я сама не впоралася б і за десять років, бо вже мала страшенно замилене око та брак часу через народження дитини й декретну відпустку.
У моєму випадку найважливіші професійні контакти — з фейсбуку.
У кожного видавництва своя політика, яка може підійти молодому автору, а може не підійти. В одному видавництві можуть робити шикарну рекламу книжці, в іншому — за рекламу не беруться, але готові видати в найближчі місяці. Редагування теж різне. Тож обирайте серцем. Якщо відчуваєте, що це саме ваше видавництво, шукайте з ним контакт.
Крім того, початківцям варто розсилати рукописи насамперед у ті видавництва, які активно друкують молодих і не надто відомих українських авторів.
«Містичний детектив дає автору більше простору»
В англійській мові детективний жанр називають mystery — тобто таємниця, загадка, містерія. Містика загадкова і таємнича.
У «Заклятому місяці» переплелися дві сюжетні лінії: містична й детективна. Це вийшло цілком інтуїтивно, незаплановано. Містичний детектив дає автору більше простору, можна не обмежуватися тільки логікою, а пофантазувати, додати певні вищі (і віщі) сили. Крім того, як не дивно, містика несе в собі заряд світла, вона робить тексти більш піднесеними, не дає остаточно заземлитися. Так, відбуваються вбивства, так, в житті є корупція, кримінал, зрештою війна, але є й щось інше.
Епіграф «У дахів іржавім колоссю никає місяць кривавий», на мою думку, вдало передає атмосферу, яку я намагалась відтворити у тексті. Місяць тісно пов’язаний із проклятим блакитним діамантом, який у творі шукають і через який вбивають. Тісно пов’язаний і з вовком Дужим (так, у моєму романі діють і тварини), фактично веде його. Без місяця містична лінія у цьому детективі неможлива. Це важливий символ.
Є безліч гачків, з яких може починатися детектив і за допомогою яких можна зачепити та втримати увагу читача. Наприклад, головному герою щось загрожує, але він не знає про це. Герой насолоджується життям, а читач бачить, що під його машиною, приміром, цокає бомба. Цей прийом добре відомий сценаристам. На початку «Заклятого місяця» читач бачить, як на Місяць у повні падає червона тінь Землі, погляд опускається нижче — і ось уже земний степ під місяцем, а степом мчить вовк на прізвисько Дужий, бо людині, що колись його врятувала, загрожує небезпека. Місяць веде його, Дужий відчуває, що насувається лихо.
Гадаю, такий початок цілком має право на існування у містичному детективі. На перших сторінках достатньо не мерця, а лише натяку, що він або був, або є, або буде. Втім, читачі швидко дійдуть до перших трупів у «Заклятому місяці».
«Тепер треба так писати, щоб донька не чула ані клавіатури, ані шурхоту сторінок»
На роль розслідувачок у детективах я часто обираю жінок. Причина проста — я теж жінка. Я можу писати від імені чоловіка, але роблю це, якщо дійсно треба для твору чи для сюжету. І все ж, із жіночими досвідами мені працювати цікавіше. От додався ще один — тепер я письменниця-мама.
Після народження дитини все змінилось. Перший рік після пологів, поки донька довго спала вдень, я могла щось писати. Зараз — добре, якщо маю одну вільну годинку на день, тоді як до вагітності я могла писати хоч весь день. Я не скаржуся, але такі реалії материнства, дитина потребує багато уваги. Поки що часто доводиться самій бути вдома з дитиною. Коли чоловік удома, він дуже допомагає.
Мені добре знайома втома, про яку мами часто пишуть. Я теж, буває, хочу кинути домашні справи, лягти й нічого не робити три дні, а потім просто сісти писати. Або читати. Але досі допомагає денний сон. Тоді я трохи розвантажуюсь, навіть відповідаю на запитання інтервʼю. Просто тепер треба так писати, щоб донька не чула ані клавіатури, ані шурхоту сторінок, інакше вона прокинеться. Я мрію, щоб настали такі часи, коли молоді мами-письменниці в Україні матимуть гонорари, які дозволяють наймати няню.
