Подкаст «ПереФарбований лис» народився з бажання перечитати, переосмислити класичну літературу і сформувати власний погляд на неї. Його авторки Валентина Мержиєвська і Марія Діденко впродовж трьох років перечитали понад 80 текстів українських класиків. Окрім подкасту створили декілька навкололітературних ігор.
У багатьох, хто читав укрліт лише в школі, лишається упередження, що вона лише про «стражденну долю українського народу», кріпаків і гайдамаків, недолю і неволю. На жаль, традиційна українська література і досі обвішана стереотипами, мов смерека шишками. Але є чимало проєктів, які ці штампи розбивають, а забронзовілі образи письменників — олюднюють.
У цьому матеріалі, який підготували авторки подкасту «ПереФарбований лис», переосмислюються жіночі образи в українській літературі. Уявлення про українок, які жили в минулих століттях змінюється після перечитування текстів. Українська класика свідчить: наші жінки мали можливості та вибір.
Мавка з «Лісової пісні»
Мавка змінюється через щире і світле кохання. Закохується в Лукаша, намагається жити людським життям, одягає буденний одяг, допомагає матері свого обранця. Вона залишається вірною почуттям, навіть коли це завдає болю. І зрештою обирає врятувати Лукаша. Мавка не може вписатися у світ людей і водночас не може залишитися у світі духів без коханого.
В лісі Мавка могла б жити вільним, природним життям, без обмежень людськими уявленнями та побутом. Але без Лукаша вона не пізнала б глибини почуттів. Кохання, ревнощі, зрада і прощення, хоч і болісно, але збагатили досвід Мавки, змусили її змінюватися і розвиватися.
Кассандра з драматичної поеми Лесі Українки
Іще один приклад жінки, яка намагається активно діяти, — Кассандра Лесі Українки. Вона отримала пророчий дар від закоханого в неї Аполлона, який сподівався на взаємність. Однак Кассандра відмовила Аполлону. Тоді він не забрав дарунок, але додав прокляття: її пророцтвам ніхто не вірив.
Ключове пророцтво Кассандри було про загибель Трої — її рідного міста. Вона намагалася врятувати свій народ, попереджала про небезпеки, але її ігнорували й вважали божевільною.
Зазвичай Кассандру зображають правдивою провісницею, яка не може опиратися дару, попри загрозу своїй безпеці й репутації. На відміну від її брата Гелена, який також мав пророчий дар, але казав людям те, що вони хочуть чути.
Пророцтва мають суперечливий характер. Знаючи правду, можна ухвалити адекватні рішення. Та гірку правду неприємно чути, тож той, хто приносить такі звістки, може відчувати спротив і агресію. З іншого боку, фатальність пророцтв позбавляє людей віри в те, що можна щось змінити.
Історія Кассандри — складна етична дилема. Адже відповідальність за пророцтва не лише у їхній правдивості, а й у формі донесення і здатності мотивувати інших на дії. З цим Кассандрі впоратись не вдалось.
Ганна, Марта та Софія з Valse mélancolique
Чи побудували щасливе життя персонажки новели «Valse mélancolique» Ольги Кобилянської?
Ганна була талановитою художницею, улюбленицею професорів, мріяла вчитись в Італії. Нині це доволі реалістично, але на кінець ХІХ століття було проривним. Стосункам із чоловіками Ганна багато уваги не приділяла, фокусуючись на кар’єрі та самореалізації. Шлюб для неї не був метою життя. Ганна вирушила до Риму. Подорожувала, навчалася, мала стосунки та повернулася з дитиною, за яку взяла повну відповідальність. Ганна жила у злагоді з собою, усвідомлювала свої цілі та мрії й робила все можливе для їхнього досягнення. Ця героїня має сильну внутрішню опору, рішуча та впевнена у власних силах. Ганна видається найбільш реалізованою з усіх подруг і залишається вірною своїм поглядам на життя і творчість, не піддаючись суспільному тиску щодо традиційної ролі жінки.
Марта мріяла стати вчителькою, готувалася до екзаменів, вивчала мови. Марта відповідальна та працьовита, займалася побутовими питаннями й забезпечувала комфортне життя сусідкам. Погляди Марти традиційні, але вона також у злагоді із собою. Взяти шлюб і стати матір’ю — її глибинне бажання, а не наслідок впливу соціальних норм. Внутрішня опора Марти — у здатності підтримувати й піклуватись про людей.
Софія ж хотіла вступити до консерваторії й реалізувати себе в музиці. Та вона не впоралася із життєвими труднощами. Софія найбільш вразлива й емоційна серед дівчат. Вона мала романтичні стосунки з чоловіком, якому і присвятила свій valse mélancolique, а його втрата стала для дівчини великим ударом. Софія зосереджувалась на музиці й почуттях та не звертала уваги на інші аспекти життя. Коли у ключових сферах трапились труднощі, Софії не було за що втриматись.
Настя з «Роксолани»
Усі неприємності Софії з «Valse melancolique» видаються дрібницями в порівнянні з тим, що довелося пережити Насті Лісовській з роману «Роксолана» Павла Загребельного. Настя — звичайна українська дівчина, яка потрапила в полон під час одного з татарських набігів. Її продали до гарему султана Сулеймана Пишного.
Спершу Роксолана використовувала свою кмітливість і шарм, щоб уникнути небезпек та знайти місце в гаремі. Утім, дівчина пішла далі — навчалася, розвивалася, вчила іноземні мови, стала цікавою співрозмовницею для султана і вирізнялась серед інших наложниць. З часом Роксолана захотіла отримати владу та вплив. Вона стала однією з наймогутніших жінок Османської імперії.
Прийняття ісламу було необхідне для виживання та інтеграції в нове середовище. Роксолана народила шістьох дітей, мала подбати про їхню безпеку й гарантувати їхні права та спадщину. Попри те, що султани не одружувалися, тим більше — з простолюдинками, Роксолана стала законною дружиною Сулеймана. Вона використовувала свій вплив на чоловіка для досягнення політичних цілей, брала активну участь у державних справах, стала культурною та освіченою жінкою, що додавало їй ваги та авторитету. У листах до польського короля Роксолана просила захистити українські землі від татарських набігів.
Життя Роксолани — історія про те, як розум та стратегічне мислення допомагають досягти висот навіть у найважчих умовах і нібито традиційних ролях дружини й матері. Роксолана могла б мати «просте людське щастя» в Україні, але доля закинула її в жорстокий світ гарему, в центр влади Османської імперії. Вона прийняла виклик і гідно впоралася з ним.
Маруся з драматичної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка
А де ж «гірка жіноча доля», навколо якої стільки шуму? У «Марусі» Квітки-Основ’яненка. Автор свідомо писав повість як приклад драматичного сентиментального твору, покликаного розчулити читача.
Маруся намагається відповідати ідеалам своєї родини та суспільства. Прагне щастя з коханим Василем, але соціальна нерівність не дозволяє їм побратися. Василь вирушає на заробітки. Всупереч власним бажанням Маруся намагається лишатись слухняною і покірною донькою. Через що починає хворіти й зрештою помирає.
Українська традиційна культура схвалювала «хороших слухняних дівчаток». Шкода лише, що втілювати свої бажання ця чеснота не завжди дозволяє. Батьківське виховання наклало відбиток на життя Марусі, обмежуючи її вибір і свободу дій. Маруся зростала в умовах гіперопіки та обмеженої картини світу, що сформувало пасивну та залежну поведінку. Кохання могло б штовхнути її на шлях розвитку, допомогти сепаруватись від батьків і надихнути на власні рішення. Але імпульс, який Маруся могла б використати для вивільнення від соціальних норм, вона спрямувала на саморуйнування.
Зина з «Дівчини з ведмедиком»
Протилежна Марусі — Зина з роману Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком».
Події твору розгортаються в 1920-х роках, коли відбувалися значні соціальні та політичні зміни. Зина прагнула знайти своє місце в новому світі. Вона була втіленням нового типу жінки, яка прагне свободи й самовираження, не обмежуючи себе традиційними рамками. Зина протестувала проти усталених моральних норм та прагнула створювати нові правила. Ініціювала провокації, ставила незручні запитання та випробовувала людей довкола. Вона постійно перевіряла межі дозволеного та починала відчувати свою владу над іншими.
Зина зростала у заможній родині й могла не турбуватися про матеріальні чи соціальні наслідки своїх вчинків. Її не карали й не засуджували за експресивну поведінку, що спонукало заходити далі. Поведінка Зини привернула увагу Іполіта, він закохався в дівчину, та вона не була готова до серйозних стосунків і втекла, коли чоловік запропонував одруження. Зина не змогла побудувати значущі стосунки з іншими людьми, постійно відштовхуючи тих, хто намагався зблизитися. Наприкінці твору дівчина визнає, що «життя зламало нас».
Маня із «Сойчиного крила»
Схожа доля спіткала Маню з новели «Сойчине крило» Івана Франка. Між Манєю і Масіно виникли почуття, які видаються справжнім коханням. Однак згодом Маня відчула брак емоційного зв’язку з коханим. Далася взнаки різниця темпераментів. Вона трактувала його стриманість і врівноваженість як байдужість. І прагнула привернути до себе більше уваги й почуттів, що штовхало її до ризикованих вчинків.
Маня шукала вражень і пригод, та отримала лише страждання й втрати. Вона потрапляла у залежність від чоловіків, стикалася з насильством, криміналом, втратою гідності. В листі до Масіно Маня описувала свої пригоди як низку невдач і трагедій, говорила про розчарування і почуття провини. Проте цей досвід зробив її більш зрілою і свідомою. Вона почала цінувати безпеку та емоційну зрілість. Душевні рани Маня намагалася зцілити, повернувшись до Масіно.
Зина і Маня занапастили себе, але вони намагалися щось змінити у своєму житті. Їхній приклад показує, що активні пошуки й бажання змін можуть вести до важких випробувань, але також відкривають шлях до самопізнання і розуміння справжніх цінностей.
Катерина і наймичка Ганна з поем Тараса Шевченка
В цих двох історіях від Тараса Шевченка жінкам не судилося бути разом із коханими. Але як по-різному вони їх проживають!
Катерина закохалася в солдата Івана. Дізнавшись, що вагітна, намагалася знайти його, потім намагалася дбати про свою дитину, проте соціальний осуд і відсутність підтримки з боку родини та суспільства нестерпні для неї. Врешті-решт Катерина кинула дитину на дорозі та в розпачі й безнадії наклала на себе руки.
Ганна з поеми «Наймичка» також завагітніла поза шлюбом, проте шукала безпечне місце для своєї дитини, щоб забезпечити їй краще майбутнє. Ганна підкинула сина в родину, яка могла подбати про нього, і стала наймичкою у цій родині, продовжуючи піклуватися про дитину і приховуючи свою материнську роль до самого кінця, щоб не руйнувати встановлені стосунки. Внутрішня сила і здатність до самопожертви дозволили Ганні віднайти спокій і сенс у допомозі іншим.
