Стосунки з Валерієм були другими у житті Насті. Він знайшов її в інстаграмі у 2017-му і почав запрошувати на побачення. Спочатку хлопець став першою людиною, яка змогла вислухати дівчину. І вона закохалася. Проте плани про щасливе майбутнє зруйнувалися регулярними сварками, а згодом і побоями. Врешті Настя пішла у поліцію, але кривдник покарання так і не дістав. Чому так сталося та що довелося пройти дівчині — у матеріалі.
Як усе починалося
Мені було 20 років. Валера лайкнув кілька моїх фото і підписався. Я лайкнула його у відповідь. Він почав листування зі стандартних слів: «Привіт, як справи?» Наполягав на побаченні. Хоч мені він був не надто цікавим, я все ж вирішила з ним зустрітися.
На першій зустрічі ми багато говорили. Точніше більше говорила я, а він слухав. Згадувала про особисті речі: мої мрії та переживання, моє минуле. Я зрозуміла, що почала закохуватися у людину, якій не все одно на те, що я думаю і говорю.
Ми три тижні зустрічалися. Тоді вже були ознаки, що йому байдуже на мене, але я цього не усвідомлювала. Наприклад, одного разу він запізнився на побачення у кіно на годину. А я, як дурепа, дочекалася його. Потім він поїхав з Одеси до Києва. Сказав, що його не буде два тижні, але врешті ми не бачилися дев’ять місяців. У нас були стосунки на відстані, й тоді він здавався мені «принцом на білому коні»: проявляв турботу, цікавився моїми справами, хвилювався за мене. Іноді ми могли сваритися телефоном, потім знову миритися. Думала, що це я роблю щось не так. А насправді просто не знала прикладу здорових стосунків.
Удари є, але немає синців — це вже насильство чи ще ні?
Я закінчувала четвертий курс університету і дуже хотіла з’їхати від своїх батьків. Сама орендувала квартиру і почала там жити. За півтора місяця Валера повернувся з Києва до Одеси і почав жити зі мною. Дев’ять місяців він ніде не працював, казав, що хоче відпочити від попередньої роботи. Усім необхідним нас забезпечувала я.
Ми іноді сварилися. Він кричав на мене, а через деякий час просив вибачення. Це траплялося рідко, а часом були дуже хороші періоди спільного життя. Тому коли він починав знову кричати, я звинувачувала себе і не могла зрозуміти, в чому причина.
Якось я сказала слова, що йому не сподобалися, і він дав мені першого ляпаса по обличчю. Це сталося після двох років наших стосунків. Пізніше ми могли неодноразово сваритися. Я хотіла поговорити та з’ясувати причину його дій. Він же починав казати, що нічого такого не робив, що я все придумала. Я плакала. Щоб мене заспокоїти, він міг схопити мене і вдарити. Одного разу він мене штовхнув. Я впала на підлогу і вдарилася куприком. Мені було так боляче, що не могла встати 15 хвилин. Проте синців не лишалося, тому я навіть не задумувалася, що це може бути насильством.
Але одного разу сліди на тілі від його ударів лишилися. Це був саме початок повномасштабного вторгнення. Я спілкувалася з другом-іноземцем, хотіла розповідати якомога більше про Україну і те, що у нас відбувається. Хлопцю я розповідала про мого знайомого. Проте коли він прийшов додому і побачив, як я з ним говорю, то дуже сильно розізлився. Він мене схопив за руки й штовхнув об стіну. Я сильно вдарилася головою. А на руках та лопатках залишилися синці — вперше за весь час. Усе я фіксувала на фото і робила записи у своєму щоденнику. Підсвідомо розуміла, що колись зможу в цьому зізнатися іншим.
Вісім років я страждала на розлади харчової поведінки. І під час стосунків із Валерою була саме в ремісії. Якось я приготувала вечерю, і він здивувався, що у мене така велика порція. Я попросила йому не говорити так, адже мені неприємно. Він попросив вибачення. Але наступного дня було те саме, тож я нагадала йому вчорашню розмову. На що він обізвав мене нецензурним словом. Це мене дуже розізлило, і я дала йому ляпаса. Почався скандал. Він у відповідь сильно вдарив мене по нозі. На тому місці залишився великий синець.
Поліція
Далі ми розходилися. Через деякий час знову мирилися і сходилися. Проте сварки й агресія не закінчувалися. Якось Валера поїхав у Карпати. Я більше не могла терпіти його поведінку, тому набралася сміливості й пішла у поліцію.
У відділку сказала, що хочу написати заяву про домашнє насильство. У відповідь почула, що я вже нічого не зроблю, бо не зняла побої, чому не прийшла раніше. Але я просто не знала, як треба діяти. Думала, що фото вистачить. Ці ж двоє чоловіків просто знущалися з мене. Вони говорили: «Скажи чесно, ти хочеш, щоб він повернувся?», «Ти нічого не доб’єшся» тощо. Вони запевняли, що можуть лише зателефонувати йому. Але я цього не хотіла, адже якщо Валера дізнається, що я зробила, то буде тільки гірше.
В якийсь момент я зрозуміла, що поліції просто начхати на мене. Відчувала, що можу заплакати, тому просто пішла з відділку. Тоді Валера нічого не дізнався про візит до поліції. Але стосунки були настільки нестерпними, що терпіти це я вже не могла.
«Я просто хочу почуватися у безпеці»
Я наважилася розірвати стосунки з Валерієм і переїхала до Києва. Поживши тиждень у столиці, поїхала в Одесу, щоб забрати всі свої речі. Колишній дізнався про це і почав мене переслідувати, чіплявся до мене у публічних місцях, побив хлопців, які допомагали мені перевозити речі, й навіть забрав мій телефон та читав приватні листування. У соцмережах він мене дотепер продовжує обливати брудом і розповідати, що насправді я в усьому винна, а він мене не бив.
Сьогодні, перебуваючи вже далеко від колишнього, я все одно не почуваюся у безпеці. Постійно присутня тривога. Щоразу, коли повз проїжджає людина на велосипеді, я лякаюся, адже мені здається, що це може бути він.
Люди мені кажуть: забудь і живи далі. Але я не можу. Я просто хочу почуватися у безпеці та щоб він поніс відповідальність за свої вчинки.
*Після цього інтерв’ю Анастасія з допомогою юристів подала п’ять заяв на кожен випадок насильства до суду. Поки жодної відповіді не отримала. Проте, коли дівчина їздила в Одесу, щоб перевезти власні речі, й Валерій перешкоджав їй це робити, вона викликала поліцію. 8 листопада відбувся суд у цій справі без участі Анастасії. Складу злочину в діях хлопця суд не побачив.
«Піти від кривдника може бути важко, але можливо»
Домашнє насильство — проблема, яка не зникла під час війни, а подекуди стала й складнішою. Консультантка лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка» Юлія Нікітіна наголошує, що не варто плутати насильство і конфлікт. Ці два поняття відрізняються у перевазі однієї сторони над іншою. Тобто у випадку насильства одна людина буде мати більший моральний або фізичний вплив, ніж інша.
Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» виділяє широкий перелік осіб, що можуть постраждати від нього. А це не тільки подружжя, батьки, а будь-які особи, які мають спільний побут, спільні права та обов’язки.
«Домашнє насильство ділиться на чотири типи: фізичне, економічне, психологічне та сексуальне, — зазначає Юлія Нікітіна. — Часто постраждала не може сама звернутися по допомогу, адже перебуває у страху або ж у співзалежних стосунках із кривдником».
Експертка зазначає, що допомогти розпізнати насильство та вийти з нього можуть родичі, друзі чи близькі люди постраждалої. Зробити це можна не тільки за зовнішніми ознаками, а й за зміною поведінки, стилю життя. Часто така людина має синці на тілі й виправдовує їх власною незграбністю. Одяг, що носить постраждала від домашнього насильства, не відповідає сезону, наприклад, довгі рукави влітку, щоб прикрити синці. Людина, яка раніше була життєрадісною, може різко змінити свою поведінку і стати замкнутою, нерішучою, невпевненою у собі.
«Піти від кривдника може бути важко, але можливо, — говорить Юлія Нікітіна. — Насамперед потрібно заручитися підтримкою близьких людей. Якщо таких немає, можна звернутися до громадських організацій, що допомагають жінкам у випадках насильства».
Притягнути до відповідальності кривдника можна. Найкращий варіант, на думку консультантки лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка», — одразу викликати поліцію після інциденту.
«Вони виїжджають на місце злочину і фіксують всі тілесні ушкодження. Також зобов’язані виписати кривднику терміновий заборонний припис — захист постраждалої особи на 10 днів, який не дозволяє агресору перебувати поряд із постраждалою. Далі людина, котра зазнала домашнього насильства, може подати заяву в суд про обмежувальний припис. Він триває від шести місяців і може бути подовжений на той самий термін. Діє в період встановлення відповідальності кривднику», — зазначає експертка.
Якщо кривдник порушив заборону наближатися до постраждалої, він зобов’язаний сплатити штраф. Коли ж його не зупиняє і це, то жінка може звернутися по допомогу до шелтерів, де є можливість безпечно проживати разом із дітьми.
Юлія Нікітіна додає, що доказами домашнього насильства можуть бути не лише побої, зняті у медзакладі, а й фотографії синців, аудіозаписи чи скриншоти повідомлень із погрозами.
«Якщо співробітники поліції відмовляють вам у реєстрації заяви про вчинення насильства, це може свідчити про їхню недбалість. У такому разі рекомендую протягом 10 днів звернутися до суду із заявою про визнання бездіяльності слідчого чи прокурора. Після цього суд може зобов’язати слідчого чи прокурора внести в реєстр заяву про вчинення кримінального правопорушення», — пояснює консультантка лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка».
