Подкаст «Чому їй не байдуже» повернувся з новим сезоном, центральна тема якого — «Жінки та війна». Відкрила другий сезон розмова з парамедикинею, ветеранкою, громадською активісткою, очільницею «Жіночого ветеранського руху» Катериною Приймак.
Вона говорить із авторкою подкасту, головною редакторкою DIVOCHE.MEDIA Оксаною Павленко про важливість спільноти для жінок-ветеранок, про «Жіночий ветеранський рух», про адвокацію змін в армії, про забезпечення жінок у ЗСУ жіночою формою та білизною, про швейних цех Veteranka, а також про потребу військовослужбовиць у жіночих бронежилетах та багато іншого.
Про «Жіночий ветеранський рух»
Спільноти важливі не тільки для жінок. Це глобальний процес позитивного впливу на демократію в країні, на багато чого. Спільноти саморегулюються, надзвичайно важливо мати велику кількість професійних спільнот, яких нам дуже не вистачає.
Наша позиція і наша мета, ідея — це women’s empowerment, тобто щоб жінки-ветеранки, наші посестри, жінки, котрі долучаються як волонтерки в наш рух, могли реалізувати себе в різних сферах, і ми до цього підходимо комплексно, пропонуючи їм або свої, або якісь партнерські проєкти, що можуть якось цьому сприяти.
Але ми працюємо на різних рівнях. Насамперед — це адвокаційний, тут ми надаємо експертизи, консультуємо. Це не завжди, на жаль, витікає в певні якісні політики, але треба довго старатися, щоб якусь серйозну законодавчу ініціативу впровадити. Це багато інформаційної роботи, це зміни суспільної думки, це привернення уваги, це ті речі, що ми робимо, і які я вважаю досягненням. Пам’ятаючи в 2015-му «Невидимий батальйон», і як зараз із кожної праски звучить про жінок-захисниць.
Проте проблема в тому, що це існує на декларативному рівні, але не завжди є в реальності. Однак вже на декларативному рівні воно також потихеньку змінює стан речей, статус-кво для жінок. Зараз ще досягли того, що жіноча форма є на забезпеченні. Але ми реально з 2019 року почали пушити цю тему — і спідньої білизни, і форми.
У 2020-му в нас був флешмоб «Я служу в ЗСУ», під час якого дівчата ділилися фотографіями та розповідями про зашкварні труси, про велику форму — маю світлину, де у мене кітель нижче коліна, як пальтечко.
Потім вийшли рожеві труси для військових. Ми питаємо: «Що це?» А вони нам кидають: «Це в специфікації “койот” і “чорні”. Просто у нас не було іншої тканини». Я не знаю, що у них, у Міноборони, за підрядник такий, що немає зеленої тканини.
Але я з добробату, ми чим багаті, тим і раді були, проте в ЗСУ ситуація така ж. І тільки зараз прийняли літню форму на забезпечення, про зимову ще не йдеться.
Ми розробили також лекала жіночої форми, але зробили це не заради того, щоб подати на тендер. Проте ми брали участь у цьому процесі й консультували. Але не можемо витратити ресурс на тестування форми на полігоні. Ми передаємо її на передову, відшиваємо, вона якісна, крута, і в нас працює дизайнер із Bevza і конструкторка Івана Фролова, які зробили просто топ.
Ми так само передаємо комплекти, які нам закуповують інші фонди. Нам головне — закрити потребу, а не видати своє. Хоча, звичайно, ми б хотіли, щоб дівчата носили нашу форму. Тому що вона класна, але у нас не вистачає виробничих потужностей.
Ми раді просто будь-якій ініціативі, тому що здебільшого ті, хто на передовій, купують собі все одно те, що їм зручно. Тут дуже важливо мати повну амуніцію. А те, що видає Міністерство оборони, — там четвірка з мінусом, тверда трійка. Воно якісне в межах своєї цінової політики, але це не класний тактичний одяг.
Насправді ми могли б давати набагато більше, у нас є потенціал. Але нам треба зростати інституційно для цього. І мені б дуже цього хотілося. У нас до повномасштабки був один контекст — ми починали все, що стосується empowerment. У нас були освітні послуги, ми проводили тренінги з проєктного менеджменту, щоби навчити ветеранок, щоб інтегрувати їх, зокрема в роботу в організації. Вони могли втілювати свої проєкти, у нас були профорієнтаційні студії для них, щоб вони могли обирати собі новий шлях.
Самі «Злети ветеранок» — це таке терапевтичне дійство, де дівчата в колі своїх «рівна рівній» діляться болями, переживаннями, підтримкою, і ми дізнаємося про проблеми одна одної, можемо аналізувати, що є. Чому в нас така експертиза? Тому що в нас спільнота потужна, і ми знаємо велику кількість інформації, і дослідження робили. Тобто нормальний мозок може проаналізувати потім більш-менш цілісну картинку. Це надзвичайно цінно, і це сприяє тому, що ми можемо якісно адвокатувати зміни щодо потреб.
У нас є напрям психологічної підтримки: «Злети», можливість звернутися до нас, отримати послуги, отримати певні кошти, невеликі, але в нас є змога працювати з гарними професіоналами, які нам через благодійність зменшують вартість, і ми можемо деяким дівчатам сплачувати психологів. Прикро, що це не така велика кількість, порівнюючи з тим, яка є потреба, але, на жаль, іноді ніхто особливо і не звертається по психологічні послуги. Але жінки це роблять все одно частіше, ніж чоловіки. І я думаю, що це здебільшого тому, що ми ведемо і роботу щодо важливості зміни підходу взагалі до психотерапії.
У нас є співпраця з партнерками, наприклад ГО «Дівчата» люб’язно приймають наших жінок, тому що в них є трохи більше можливостей у цій сфері. Ми можемо надавати консультації різного характеру, як поводитися в правовому полі, і перенаправляємо, якщо звернення щодо криміналу, щодо домагань тощо. Тобто ми як інформаційно-консультаційний центр, куди ти можеш звернутися з будь-якого питання, і ми, якщо самі його не вирішимо, спробуємо знайти, на кого тебе переправити.
Швейний цех
Я взяла грант в Українському ветеранському фонді, щоб у «Кубиної» мрії було більше шансів реалізуватися, поки вона на війні. «Куба» — це моя посестра і подруга Юлія Сідорова, з якою ми запустили наш волонтерський штаб від 24 лютого. Вона моя опора і партнерка, ми з нею разом служили в «Госпітальєрах». Ми перші три місяці з нею впахували на забезпечення логістичних питань, і вона доєдналася до лав армії. Вже мобілізувалася, зараз вона бойова медикиня 92-ї бригади.
В неї була мрія — вона хотіла стати дизайнеркою одягу. Перед повномасштабним вторгненням вона закінчила курси дизайну, взяла участь у показі Ukrainian fashion week. Стас Бітус, наш друг і дизайнер зараз, був її вчителем. І власне, вона закупила вже швейну машинку і ще щось. Але через повномасштабне вторгнення обладнання не встигло доїхати, вони зателефонували в травні, коли «Куба» вже мобілізувалася, і кажуть: «От машинки». І тут нам телефонує Стас і каже: «Нам дуже треба допомагати, мене не беруть в ТрО», і так цех закрутився…
Із «Кубою» ми близько дружимо і зараз винаймаємо разом квартиру. Я розумію, що, коли вона повернеться з війни, не знаю, наскільки скоро це буде, але я буду з нею, буду її підтримувати, реінтегрувати. І це вже я готую базу для цього.
Насправді це більше, ніж мрія «Куби», тільки це зараз розвернулися в те, що в нас є мілітарний одяг, прет-а-порте колекція, яку розробила «Куба» зі Стасом. Вона висить у шафі, тому що це ручна робота, вишивка, вона має продаватися за великі гроші, але у нас немає зараз спроможності налагодити маркетингові стратегії ще цього. Ми не тягнемо, у нас деякі проєкти лежать у шухляді.
Ми відшиваємо маскувальні халати на зиму, у нас є костюм снайпера, який не видно в тепловізор, у нас є підрядні замовлення за гроші, щоб я могла платити швачкам, купу всього. Там працюють ветеранки, і також навчаємо ветеранок і ВПО, зокрема і чоловіків, якщо вони теж хочуть шити.
Ми ще відшиваємо мерч, щоб на ЗСУ передавати гроші. Це футболки, худі тощо. Це частина лінійки бренда цивільного одягу by Veteranka. Але це одиничні дропи, які ми продаємо для того, щоб зараз пахати на ЗСУ. Розуміємо, що це найперший пріоритет все одно, якби там не було з іншими проблемами, це є все одно пріоритетне, бо інакше нічого не буде. І головне — ми шиємо багато військового спорядження, у нас працюють суперпрофі. Я дуже пишаюся цим цехом. Ще один наш бренд Cubitus Dei — це «Куба» і Бітус.
Нам дуже пощастило, дуже дивно звучить, але завдяки повномасштабному вторгненню нам здалося масштабуватися, завдяки тому, що нас підтримують і працюють із нами дуже круті профі, які роблять все або pro bono, або меншим коштом, хоч ринок і впав, але для таких благодійних ініціатив — це можливість вийти на інший рівень.
Жіноча броня
Є декілька нюансів. Плити представлені в різних розмірах і для чоловіків, але коли через груди плита відступає трохи від тіла, відкривається більша площа. Точніше закривається плитою менша площа і більша площа відкривається. У нас є, наприклад, посестра, яка отримала поранення саме в те місце, яке теоретично могло бути прикрите плитою, через груди.
Плити Angel Arm, які закупили та які ми чекаємо зараз зі США, це не жіночі плити, вони просто суперлегкі. Це топова американська розробка, але їх треба все одно обов’язково носити з балістичними і додатковими пакетами. Все одно додається трохи ваги.
Тому тут варіацій немало, які це можуть бути плити — чи просто полегшені або іншої форми, або з пом’якшуванням для грудей, або й те, й те. Взагалі не всі плити є ергономічними. Це досить плаский, але трохи вигнутий шматок.
Звичайно, якщо буде якась до тіла ергономіка, він буде зручніше прилягати, відповідно він буде легше носитися. Це як хороший туристичний рюкзак: якщо навіть він важкий, але у тебе там «всьо чотенько», під тебе підігнано, ти можеш його носити.
Слухайте подкаст на Apple, Google Podcasts, Spotify, Youtube, NV та MEGOGO.
Другий сезон подкасту став можливим завдяки підтримці Центру інформації і документації НАТО в рамках співпраці DIVOCHE.MEDIA та «Інституту конструктивної журналістики і нових медіа».
