Це була моя перша довгоочікувана вагітність, до якої я йшла декілька років. Роки пошуку «своєї» лікарки, постановки діагнозу та лікування — і ось омріяні дві смужки на тесті. Одночасні радість і розгубленість — я стану мамою. Зовсім скоро я дізнаюся, що таке завмерла вагітність, проте зараз я на сьомому небі від щастя і зовсім не думаю про те, що щось може піти не так.
Моя перша вагітність
Затримка в декілька днів викликала в мене стурбованість — знов щось із циклом, знов пошук відповідей. Можливо, стрес? Може, ліки, які мені призначив травматолог через запалення суглобів?
Два факти посіяли в моїй душі сумніви — одного дня я дуже сильно захотіла булку, хоча вже бозна-скільки не їла і навіть забула про існування цих виробів. Другий факт — декілька разів мені сильно хотілося спати. Одразу після сну. Декілька разів після години ранкової роботи я лягала спати. Виникала думка, що так організм реагує на постійні нічні обстріли. Травень у Києві та області був багатим на них.
Однак довірилась сумнівам, зіставила деякі факти й все ж пішла в аптеку. Було дивно, але в глибині зародилася надія, що це «воно»!
Я три роки не могла завагітніти, змінила декількох лікарок. Одна з них постійно щось хотіла мені вирізати та ставила страшні діагнози. Після консультацій я часто приходила додому заплакана, бо вона лякала чимось жахливим. Виявилось, що в тій клініці така практика — декільком моїм знайомим дівчатам теж пропонували «щось вирізати».
Ще одна фахівчиня була абсолютно байдужою, третя — у перший день, коли в неї ще не було результатів моїх аналізів, запропонувала мені препарат, як я дізналася пізніше (а я завжди вивчаю препарати, які мені прописують, бо працюю в фармацевтичному виданні), із недоведеною ефективністю. На другій консультації перше, про що вона запитала, — чи купила я рекомендований нею препарат. Це була наша остання зустріч.
Вже цього року натрапила на чудову лікарку, я вперше зустріла настільки емпатичного медика. Вона викликала в мене довіру, тому почалося моє нове коло. І ось результат, що не змусив себе довго чекати, — дві смужки на тесті. Я одразу записалася на консультацію, бо зі мною таке сталося вперше. Йшла у клініку та фантазувала, як почну нашу розмову. Але, коли заходила в кабінет, почула: «Тільки кажіть, що у вас позитивний тест». Я так і сказала.
Термін був настільки маленьким, що на УЗД це виглядало як зернятко. Лікарка призначила два препарати для підтримки й сказала приходити за 7–10 днів, більше гуляти і жодного спорту до 12 тижнів.
Під час наступного походу в клініку я отримала підтвердження маткової вагітності малого терміну. Лікарка привітала мене і зі словами «Тримайте своє кільце з діамантом» вручила знімок із моїм малюком. На знімку ембріон дійсно виглядає як згадана прикраса. Наступної консультації я чекала з нетерпінням, бо вже мала почути, як б’ється серце.
Коли дізналися з чоловіком про вагітність, обговорили, чи будемо казати близьким, і вирішили, що поділимось радісною новиною. Хоча багато хто тримає в секреті, бо до 12 тижнів є висока ймовірність, що щось піде не так.
Завмерла вагітність: в мені померло життя
Час, коли довелося чекати наступної консультації, тягнувся нестерпно довго. Я звикала до нового стану, була неймовірно щаслива, хоча розуміла, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Якби ж я знала, що мені доведеться пережити у наступні три тижні.
На консультації лікарка не почула серцебиття. Я бачила її стурбований погляд. Вона все мені пояснювала і казала, що в нас ще є час (я не уточнила, на що саме). Потрібно подивитися в динаміці показники хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) — гормону, що виробляється плацентою під час вагітності. Його ще називають гормоном вагітності. Якщо вона розвивається нормально, рівень ХГЛ постійно зростає.
З кабінету я виходила як у тумані. Асистентка лікарки, проводжаючи мене на рецепцію, заспокоювала, пояснюючи, що іноді так буває, дитинка ховається, що все буде добре.
Я йшла на зупинку, в мене котилися сльози, які ховалися за сонцезахисними окулярами. Одразу набрала чоловіка, навіть не пам’ятаю його слів.
Отримала від вагітної подруги повідомлення, вона питала, як у мене справи, бо знала, що я мала бути в лікарки. А в мене все було погано.
Наступного дня, це був четвер, я здала аналіз на ХГЛ. Тепер потрібно було дочекатися повторної здачі за два дні. Ще два дні очікування. За цей час я перечитала десятки форумів у пошуках відповіді (насправді надії).
Здавши кров у суботу, я не могла дочекатися результатів, у мене ще були сподівання — «все буде добре». Я зненавиділа цей вираз, бо в червні я чула його десятки разів, але це «добре» для мене так і не настало. Ввечері ми пішли з подругою прогулятися, поїсти шовковиці, хотілося хоч якось розвіятися, бо очікування на результат зводило з розуму.
Ми розмірковували, де замовити суші. В цей час прийшов лист від лабораторії й результат для мене був невтішний — ХГЛ знизився. А це означало одне — завмерла вагітність.
Я почала ридати просто на вулиці, подруга мене обійняла. Вирішила піти додому, вона мене провела, обійняла ще раз і попросила триматися. Вдома я лягла на ліжко і ридала — в мені померло життя.
Зателефонувала чоловіку, написала ще одній подрузі, вона переслала мої результати двом своїм лікаркам, обидві підтвердили, що в мене завмерла вагітність, але їхні думки щодо подальших дій розійшлися.
Тепер мені потрібно було дочекатися понеділка, я вже була записана до своєї лікарки. Поспішати вже нікуди.
Вразливий стан і підтримка
Лікарка рекомендувала або очікувальну тактику, або переривання вагітності.
- Перший варіант — чекати, коли викидень відбудеться самостійно, але не більше двох тижнів.
- Другий варіант — медикаментозний (за допомогою препаратів) або хірургічний (вакуум-аспірація) аборт.
Кожний метод має ризики, вирішувати тільки мені.
Я обрала медикаментозний. Але в Україні зараз проблеми з наявністю препаратів. Ще два дні шукала клініки, де ліки є, і знайшла за допомогою знайомих. Лікар пояснив, що зі мною буде відбуватися, і попросив повідомляти про все. Я й припустити не могла, що це може бути так болісно. Ще десять днів мене супроводжували біль і кровотеча. Але душевний біль не менш сильний, у цей час трималася за думку, що колись це скінчиться. І за підтримку чоловіка та декількох подруг.
Одночасно з тим довелося повідомляти всім, кому ми розповіли про вагітність, що вона завмерла. Люди співчували й просили триматися. Дівчата починали розповідати, що таке часто буває (я, бляха, знаю, вже начиталася форумів, і це відбувається саме зі мною саме зараз!). Іноді у мене складалося враження, що всім хотілося, аби це скоріше закінчилося, виглядало наче «давай горюй швидше, і вже повернемось до звичного життя». Мені хотілося кричати у відповідь: «Дайте мені спочатку це пережити, мені ще робити аборт».
Так я дізналася, що не всі люди в моєму оточенні вміють підтримувати. Але я не ображаюся, тому що розумію — нас цьому не вчать і ми не вчимося самі. Моя колега, коли я розповіла про те, що зі мною відбувається (мені потрібно було їздити в лікарню в робочий час), сказала: «Я не знаю правильних слів, дозвольте розділити з вами горе».
Я зрозуміла, що насправді правильних слів просто не існує.
Деякі мої подруги запитували, як вони можуть мене підтримати, чи потрібна мені допомога, чи потрібні мені гроші, чи купити мені щось у магазині.
Я хочу поділитися порадами, як діяти, якщо з вашою близькою людиною сталося подібне: запитайте, як можете підтримати; запропонуйте реальну допомогу: прибирання, купівлю продуктів/медикаментів, супровід у клініку, пошук психолога.
Це може знадобитися, якщо поряд немає партнера. Зараз багато чоловіків захищають Україну. Я знаю два випадки, які сталися майже одночасно з моїм, і чоловіки цих дівчат перебувають на фронті. Мій чоловік був поряд. Просто кожного разу, коли я ридала або скручувалася від болю, він мовчки мене обіймав.
Чого не слід робити, так це розповідати подібні жахливі історії, людина тут і зараз втрачає щось своє, тому такі історії зовсім не підтримують. Не говоріть, що треба було робити, а чого — ні. Повірте, людина в цей час намагатиметься знайти тисячу й одну причину, чому так сталося.
Не кажіть «все буде добре», «не переймайся» — це знецінює почуття.
Якщо не знаєте, як підтримати, запитайте напряму або почитайте — в інтернеті є безліч порад від професійних психологів.
Це дивне відчуття, що в тобі зародилося й померло життя. Завмерла вагітність трапляється з багатьох причин: генетичні, хромосомні, імунологічні, анатомічні порушення, ендокринні фактори, сильний стрес, фізична втома.
За даними ВООЗ, яка посилається на фонд March of Dimes — організацію, що займається питаннями охорони здоров’я матері та дитини, — поширеність невиношування вагітності у жінок, які знали, що вагітні, становить 10–15%.
З відкритих джерел я дізналася, що наші лікарі говорять про 20–25% завмерлих вагітностей. Через війну в Україні збільшилася кількість викиднів, передчасних пологів і мертвонароджених.
У ВООЗ зазначають: як і стосовно деяких медичних тем, таких як психічне здоров’я, на обговорення яких накладено табу, багато жінок повідомляють, що, незалежно від їхньої культурної традиції, освіти та виховання, друзі та сім’ї не хочуть говорити про їхню втрату. Очевидно, це пов’язано із загальною традицією оточувати будь-яке горе завісою мовчання.
Мені допомагає ділитися своїм горем із тими, хто готовий вислухати мою історію. Наприклад, сидимо з подругою на Майдані, вона їсть морозиво. У мене течуть сльози й слова — я розповідаю, наскільки була неочікувано щасливою, коли дізналася про вагітність. Розказую про те, що від сліз і душевного болю сповзала по стіні у ванній, як у кіно, тільки це моє життя. Про несправедливість. Про те, що не можу дивитися на сукню, яку мені купив чоловік, адже планувала ходити в ній наприкінці літа, коли вже мав виднітися живіт.
Мені здається, що більше я говоритиму про своє горе, то швидше воно розпорошиться і від нього нічого не залишиться.
Я знаю, біль минеться. Але потрібен час.
