«Хоч я й оптимістка, можу сказати, що це найважча історія в моєму житті». Журналістка Ірина Земляна про боротьбу за правду й життя з російськими спецслужбами

від | 19.10.2022 | Війна в Україні, Дівчина говорить

Час читання: ( Кількість слів: )

Ірина Земляна — українська журналістка й медіаекспертка, від 9 травня 2022 року вимушено переховується через загрозу своєму життю з боку російських спецслужб, рамзана кадирова, численних ботів і людей, котрі бажають їй смерті.

До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну прізвище журналістки фігурувало в розстрільних списках росіян.

Першого березня Ірина виїхала до Польщі й брала участь у численних акціях, які організовували українці, щоб розповісти світові про війну й звірства росіян.

Ірина Земляна також була співорганізаторкою протестів на польсько-білоруському кордоні. Тоді українці стояли живим щитом й не пропускали фури, що перевозили товари через Білорусь у росію в обхід європейських санкцій.

Пізніше, 9 травня, Ірина разом з іншими українками облила себе буряковим соком біля монумента загиблим у Другій світовій війні. Жінки хотіли завадити російському послу покласти квіти до могили Невідомого солдата й показати світові: всюди, де з’являється «рускій мір», ллється кров.

«Українські високопосадовці закликали мене їхати з України, оскільки моє прізвище було в російських “фільтраційних” списках»

Я не планувала їхати з України, хотіла лише переміститися в безпечніший регіон. Але пізно ввечері 24 лютого українські високопосадовці закликали мене їхати з України, оскільки моє прізвище було в російських «фільтраційних» списках, де містилися дані українців, котрих окупанти мали ліквідовувати першими під час захоплення Києва.

Росіяни оприлюднювали плани знущань із людей зі списків і детально описували, що саме зроблять з «українськими нацистами». Я вимушено поїхала до Польщі й кожного дня виступала на різних акціях у Варшаві, де разом з іншими українцями привертала увагу до війни росії проти України.

Блокування польсько-білоруського кордону в березні.

Ще однією знаковою подією (до протесту 9 травня у Варшаві) стало блокування українцями польсько-білоруського кордону в березні. Ми перекривали дорогу фурам, котрі везли підсанкційні товари до росії через Білорусь.

Ще тоді мені почали надходити погрози від водіїв фур та їхніх родин. Це були звичайні залякування й образи у фейсбуці. Я звернулася до польської поліції, щоб зафіксувати факт погроз, і ті відкрили кримінальне провадження.

Один з протестів у Польщі. Напис на плакаті Ірини «Краще холодна незалежність ніж тепла окупація»

«Хотіли показати світові: всюди, де є росіяни, там смерть українців»

Українці знали, що росіяни будуть пробувати покласти квіти до могили Невідомого солдата 9 травня у Варшаві, чого не могли дозволити зробити. Так само розуміли, що польська поліція буде сприяти тому, щоби протестувальники не заважали. Коли почалися сутички на польсько-білоруському кордоні, поліція утворила коридор й розмежувала протестувальників та водіїв фур на сто метрів. Ми фізично не могли наблизитися до перевізників.

Акція протесту біля монумента Другої світової війни була офіційно зареєстрована. Українські протестувальники планували облитися штучною кров’ю при появі російського посла сергія андрєєва, щоб показати світові: всюди, де є росіяни, там смерть українців. Для «штучної крові» придбали у супермаркеті буряковий сік. Передбачали, що, найімовірніше, не зможемо підійти до посла чи якось йому перешкоджати, бо поліція не дасть цього зробити. Вийшло так, що польська поліція взагалі ніяк не супроводжувала російського посла, не зробила коридор, нікого не відгороджувала. Щойно посол з’явився, українці одразу ж обступили його, нас там було близько сотні. Я теж перебувала поряд — із двома пакетами бурякового соку. Я вилила на себе максимально багато червоної рідини, яка, звичайно, потрапила на посла.

Гадаю, що мене звинуватили в обливанні російського посланця штучною кров’ю, оскільки я досить медійна людина. Маю відео, на якому видно, як насправді все відбувалось. Після того як андрєєв поїхав, я давала коментар у прямому ефірі, коли поліціянти вхопили мене, забрали телефон, вимкнули трансляцію й, нічого не пояснивши, заштовхали в автозак. Я казала, що не говорю польською, вимагала пояснити, на яких підставах мене затримали. Після чого працівники поліції взяли мої паспортні дані, записали деталі й відпустили мене.

Повернувшись додому після акції біля посольства, отримала повідомлення від друзів, котрі застерігали мене. У двох російських пабліках у телеграмі опублікували мої фото та дані: номер паспорта, місце прописки, посилання на соцмережі, номер телефона й електронну адресу, і закликали покарати мене.

Росіяни випустили на мене армію ботів, я отримала десятки сотень повідомлень і фотожаб, до того ж боти коментували мої дописи. Повідомлення приходили у всіх соцмережах, окрім твіттеру (там я не підписана своїм ім’ям).

Тоді я думала, що була готова до цього тролінгу, однак це були не просто образи, а дуже відверті погрози моєму життю. Колись я вже стикалась із ботами, але такої жорстокості, яку побачила у росіян, не зустрічала ніде.


В повідомленнях перераховували способи мого вбивства, зґвалтування й описували те, як я виглядатиму після цього. Писали також, що зроблять із моїми ненародженими дітьми: їм бажали смерті від раку з деталізованим описом, як саме вони вмиратимуть.

Я прочитала всі до одного повідомлення, щоб надати докази до заяви в польську поліцію. Правоохоронні органи цікавились лише погрозами, тож я мала виокремити й зібрати всі повідомлення з погрозами, зробити їхні скриншоти й перекласти польською.

У відділі поліції мені сказали, що моя ситуація дуже серйозна. Поліціянти попередили, що зловмисники можуть мене отруїти чи облити кислотою. Тоді я дуже злякалася, згадала Катю Гандзюк, і це стало тригером для мене. Мені негайно надали охорону, дозволивши не проводити процедурне рішення для цього у моїй справі. Також у поліції порадили їхати з Польщі.

Додам, що 80% образ мені надійшло від росіян, проте були погрози і від поляків.

Це ускладнило ситуацію для мене, хоча я є експерткою з безпеки й начебто все розумію. Та після протесту на 9 травня польські лідери думок написали дуже багато статей про те, чому я облила себе штучно кров’ю, хто я така і хто заплатив мені за участь в акції. Крім того, поляки знайшли моє фото кількарічної давнини, коли я мала пересадку на інший літак у Мюнхені й кілька вільних годин, і поїхала зі своїм другом побачити могилу Степана Бандери. Спираючись на цей знімок, люди казали, що я точно «бандерівка».

Проте багато поляків мене підтримували, але були й ті, хто приписував моєму вчинку на акції якогось умислу, котрого насправді не було. Казали, що я облилась буряковим соком, щоби погіршити відносини Польщі з росією. І, якщо росія тепер нападе на Польщу, — це моя вина.

Згодом, після польської акції на 9 травня, невідомі облили червоною фарбою польське посольство у москві, а російське МЗС викликало польського посла для з’ясування обставин.

«Якби польська поліція хотіла відгородити російського посла від українців у момент його наближення до меморіалу, вона б це зробила, й українці нічого не змогли б вдіяти»

Напередодні акції біля російського посольства міністр МВС Польщі рекомендував російському послу не приїжджати до Варшави задля покладання квітів до могили Невідомого солдата. Оскільки «вони (поляки) не можуть гарантувати послу повну безпеку».

Протест у Польщі

Я думаю, що польська поліція не зреагувала в момент, коли андрєєва обступили українці, тому що поляки так само не люблять росіян. Тим паче, посла попереджали про можливий сценарій розвитку ситуації. Якби польська поліція хотіла відгородити російського посла від українців у момент його наближення до меморіалу, вона б це зробила, й українці нічого не змогли б вдіяти. Поліціянти були присутні на акції, проте ніяк не перешкоджали діям українців. На мітингу перебували переважно жінки, котрі вийшли на мирний протест у мирній країні. Так, люди обливались штучною кров’ю в безпосередній близькості до посла. Так, вони його обступали й вигукували гасла про криваву війну, що веде росія проти України. І вони мали на це право, відповідно до статей №10 та №11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Після акції прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький висловився про те, що росіяни мають право покладати квіти до могили Невідомого солдата, але водночас він розуміє емоції українських жінок, котрі були змушені рятуватися від війни росії проти України. Російський посол андрєєв заявив, що звірства, які російські військові скоїли щодо мирного населення у Бучі, — це інсценування й брехня. Саме після слів Моравецького на підтримку українок.

«Дотепер я не знаю, чи Інтерпол бере мене у міжнародний розшук, чи ні»

Після того як я покинула Польщу під охороною (не можу сказати, де зараз перебуваю), путін на черговому виступі сказав: «Там навіть квіти не дають покласти». І я дізналась, що слідчий комітет рф відкрив на мене кримінальну справу, а росіяни сказали, що зроблять усе можливе й неможливе, щоб знайти та покарати мене.

Також росіяни подали до Інтерполу прохання про мій розшук. Це стало можливим через те, що Інтерпол продовжує співпрацювати з рф після повномасштабного вторгнення росії в Україну, оскільки вважає, що припинення такої співпраці може надалі негативно вплинути на розслідування російських воєнних злочинів і поширення кримінальної відповідальності за них. Усі країни, котрі співпрацюють з Інтерполом, мають можливість подавати особу в міжнародний розшук, й Інтерпол автоматично бере цю людину в розшук. Оскільки росія — країна-агресорка, то, у випадку подання росіянами кандидатів на розшук, усі запити збирають в головному офісі Інтерполу й розглядають в окремому порядку. Подання на мене зараз розглядається.

Я та мій адвокат так само спілкуємось з Інтерполом й надаємо усю необхідну інформацію у моїй справі. До Інтерполу також надійшли численні звернення від громадських організацій із проханням захистити мене й визнати невинною у справі з обливання штучною кров’ю сергія андрєєва.

Дотепер я не знаю, чи Інтерпол бере мене у міжнародний розшук, чи ні.
Поліція Варшави теж почала розслідування моєї справи. Хоча в мережі є численні відео, на яких зафіксовано деталі акції протесту біля російського посольства у Варшаві. Моє відео не відрізняється, на ньому я стою з піднятими руками в той час, як у посла летить фарба.

«Хоч я й оптимістка, можу сказати, що це найважча історія в моєму житті»

Серед інших, кадиров виклав у своєму телеграм-каналі відео про те, що «напад» на посла — це дуже погано і що для них моє покарання — справа честі. Тому вони залучать чеченців у всьому світі, щоб знайти мене.

Протест у Польщі

Одночасно з погрозами у соцмережах мені що три хвилини надходив дзвінок на мобільний телефон із різних номерів. Я не могла користуватися своїм телефоном, — він постійно дзвонив. Одного разу я підняла слухавку: це був «російський німець» із Берліну, котрий сказав, що «вони вже виїхали в Варшаву шукати мене». Також протягом півтора тижня на мою електронну пошту щохвилини надходили повідомлення.

Хоч я й оптимістка, можу сказати, що це найважча історія в моєму житті. Я завжди була витривалою, знала, що робити в критичних ситуаціях. Я мало кого боюся, а на Майдані стояла з гаслом «Вітя, чао», після чого на мене «спустили всіх собак». Я не думала, що ситуація з протестом у Варшаві може так на мене вплинути, — ні, мене це не зламало, але дуже підкосило!

Я перестала спати, в мене зникли відчуття голоду й апетит, я забувала їсти. Надвисока тривожність супроводжувала мене постійно, тому що ти ніколи не знаєш, чи прийдуть до тебе серед ночі, чи Інтерпол вирішить посадити тебе у в’язницю. Хоч я чотири роки регулярно проходила психотерапію, у цій ситуації мусила звернутися до психіатра. До речі, психіатр мене впізнав і сказав, що я правильно вчинила. Мені поставили діагноз «депресія», я приймаю препарати й зараз почуваюся краще.

Так, фактично мені не заподіяли жодної фізичної шкоди, але я шокована тим, наскільки російська репресивна машина руйнує мене навіть на відстані. Я мусила не лише змінити свій стиль життя. Зараз я не маю права називатися українкою тут, де живу, не можу одягнути нічого, що могло б сказати про мене як українку, а це надзвичайно важливо для мене! В моїй кімнаті висить величезний прапор України, але я не можу вийти з ним на вулицю.

Я не можу ходити на жодні акції, не можу бачитися тут ні з ким зі своїх знайомих, мої батьки не знають, де я. Не знаю, коли повернуся до свого звичного життя. Ізоляція — це по суті теж катування. Зараз інтенсивність погроз, на щастя, зменшилась, я отримую по три погрози на день, а коли мене запитують, чому не блокую ці повідомлення, відповідаю, що проводжу власний соціальний експеримент на предмет того, скільки це триватиме.

«Те, скільки грошей витратила росія, щоб зруйнувати життя простій людині, котра облилась буряковим соком, демонструє, наскільки росіяни самі бояться»

Що стосується кримінального провадження через загрозу моєму життю, котре було відкрито у Польщі, — я розумію, що вони нікого не знайдуть. Для мене розв’язання проблеми — це знати, що мене не розшукує Інтерпол, і що в якійсь із країн світу мене не схоплять й не посадять за ґрати, а потім не судитимуть і не видаватимуть на вимогу росії.

Я розумію, що з відкритим кримінальним провадженням проти мене в росії я нічого не вдію. Тому маю бути дуже обережною, не їздити в країни, дружні до росії, не наближатися до посольств росії в інших країнах, адже посольство — це територія тієї сторони, котрій воно належить, і на фізичній території посольства діють закони держави, до котрої воно належить.

Я не виключаю, що через деякий час мене випадково може впізнати хтось із ворогів і вдарити. Тож маю бути готовою до цього. І, звичайно, чекати на перемогу України у війні проти росії. Коли Україна переможе, можна буде спокійно йти в Інтерпол, повертатися додому, де мені нічого не буде загрожувати, і я не боятимусь, що зміниться ситуація на фронті, а я опинюсь на окупованій території, де росія встигла «насадити» свої закони.

Повертаючись думками в день акції протесту, хочу сказати, що вчинила б так само: я б нікого не обливала, але облилася б ще раз. Ми не застраховані й ніколи не знаємо, звідки «прилетить». Та я хочу попросити всіх українців і українок, котрі перебувають за кордоном, продовжувати виходити на мітинги й не давати світові забути про Україну.

Я закликаю не боятися, бо насправді те, скільки грошей витратила росія, щоб зруйнувати життя простій людині, котра облилась буряковим соком, демонструє, наскільки росіяни самі бояться.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить