Горор — один із канонічних жанрів у кіно та один із найпопулярніших сьогодні. Щотижня в прокат виходять фільми жаху, дедалі більше стрічок стають культовими, забирають нагороди та висуваються на «Оскар».
Саме така стрічка — «Лазня диявола» — стартує в прокаті 8 серпня. Вона розповідає з профеміністичного погляду історію Австрії.
DIVOCHE.MEDIA та кінокомпанія «Артхаус Трафік» зібрали п’ять горорів від жінок-режисерок.
«Лазня диявола», режисерський дует Вероніка Франц та Северін Фіала (2024)
Дует не вперше разом працює над горором, але саме їхня нова робота, яку Австрія висунула на «Оскар-2025», дала можливість проявитися Вероніці Франц та порушити профеміністичну тему.
В центрі сюжету фольк-горору про Австрію XVIII століття — дівчина з бідної родини, яка виходить заміж та оселяється у віддаленому будинку її обранця посеред густого лісу. Світ чоловіка для неї геть чужий, а мрії про дитину стають нездійсненним тягарем. З кожним днем важкої рутини та марних сподівань вона все більше закривається в собі. Допоки не опиняється на темному шляху.
Deadline у своїй рецензії після світової премʼєри стрічки на Берлінале, де вона отримала нагороду за операторську роботу, написав, що це не тільки «потужна історія божевілля однієї жінки», але «фільм, що дає голос жахливій історії жінок, яка сотні років перебувала під хмарним килимом мовчання».
«Свіжатинка», режисерка Мімі Кейв (2022)
Що може бути страшніше за погане побачення? Молода режисерка-дебютантка вважає, що тільки побачення з маніяком. Її горор із кінофестивалю Sundance розповідає про Ноу, жінку з Портленду, яка все більше розчаровується в онлайн-знайомствах і грубих чоловіках, з якими вона спілкується.
Одного разу в супермаркеті жінка обмінюється номерами телефону з новим хлопцем. На першому побаченні вони швидко притерлися та перейшли до сексу. Все виглядає як казка, поки Стів не запрошує Ноу відпочити у вихідні за містом. Розкішний будинок приховує багато сюрпризів, які перетворюють казку на спробу вижити.
«Сире», режисерка Джулія Дюкорно (2016)
Перед «Титаном», що отримав «Золоту пальмову гілку» та зробив Дюкорно другою жінкою-володаркою головної нагороди в історії Каннського кінофестивалю, режисерка зняла інший горор.
В центрі подій — 16-річна дівчина, чия родина — ветеринари та вегетаріанці. Джастін — яскрава і перспективна студентка. Коли вона починає навчання у ветеринарній школі, то потрапляє у декадентський, безжальний і небезпечно спокусливий світ.
Протягом першого тижня ритуалів дідівщини, відчайдушно намагаючись пристосуватися за будь-яку ціну, вона відходить від своїх сімейних принципів, коли вперше куштує сире м’ясо.
«Дівчина повертається одна вночі додому», режисерка Ана Лілі Амірпур (2014)
«Перший іранський вестерн про вампірів», як називають дебютний фільм режисерки Ани Лілі Амірпур, — це поєднання різних жанрів. У ньому помітний вплив і спагетті-вестернів (піджанр вестерну, до якого зараховують неамериканські, зокрема італійські фільми, дія яких розгортається на Дикому Заході Америки), і графічних романів, фільмів жахів та іранської «нової хвилі».
Події розгортаються у місті-привиді Бад-Сіті — місці, де пахне смертю та самотністю. Жителі не підозрюють, що їх постійно переслідує самотня вампірка.
«Колиска відьми», режисерка Мая Дерен (1943)
Українка, що надихала Девіда Лінча. Фільми Маї Дерен — це не просто горори, це поєднання сюрреалізму з магією та жахом. Її робота 1943 року — це чорно-білий незавершений, німий, експериментальний короткометражний фільм, написаний і знятий режисеркою за участю Марселя Дюшана.
Він зображує образи похмурої темряви та людини, яка знята під дивними кутами, щоб зобразити окультність оголеного людського серця, ритуалів та схожої на сон аури.
Фото: кадр із фільму «Свіжатинка»
