ПРОЄКТ «СПРОМОЖНА»
Спроможні творити та перемагати. Як жінки розвивають бізнес в Україні
«Все це дуже класно, коли ти розробила креативну частину свого бізнесу, придумала продукт, вибрала класне пакування, логотип, — зі сміхом зізнається Поліна. — Але щоб все це продавати, все ж треба мати трохи інші навички, яких мені бракувало, бо я ніколи не займалась чимось подібним». Історія Поліни Мамули, яка під час війни почала виготовляти крафтове печиво з натуральних інгредієнтів для собак, схожа на десятки інших історій, з якими жінки прийшли на навчання від платформи «Спроможна», що запустив Фонд Промприлад, щоб підтримати жіноче підприємництво і заохотити жінок до економічного життя України.
Перший безплатний навчальний курс запустили минулої осені спільно з Ukrainian Hub, де і розповідали про те, як класну, креативну, творчу ідею не лише втілити у якісному продукті (смаколиках для собак чи відкритті реабілітаційного центру для дітей із порушеннями розвитку), а й поставити задум на бізнесові рейки. На курсі навчали, як правильно скласти бізнес-план, побудувати бізнес-модель власного проєкту, масштабувати бізнес-ідею, що вже існує, аналізувати цільову авдиторію і грамотно будувати кар’єрну стратегію.
Історії Поліни, Маргарити та Наталії, слухачок програми від платформи «Спроможної», — це історії жінок, які не побоялися стартувати зі своїми проєктами під час війни або перелаштувати їх відповідно до викликів воєнного часу.
Поліна Мамула
Все почалося із собаки
«Наша коргі Зельда була врятована з Бахмуту, вона народилась на початку березня, і вже через два тижні її мусили розлучити з матір’ю і перевезти в безпечне місце, до розплідника її батька у Житомирі, бо у Бахмуті вже не можна було лишатися, собакам не було що їсти, там вже постійно було гучно, тварини стресували, — каже вона. — Нам потрібна була маленька собачка, яка б не переросла нашу кішку, котра має доволі складний характер. Почали придивлятися спочатку у притулках, потім на перетримках. А потім я випадково побачила на Андріївському узвозі, як пара вигулювала маленького “коржика”, в прямому сенсі пішла за людьми. Спитала: “Вибачте, а де ви взяли такого песика?” Вони дали мені контакти. Ми почали з чоловіком дивитися фото, звернули увагу на цуценя, яке одразу здалось особливим. Зателефонували за вказаним номером, і виявилось — залишилась лише вона, з Бахмуту, дуже смішна, точно наша!»
«Все почалося із собаки», — зізнається Поліна. До повномасштабного вторгнення вона мала лише кицю, але після початку великої війни відчула, що їм вдома дуже-дуже потрібна собака.
Поліна розповідає, що поява собаки дослівно перевернула її життя. Спершу вона завела для Зельди інстаграм-сторінку, поступово почали з’являтися нові друзі й фанати, які стежили за життям цуценяти, за його дорослішанням, навіть вже впізнавали собаку на вулиці. А навчання в кінолога стало тим, що підштовхнуло Поліну до ідеї виготовляти натуральні смаколики для собак:
«На заняттях собачкам треба давати якісь заохочувальні смаколики. Нам порадили відварену яловичу печінку, з нею собаки дуже класно займаються і виконують команди. Але від неї брудні руки, у неї неприємний запах — декого з людей від неї навіть нудить. Крім того, це цілий процес — ти маєш купити печінку, нарізати, приготувати, заморозити наготоване, розморозити перед заняттям, спакувати із собою. Це не дуже зручно! І я подумала — а якщо я візьму печінку і спробую її обробити, зробити з неї щось готове, сухе, таке, що не бруднить руки, що довго не псується? Того ж дня купила печінку і почала експериментувати з рецептами! Магазинні смаколики містять купу домішок, важко зрозуміти, яке там м’ясо у складі, чи взагалі воно там є, повністю відсутнє розуміння, що я даю своїй собаці».
Отак потроху народився бренд крафтового натурального печива для собак BARKY’S. Нині в асортименті BARKY’S — чотири види печива: з печінки, індички, тунця та з гарбуза, є печиво «на один кусь» та великі «кісточки» (для собак від 20 кілограмів і просто для тих, хто любить великі порції смаколиків).
Поліна зі сміхом зізнається, що власники собак, які купують її печиво, і самі охоче ним ласують — у складі нема нічого, що не можна було б споживати людям, хіба що на людський смак печиво може видаватися менш солодким, ніж зазвичай, або менш пряним, бо в ньому нема прянощів чи спецій: «Мені іноді пишуть наші клієнти: “Ми відкрили пачку з тунцевим печивом і самі вже половину з’їли, не кажіть про це нашому песику!”»
Тільки-то запустивши печиво, Поліна за порадою подруги подалась на навчання на платформі «Спроможна»: «На той момент я вже запустила проєкт, але він працював на моєму ентузіазмі. В мене виникали запитання щодо бізнес-моделювання і планування, я вже щось десь знала, але не мала в тих знаннях ні бази, ні структури. За цим і пішла на навчання. Воно побудоване так, що занурюєшся в процес повністю, і фактично ти з експертом починаєш розробляти свій бізнес-план, якого, до речі, у мене тоді ще не було. Я мала якісь свої напрацювання, але вони ще не були оформлені в конкретні таблиці та форми, щоб все було структуровано і зрозуміло, чітко прописано. Важливим було детальне пропрацювання всіх запитань, з якими я йшла до ментора і на які я отримувала ґрунтовні відповіді. А якщо рішення треба було дійти самостійно, то ментор підштовхував у потрібному напрямі, куди мені треба було рухатися. І хоча було дуже важко поєднувати і роботу, і навчання, і мій проєкт із печивом для собак, бо ж show must go on, але це було дуже цікаво, не кажучи вже, що й корисно».
Зараз Поліна працює над різноманітними форматами печива (більшого і меншого розмірів), а також подумує над розширенням у бік лінійки для котів. І хоча тунцевим та індичим печивом BARKY’S ті з її покупців, хто мають вдома кілька улюбленців, пригощають і котів, та все ж, каже жінка, котяче печиво потребуватиме своїх рецептур і власних смаків.
«На початку історії BARKY’S я навіть не розуміла, що іде процес створення бізнесу, бо мій проєкт не потребував одразу великих інвестицій. Я могла стартувати і випробувати все самостійно — і рецептуру, і пакування, і ведення акаунту печива в інстаграмі. Робила все це сама, включно з обробленням та відправленням замовлень. І я постійно проходила моменти, коли казала собі: “Ну, якщо не піде, то нічого страшного, небагато втрачу”. Купила дегідратор — нічого, в разі чого, буду сушити в ньому печиво для своєї Зельди чи фрукти. Купила кухонний інвентар — не піде, будемо просто вдома ним користуватися. Єдиний страх, який був, що ця моя “дитинка”, мій проєкт із печивом, виявиться нікому не потрібним, і не в контексті прибутку, а що світу раптом буде непотрібним те, що я із душею створила. Але тепер, коли мені пишуть із різних міст та сіл України, хочуть спробувати наші смаколики, — я розумію, що не треба боятися. Тож зберігаємо крафтовий підхід у виробництві, робимо наш класний якісний продукт, вдосконалюємося і рухаємося вперед».
Наталія Гнатюк
Кріобластинг для України — нова технологія
«TIZ ICE — це інноваційний бізнес із виготовлення кріогенного обладнання та сухого льоду, якому вже понад чотири роки. Я заснувала його, коли після шести років декрету змучилась сидіти вдома і хотіла реалізувати себе, — розповідає Наталія Гнатюк. — Виготовлення сухого льоду ми почали розвивати у 2019 році, а потім стався ковід. Продажі впали на 90%. Тоді перемикнулися на співпрацю з медичними компаніями, які займаються постачанням вакцин, наша діяльність трохи відновилась, але це була заледве третина тих обсягів, що були до пандемії. Та ми не здались і не закрили підприємство, а змінили напрям руху і почали розвиватися у сфері кріобластингу. У 2021 році розробили та виготовили перший український апарат для чистки сухим льодом Tiz BL 35\50, який чудово розв’язував проблеми з очищенням на “Українській сірниковій фабриці” в місті Березне, Рівненської області».
За словами Наталії, кріобластинг, тобто чистка сухим льодом (усього — від диванів до конвеєрних ліній виробництв), для світу вже давно не новинка, але для України — це нова технологія, яка попри всі свої переваги й екологічність все ще вдивовижу.
З одного боку, це має і перевагу, адже відсутня конкуренція, а з іншого — саме відсутність конкуренції робить послуги з кріобластингу абсолютно новим і незрозумілим сервісом, про який у прямому сенсі треба розповідати на пальцях і показувати, що це і як працює.
Отже, кріобластинг — це технологія екологічно безпечного очищення сухим льодом будь-яких забруднень. Сухий лід сублімується (перетворюється з твердого стану на газ), коли контактує з поверхнею, і не залишає відходів, які треба було б локалізовувати, збирати та утилізувати. Окрім екологічності, кріобластинг має й інші переваги над різними методами очищення: не горючий, не абразивний, швидко очищує, має антибактеріальний ефект, дозволяє проводити очищення без зупинки роботи підприємства, не потребує багато людей для обслуговування апарату, доступний за вартістю, а ще до всього сучасний та інноваційний метод. А ще українське обладнання TIZ ICE коштує втричі дешевше, ніж його європейські аналоги.
Кріобластинг — хороший варіант очищення для харчової промисловості, оскільки рекомендований НАСРР (Hazard Analysis and Critical Control Points). На відміну від прибирання вручну, дозволяє дезінфікувати і належно чистити важкодоступні ділянки конвеєра, форми чи витяжки — саме серед харчових підприємств, пекарень та кондитерських кріобластинг має попит у Європі та США. Але, зізнається Наталія, в Україні геть не всі виробники харчових продуктів готові інвестувати в якісне, а головне, безпечне для споживачів та співробітників очищення:
«Кріобластинг — дуже екологічний сервіс, а в Україні з екологією останні роки справжня катастрофа, і не лише через війну. Основний метод очищення у нас — це жорстка хімія, і геть не всі виробництва мають резервуари, куди вони безпечно ту хімію після очищення зливають. Тож весь цей бруд іде в загальні стічні води, а звідти потрапляє у ґрунт, у річки, у нашу воду й у нашу їжу. Послуга кріобластингу від TIZ ICE може виправити ситуацію і дійсно покращити стан довкілля, бо дозволяє зменшити й кількість хімічних речовин, які використовують під час очищення, і пластику, в якому ті речовини зберігаються. Крім того, ніхто ж не знає, наскільки добре вся та хімія відмилась із ліній виробництва після хімічного очищення. Тому мені дуже хочеться, щоб великі підприємства брали собі на озброєння метод очищення сухим льодом і підвищували стандарти своєї роботи».
Сьогодні компанія TIZ ICE пропонує кілька сервісів: можна безпосередньо замовити послугу очищення сухим льодом або придбати чи орендувати обладнання для цього. Втім, Наталія розповідає, що зараз їй доводиться буквально стукатися у двері кожної компанії, щоб запропонувати свої послуги, бо часом технологи великих підприємств й не чули нічого про кріобластинг. За таких умов розсилання рекламних повідомлень чи запуск реклами не дає бажаного ефекту. Власне, із запитом, як переформатувати роботу із потенційними клієнтами, Наталія і потрапила на навчання від платформи «Спроможна».
«Навчання дуже допомогло мені переглянути той бізнес-план, який у мене був. Я все наново переписала, переглянула свою стратегію просування. Поспілкувалась із менторами і зрозуміла, що для мого бізнесу потрібен зовсім інший підхід, ніж я собі уявляла. Масова реклама тут не працює, тут дійсно треба стукатися у двері компаній та безпосередньо доносити їм інформацію про технологію та її переваги», — розповідає жінка.
Сьогодні Наталія вже задумується над глобальним масштабуванням бізнесу, щоб офіси компанії були в кожному регіоні — як головні, так і ті, що працюватимуть за франшизою. Крім того, бачить величезні можливості для своєї компанії як під час війни, так і після перемоги: «Кріобластинг — це хороша технологія очищення після пожежі, сухий лід дуже добре чистить кіптяву та сажу. Плюс є підприємства, які зараз не працюють через війну, бо вони релокували співробітників, але залишили своє обладнання. І з цим обладнанням можна буде і далі працювати, а не купувати нове, привівши його до ладу за допомогою кріобластингу. А ще минулого року ми продали наше обладнання з очищення сухим льодом кільком київським компаніям, які ремонтують і готують автівки для відправлення на фронт, а кріобластинг дозволяє дуже делікатно очистити під капотом і не шкодить електроніці».
Маргарита Вишневська-Виноградова
Реабілітаційний центр для дітей на Салтівці
«Я не бачу себе взагалі в якихось інших країнах. Я хочу жити тут, в Україні, в Харкові, і саме тут, на Салтівці, на житловому масиві відкрити реабілітаційний центр для дітей із порушенням інтелектуального розвитку з індивідуальним підходом до кожного, — каже Маргарита Вишневська-Виноградова. За фахом Маргарита — психологиня. Після повномасштабного вторгнення, переживши влучення уламку ракети в дім, родина виїхала до Черкас. Планували лише на три місяці, затрималися на півтора року.
«Виїжджали ми через роботу чоловіка, а затрималися через мене, — сміється вона. — У нас важка дитина-аутист, тож коли ми переїхали у Черкаси, то я одразу стала шукати для нього заняття. І ми знайшли центр “Сенс”, про який знають батьки дітей-аутистів, мабуть, в усій Україні. Мені дуже сподобалось, як там все облаштовано, і коли ми прийшли на заняття, якось обмовилась засновниці школи, що я і сама мрію створити щось подібне у нас, у Харкові. А вона мені каже: “Знаєш, у нас будуть проводити зараз навчання для спеціалістів центру, приєднуйся!” Отак я пройшла з ними курс АВА-терапії (поведінкова терапія, один із провідних методів для корекції дефіциту розвитку), потім ще один, постійно навчалась того, як тестувати дітей, вивчала методи Грегорі Хенлі, що є найбільш сучасним підходом до роботи із проблемною поведінкою, коли в дитини є агресія чи аутоагресія. Я рік пропрацювала там, займалась із дітьми, навчалась, вивчала процес із середини, і бачу, що це може бути не тільки корисною та успішною справою, але й прибутковою».
За словами Маргарити, попри те, що сьогодні батьки дітей з аутизмом мають доступ до інформації, літератури та онлайн-знань про розлади аутичного спектра (вона згадує, як по крихтах визбирувала цю інформацію, коли зіткнулась із діагнозом власної дитини), та все одно реальних знань про те, які конкретні «перший, другий, третій» кроки треба зробити батькам, щоб почати працювати із дитиною з РАС, досі бракує.
«У нас досі нема такого, що я прийшла в дитячу поліклініку, і мене б скерували: ідіть туди, отам займайтесь, а ще спробуйте оце і оце, так і ось так, а тут із вами будуть навчатися, все розкажуть, все пояснюватимуть. Ні! Я розумію, що щось таки у нас зрушило з місця, і це дуже добре, але все одно таких центрів з індивідуальним підходом до дітей із порушеннями інтелектуального розвитку дуже мало, і інформації для батьків мало! От ми живемо на Салтівці, і коли я там моніторила навчальні центри, то не було нічого, крім якихось державних закладів, але туди дитина походить два тижні як на курс, і все», — наголошує жінка.
Маргарита зізнається, що свого часу навіть не знала, що за законом держава має забезпечувати раз на рік безплатний курс реабілітації, виділяючи на це кошти: «Я про це дізналась, коли сину було вже років дев’ять, і то випадково, а до того навіть і не чула про таку підтримку від держави. Звідки б я мала про це дізнатися? Ніхто не казав, а я не з тих людей, хто буде бігати по кабінетах, вибивати кожну копійку. Зараз ми вже користуємося цією послугою від держави, але вона надається лише раз на рік, а це мало, дуже мало».
Тож, працюючи над відкриттям власного центру, Маргарита планує надавати не лише фахову психологічну та поведінкову допомогу дітям, а й інформацію батькам про їхні права та можливості, якщо вони мають дитину з інвалідністю.
Рік роботи в навчальному центрі в Черкасах надихнув Маргариту рухатися від задуму до практичного втілення, але спершу вона мала бажання озброїтися належними бізнесовими знаннями та навичками: «Це чоловік знайшов для мене програму від платформи “Спроможна”. Він ще так жартома запитав, чи хочу повчитися, а я ж постійно десь навчаюсь, то, звісно, відповіла “так!”»
Маргарита розповідає, що вже достатньо обізнана, як облаштувати школу, як вести навчання і працювати з дітьми та їхніми батьками (програма АВА-терапії, зокрема, передбачає не лише роботу на рівні педагог-дитина, а й охоче вітає залучення батьків).
«Але це ж все одно бізнес, а я не знала нічого, як він влаштований! Я хотіла навчитися, як складати бізнес-план, дізнатися, як працює краудфандинг, як залучати інвестиції та гранти. Я дуже задоволена, що тепер у мене є хоча б базове розуміння цих процесів. Розумію, що це лише початок, але я, між іншим, дуже втішена, що мене похвалили ментори і підтримали, надавали консультації і радили, з чого і як почати втілювати задум про центр, навіть за межами курсу і навчальної програми», — додає вона.
За словами Маргарити, багато дітей зараз повертаються додому в Харків, але навчальних центрів нині не побільшало, зокрема таких, які б працювали не в середмісті, а у спальних районах.
«Я пригадую, коли мені доводилося возити дитину на навчання в центр міста, і це було дуже виснажливо, — зізнається вона. — Це банально незручно, тому я хочу відкрити щось на рідній Салтівці. Звісно, страшно, коли бомблять, але, на щастя, зараз наш район вже майже не чіпають. Я не думаю собі про таке: “От я відкриюсь, а до мене прилетить”. Нащо про це думати? Але я хочу, щоб місто розвивалось, хочу відкрити свою справу, давати можливості для навчання дітей із порушеннями, і зараз робити це набагато важливіше, ніж було до війни!»
Більше про можливості та події від платформи «Спроможна» читайте в інстаграмі.
Зараз триває набір на програму «Управління фінансами для бізнесу» від платформи «Спроможна». Програма розрахована на жінок-підприємиць, які мають пропрацьовану ідею бізнесу та прагнуть її розвивати, або вже є власницями бізнесу в Україні.
Навчання відбуватиметься з 29 січня до 2 лютого офлайн у місті Івано-Франківськ на території інноваційного центру Промприлад. Участь безплатна за умови реєстрації та проходження конкурсного відбору.
