Медійниці в Україні під час війни працюють у режимі хронічного перевантаження, поєднуючи професійну відповідальність із економічною нестабільністю, онлайн-атаками та неоплачуваною доглядовою працею.
Про це свідчать результати дослідження «Становище журналісток та інших працівниць медіа в Україні. З урахуванням досвіду станом на початок 2026 року», проведеного ГО «Жінки в медіа». Участь у дослідженні взяли 218 медійниць, котрі працюють як у національних та регіональних редакціях, так і в незалежних медійних проєктах. Також опитування було доповнене 10 напівструктурованими глибинними інтерв’ю.
У часи повномасштабної війни більшість працівників у редакціях становлять жінки, які працюють журналістками, редакторками, продюсерками, фактчекерками, комунікаційницями та менеджерками медійних проєктів. Абсолютна більшість опитаних (78%) розповіли, що обсяг їхньої роботи зріс, лише 6% повідомили про його зменшення. Водночас хронічне перевантаження дедалі більше сприймається як нормальний стан професії.
Більшість респонденток мають повну зайнятість (78%), тоді як 12% працюють як фрилансерки, а 8% — мають часткову зайнятість. Майже дві третини опитаних зазнали професійних змін від початку повномасштабного вторгнення: 33% змінили роботу або посаду, 5% перейшли на фриланс, 4,6% створили власні проєкти, 6% втратили роботу.
До того ж медійниці часто поєднують основну роботу із доглядовою працею вдома. Майже половина респонденток (49,1%) мають дітей, а понад третина (36%) — людей, які потребують догляду (батьків старшого віку, родичів із хронічними захворюваннями або іншими потребами). Майже чверть опитаних (24%) витрачають на догляд п’ять і більше годин щодня. В умовах війни це навантаження часто посилюється через мобілізацію партнерів, вимушене переселення або інші зміни в сімейному житті.
Водночас лише 26% опитаних сказали про наявність у їхніх редакціях політик підтримки work-life balance, тоді як 42% повідомили, що подібних практик немає, а 10% не знають про існування такої політики.
Попри те, що більшість респонденток працюють повний робочий день (близько 78%), значна частина з них зазначили, що їм дедалі важче покривати базові потреби та робити заощадження. За даними опитування, якщо у 2022 році 54% респонденток могли дозволити собі їжу, одяг і заощадження, то у 2026-му — лише 30%. Натомість різко зросла частка тих, кому вистачає лише на їжу, а придбання одягу є проблематичним (54%), а також збільшилася кількість тих, кому не вистачає навіть на базові потреби (5%).
Водночас переважна більшість респонденток розповіли, що перебувають у стані психоемоційного виснаження. Значною мірою це пов’язано з війною та складними умовами, в яких працюють журналістки. За результатами кількісного опитування, найбільша група опитаних — 83 журналістки (38%) — оцінили свій психологічний стан на два бали за п’ятибальною шкалою. Це свідчить про стійке відчуття психологічного неблагополуччя та виснаження і вказує на системний характер проблеми, а не на поодинокі кризові випадки.
Майже половина опитаних (близько 48%) ідентифікують себе як представниці вразливих груп. Найпоширенішими серед них є внутрішньо переміщені жінки (20%), партнерки або дружини військовослужбовців (17%), жінки, які самостійно виховують дітей (11%), мешканки сільської місцевості (8%), представниці ЛГБТІК+ спільноти (3%), жінки з інвалідністю (1%) та представниці етнічних громад (3%). Це свідчить про те, що професійні виклики часто поєднуються з іншими соціальними та економічними ризиками.
Попри те, що журналістика в Україні є переважно «жіночою» сферою, близько 43% медійниць повідомили про досвід дискримінації. Найпоширенішими проявами є онлайн-атаки, психологічне насильство, сексизм у професійному середовищі, гендерний розрив в оплаті праці, а також сексуальні домагання. При цьому частина жінок не звертається по допомогу навіть у випадках погроз, що може свідчити про недостатню ефективність або доступність механізмів захисту.
Лише 41 учасниця опитування зазначила, що в їхніх редакціях існують політики рівності. Це свідчить про обмежене поширення інституційних механізмів захисту прав і безпеки журналісток.
Серед найбільш затребуваних форм підтримки респондентки назвали покращення фінансового становища (96%), психологічну допомогу (69%), технічне забезпечення (44%), страхування (41%) та тренінги з безпеки (32%). Високий інтерес до навчання з питань ШІ-ризиків, цифрової та фізичної безпеки свідчить про усвідомлення нових загроз і готовність до професійного розвитку.
«Результати дослідження свідчать, що виклики, з якими стикаються жінки в українських медіа, мають системний і довготривалий характер. Відповідно, реагування на них має бути не точковим, а структурним — спрямованим на покращення умов праці, підвищення економічної стабільності та створення сталих механізмів захисту», — наголосили голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко та медіадослідниця і зовнішня координаторка досліджень Львівського медіафоруму Ольга Білоусенко.
На думку авторок дослідження, хронічне виснаження медійниць може призвести до відтоку досвідчених журналісток із професії, зменшення різноманіття голосів у медіа та звуження тем і перспектив, які отримують суспільне висвітлення. Це відповідно впливатиме на якість журналістики, здатність медіа виконувати функцію суспільного контролю та забезпечувати громадян доступом до перевіреної й повної інформації.
«Для державної політики ці результати є важливим сигналом. Вони вказують на необхідність системного підходу до підтримки медійного сектору з урахуванням гендерного виміру. Переконана, що подібні дослідження мають ставати основою для ухвалення рішень — як на рівні держави, так і в межах професійної спільноти та міжнародної підтримки», — прокоментувала урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
- Торік українська громадська організація «Жінки в медіа» створила інтерактивну карту онлайн-атак на журналісток, щоб документувати випадки онлайн-насильства, пов’язані з їхньою професійною діяльністю, та сприяти подоланню цієї проблеми.
- За даними структури «ООН-Жінки», сім із десяти правозахисниць, активісток та журналісток (70%) стикалися з онлайн-насильством під час виконання своєї роботи, а понад 40% жінок зазнали офлайн-нападів, пов’язаних із цифровим насильством.
Фото: Sora Shimazaki: Pexels
