«Тоді я не зможу надати вам послугу», — такою була відповідь дитячої лікарки медичної мережі «Добробут» на прохання батька маленького пацієнта говорити з дитиною українською.
Батько хлопчика Андрій Павленко описав цю ситуацію на своїй сторінці у Facebook: «Ситуація така. Сьогодні ваша педіатр відмовила в обслуговуванні через українську мову (це не гучний заголовок, це ж по суті так і є). — Будь ласка, а можна українською? Дитина не розуміє. — Тогда я не смогу предоставить вам услугу. — (ми встали й вийшли) — Хорошего вам дня! Я не кажу про чистоту мови, я кажу про абсолютну “чистоту язика від мови”. Жодного українського слова. Увєрєнний чістий русскій язик».
Медична мережа вийшла на зв’язок із батьком, перепросила та пообіцяла провести дисциплінарну розмову з лікаркою. Втім, публічних пояснень на корпоративній сторінці не з’явилося.
Ця ситуація спровокувала важливу дискусію. В Україні дедалі більше дітей, для яких українська — не просто державна, а єдина рідна мова. Російська для них є іноземною — вони її щиро не розуміють. Не через принципову відмову чи роздратування, а через відсутність її у своєму середовищі.
Ми зібрали історії мам, чиї діти стикаються з бар’єром у комунікації через те, що частина суспільства досі живе в парадигмі «російська — мова універсальна».
Чужі іграшки: Віра Кравчук та її сини Кирило й Ілько
Це був вечір пам’яті на Кіпрі. Українська діаспора вшановувала дітей, яких вбила росія. На землі розклали іграшки, що додавало події щемкості й трагізму. Наприкінці заходу до мікрофона підійшла жінка і сказала, що присутні діти можуть взяти будь-яку іграшку собі. Але сказала вона це російською.
Ількові було п’ять років, і він не зрозумів оголошення. Його мама Віра Кравчук евакуювалася від війни на Кіпр. Обоє синів (2014 та 2016 років народження) виховувалися україномовними. Це була давня позиція родини: Віра перейшла на українську ще до Революції гідності. Якщо старша дитина ще перетиналася з російською, то для молодшого вдалося створити майже повністю україномовне середовище.
Зрештою, іграшку для хлопчика знайшли. Жінка перепросила — вона була розгублена й здивована тим, що українська дитина її не зрозуміла. Родина хотіла б, щоб син взагалі не знав російської, проте в українській школі на Кіпрі він почав її розуміти й навіть говорити нею з однокласниками. Причина проста: чимало дітей спілкуються російською. Тож україномовна дитина змушена підлаштовуватися під оточення.
«Я буду говорити повільніше, але російською»: Роксолана та її сини Мартин і Роман
Дітям Роксолани (на прохання спікерки ми не вказуємо прізвище) — вісім та десять років. Хлопці народилися в Іспанії й практично не чули російської. Мати, україномовна з дитинства, згадує, що у рідній Українці (місто в Київській області) часто стикалася зі зневагою до своєї мови.
«Я не згадаю прямого булінгу, але зверхнє ставлення — ніби українська це “мова селюків” — було присутнє», — каже вона.
До повномасштабного вторгнення діти часто бували в Україні. Роксолані доводилося докладати зусиль, щоб зберегти їхнє мовне середовище: вона не водила їх на російськомовні заходи, а першим питанням на будь-яких гуртках було: «Яка мова викладання?»
Одного разу Роксолана повела сина, якому тоді було близько чотирьох років, у музей авіації. Працівниця звернулася до нього російською.
«Він подивився на мене і промовчав. Я пояснила, що дитина її не розуміє. Що зробила жінка? Повторила те саме російською, тільки повільніше», — ділиться мати.
Більше до цього музею вони не поверталися.
«Ви зробили дитину неконкурентною!»: Ірина Андрейців та її донька Юстина
Журналістка та редакторка Ірина Андрейців написала в Threads про те, що її трирічна дитина не знає російської.
«У нас україномовний садок, багато українських книжок та мультиків. Дитина просто не знайома з цією мовою. Крапка», — пояснює Ірина.
Допис викликав хвилю хейту та цькування. У коментарях як боти, так і реальні люди переконували матір, що вона знижує шанси дитини на ринку праці та що у дівчинки нібито «проблеми з розвитком», якщо вона не розуміє російської.
За словами Ірини, вона свідома того, що дитина не може бути замкнена в межах мінібульбашок: «Світ навколо не такий теплий і добрий, як ті оточення, які ми навколо доньки формуємо. Тому ми регулярно ходимо та їздимо на різні події, і так, донька там чує російську, зокрема від маленьких дітей, як би прикро мені від цього не було. Тому тут відіграє роль “теплота контакту”».
Вона пояснює, що основу ідентичності доньки допомагають будувати організація «Пласт», україномовні друзі, які поділяють ті ж цінності, етносадок, куди ходить дитина.
«Отой самий стрижень, на який буде нанизуватись усе інше. І я сподіваюся, що його буде достатньо, аби встояти перед майбутніми викликами середовищ, де може бути багато російської», — резюмує мама дівчинки.
Аналізуючи ці історії, можна виділити кілька ключових проблем: суспільство ще не звикло до думки, що російська може бути просто відсутня в житті дитини — не через протест, а через звичайне середовище. Для багатьох це досі виклик: якщо дитина не розуміє російської, щось пішло «не так».
Показово, що найгостріша реакція — не байдужість, а агресія. Ірина отримала хейт не тому, що зачепила когось особисто, а тому що сам факт україномовного дитинства сприймається як виклик.
І десь у підтексті цієї агресії живе старий міф: що російська — це про успіх, конкурентність, «великий світ». Хоча насправді жоден роботодавець у Польщі, Канаді чи Німеччині не питає резюме російською.
Чому так стається? Погляд експерток
Ольга Шевчук-Клюжева, соціолінгвістка, кандидатка філологічних наук:
«Дорослі часто переносять на дітей власні мовні парадигми, але у сучасних дітей вони кардинально інші. Є родини, які зберігають двомовність — це їхній вибір. Але є й ті, хто прагне виключити російську. Це також нормальна позиція. Якщо ви спілкуєтеся російською вдома, важливо вчити дитину, що мова публічного простору — українська. Перехід на українську на прохання співрозмовника — це елементарна ознака поваги».
Олена Луцька, дитяча лікарка:
«Пацієнтом у ситуації з лікарнею є дитина. Вона — не об’єкт, а суб’єкт. Обов’язок лікаря — створити безпечний простір, а це неможливо без використання зрозумілої пацієнту мови. Крім того, виникає питання: як людина без знання державної мови проходить обов’язкове професійне навчання та атестацію?»
Історія в «Добробуті» порушила цікаве питання, де є одразу дві новини: гарна і не дуже.
Гарна новина полягає в тому, що українська все частіше стає по-справжньому рідною для дітей. Багато молодих родин усвідомлюють, що перебування в україномовному просторі надає низку переваг: російська в Україні поступово маргіналізується, а російськомовний дитячий контент несе багато сумнівних пропагандистських меседжів, і якщо діти його не розуміють, то це зменшує ризики того, що вони потраплять на гачок саме російської пропаганди.
Окрім цього, багато дітей достатньо дорослі та свідомі, щоб мати позицію, хоча російську вони при цьому можуть розуміти.
Олена, мама дев’ятирічної Марії каже, що її донька просто вийшла з кабінету лікарки, яка розмовляла російською.
«Після візиту вона сказала мені: якщо вона (лікарка) не вивчила українську, то чи точно вивчила все про лікування?» — згадує жінка.
А новина не дуже — певна частина суспільства ще не готова прийняти зміни. І попереду все ще багато роботи.
