Жизель Пеліко, яка пережила масове зґвалтування та стала іконою фемінізму у Франції, випустила мемуари під назвою «Гімн життю» (A Hymn to Life).
Жінка стала відомою в усьому світі, коли відмовилася від свого права на анонімність у судовому процесі про зґвалтування протягом 10 років у непритомному стані її вже колишнім чоловіком та десятками незнайомців, яких він запрошував через інтернет.
Початок руйнування
Написана у співавторстві з Жюдіт Перріньйон, книжка чергує розповідь про десятиліття шлюбу Жизель та Домініка Пеліко з хронікою раптового й дуже публічного руйнування їхнього життя після того, як чоловіка спіймали на таємному зніманні під спідницями жінок у супермаркеті.
Жизель супроводжувала його до поліцейського відділку поблизу їхнього будинку в Мазані на півдні Франції. Її відвів убік поліцейський і почав ставити дедалі більш настирливі запитання: «Яким чоловіком був Домінік?» — «Чудовим», — відповіла вона. — «Чи займалися ви коли-небудь свінгом?» — «Ні, звичайно, ні».
«Він сказав мені: “Я зараз покажу вам дещо, що вам не сподобається”. Я не одразу зрозуміла», — розповідає Жизель Пеліко в інтерв’ю BBC.
Офіцер показав їй дві фотографії жінки, що нерухомо лежала на ліжку. Вони були серед тисяч фото та відео, які зробив її чоловік, поки вона перебувала під дією наркотиків.
«Я не впізнала себе, — каже Жизель. — Ця жінка лежала на ліжку, ніби мертва. Поруч із нею були чоловіки. Я не розуміла, хто вони. Я їх не знала. Я ніколи з ними не зустрічалася».
З’ясувалося, що знімання під спідницями було лише побічним захопленням її чоловіка. Домінік Пеліко, французький електрик і агент з нерухомості на пенсії, систематично документував, як разом із чоловіками з даркнету він протягом десятиліття піддавав свою дружину, матір їхніх трьох дітей, неодноразовим і жорстоким зґвалтуванням.
Він використовував коктейль із препаратів, щоб вводити її в тривалі стани несвідомості, одного разу підмішавши його до картопляного пюре з оливковою олією та петрушкою.
Домініка Пеліко визнали винним у зґвалтуванні власної дружини та дружини іншого обвинуваченого, а також за низкою інших статей. Він визнав спробу зґвалтування ще однієї жінки із застосуванням ефіру у 1999 році та проходить допит у справі про вбивство 1991 року, де фігурує та сама речовина, причетність до якого він заперечує.
Рішення говорити публічно
«Понад чотири роки я носила цей сором, — зазначає Жизель у розмові з BBC. — І я відчувала, що це подвійне покарання для постраждалих».
Адвокати дали їй тиждень, щоб вирішити, чи відкривати судовий процес для громадськості та медіа. Жінці знадобилася одна ніч: «Я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Це було посланням до всіх постраждалих, які не наважуються зробити те саме… Якщо я змогла це зробити, то всі теж зможуть».
У 2024 році судовий процес над Пеліко опинився в центрі уваги Франції та всього світу. Щодня Жизель із високо піднятою головою входила до будівлі суду в Авіньйоні. Натовп жінок збирався на вулиці, щоб висловити підтримку.
«Для мене вони стали розрадою на тлі того, що відбувалося в залі суду. На самоті, гадаю, мені було б важко», — додає Жизель.
«Сповнений деталей скромного побуту у сучасній Франції, “Гімн життю” водночас є наснажливим феміністичним маніфестом — завдяки спільноті жінок і чоловіків, які щодня супроводжували Жизель до Палацу правосуддя під час судового процесу, висловлюючи підтримку й захищаючи її. Книжка наполягає на необхідності справедливого перекладення сорому з постраждалих від сексуальних злочинів на їхніх кривдників і тих, хто їм потурає», — наголошує оглядачка The New York Times Александра Джейкобс.
«Папуги, жалюгідні рупори, жорстокі, боягузливі дрібні люди, — пише Пеліко про тих, хто намагався зганьбити її в суді, відмовляючись називати їхні імена. — Я хочу, щоб від них залишилися тільки слова, якими вони намагалися мене розтоптати, звести одну жінку — а отже, й усіх жінок, — до абсолютної покори в ім’я чоловічого панування».
«Як я могла не знати?»
«“Гімн життю” містить низку деталей, які цілком пасували б доброму роману, але унікальним його робить інше — те, що в ньому втілено перетворення Жизель Пеліко з жінки, яка називала себе “цілком звичайною” і була “задоволена своїм маленьким життям”, на постать приголомшливої сили», — пише колумністка The Guardian Емма Брокс.
На її думку, частиною цього перетворення стало болісне зіткнення з питанням, яке поставало в уяві мільйонів під час процесу: як вона могла не знати?
«Жизель із жалем пише про “сором того, що нічого не зрозуміла — про відчуття себе ідіоткою в очах інших і у своїх власних”. Саме тому ця книжка є детективною історією, в якій читач супроводжує Пеліко крізь її спогади в пошуках пропущених підказок. Чи було важливим те, що її чоловік походив із жорстокої сім’ї, де батько-тиран вчиняв сексуальне насильство? Чи була його поведінка пов’язана з “нашим патріархальним, сексистським суспільством” — словами, як пише Жизель, “що я б ніколи раніше не вимовила”? Якби її власна кохана мати не померла від раку, коли дівчинці було дев’ять років, чи могла б вона не поспішати виходити заміж за цю людину?» — додає Брокс.
Після того як насильство почалося, тіло Жизель подавало тривожні сигнали: провали в пам’яті, гінекологічні проблеми, спричинені спринцюваннями, які робив її чоловік.
До 2011 року в жінки вже почалися проблеми з пам’яттю. Вона пояснювала це неврологічними проблемами, однак водночас мала постійні гінекологічні ускладнення. Згодом було доведено, що погіршення стану здоров’я було спричинене седативними препаратами, які їй таємно давали, а також сексуальне насильство, якому її по декілька разів на тиждень піддавали незнайомці.
Жизель зверталася до багатьох лікарів. Її чоловік був поруч під час усіх безрезультатних обстежень. Він же був поряд і щоранку після нічних зґвалтувань.
«Неможливо було уявити, що чоловік, з яким я ділила життя, міг учинити ці жахіття, — зауважує пані Пеліко. — Я вставала, снідала, він дивився мені в очі. І я не знаю, як він міг зраджувати мене стільки років».
Пізніше Жизель дізналася, що разом із наркотичними препаратами чоловік давав їй потужні міорелаксанти — щоб наступного дня вона не відчувала болю від того, через що пройшло її тіло. Він навіть допоміг їй зняти зубну коронку, яка випала після жорстокого орального насильства, і пояснив це тим, що вона «щось вкусила».
«Коли ця коронка почала хитатися, я снідала, а переді мною стояв пан Пеліко. Через Covid ми не можемо піти до стоматолога. І я не можу її витягнути. Але я знаю, що вона ось-ось випаде, і боюся, що можу її проковтнути. І я питаю пана Пеліко: “Ти не міг би допомогти?” Він пішов за марлею, щоб зняти коронку, і я думаю про себе: як вона могла розхитатися? Напередодні все було добре. І він каже мені: “Ти, мабуть, щось вкусила”.
Коли я знайшла відео, де ці чоловіки ґвалтували мене, а мій рот просто звисав — їм доводилося тримати мою голову, бо обличчя обвисало, м’язи зовсім не трималися, — і пан Пеліко навіть не реагував. Жодного співчуття, жодного жалю до цієї жінки, яка лежить там наче нежива у своєму ліжку. Було неймовірно жорстоко сказати собі, що навіть тоді він мене не пощадив», — говорить вона в інтерв’ю The New York Times.
За словами Жизель Пеліко, найгірше в статусі постраждалої — це коли тебе повчають діти, судові психологи чи преса, що є правильний і неправильний шлях через це пройти.
Стосунки з родиною
«Помилково думати, що така трагедія об’єднує сім’ю. Нам знадобилося багато часу, щоб почати відновлюватися», — ділиться пані Пеліко, додаючи, що викриття тяжко позначилися на всій родині.
Її донька Керолайн, зокрема, приречена на «безперервні муки», каже Жизель, адже на ноутбуці батька знайшли фотографії, де вона спить у спідній білизні.
Домінік Пеліко давав суперечливі пояснення щодо цих фото. Керолайн переконана, що він також її накачував препаратами і зґвалтував, однак через нестачу додаткових доказів його ніколи не зможуть притягнути до відповідальності за це. Стосунки між матір’ю та донькою були напруженими під час судового розгляду, і Керолайн сказала, що почувалася «забутою жертвою».
«Ми намагаємося оговтатися, кожен по-своєму і у свій час. Справді, те, через що пройшла Керолайн, надзвичайно боляче. Мене глибоко зворушують її страждання, бо ці сумніви, що залишаються, — це неминуче пекло. Відповідей немає. Є ці дві фотографії, де вона спить, які викликають багато питань. Але в мене немає жодних відповідей, і пан Пеліко також не дав їй жодних відповідей.
Я сподіваюся, що одного дня він відчує докори сумління та знайде в собі сили поговорити зі своєю донькою. Я знаю, що їй дуже боляче. Я розмовляла з нею сьогодні вранці. Ми спілкуємося телефоном майже щодня. Вона страждає, а для матері це справді важко. Їй зараз 47 років. Вона хоче, щоб її визнали постраждалою, бо сьогодні вона офіційно не є постраждалою. Його засудили за те, що він зробив усі ці знімки, але його ніколи не засуджували за те, що він зробив з Керолайн», — зазначає пані Пеліко.
Після суду
Після арешту чоловіка вона переїхала з Мазана на острів Іль-де-Ре й казала новим знайомим, що її «збив швидкісний потяг». У 2023 році на острові Іль-де-Ре вона познайомилася з Жан-Лу, відтоді вони разом.
«Нам просто пощастило, — каже вона BBC. — Ми закохалися, як підлітки, коли жоден із нас цього не очікував. Життя поставило на моєму шляху чоловіка з тими самими цінностями й принципами, що й у мене, — і який також пережив багато випробувань».
Минуло майже шість років відтоді, як пані Пеліко показали фотографії жінки, яка виглядала «мертвою». Питання, чому її колишній чоловік роками піддавав її насильству, досі залишається відкритим. У суді Домінік Пеліко зізнався, що хотів «підкорити незламну жінку».
«Він хотів, щоб я брала участь у свінгерських зустрічах, але я завжди відмовлялася, бо маю відчуття скромності, — зауважує вона. — Думаю, він знайшов спосіб обійти це — підкоривши мене».
Пані Пеліко має намір відвідати колишнього чоловіка у в’язниці, щоб розпитати про те, що він міг вчинити з їхньою донькою Керолайн, а також щодо справи про вбивство, з якою його пов’язують: «Мені потрібно зустрітися з ним, щоб отримати відповіді. Я не знаю, чи отримаю їх, але мені потрібно подивитися йому просто в очі».
У мемуарах Жизель пише про те, як їй було важко узгодити свої щасливі спогади з тим, що вона тепер знає про справжню сутність пана Пеліко: «Якби в мене забрали останні 50 років мого життя, це було б так, ніби мене ніколи й не існувало. Я б померла».
Коли журналістка просить пояснити, що вона має на увазі, Жизель відповідає: «Це може здатися дивним, але це дуже схоже на жалобу. Ти оплакуєш життя, яке мала. Я не могла стерти всі хороші спогади, бо інакше я б втратила все, і моє існування було б порожнім. Тому я трималася за ці хороші спогади. Це як сортувати білизну: ти розділяєш чистий та брудний одяг. Я відклала брудну білизну і зберегла все, що було чистим».
- Восени 2024 року Францію і загалом увесь світ сколихнула справа про зґвалтування Жизель Пеліко. Розслідуючи іншу справу, поліція під час обшуку виявила в Домініка Пеліко тисячі фото та відео, на яких непритомна жінка піддається сексуальному насильству з боку багатьох чоловіків. Також слідчі знайшли листування Домініка Пеліко, де той домовлявся з незнайомцями про зґвалтування своєї дружини. Виявилося, що чоловік майже 10 років додавав перед цим седативні та снодійні препарати в її їжу та напої. Під час зґвалтувань Жизель Пеліко була непритомна, а внаслідок неодноразового вживання наркотичних засобів у неї погіршилася пам’ять, почало випадати волосся та різко знизилась вага. Відмовившись від свого права на анонімність у судовому процесі, жінка стала символом боротьби жінок проти сексуального насильства та іконою фемінізму у Франції. Домініка Пеліко засудили до 20 років в’язниці, інші 50 чоловіків отримали від трьох до 15 років. Тільки один із засуджених подав апеляцію на вирок — проте суд лише збільшив його термін ув’язнення.
