Досить тривалий час материнство після 35 років, а надто після 40, вважалось патологією. Винятком. Чого вартує лише термін «старородяща», яким у радянські часи таврували навіть жінок, що завагітніли після 24–26 років.
Гінекологиня Олена Павлова каже, що цей стереотип, за її спостереженнями, жив в Україні до 2010 року, а серед окремих фахівців і до орієнтовно 2015-го, й витравлювався довго та важко.
В англомовній літературі також є такий термін — elderly primigravida, що вперше з’явився в 1958-му й означав жінку старшу за 35 років, яка проходить через свою першу вагітність. У сучасному світі такі терміни є неприйнятними.
Як зробити так, щоб пізнє материнство стало безпечнішим та простішим? Які підходи варто змінити жінкам, лікарям, а в ідеалі — і всьому суспільству? DIVOCHE.MEDIA поговорило з ембріологинею Ольгою Малютою, репродуктологинею Ксенією Хажиленко й гінекологинею Оленою Павловою.
Сучасний світ, материнство та війна
За статистикою World Population Review, в середньому у 2025 році жінки ставали мамами найпізніше в п’яти країнах:
- Андорра — 32,8;
- Південна Корея — 32,2;
- Сан-Марино — 31,9;
- Італія — 31,4;
- Ліхтенштейн — 31,3.
В Україні цей вік поки становить 26,2 року. Але, за словами Олени Павлової, чіткої статистики по країні немає.
Водночас, наприклад, у США орієнтовно 20% жінок народжують першу дитину після 35 років, в Іспанії цей показник сягає 40%.
В Україні цей тренд також буде лише підсилюватись. І так, війна прискорить ці процеси, бо навіть ті жінки, які мали намір народити у свої 25–30 років, були позбавлені росіянами цієї можливості. Хтось втратив дім, хтось — кохану людину, а хтось не може завагітніти, бо коли буде секс — визначає командир військової частини її партнера.
Ксенія Хажиленко каже, що є ще багато факторів, які вона, як репродуктологиня, помічає все частіше: «Світ поки не знає і не визнає таких причин непліддя, котрі в нас зараз впевнено посідають перші позиції. А українським лікарям доводиться працювати в новій реальності. Сьогодні в Україні неплідність — це не тільки й не стільки звичні медичні фактори, як два новонабуті: хронічний стрес (коли відсутність вагітності радше є нормою, ніж навпаки) та рідкісні зустрічі з чоловіком, який воює».
Практики, які допомагають жінкам стати біологічними мамами, незалежно від того, як складеться життя
Люди мають різні запаси ресурсів. І яйцеклітини — це також ресурс, запас якого може змінюватись від жінки до жінки.
Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ), тобто запліднення поза межами організму жінки, коли яйцеклітина з’єднується зі сперматозоїдом, грубо кажучи, «в пробірці», має свої обмеження.
Ольга Малюта пояснює, що після 42 років успішність ЕКЗ становить орієнтовно 4%. А після 45 років вона майже нульова.
«Є 5–10% жінок, в яких запас яйцеклітин вичерпується до 40 років. І бувають випадки, коли донація яйцеклітин потрібна вже в 35 років. Тобто жінка може виносити та народити дитину, проте генетично ця дитина буде належати тій, яка задонатила свою яйцеклітину. І це теж опція для багатьох пар», — каже ембріологиня.
Отож перше, що варто взяти на озброєння, — це заморожування яйцеклітин. Звісно, це не є гарантією народження дитини, й жінка повинна це чітко розуміти.
Ксенія Хажиленко також зауважує, що дуже важливо витримати баланс між користю, ризиками та можливостями.
«За статистичними даними, заморожені яйцеклітини використовують орієнтовно 12–15% жінок, які вирішили скористатися такою процедурою. Це точно не та процедура, яку варто радити всім планово. Тож однозначно має бути баланс між інформуванням та тиском», — пояснює лікарка.
Інформація про статеву зрілість, репродуктивні обмеження, репродуктивні технології повинна надаватися ДО формування потреби. Тобто, в юному віці. В ідеалі — ще в школі.
Визначити ризики
Що старшим є подружжя, то вищі ризики хромосомних аномалій у плода. Варто розрізняти генетичні та хромосомні аномалії. Генетичні порушення спричиняються аномаліями в послідовності ДНК життєво важливих генів і можуть бути як успадкованими, так і виникати випадково. Це відрізняється від хромосомних порушень, які спричиняються аномаліями кількості або структури хромосом, наприклад, наявністю додаткової копії 21-ї хромосоми, що призводить до синдрому Дауна. Якщо вік матері підвищує ризики хромосомних аномалій, як, наприклад, вже згаданий синдром Дауна або синдром Едвардса, то старший вік батька частіше стає причиною таких генетичних хвороб, як синдром Аперта (вроджена аномалія кісток черепа) або синдром Костелло, що впливає на цілу низку органів та систем.
Йдеться саме про підвищення ризиків, а не факт того, що це обов’язково стається з батьками старшого віку.
Звісно, не всі генетичні чи хромосомні хвороби можна діагностувати протягом вагітності й навіть протягом перших років життя дитини. Проте низку найпоширеніших виявляють завдяки скринінгам. І тут дуже важливо розуміти, що «скринінг» і «діагноз» — це дві абсолютно різні речі.
Якщо ви чули історії про те, як комусь визначили дитину з синдромом Дауна, а дитина народилась абсолютно нормотиповою, і навпаки — казали, що все в межах норми, а після пологів батьки отримали діагноз, то причиною цього може бути те, що не всі правильно розуміють, що таке скринінг. А це передусім — лише розрахунок ризиків. Це обстеження, тести та інші процедури, які допомагають виявити хвороби або фактори ризику в людей без симптомів. Пренатальний скринінг допомагає виявити ризики хромосомних аномалій або вроджених вад розвитку плода.
«Ці скринінги не завжди ефективні, бо велику роль грає людський фактор: наприклад, професійність людини, яка проводить УЗД. Тому останнім часом більшої популярності набирає скринінгова програма НІПТ (неінвазивний пренатальний тест)», — каже Малюта.
Вона розповідає, що це метод діагностики, який аналізує ДНК плода за венозною кров’ю матері. Тест можна розпочинати вже з 10 тижня вагітності.
«Але це також скринінгова програма, хоч і надійніша в тому, що стосується діагностики синдрому Дауна. Якщо ж ризики виявлено, то остаточний діагноз підтвердити чи спростувати зможе лише амніоцентез — інвазивний діагностичний метод, коли під контролем УЗД беруть на дослідження навколоплідні води», — додає ембріологиня.
Ці тести допоможуть або впевнитись, що ризику найбільш поширених хромосомних проблем немає, або визначитись, як бути з вагітністю надалі.
«Жінкам після 38 років, які проходять процедуру ЕКЗ, ми радимо зробити генетичне тестування ембріонів перед підсаджуванням їх у матку», — зауважує Малюта.
Перестати жити стереотипами
Останнім часом ми можемо бачити в новинах дедалі більше випадків, коли жінки стають мамами й після 45, і навіть після 50 років. Військовослужбовиця Олена Білозерська народила первістка в 46, а її посестра Наталя Павлюк — доньку в 52 роки.
Під такими новинами разом із привітаннями та захопленням хтось обов’язково кине ядуче, що маму будуть плутати з бабусею. Жінки віком за 40 давно є активною частиною суспільства. Вони воюють, роблять кар’єру, створюють нові стосунки, але коли справа доходить до народження дітей, їх починають сприймати як класичних «бабусь», якими вони ніколи не були та й навряд будуть. І оскільки тренд дорослішого материнства лише набирає обертів, то дедалі частіше зрілі мами ставатимуть нормою.
«Суспільству важливо усвідомити два фактори: обмеженість репродуктивного віку та великий розрив між соціальним і біологічним дорослішанням. Тобто жінка красива, активна, в прекрасній формі, але вже без можливості зачати дитину», — вважає Хажиленко.
А ще вона додає, що жінки стали набагато здоровішими й витривалішими, ніж півстоліття тому. І це позитивно впливає на їхню активність, їхній вигляд, їхню тривалість життя і їхню здатність виношувати дітей. Єдине, що (поки) залишається незмінним — здатність зачати дитину. Але знання про свої ресурси надає жінкам свободу вибору.
