Наталія Хмілевська — хормейстерка, співачка, коучиня з барокового вокалу, співзасновниця та артистична директорка платформи Open Opera Ukraine. Протягом 15 років вона досліджує і грає музику ранніх епох, системно впроваджуючи підхід історично інформованого виконавства. Амбасадорство Хмілевської у сфері ранньої музики різновекторне. Вона працює із професійними колективами — заснувала ансамбль старовинної музики Vox Animae (2011–2017), стала музичною керівницею Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики, ансамблю Partes Open Opera Ukraine; поширює практику барокового музикування серед аматорів — разом із командою Open Opera Ukraine започаткувала перший в Україні бароковий аматорський хор Б.А.Х. (з 2018 року і дотепер); вивчає ранню музику як науковиця — захистила дисертацію, присвячену ренесансним вокальним творам.
У межах проєктів платформи Open Opera Ukraine, що протягом останніх шести років сфокусована здебільшого на ранній українській музиці, Хмілевська з ансамблем Partes записала чотири релізи з музикою українського бароко і класицизму.
Цьогоріч у вересні на стримінгах вийшов альбом «Березовський: звукова антологія творчості», присвячений спадку українського класика XVIII століття. Реліз презентує увесь обшир жанрів, у яких працював композитор, зокрема шість хорових концертів, що прозвучали у виконанні ансамблю Partes під орудою диригентки. Проєкт реалізується у співпраці Академії давньої музики Леополіс та Open Opera Ukraine за підтримки Українського культурного фонду.
Наталія Хмілевська працювала з оригіналами партитур, щоби відтворити музику максимально наближено до практики тієї доби, без зайвих нашарувань, які виникають при роботі з редакторськими версіями. Через історично інформоване виконання музики Березовського відбувається і спроба глибше зрозуміти ідентичність композитора — українця з блискучою освітою в Італії, що реалізував кар’єру в російській імперії, а також вкотре розвіяти міфи й стереотипи про його життя і творчість.
У чому цінність ранньої музики нині, як позбутися кліше у виконанні й сприйнятті та про музику Березовського — не пафосну й без пафосу — у розмові з Наталією Хмілевською.
Поговорімо для початку про актуальність мистецтва ранніх епох для сучасної людини. Скажімо, коли йдеться про літературу, створену кількасот років тому, часто трапляється, що ми знаємо імена авторів, назви творів, маємо уявлення про сюжети, але до самого читання не завжди доходить — бо це тексти з незвичними для нас теперішніх мовними конструкціями, лексикою, зрештою — з інакшим способом світосприйняття. Тому часто й інтерес до того чи іншого тексту — суто як до артефакту своєї доби. Якою, на вашу думку, є ситуація з музикою ранніх епох й у чому для вас цінність ранньої музики зараз?
Звісно, ця музика написана за кілька століть до нашого народження, в абсолютно іншому контексті — історичному й соціальному. Однак, я думаю, що ми можемо переживати її тільки через призму власного досвіду. Насправді дуже часто буває, що рання музика стає сучасній людині ближчою, аніж музика, написана в пізніші історичні періоди.
Крім того, гармонії, звукові конструкції та навіть виконавський склад, для якого створена рання музика, залишаються доволі демократичними для сприйняття. Цю музику буквально приємно слухати, навіть не заглиблюючись у контекст.
Ви зауважили, що рання музика може відчуватися ближчою, ніж музика, написана пізніше. Не раз у розмовах із друзями-музикантами ми сходилися на думці, що романтичну музику — з її драматичними колізіями — зараз слухати хочеться менше, натомість тягне або до нової музики, або до ранньої — з її ясністю. Як гадаєте, що це свідчить про наш психологічний стан нині?
Я думаю, нам хочеться повернутися до справжнього, до безпосередньої людської взаємодії. Для мене, наприклад, рання музика — це про індивідуальне, про особистість. Це камерна музика, вона не спрямована на якусь широку аудиторію, на велику залу — вона промовляє до окремої людини.
В ранні епохи було поширене музикування невеликими ансамблями. Навіть бароковий оркестр — це досить малий колектив. Тут дуже важлива взаємодія усіх учасників, це буквально спілкування між собою музичними засобами. Таку музику неможливо виконувати формально. Вона просить відкритості. Можливо, у цьому і є відповідь. Принаймні, для мене вона така.
Моє перше «просвітлення» в розумінні того, що таке рання музика, сталося під час концерту британських музикантів Евелін Табб і Ентоні Рулі. Приїхавши до Києва, вони виступали в консерваторії (Національна музична академія України — прим. DIVOCHE.MEDIA), виконували музику XVI–XVII століть. Це був камерний концерт — лише лютня і голос. Саме тоді я відчула, що рання музика — це про безпосереднє спілкування музикантів між собою на сцені й зі слухачами. Вони доносили свій меседж так, що кожна людина в залі ставала дотичною до творення цієї музики. Мені здається, що в цьому і є унікальність ранньої музики.
Виконання ранньої музики вимагає особливого підходу — вивчення музичних трактатів, роботи з оригіналами рукописів. Останніми роками в Україні все більше розвивається історично інформоване виконавство, зокрема, завдяки зусиллям Open Opera Ukraine. Втім, ця тенденція у нас впроваджується не так давно. У 2013 році ви захистили дисертацію про виконання ренесансної вокальної музики у вітчизняній хоровій практиці. Отож, відштовхуючись від назви вашого дослідження, яка ситуація в українському виконавстві ранньої музики була 10–15 років тому і якою вона є тепер?
Коли я починала займатися ранньою музикою, нам було дуже мало відомо про історично інформоване виконавство. Звісно, я не була першою людиною, яка почала впроваджувати такий підхід, але все, що було до того, — це хіба поодинокі ініціативи, але не систематична тенденція.
Я навчалася у консерваторії як диригентка-хормейстерка і співала цю музику у консерваторському хорі. Мені завжди здавалося, що щось не так, що, певно, я не знаю чогось про цю музику, бо вона звучить неприродно. Наприклад, коли виконували мадригал Монтеверді — про кохання, секс, еротику — хором на 80 людей на сцені великої зали консерваторії. Відчуття суперечностей постійно зростало і зрештою призвело до того, що я почала досліджувати цю тему.
Я вивчала, як записані ці твори в оригінальних рукописах, яким складом має виконуватися ця музика. Згодом у широкому доступі з’явилися західноєвропейські записи на YouTube. Коли я знайшла відповіді на свої питання, тоді в мене і виникла ідея самій показати, як можна виконувати цю музику — на противагу тій практиці, яку пропонувала консерваторія.
Так, у київській консерваторії вже багато років діє кафедра старовинної музики, заснована дослідницею української старовинної музики Ніною Олександрівною Герасимовою-Персидською. Також певний час існував курс вокального ансамблю старовинної музики, розвивається клавесинна школа.
Втім, сьогодні я не можу сказати, що ситуація глобально змінилася. У нас досі навіть у музичних академіях все ж немає окремого комплексного практичного курсу історично інформованого виконавства, який враховуватиме увесь історичний контекст, пов’язаний із ранньою музикою.
Оптимальний варіант — започаткувати спеціалізований відділ у музичних академіях, або й відкрити окрему школу історично інформованого виконавства. У нас є величезний обсяг репертуару ранньої музики — вокальної та інструментальної, який, на жаль, не вивчають як слід — хіба що проходять формально на перших курсах.
Завдяки проєктам, просвітницькій ініціативі Open Opera Ukraine все більше людей дізнаються про історично інформоване виконавство. І головне, що є запит — і серед студентів та студенток, і серед слухацької аудиторії — на те, щоб глибше зрозуміти цю музику.
Ще один доказ того, що студент(к)ам-музикант(к)ам вже давно недостатньо просто навчатися в музичній академії, натомість — брати участь у спеціалізованих майстер-класах і врешті пробувати себе у проєктній співпраці.
Звісно. Не можна обмежувати себе винятково програмою університетів і академій. Це нормальна практика — коли студенти здобувають новий досвід на майстер-класах, практикумах. Викладачі вишів мали би це всіляко підтримувати й заохочувати.
Дотепер я багато працюю над самоосвітою, намагаюся пропрацьовувати та змінювати ті кліше і стереотипи, які ще залишаються у моєму сприйнятті музики.
На початку роботи з українськими духовними творами мені дуже допомогло те, що я вже мала великий досвід виконання західноєвропейської музики того самого періоду. Коли усвідомила, що українська музика — це не щось принципово інше, а частина великої музичної історії у загальноєвропейському контексті, тоді стало ясно, що і виконувати її можна з такими самими підходами. Ця оптика дала мені змогу змінити бачення людей, з якими я згодом працювала.
Ще один важливий момент — спільне наповнення музики сенсами, взаємодія усіх учасників ансамблю. В Україні все ще поширена практика, коли диригент сприймається як цар і бог, котрий єдиний знає, як має бути, а хористи — сіра маса, що має, наче загіпнотизована, підпорядковуватись усім ідеям диригента. Тоді не треба думати, що ми робимо і навіщо. Коли виконуєш ранню музику, такий підхід неможливий.
Перейдімо ближче до Березовського. Його хорова музика популярна серед українських колективів. І в проєктах Open Opera Ukraine ви не вперше працюєте з його хоровими концертами — уже в контексті історично інформованого виконавства. Тож найперше хочу спитати, чи змінювалося ваше сприйняття його музики? Тим більше класики часто стають заручниками стереотипного уявлення про них. Як-от Бетховен…
Та-да-да-дааааам!
Так! Доля стукає у двері, людина бореться з долею — страшна драма! Хоча, коли слухаєш, наприклад, багателі Бетховена — бачиш, який він може бути делікатний, крихкий, інтимний. Дуже різний. Але назагал є певне стереотипне уявлення про композитора і є щось інше, що відкривається при наближенні. Як ця формула працює на прикладі Березовського?
Я на особистому досвіді можу розповісти про стереотипне бачення. Мене вчили, що Березовський — це трагічний композитор, який вчинив самогубство. Коли в церквах співали його духовну музику, то навіть замовчували ім’я автора, бо вважалося, що не можна в храмі виконувати музику самогубця. Ці кліше і дотепер побутують, адже з біографії композитора відомо не так багато, а те, що відомо, — часто оповите міфами. Навіть у професійних колах багато хто не знає, що не було самогубства — він просто помер від хвороби у ранньому віці.
Моє уявлення про Березовського дуже змінилося, коли я дізналася більше про нього завдяки дослідженням наукової консультантки нашого проєкту музикознавиці Ольги Шуміліної. Його життя було не таке вже й погане. Як у будь-якої людини, у Березовського бували злети й падіння, але послухаймо його хорові твори, камерні, оперну музику — там стільки світла, життєствердності!
Найвідомішим хоровим твором Березовського став духовний концерт «Не отвержи мене во время старости», це вже своєрідний символ композитора. Але він зовсім не показовий для нього. Більшість концертів Березовського написано на похвальні тексти, вони про радість і світло, а не про покаяння і смерть.
Березовський написав багато духовних концертів на замовлення, але загалом він був переважно оперним композитором, писав також балети, грав у оперному оркестрі. Це не той композитор, який писав «у стіл». У нього було активне соціальне життя. Так, ми досі мало про нього знаємо, але сама музика говорить багато.
Певно, найцінніше у проєкті те, що музика Березовського звучатиме у професійному виконанні та якісному записі. Але реліз також актуалізує розмови про ідентичність Березовського, про історичні контексти, в яких він працював. Ми вже говорили про розвінчування міфів, пов’язаних із біографією композитора. А як щодо стереотипів про саму музику?
Мабуть, одне з головних завдань проєкту — довести, що Березовський дійсно мислив як європейський композитор своєї доби. У його духовній музиці багато легкості й — можливо, мене за це хтось захоче закидати камінням — танцювальності. Це типово для західної музики XVIII століття. Танці ж були частиною життя тогочасного суспільства. І в сакральну музику вони також проникають. Ми намагаємося розвіяти міф про те, що духовна музика Березовського мусить бути пафосною. Навпаки — тоді вона втрачає свою суть.
Роз’яснімо ситуацію: музика Березовського (як і рання музика загалом) свого часу виконувалась по-одному, далі настав період, коли цю саму музику почали виконувати принципово по-іншому, а зараз ми намагаємося повернутися до витоків і відшукати, як вона могла звучати в період, коли створювалась. У чому причина того, що колись підхід до виконання цієї музики змінився?
Ми не претендуємо на автентичне виконання музики Березовського. Було би неправильним сказати, що ми виконуємо цю музику так, як виконували її, наприклад, за життя композитора. Однак ми прагнемо зрозуміти, що вкладав у цю музику автор, досліджуємо оригінальні рукописи, намагаємося зрозуміти, як відтворити цю музику відповідно до виконавської практики того часу.
Я не думаю, що це взагалі можливо — досягти автентичного звучання. У нас немає точних відомостей, як звучала ця музика. Ми знаємо, що Березовського міг виконувати великий хор Придворної капели, а міг — невеличкий ансамбль. Тут завжди залишається великий простір для досліджень.
В кожну епоху формувалася своя практика виконання хорових творів — відповідно до актуальних тенденцій. У XX столітті в атеїстичному совєтському союзі траплялося й таке, що духовні твори Березовського виконували, змінюючи сакральні тексти на нейтральні — наприклад, про природу.
Актуальна на певний момент практика виконання поширювалася на всю музику: виконують твори Кошиця й одразу так само виконують Березовського. Не було доступу до оригінальних рукописів, тому користувалися транскрипціями, в яких повно нашарувань, які насправді Березовському не належать. Коли люди про це не знають — у них відсутній вибір, вони мусять виконувати так, як написано в нотах. А ці знання не було можливості отримати. Натомість зараз ми розуміємо, як важливо вивчати історичний контекст.
До речі, про контекст. У музиці того періоду, тим паче духовній, дуже важливе значення має слово. Вже не вперше в досвіді Open Opera Ukraine ви залучаєте до співпраці мовознавиць. Розкажіть, як відбувалася ця взаємодія цьогоріч.
О, завдяки цьому питанню я можу розповісти про чудову спільноту, сформовану Open Opera Ukraine, — хор Б.А.Х. («Бароковий Аматорський Хор» — прим. DIVOCHE.MEDIA). Це хор аматорів, які працюють в абсолютно різних сферах, утім, серед них завжди є ті, які допомагають і мені у моїй професійній діяльності. У хорі співає чудова філологиня Ганна Почтаренко, випускниця Київського національного університету імені Шевченка, яка спеціалізується на дослідженні церковнослов’янських текстів. Вона консультувала нас як правильно вимовляти слова у хорових концертах Березовського.
Дуже цінно, що наша професійна спільнота не замикається лише на музикантах, які виконують ці твори, а залучає і фахівчинь з інших сфер. Проєкт об’єднав багатьох людей, і вже навіть чисельність тих, хто долучений до роботи над релізом, дає змогу активніше поширювати знання про музику Березовського.
Окрім нетворкінгу в Україні, Open Opera Ukraine також спрямовує багато зусиль на поширення української музики в Європі. Це і записи альбомів, і участь у фестивалях, і концертні тури. Минулого року реліз із музикою українського бароко здобув престижну премію REMA — еквівалент Grammy у сфері ранньої музики. Чи плануєте подібні шляхи просування творів Березовського, записаних у новому альбомі?
Так, ми плануємо провести у грудні великий гастрольний тур з ансамблем Partes. У цьому турі ми виконуватимемо твори з нового релізу, а також твори з усіх попередніх релізів нашого ансамблю — це й партесна музика, і хорові концерти Рачинського, що увійшли в минулорічний альбом. Цей тур відбудеться за підтримки найбільшого у Європі Утрехтського фестивалю ранньої музики. Після того ми поїдемо в Кельн.
Спільнота, яка займається ранньою музикою в Європі, зараз щиро цікавиться українським спадком у цій сфері. Тамтешні музиканти починають усвідомлювати, що українська музика дійсно споріднена із західноєвропейською: адже вони почули ці твори у відповідній манері виконання.
Наостанок спитаю про особисте, втім, нагальне — про те, як зберегти психічне здоров’я у щільному графіку проєктів. Ця тема окремо актуалізувалася влітку у проєкті Open Opera Ukraine, коли запрошений до роботи над релізом австрійський диригент і ментал-коуч Йорґ Цвікер провів лекцію-практикум про те, як давати раду зі стресом. Який ваш рецепт — як не вигоріти на роботі, навіть якщо робота улюблена?
Мені здається, що я, як і усі ми, вже вигорала сто разів і сто разів відновлювалась. Я, звісно, практикую дихальні вправи, намагаюся вчасно лягати спати. А от нещодавно усвідомила, що для мене сама ця музика є лікувальною. Коли я починаю диригувати, взаємодіяти з музикантами, коли перебуваю в музиці — це і є моє відновлення. Не кожному щастить займатися тим, що він настільки любить. Мене відновлюють розмови з моїми однодумцями. Мені треба усвідомлювати, що те, що я роблю, цінне для мене і корисне для інших.
