У Києві 1–5 жовтня відбудеться Фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM — найбільший показ авторської анімації в Україні.
До програми міжнародного конкурсу увійшли 32 короткометражні фільми з усього світу — від копродукцій України з європейськими державами до стрічок з Азії та Македонії.
«32 анімації міжнародного конкурсу — це 32 різних світи. Кожен фільм не схожий на інший ні за темою, ні за стилем, ні за технікою, ні за інтонацією, і це справді той випадок, де є фільм для кожного та кожної. Зокрема, саме в ці блоки потрапили українські хіти — нова робота від уже культового Микити Лиськова та картина Поліни Піддубної, про яку багато писали через її участь у Каннському кінофестивалі цього року», — зауважила директорка фестивалю Анастасія Верлінська.
Фестиваль LINOLEUM відбудеться під гаслом Human Rites. Цьогорічні айдентику та офіційний постер розробила українська аніматорка Анастасія Фалілеєва, чий фільм «Я померла в Ірпені» торік отримав гран-прі фестивалю.
До міжнародного конкурсу увійшли роботи від українських режисерів:
«Київський торт» (Україна, Естонія) від лауреата низки премій та нагород аніматора Микити Лиськова, що розповідає про українську родину, яка постає перед труднощами.
«Моя бабуся — парашутистка» (Німеччина, Україна) від режисерки Поліни Піддубної, що мандрує крізь час, географію, покоління та культури, щоб дослідити теми життя, неба, знань, втрат і війни.
За сюжетом, бабуся режисерки Альфія відмовилася виїхати з Харкова, попри бойові дії. Її онука турбується про безпеку жінки на тлі повномасштабного вторгнення в Україну. Дівчина намагається зв’язатися з бабусею, але телефонний дзвінок від своєї онуки з 2022 року отримує молода жінка Альфія, яка у Таджикистані 1960-х активно займається парашутним спортом і вчиться на акушерку.
«Час на паузі» (США, Японія, Україна) — від української ілюстраторки Нати Метлюх, яка живе і працює у Сан-Франциско. Головний герой анімації — дата-інженер, який несеться життям із вірою, що багатозадачність економить час. Та насправді вона лише створює хаос. Попри суворий контроль часу нічого не вдається зробити: вдома безлад, роботи багато, а сніданок завжди підгорає. Радість життя він знаходить тільки тоді, коли час розпадається.
Також до програми фестивалю потрапили:
«Трохи більше дії», Алексіс Бомон (Франція) — про дві групи правоохоронців, які під час протесту зіштовхуються на полі;
«Тут водяться дракони», Жюстен Фаяр (Франція) — ще вчора дракони спускалися, щоб подивитися, що роблять люди у їхніх долинах, руйнуючи все на своєму шляху;
«Без голосу», Самюель Пітте (Швейцарія) — про юнака Дена, який відчуває відчуження від світу і знаходить розраду лише в нічних клубах та наркотиках, але одного дня він ловить погляд дитини, що змінює його сприйняття світу;
«Якби міг, то з’їв би», Бенс Главай (Угорщина) — про 20-річного Марці, який за допомогою друзів намагається повернутися до старої ідилії в його колишньому домі у спокійному селі;
«Диполярне-биполярне», Куанкай Лі (Японія) — про крайнощі біполярного розладу;
«Моє!», Лу Мортон (США) — про неймовірне відкриття шахтарів глибоко під землею в центрі США на початку XX століття;
«ICan’t», Ренато Кліґер (Бразилія) — про найбільш беззмістовний пилосмок, який винайшли люди;
«Золотий віслюк», Анн Вербьоре (Бельгія) — про кризу ідентичності королівської родини;
«Головний офіс слухає», Зузанна Зофія Геллер (Польща) — про зникнення близької людини та жорстокість бюрократії;
«Немає місця», Єлена Ороз (Хорватія) — про ввічливість та машини, які мають ноги;
«Ти знайшов мені друга», Пітер Мілард (Велика Британія) — про справжню дружбу;
«Дитина матері», Наомі Нуар (Нідерланди) — про боротьбу матері-доглядальниці з бюрократією та намагання зрозуміти потреби свого неповносправного сина, який не говорить;
«Детлев», Фердінанд Ергардт (Німеччина) — про ритуал 40-річного чоловіка, що зігріває його в повсякденному житті, але одного разу його помічає незнайомець, і світ починає розлітатися на уламки приниження;
«Бог ненавʼязливий», Жослін Шарль (Франція) — про стосунки з найпотаємнішими страхами;
«Оплески смерті», Стівен Ірвін (Велика Британія) — про смерть, яка виходить на передній план, а безликі глядачі аплодують невідвортному в низці вбивчих снів;
«Привіт, тату», ВайФан Ван (Тайвань) — про стосунки головного героя з батьком та його 20-річну підготовку до камінг-ауту;
«Перепрошую?», Джон В. Ластіг (США) — про неочікувані наслідки за жахливий злочин;
«Світло, туман», Тата Манагадзе (Бельгія, Фінляндія, Грузія, Португалія) — поетичний документальний фільм, що досліджує амбівалентність пам’яті через реальні локації на околицях Тбілісі;
«Не можна спати!», Дзіньдзі Дзу (Японія) — про економічний експеримент щодо безсоння;
«Психонавти», Ніко Радас (Хорватія) — про психічні розлади;
«Сулемані», Вінні Анн Боз (Франція) — про життя молодих індійських жінок Алії та Ніни в Парижі та причини їхнього від’їзду з країни;
«Гурікан», Ян Саска (Чехія) — Гурікaн намагається врятувати свій улюблений пивний кіоск від закриття, тож приносить нову бочку пива, щоб вразити барменку, в яку закоханий, він стикається з грабіжниками, поліцією та власною спрагою у небезпечному районі Праги;
«Довгий прихід вогню», Жарко Іванов (Північна Македонія) — фільм за мотивами однойменної поезії Ацо Шопова, у якій режисер працює з термінальною стадією хвороби батька і плинністю життя, що майже повністю складається з анімованих МРТ-сканів;
«Зміїний суп», Зак Демірчан (Вірменія) — історія про солдата, який прямує на поле бою, та марево забуття після нищівного вибуху на фронті;
«С або вовк», Самех Алаа (Франція) — розповідь чоловіка про його пригоди з волоссям у підлітковому віці — від травми в перукаря до першого кохання, втрати волосся та зрештою батька;
«Руйнівник похоронів», Луїз Жіб (Франція) — про руйнівника похоронів, який може допомогти поділитися своїми думками після смерті з близькими;
«Личинкове», Еліс Блумфілд (Велика Британія) — про дівчину-відлюдницю, яка мріє про розкіш і красу, про зовнішність кумирки-знаменитості та серця хлопця, у якого вона закохана без відповіді;
«Чогось бракує», Пола Лотта Влодарчик (Польща) — про літню жінку, яка більше не встає з ліжка, її спогади змішуються з реальністю, а реальність — із мріями;
«Хотілося б, щоб ти був вухом», Мір’яна Балоґ (Угорщина) — про тривалий вплив стосунків у світі, де після кожного розриву колишні партнери мусять обмінюватися обраними частинами тіла.
Покази міжнародного конкурсу відбудуться в Unit City 1–4 жовтня, 5 жовтня — у Будинку кіно. На сайті фестивалю вже доступні абонементи на сеанси. Пенсіонер(к)и, учасники/ці бойових дій та ветеран(к)и зможуть відвідати фестиваль безплатно.
Фото: кадр із фільму «Сулемані»
