Жінки у вищій освіті
Скляна стеля у вищій освіті:
чому жінки рідко стають ректорками
Хоча серед викладачів університетів традиційно жінок більше, ніж чоловіків, на керівних посадах їх одиниці. Посади ректорів, проректорів, деканів досі залишаються переважно «чоловічим клубом».
Цей проєкт реалізується у межах програми Британської Ради «Gender Equality Partnerships»
Це лише одна з форм гендерної нерівності, укоріненої у системі вищої освіти, про що йдеться у звіті «Гендерна рівність у вищій освіті: максимізація впливу». У відповідь на ці виклики Британська Рада ініціювала програму Gender Equality Partnerships, у межах якої надають гранти на партнерство між закладами вищої освіти Великої Британії та України, а також інших країн світу, щоб змінити академічне середовище.
Одним із таких проєктів стала «Дорожня карта кар’єрного розвитку жінок-лідерок у вищій освіті України». Її розробили в межах співпраці основних координаторів — Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця та Університету Бедфордширу — та асоційованих партнерів: ГО «Інноваційна Генерація» та Української інженерно-педагогічної академії (нині — ННІ «Українська інженерно-педагогічна академія» ХНУ ім. В. Н. Каразіна.). Ця дорожня карта допомагає осмислити, чому кар’єри жінок в освіті розвиваються нерівномірно та як це можна змінити.
Події на карті розгортаються за мотивами відомої британської настільної гри «Змії та драбини» (Snakes and Ladders — настільна гра, в якій гравець, кидаючи кубик та пересуваючи фішку, натрапляє на драбини, що піднімають його вгору, або ж на змій, які змушують скотитися вниз. Переможе той, хто першим дістанеться фінішу, здолавши всі перепони, — прим. DIVOCHE.MEDIA). Інтерактивний формат дозволяє показати все різноманіття професійного шляху фахівчинь в освіті та науці. Метафорично «змії» символізують бар’єри та упередження, а «драбини» — можливості, які відкривають шлях угору.
Доцентка кафедри міжнародних економічних відносин та безпеки бізнесу Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця Олена Ярмош та заступник начальника управління міжнародних відносин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Роман Нестеренко розповіли DIVOCHE.MEDIA, як зрозуміти, на якому етапі кар’єри освітянка перебуває зараз, які складнощі виникають та чому кар’єра в освіті — не завжди й не обов’язково шлях до посади ректорки.
Швидка навігація
Чи багато лідерок в освіті та науці?
Статистика академічного персоналу закладів вищої освіти у світі.
Чому жінки недопредставлені на керівних позиціях?
Очікування та невдалі спроби просуватися в кар’єрі.
Коли за успіхами в науці стоять… понеділки
Що зупиняє жінок на професійному шляху та як пробити «скляну стелю» в кар’єрі.
Важко балансувати між роботою та сім’єю
Як робота та родинні справи позбавляють жінок часу на особистий розвиток.
Що заважає професійно зростати?
Бюрократія, зарплати та недостатня підтримка колег — основні перепони.
Вчені без захисту дисертації
Чи можливо бути провідною вченою навіть без захисту дисертації?
«Змії та драбини»
Як гра вчить жінок визначати основні кар’єрні виклики та доступні їм можливості.
Стати ректоркою — не вершина кар’єри
Як оцінити професійний успіх жінок?
Чи багато лідерок
в освіті та науці?
За даними звіту HolonIQ «Глобальний стан жіночого лідерства», 44% академічного персоналу закладів вищої освіти у світі — жінки. Для штатних викладачок та очільниць університетів показники нижчі — 35% і 30% відповідно.
Інфографіка: Глобальний стан жіночого лідерства: National Centre for Education Statistics at IES
В Україні ж ситуація така: в середньому близько 10% жінок працюють у сфері освіти, тоді як колег-чоловіків у них — 2,8%. У вищій освіті ситуація ближча до гендерної рівності, хоча освітянки переважають: з понад 82 тисяч науково-педагогічних, педагогічних і наукових працівників, записаних в Єдиній державній електронній базі, жінок-викладачок — 57%, а чоловіків — 43%.
Та якщо поглянути на наукові звання, обов’язкові для керівних посад, співвідношення вже не на користь жінок. За даними Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти:
- 27,9% чоловіків мають ступінь доктора наук, тоді як серед жінок таких лише 14,7%;
- серед докторів філософії, докторів мистецтва та кандидатів наук жінок більше — 70,4% проти 59,8% чоловіків;
- без наукового ступеня працюють 12,3% чоловіків та 14,9% жінок.
Інфографіка: Гендерний розподіл в університетах за науковими ступенями працівників: Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти
А як щодо ректорок?
Для української вищої освіти 2024–2025 роки відзначилися присвоєнням жінкам ректорських посад уперше в історії кількох університетів. У 2024 році Національний авіаційний університет очолила Ксенія Семенова, а у 2025-му ректоркою Національного університету «Львівська політехніка» стала Наталія Шаховська. Та загалом, що вища посада в університеті, то рідше ми побачимо на ній жінку. Як показує дослідження «На шляху до гендерної рівності: жіноче лідерство у секторі вищої освіти», жінки частіше проявляють себе у викладанні, ніж займають управлінські посади.
У рейтингу 200 закладів вищої освіти України на момент написання статті жінки очолюють:
- Національний університет «Львівська політехніка» — Наталія Шаховська;
- Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна — Тетяна Кагановська;
- Західноукраїнський національний університет — Оксана Десятнюк;
- Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова — Вікторія Петрушенко;
- Національний авіаційний університет — Ксенія Семенова;
- Дніпровський державний медичний університет — Тетяна Перцева;
- Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля — Ольга Поркуян;
- Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» — Олена Філонич;
- Луцький національний технічний університет — Ірина Вахович;
- Приазовський державний технічний університет — Олена Хаджинова;
- Донбаський державний педагогічний університет — Світлана Омельченко;
- Харківська державна академія культури — Наталія Рябуха (в.о.);
- Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького — Наталя Фалько;
- Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія — Валентина Нечипоренко;
- Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія — Інна Шоробура;
- Харківська гуманітарно-педагогічна академія — Галина Пономарьова;
- Черкаська медична академія — Інна Губенко;
- Київська академія прикладних мистецтв — Світлана Лубянська;
- Зіґмунд Фройд Університет Україна — Писаренко Тетяна.
Попри десятиліття рівного доступу до освіти, жінки досі недопредставлені на керівних та дослідницьких позиціях
Як зазначається у звіті Британської Ради, дівчат в університети вступає більше, ніж хлопців, але керівні посади у закладах вищої освіти залишаються переважно «чоловічими». Тож і кар’єру на вищих щаблях частіше вдається побудувати чоловікам. На думку дослідників, причина цьому — нерозуміння жінками можливостей свого професійного розвитку у вищій освіті.
З іншого боку, продовжують учені, науковиці стикаються із завищеними очікуваннями від академічної спільноти. Вони сприймають це як додатковий тягар, що поєднувати із сімейними клопотами не всім під силу.
Подекуди освітянки ототожнюють шлях до лідерства із втратами: невдалі спроби просуватися в кар’єрі знижують самооцінку, тоді як за успіхи в роботі доводиться розплачуватись погіршенням здоров’я, нестачею часу на себе та рідних.
Спілкування з освітянками в межах фокус-груп. Зустрічі пройшли в Києві, Львові та Харкові. Фото надане організаторами фокус-груп
Попри труднощі, дедалі більше спеціалісток очолюють провідні заклади вищої освіти, але глобально ректорок одиниці. Щоби змінити ситуацію, Британська Рада заохочує заклади вищої освіти в усьому світі наслідувати досвід ініціативи Athena SWAN. По суті, це перелік принципів та підходів, які дозволяють університетам і дослідницьким інститутам дійти гендерної рівності та сприяти жіночому лідерству.
За результатами оцінки закладів, що приєдналися до спільноти Athena SWAN, в освітянок зросли рівні задоволеності власною кар’єрою, можливостями для навчання та просування в професії, а також справедливим розподілом робочого навантаження. Адже іноді навіть одна зміна в розкладі може допомогти жінці пробити «скляну стелю» — ті невидимі бар’єри, що заважають кар’єрному зростанню.
Коли за успіхами в науці стоять… понеділки
Десятки статей, дисертація, успіхи на посаді доцентки — цього Олені Ярмош було б складніше досягти, якби не можливість кілька років поспіль щопонеділка займатися винятково наукою. Та зробити понеділки «вихідними» від лекцій у державному закладі вищої освіти виявилось справжнім викликом. Напевно, розмірковує Олена, вагому роль тоді зіграв її багаторічний досвід заступниці декана, тож вона мала певний авторитет у колективі.
Олена дійшла до позиції деканки, але залишила її, про що не шкодує: «Я ніколи не жалкувала, що пішла з цієї посади, і, чесно кажучи, якщо система в наших університетах не зміниться, не хочу повертатись до управлінської роботи. Хоча мене багато куди запрошували».
Освітянка не вважає це кроком назад, бо переконана: в освіті та науці безліч можливостей для розвитку. Головне — самій їх побачити. Університету ж слід підтримувати фахівчинь у всіх починаннях, навіть якщо комусь для успіхів у кар’єрі знадобиться вихідний щопонеділка.
«Що я помітила: якщо жінок не розпитувати на цю тему, вони про це не одразу згадують. Багато говорять про професійні перешкоди, про бюрократичні моменти в освіті. Але тільки коли ставиш навідні запитання, намагаєшся якось підвести до поняття “скляної стелі”, вони визнають: “А, точно, є таке”, — ділиться Олена Ярмош результатами чотирирічного дослідження гендерних питань у вищій освіті.
Поштовхом для дослідження стало власне зацікавлення цим феноменом: чому іноді жінки не доходять до позиції ректорки, що їх зупиняє та як їм допомогти на професійному шляху.
— Олена Ярмош
Цій темі вона присвятила час, працюючи з колегами з Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Української інженерно-педагогічної академії та з фахівцями Університету Бедфордширу (Велика Британія).
«Формально 80%, якщо не більше, серед усіх працівників українських університетів — це жінки. На керівних посадах відсоток жінок менший, — продовжує Олена. — Тож поштовхом для дослідження стало власне зацікавлення цим феноменом: чому іноді жінки не доходять до позиції ректорки, що їх зупиняє та як їм допомогти на професійному шляху».
У межах проєкту A Career Roadmap for Women’s Leadership in Higher Education in Ukraine за підтримки Британської Ради освітяни опитали онлайн близько 200 українок, які працюють в університетах. Долучилися й жінки, які виїхали за кордон через повномасштабну війну і нині будують кар’єру в європейських закладах вищої освіти. Опитування організували разом із громадською організацією «Інноваційна генерація». Також провели фокус-групи з освітянками в Києві, Львові та Харкові.
Найбільше серед респонденток виявилося деканок факультетів:
Скриншот із презентації результатів опитування жінок у вищій освіті в межах проєкту Career Roadmap for Women’s Leadership in Higher Education in Ukraine
«Гендерним питанням приділяють увагу в більшості українських вишів, українське законодавство в цій сфері доволі прогресивне. Десь цим займається гендерний центр, десь радники ректора, — пояснює заступник начальника управління міжнародних відносин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Роман Нестеренко. — Стосовно наявності гендерного центру понад 50% жінок нам відповіли, що такого центру в їхньому навчальному закладі немає або вони не знають про нього. Хоча ми відкривали сайт ЗВО і бачили, що відповідна структура в них є».
Чому роботу таких центрів не помічають? Усе залежить від того, наскільки люди особисто зацікавлені в гендерних питаннях. Роман вважає: що активніше хтось бореться за рівні права для всіх на роботі, то впливовішою стає організація. В українських університетах нібито є всі умови для досягнення гендерної рівності, але жінок на керівних посадах досі менше, ніж чоловіків.
Важко балансувати між роботою та сім’єю, але не всі жінки це визнають
За результатами опитування, майже 65% респонденток вважають, що робота в університеті не залишає їм достатньо часу на домашні справи, а 59% жінок бракує часу на особистий розвиток, особливо коли доводиться поєднувати викладання та управлінські задачі. Цей дисбаланс часто стає головною перешкодою в кар’єрному зростанні, але жінки не завжди це визнають.
«У нас було запитання: чи є у вас баланс між роботою та особистим життям? З відповідей респонденток вийшло 50/50, але після більш тісного спілкування з жінками, думаю, вони мають дещо викривлене розуміння цього балансу, — вважає Олена Ярмош. — Якщо я приходжу додому ночувати, готую на всю родину і при цьому надсилаю робочі повідомлення в суботу, неділю, студентські роботи перевіряю вечорами, то здається, ніби я балансую, однак це не так. Хоча дехто до цього ставиться спокійно».
В анкету додали питання про чутливі моменти в житті жінок — менопаузу та можливі викидні. З більшості відповідей стає зрозуміло, що українські заклади вищої освіти не беруть це до уваги, хоча фізичний та психічний стан впливають на працездатність. Для гендерної рівності важливо враховувати й індивідуальні потреби працівників та працівниць, тим паче в питаннях здоров’я.
Виклики та можливості в кар’єрі учасниці фокус-груп визначали в ігровому форматі LEGO® SERIOUS PLAY®. Фото надане організаторами фокус-груп
«Іноді ти не можеш сказати керівнику: “Знаєте, в мене зараз складний психоемоційний стан. Дайте мені тиждень, я побуду вдома, що зможу — те робитиму”. Британці, наприклад, можуть звернутися до лікаря і на тиждень залишитися вдома офіційно, їх ніхто не буде чіпати. У нас все одно: що ти у відпустці, що на лікарняному — тобі точно телефонуватимуть і писатимуть з робочих питань. На жаль, в Україні така тенденція не лише в університетах. Це спостерігається в багатьох сферах і загалом у суспільстві», — додає Олена.
Що з опитування особливо здивувало іноземних колег, каже Олена, так це тривалість роботи жінок в одному закладі. Чимало доценток, завідувачок кафедр та очільниць факультетів із досвідом понад 15–20 років майже не змінювали місце роботи.
«Більш як половина респонденток зазначили, що працюють у вищій освіті понад 20 років, а 30% жінок за всю кар’єру майже не змінювали місце роботи. Британців це дуже вражає, бо в них зовсім інакше: якщо ти не рухаєшся далі — ти не розвиваєшся, — пояснює науковиця. — У них мало хто роками залишається саме в університетах. Вони постійно шукають для себе щось нове і легко переходять з одного місця роботи на інше. В нас такої легкості немає. Цікаво, що для британців звання кандидата наук — не ознака кар’єрного успіху. Вони можуть працювати в університеті й займатися бізнесом, без кандидатського ступеня, почуваючись успішними й професійно реалізованими. В Україні ж для більшості освітян здобути ступінь PhD — це мастхев».
Що ще заважає освітянкам професійно зростати?
Бюрократичне навантаження, зарплати та недостатня підтримка колег та інші перепони, які стримують професійний розвиток жінок.
Бюрократичне навантаження
Попри, здавалося б, повсюдну диджиталізацію, велика частина роботи в університетах досі залишається «паперовою». Тут власним досвідом ділиться Олена Ярмош і каже, що до електронних документів часто доводиться додавати паперові копії, але фактично сенсу в цьому немає.
Тим часом уряд намагається зменшити навантаження і надати освітянам більше часу для наукової роботи. Минулоріч Верховна Рада ухвалила закон, який скоротив річне навантаження на викладання з 600 до 400–550 годин. Необхідну на дослідження кількість годин освітяни можуть визначати самостійно, але не менш ніж 30% від оплачуваного робочого часу. Умови гнучкі й для тих, хто не хоче заглиблюватися в науку: щоб лише викладати, на лекції має припадати щонайменше 60% робочого часу.
Неспівмірні зарплати й обсяги зайнятості
«Це взагалі проблема нашої освіти: коли вимагають робити те, що стовідсотково неспівставно розміру зарплати, — зауважує Роман Нестеренко. — Я лише нагадаю: доктор наук — найвищий кваліфікаційний рівень в Україні. Відповідно, і зарплата в цих фахівців має бути найбільшою, і великою мірою на Заході так і є. За кордоном, якщо ти професор/ка, то в тебе зарплата може бути вищою, ніж у прем’єр-міністра. В наших реаліях постійна гонитва за такими показниками, як кількість публікацій у наукових виданнях, не має адекватного віддавання на рівні оплати праці».
Справедливе визнання академічних здобутків мотивуватиме викладачок активніше займатися наукою, переконаний Роман. Основна умова для цього — чітка мотивація від університету: чи то грошові премії, чи додаткові дні відпустки або інші нематеріальні заохочення.
«Якби в університеті сказали, що за публікацію в певних журналах буде премія два оклади, гадаю, багато хто обрав би собі цей напрям або принаймні спробував би якусь статтю дотягнути до рівня наукового журналу з найвищим рейтингом. А так виходить, мотивації немає, бо нічого тобі за це не буде. Хіба що сама розумієш рівень своїх результатів і хочеш їх покращити, — продовжує Олена Ярмош. — У моєму робочому плані записано п’ять статей на рік, які насправді не є показником академічного успіху. Від колеги з британського університету дізналася, що в нього за контрактом впродовж двох років має вийти (тільки уявіть!) лише одна стаття».
Недостатня підтримка колег та керівництва
Без усвідомлення цінності своїх знань та навичок, без підтримки оточення навіть талановиті фахівці не бачать перспектив у кар’єрі.
Фахівець із менеджменту Рикі Гріффін вважає, що на нашу продуктивність впливають не лише здібності й робоче середовище, але й мотивація. Вона зростає, коли ми відчуваємо приналежність до організації, можемо брати на себе більше відповідальності та долати нові виклики. Завдання роботодавця — помітити талант працівника і допомогти розвиватися.
«Ті, хто роками залишається працювати у вищій освіті, точно має свій талант, і його в спеціалістів варто підтримувати. У нас же всі роблять все, і, як наслідок, головний талант втрачається, — продовжує Роман Нестеренко. — У британській вищій школі наявність спеціалізації чудово працює на користь фахівців, і ми це побачили з досвіду партнерів у проєкті від Британської Ради. В нашій команді з боку британців є професорка-науковиця, професор-викладач та професорка-бізнес-консультантка. Остання взагалі не зробила наукової кар’єри в традиційному розумінні, не захотіла захищати докторську, але чудово почувається, маючи власний бізнес. Можливість мати спеціалізацію в університеті й розвиватися в тому, в чому ти талановитий чи талановита, — це і є справжній успіх. Хтось виграє гранти зі своїми проєктними заявками, а хтось чудово ладнає зі студентами й готовий з ними їздити скрізь, проєкти запускати. А комусь дайте лише тишу і комп’ютер — і завтра вийде суперстаття».
Погоджується з колегою й Олена Ярмош, наголошуючи на ролі навчального закладу в підтримці освітян:
«Те, що зараз можуть зробити університети, — це навести фокус, визначити ключові напрями діяльності закладу та призначити окремих людей, які відповідатимуть за ту чи іншу роботу. А не так, що ти одна маєш взяти на себе все й одразу: і викладати, і наукою займатися, і міжнародною діяльністю, і писати всю ту “макулатуру”, яка насправді нікому потрібна. Попри те, що жінки вміють перестрибувати між завданнями, все-таки ефективніше займатися чимось одним. Від цього виграють усі: й особисті результати будуть вищими, і в кожній сфері університет досягатиме кращих показників», — підтримує Олена.
Судячи з дослідження, третина респонденток не знають, чи має їхній університет програми професійного розвитку, а половина опитаних ніколи не користувалися заохоченнями, які, можливо, й пропонувалися. Викладачки рідко звертаються до керівництва за рекомендаціями, та й самі заклади вищої освіти не заохочують жінок подавати клопотання для просування в кар’єрі.
Деякі респондентки зазначили, що їхньому кар’єрному зростанню частіше перешкоджали жінки-керівниці, а не чоловіки.
«Для мене особисто це стало відкриттям, — ділиться Роман. — Начебто між жінками в цьому питанні має бути солідарність, і тоді жодні “скляні стелі” не виникали б. Але, як виявилось, в реальному житті такий спротив є і дуже часто не з боку чоловіків».
«Бути провідною вченою реально навіть без захисту дисертації»
Опитування також показало, що попри все викладачки надихаються успіхами інших жінок в освіті. Значить, є сенс підхопити ці настрої та організовувати менторські програми й неформальні зустрічі з науковицями. Такі формати допомагають розвивати жіноче лідерство в університетах і сприяють професійному розвитку спеціалісток не лише у звичному для них напрямі.
«Багато хто розглядає кар’єру в освіті та науці лінійно: ось ти захистила дисертацію, стала доценткою, потім захистила наступну дисертацію, здобула ступінь професорки, потім стала завідувачкою кафедри, далі деканкою факультету, і, за цією логікою, повинна стати проректоркою і врешті ректоркою. Насправді ж варіантів успішної кар’єри безліч, і вони якраз лежать у горизонтальній площині. Можна стати найцитованішою авторкою статей за своїм профілем, а можна працювати на міжнародному рівні та відвідувати з доповідями кращі університети світу. Сьогодні стати провідною вченою в певному напрямі реально навіть без захисту докторської дисертації. І таке професійне вираження може бути більшим показником успішності в кар’єрі, ніж обіймання керівної посади», — переконаний Роман.
У розвитку жіночого лідерства українським університетам помічним буде досвід програми Aurora. Орієнтована спершу на британську вищу освіту, згодом програма поширилася на інші країни. Ініціатива включає тренінги, семінари, наставництво та інші заходи, що дозволяють викладачкам і науковицям побачити для себе перспективи в обраній сфері та досягати бажаних цілей. Важливий елемент програми — можливість особисто переймати досвід у споріднених духом лідерок.
Обговорення в тісному колі допомогли освітянкам відшукати власні шляхи для кар’єрного розвитку. Фото надане організаторами фокус-груп
У кожної на кар’єрному шляху свої «змії» та «драбини»
За підсумками опитування та проведених фокус-груп із залученням українських освітянок дослідники виявили основні виклики, з якими жінки стикаються в роботі, а також визначили доступні їм можливості. Свої знахідки відобразили на дорожній карті кар’єрного розвитку жінок-лідерок в освіті. Формат обрали за порадою британських колег, подібний до настільної гри Snakes and Ladders («Змії та Драбини»).
«Дорожня карта кар’єрного розвитку жінок-лідерок у вищій освіті України», створена за мотивами настільної гри «Змії та драбини». Фото надане організаторами фокус-груп
У житті, як і в грі, на кар’єрному шляху бувають успіхи й труднощі. Іноді ми робимо великі кроки вперед, а іноді рухаємося до своєї мети повільно. Ці моменти на карті символізують драбини, що допомагають просуватися в кар’єрі.
Бувають і ситуації, коли ми відчуваємо, ніби дійшли до межі, не бачимо, куди рухатися далі — це «змії», що зупиняють наш прогрес. Хоча ці моменти можуть пригнічувати, вони дають і цінні уроки. Аби долати «змій», треба запастися наполегливістю та налаштуватися на роботу в довгу.
Ігровий формат дозволяє легше розв’язувати складні життєві задачі, а також розвиває креативне мислення. Фото надане організаторами фокус-груп
«Мета цієї карти — допомогти жінці зрозуміти, на якому вона етапі кар’єри сьогодні, чого прагне, що вже відбулося в її житті, де були перешкоди, на що чекати попереду, — пояснює Роман. — Щось вам відгукнеться, з чимось можете не погодитись, але так чи інакше ця карта дасть змогу оцінити, де ви зараз, і допоможе в потрібний момент ухвалити правильне для себе рішення. Наприклад, десь у роботі перейти в лайтовий режим, присвятити більше часу дітям або включити в кар’єру творчі складові, більше займатися тим, що приносить задоволення. Можливо, не намагатися стати деканкою, а почати знімати онлайн-курси чи розвивати письменницький хист і публікуватися в зарубіжних наукових журналах».
В оригінальній грі «змія» і «драбина» не можуть бути однією і тією ж ситуацією, але українські реалії підкидають свої правила. Візьмемо, до прикладу, квадрат №37 — Відчуття командної підтримки. Тут маємо «драбину» та «змію», і тільки від нас залежить, що буде далі. Щоб здобути професійне визнання серед колег, потрібно створити навколо себе команду однодумців, ще й із тих, хто щиро підтримуватиме в кар’єрному зростанні. Якщо колектив вболіває за вас, переходите на вищий щабель, та якщо ні, цей етап стає випробуванням.
«Що означають квадрати, де зображено все й одразу? Це про те, що вибір завжди за тобою, — додає Роман Нестеренко. — Від того, що ти вирішиш тут і зараз, залежить, як ти підеш далі: рухатимешся вгору цією драбиною, помаленьку, поступово чи дуже стрімко, або спускатимешся чи залишишся стояти на місці».
Стати ректоркою — не вершина кар’єри
Карту доповнює перелік досягнень, зібраний за результатами дослідження, фокус-груп з освітянками та професійного досвіду команди проєкту. Автори залишили місце і для особистих здобутків, адже переконані: досвід кожної фахівчині унікальний. Що більше вибору в професії має жінка, то насиченіше її життя. І тоді може виявитись, що вершина кар’єри — не обов’язково посада ректорки.
LEGO® SERIOUS PLAY® — це фасилітаційна методика, яка використовує LEGO-цеглинки для візуалізації думок, розв’язання проблем і стимулювання діалогу в командах, організаціях, освітньому чи стратегічному середовищі. Фото надане організаторами фокус-груп
«Успіх жінки в освіті визначає відчуття балансу, відчуття задоволення тим, чим займаєшся. Коли можеш чітко відповісти собі: “А чого я насправді прагну?” І чи дійсно прагну бути заступницею декана і світу білого не бачити за купою документів, не отримувати за це пристойних грошей, зате гордо казати: “Я — заступниця декана”. Так це вже про надмірну працю, а не про кар’єрні успіхи. Тоді радше колега, яка у вихідний відпочиває в гарному місці або поїхала на стажування за кордон, виявиться більш успішною і щасливою без керівної посади. Наша кар’єрна мапа показує різноманіття можливостей, всі доступні альтернативи, і допоможе жінці зробити правильний вибір», — вважає Роман.
Успіх жінки в освіті визначає відчуття балансу, відчуття задоволення тим, чим займаєшся.
— Роман Нестеренко
Зараз карта призначена для персонального використання, та команда проєкту розмірковує над тим, щоб зробити подібний формат для інституцій: університетів, науково-дослідних установ, для гендерних і молодіжних центрів.
«Один із важливих моментів, які ми винесли з наших фокус-груп, це те, що для просування жінок у кар’єрі не вистачає інституційної підтримки. Нинішні гендерні політики треба змінювати, і досвід, який ми накопичили впродовж цього проєкту, університетам може стати в пригоді, — наголошує Олена Ярмош. — Ми готові включитися в цю роботу. Якщо правильно підходити до формування нових гендерних політик і враховувати, що більшість працівників у вищій освіті — жінки, то можна виявити, на які бар’єри в кар’єрі університет може впливати й прибрати їх, а які перешкоди сам же заклад і створює.
Сподіваємось, освітяни, які попрацюють із нашою картою, зроблять висновки та спитають себе: чи є на їхньому шляху ці “змії”, чи вони їх бачать у своєму навчальному закладі, і що зараз реально змінити. Неважливо, будуть це жінки чи чоловіки. З труднощами в кар’єрі можуть зіткнутися всі».
Про проєкт GEP
Проєкт реалізується у межах програми Британської Ради «Gender Equality Partnerships».
