Привіт, люба!
Ти вже давно не в місті й не в країні, та мені іноді хочеться покликати тебе на каву, посидіти на літній терасі. Або заїхати у гості, або запросити. Сходити разом у театр чи на набережну. Та ми цього більше не робимо. Іноді я запитую: «Як ти?», переважно після твоїх повідомлень (ти частіше пишеш першою). Це не тому, що мені байдуже. Я просто не завжди знаю, що тобі написати. Що спитати.
У тебе тепер інше життя, хоч ти йому й опираєшся. Кажеш: «Ми тут тимчасово», хочеш додому. Та все ж спілкуєшся іншою мовою, відправляєш дітей у садок, винаймаєш квартиру в чужому місті. А у твоїй квартирі тут живуть чужі люди.
Ми не попрощалися як слід. Та й коли? Ти зібрала речі, дітей і швидко поїхала в бік кордону. Як і тисячі таких, як ти.
Раніше я вже проводжала подруг. Я знаю, як готуватися до від’їзду. Разом обговорювати деталі еміграції, домовлятися про майбутні гостини, спільні подорожі. Знаю, як намагатися набутися разом. Я була на вечірках, де заради друзів збираються навіть ті, хто трохи недолюблювали одне одного.
Далі всі їдуть в аеропорт, чекають, аж поки друзі не пройдуть контроль, аж поки не підуть у бік гейту. Розходяться, вертаються додому — кожен зі своїм сумом. Та це світлий сум. Пройдені всі етапи ініціації, ми провели спільне минуле, обійнялись на прощання.
Час для тих, хто їде, й тих, хто лишається, спливає по-різному. Дзвінки стають рідшими, вони приїздять додому раз на декілька років — за кілька тижнів обійти лікарів, провідати родичів, допомогти батькам із нагальним. Іноді вертаються з сумних приводів. Ми бачимось спонтанно й обіймаємось міцно. Вихоплюємо години між важливими зустрічами й обіцяємо одна одній, що наступного разу — обов’язково в Барселону чи Берлін.
Я проводжала друзів, та не провела тебе. Як і безліч подруг по всій країні — ми не встигли попрощатися, набутися, примиритися з думкою про від’їзд. У цьому й різниця між бажаною еміграцією і втечею в невідомість. Швидкість рішень була блискавичною, вижити й вберегти своїх, далі — примарна радість, усі в безпеці. В безпеці, та чи побачимось? В безпеці, та чи збережемо дружбу?
Коли ти пишеш: «Як ти?», хіба ти можеш знати, як я?
Ти запитуєш, а я не знаю, що сказати, коли всю ніч слухала вибухи, писала близьким і заснула під ранок. Що відповісти, якщо треба працювати й немає часу на рефлексії. Що тобі розказати про вбудовану тривожність та страх, який став частиною мене.
Як тобі пояснити, що обговорення прильотів — це вже буденність. Передати нескінченну тривогу від цін, що ростуть і ростуть. Розказати про емоційні гойдалки, коли одного дня обираєш плитку в нову квартиру, а іншого — думаєш: «А що, як прилетить туди?»
Як передати відчуття, коли їдеш у справах і зупиняєшся перед колоною — виходиш із машини, стаєш на коліно. Як ти відчуєш, що моє серце стискається разом із новинами про фронт, що рухається у наш бік. Як передати оніміння від вигляду розваленого під’їзду в сусідньому районі?
Я б не хотіла, щоби ти дійсно розуміла, як я. Щоби відчувала те саме. Я б і сама не хотіла цього відчувати.
Та я б хотіла гуляти з тобою зараз під липами, показувати нові кав’ярні, слухати вуличних музикантів, дивитись на захід сонця, обговорювати той ремонт, везти подарунки дітям, скаржитись на затори, зустрічати спільних знайомих. Я б хотіла сидіти отам, на набережній, де ми прогулювали пари. Робити селфі. Сміятись. Та ця опція неможлива без попередніх умов.
Тож ти запитуєш, як я, і я відповідаю, що все нормально. Виспалась.
А ти як? Хіба я можу знати — як ти?
Я знаю лиш, що ти проживаєш наслідки свого вибору, й вони тобі не завжди до вподоби. Я хочу, щоби ти не мала сумнівів, та знаю, що ти постійно вагаєшся. Мені прикро, що ти почуваєшся винною. Прикро, що ти втрачаєш друзів. І я хочу, щоби ти знаходила нових людей і не відчувала провини. Ти нікого не зрадила, твій вибір не хибний, ти не гірша за тих, хто лишився. Я люблю тебе, як і раніше. Просто не завжди можу відповісти на запитання: «Як ти?» Й не завжди можу спитати.
Я хочу, щоби ти не соромилась життя. Бо воно — твоє. Якби ми зараз поснідали разом, я б побажала тобі гарного дня. Натомість я бажаю тобі гарного всього. Я б сказала тобі це в аеропорту, на прощальній вечірці, на одній з останніх зустрічей. Гарного тобі всього.
