Переслідування активісток в Україні є поширеним явищем: 57,4% жінок заявили, що це відбувається часто, 6,6% — дуже часто, а варіант «ніколи» не обрала жодна.
Про це свідчать результати спільного дослідження Центру прав людини ZMINA та Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, проведеного наприкінці 2024-го — на початку 2025 року. В опитуванні взяли участь 122 активістки з 20 регіонів України віком від 18 до 60+ років, також провели 31 глибинне інтерв’ю.
Найбільш поширеними формами тиску є онлайн-залякування і погрози у соціальних мережах (80,3%), дискредитація у ЗМІ, професійних чи громадських колах (75,4%) та гендерна дискримінація (72,9%). Близько половини опитаних (42,6%) повідомили про випадки фізичного насильства. Згідно з глибинними інтерв’ю, його найчастіше зазнають активістки, які працюють над впровадженням нових соціальних норм та цінностей, зокрема у сфері захисту прав меншин.
Також активістки вказали переслідування із використанням юридичних інструментів (31,9%), пошкодження майна (28,7%) та сексуальне насильство (23,8%).
За результатами опитування, 32,8% активісток відчувають певний рівень страху за своє життя, а 30,3% заявили, що майже не бояться. Водночас 6,6% респонденток зізналися, що перебувають у постійному страху. Проте причинами цього вони вказали не лише свою активну діяльність, а й загрози, пов’язані з війною, зокрема обстрілами та бойовими діями.
Більше третини (37,7%) активісток повідомили, що особисто зазнавали переслідувань через громадський активізм, причому ризики у малих містах і селах зростають майже удвічі.
Щодо рівня захисту з боку держави, 49,2% опитаних вважають, що держава докладає недостатньо зусиль для захисту прав активісток, а 27,9% — що держава ніяк не захищає.
Серед заходів, на яких повинна зосередитися держава, респондентки найчастіше називали: ефективне розслідування погроз, нападів та інших видів переслідування, встановлення винних і притягнення їх до відповідальності (86,9%); боротьбу з онлайн-переслідуванням та цькуванням (81,1%); гарантування цифрової безпеки (66,4%); надання психосоціальної підтримки (63,9%) та фізичного захисту за доведеної загрози (56,5 %).
Пріоритетні напрями роботи активісток під час повномасштабної війни — гендерна рівність та права жінок (63,1%), підтримка ЗСУ на передовій (53,3%), допомога внутрішньо переміщеним особам (49,2%), підтримка ветеранів та поранених військових (39,3%).
Крім того, понад половина опитаних (56,6%) вважають, що через дефіцит кадрів, спричинений мобілізацією чоловіків, з’явилося більше можливостей участі в суспільних процесах, особливо у сферах захисту прав жінок і підтримки ЗСУ. Попри це, залишається актуальною проблема «скляної стелі» — 62,3% респонденток вказали на існування неформальних обмежень у карʼєрному зростанні жінок.
«Проведені дослідження демонструють, що громадська активність жінок зростає навіть у розпал повномасштабної війни, проте понад половина опитаних активісток уже зазнали погроз чи переслідувань, і тільки третина відчуває себе в безпеці. Однак їхні ініціативи досі наражаються на недосконалу систему захисту й стереотипи. Якщо ми прагнемо реальних змін, маємо посилювати правові механізми підтримки жінок-активісток і викорінювати уявлення, що обмежують їхній потенціал», — прокоментувала результати аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Алла Бєлошенко.
- Раніше у Києві вперше презентували Індекс гендерної рівності України (ІГР) за європейськими стандартами, провівши комплексний аналіз за шістьма ключовими сферами: робота, гроші, знання, час, вплив і здоров’я. Згідно з результатами за 2024 рік, Україна отримала 61,4 бала й посідає 20 місце серед 28 країн.
