Роман «Пісня бризів» Катерини Пекур, що вийде друком у видавництві «Жорж», поєднує кілька жанрів. Це соціальна фантастика, шпигунський роман із класичною «битвою розвідок» та елементами антиутопії.
Авторка моделює вигаданий світ, досліджує тему відновлення власної ідентичності, особливостей функціонування тоталітарного суспільства. Катерина вважає, що фантастика є ідеальним інструментом для того, щоб осмислювати і проговорювати болючі теми.
У світі її роману панує тоталітарне расистське суспільство. Але люди вірять, що така жорстока ідеологія потрібна для захисту від загадкових істот — бризів. Ці небезпечні створіння здатні літати без крил та будь-яких механізмів і колись ледь не знищили Світ. Бризи мешкають у неприступному гірському регіоні, але, здається, знову готують війну. Наукові дослідження, робота спецслужб країни — усе скероване на захист від літунів. Лікарка Санда, упосліджена в цьому суспільстві людина, опиняється в центрі розслідування, яке веде офіцер могутнього Комітету Спасіння Нації — Карун да Ліґарра. Разом вони виходять на слід дивної змови, пов’язаної з бризами. Минуле приховує таємниці, які перевернуть уявлення Санди про Світ і її місце в ньому. І тепер вона мусить зробити вибір: кого вважати ворогом, а кого — другом.
Публікуємо уривок.
Служниці я не тримала. Мати переконувала мене взяти хупара з «Ранні-Коли», нашого маєтку, і пиляла за безлад, що, на її думку, панував у квартирі на вулиці Пін. Прибиранням я справді не переймалася — хоч у цьому була нормальною аллонґа, — але жити зі служницею не бажала. Мене влаштовували самота і самостійність.
Квартира мала дві кімнати для аллонґа, кімнату для хупара — я зберігала там непотрібні речі, — а також вузьку, мов пенал, кухню, де пліснявів брудний посуд. Квартиру здавали дешево, бо вона розташовувалася на немислимо високому п’ятому поверсі, а вікна кухні були більш ніж крок заввишки! Хапуга-забудовник зекономив на цеглі, залишивши велетенські віконні прорізи. Тож орендарів на це житло знайти було важко.
Більшість людей, глянувши на ці вікна, скаржилися на нудоту. Весь район Ранґоллера опинявся піді мною, коли я визирала з кухні. Щоправда, спальню та вітальню побудували все-таки за Божим законом, з вузьким віконцем для провітрювання, інакше це помешкання взагалі ніхто б не винайняв. Але мені з моїми прибутками було чхати на карколомну висоту й розгонистий краєвид. Кажуть, голодні люди хробаків їдять. Гадаю, з житлом так само. Я була бідна мов храмова миша. Звісно, у матері були прибутки, але я відмовлялася жити її коштом. Вона й так надто часто мене пиляла.
До того ж мені подобалися повітря й протяги. Є люди, які постійно мерзнуть, а є Санда да Кун. Я усюди потерпала від задухи, тож раділа, що до мого п’ятого поверху ледь долинають вуличний шум і пил.
Зачинивши двері ногою, я впустила сумку, попорпалася в холодильнику. Як завжди, я була надто втомлена, щоб готувати їжу. Схрумала бутерброд, розкидала з ліжка одяг і втупилася в телевізор.
По першому каналу йшла вечірня проповідь, по другому — показували, як у Рунії когось судять за єресь чи за не-Боговгодну поведінку. Я швидко перемкнула. По третьому пани та пані з Ради Мудрих дискутували з лідером Правдодержців. Це я вирішила послухати, бо тема мені боліла: «Чи відображається гріх зовнішньо?»
Мудрі ліниво доводили Правдодержцю, що ні, гріх — то поведінка, а переступ — дія, спричинена словами чи навіюванням літунів. Гріх може вчинити будь-хто, хай навіть він чи вона має вигляд найчеснішої людини.
Але голомозий Правдодержець, носатий та вилицюватий, схожий на білого крука, почав кричати, що діти Двоє-Божі — чисті й подібні до Богів. А от грішники мічені Мороком: їх вирізняє «проклятий» колір волосся чи інша потворність, бо безтілесний морочник увійшов у них, мов туман, і змінив їх — як пліснява змінює яблуко, уразивши його спорами.
Проте з цього випливає, зауважила одна з Мудрих, що будь-кого, чия зовнішність здається вам нечистою, тілесно чи розумово хвору людину, ви оголосите грішником і засудите?
Так, бундючно заявив крук.
Аудиторія загула.
Бо я вчив Книгу, продовжував крук, і можу про це судити! Боги створили людей за своєю подобою, а все, що не є подобою Богів, — гріх. А ви, панове, хоч і зветесь Мудрими, вів далі Правдодержець, але не бачите очевидних речей, тому гріхи множаться!
Мудрі почали уїдливо розпитувати опонента про ті чи інші моменти з Книги, щоб довести помилковість його суджень, і демонстрували блискуче знання богослов’я та навички риторики, але самовпевнений крук лише заявив, що всіх, кого Правдодержці оголосять грішними, треба спалювати, а не розпускати нюні, як це роблять дармоїди з КСН.
Один з Мудрих вибухнув і схопив крука за грудки.
Картинку зі студії миттю змінила реклама.
Я перевела подих. Мудрі поводилися дуже стримано. Я почала б місити пику цього голомозого бовдура на чверть години раніше. Звісно, якби наважилася. Але мені дуже цього хотілося.
На екрані з’явилися усміхнені лижники, що ковзали засніженим схилом, між парканами та рундучками з чаєм. «Катання на гірських лижах корисне для здоров’я та розуму! — бадьоро віщав диктор. — Клуб “Біла вежа”, заснований ясновельможним паном Фернадом да Райхха, радить бронювати відпочинок у Передгір’ях! Для наших гостей — особлива пропозиція, схвалена Радою Мудрих: огляд місць останнього Очисного походу!»
Багатії роз’їжджали на лижах, витрачаючи за тиждень суми, що дорівнювали моєму багаторічному прибутку. Ще й у Передгір’ях! Ці люди ризикували. Поряд з тими лижними курортами, у Горах, мешкали морочники. Лише пів століття тому під Стіною, що оточувала Гори, загинули найкращі воїни людства, які вкотре намагалися знищити ворога.
Книги змальовували напади літунів, але я воліла б ніколи цього не бачити. Від порідь Мороку тряслася земля, а люди чорніли, мов вугілля. Чудова буде картинка на білому сніжку, якщо морочники вирішать повторити!
З іншого боку, Передгір’я вабили мене. Бо там була Стіна, дивне геологічне утворення. Такого більше ніде немає. Стіна нагадувала мені капсулу, якою Світ оточив паразита — державу морочників. Світ уцілів, але паразити залишилися живі й раз у раз атакували.
Я читала газети і знала, що не минало й минало й місяця, щоб Комітет, міліція та військові не зупиняли Проникнення.
Реклама скінчилася, але в студії вже не було ані крука, ані членів Ради Мудрих. Ведучий оголосив, що вчених мужів і пані відкликали нагальні справи.
Далі на глядачів чекала проповідь. Я натиснула кнопку, і екран згас.
Краще виспатися, ніж слухати проповідь, — хоч таке рішення складно було назвати правовірним.
