За п’ять років «Жінки в медіа» виросли з невеличкої групи на фейсбуці у громадську організацію, яка представляє інтереси медійниць з усієї України. Вона адвокатує рівні права й можливості фахівчинь сфери: журналісток, редакторок, репортерок, продюсерок, контент-мейкерок та інших жінок у медіа; посилює медійне законодавство, бореться із сексизмом і дискримінацією у галузі та проводить кроссекторальні дослідження сфери. Окрім спільноти для фахівчинь у сфері та створення нових можливостей, «Жінки в медіа» надають фінансову, експертну та психологічну підтримку українським журналісткам і медійницям.
У межах проєкту «На її плечах» DIVOCHE.MEDIA поговорило з командою громадської організації.
Співзасновниця та голова правління громадської організації «Жінки в медіа», медіаекспертка і тренерка з питань гендерної рівності й недискримінації Ліза Кузьменко розповідає, як працює організація, які основні напрями діяльності охоплює, як змінює медіасферу та впливає на життя журналісток і медійниць. Аналітикиня Зоя Красовська коментує значення досліджень, здійснених «Жінками в медіа», а журналістка-фрилансерка Олена Кущенко ділиться враженнями від участі у групі самопідтримки медійниць.
«Нам потрібно об’єднуватися». Як з’явилася організація «Жінки в медіа»
Усе почалося у лютому 2018 року після пресконференції тодішнього президента України Петра Порошенка. На запитання журналістки «Детектор медіа» Марини Баранівської про те, як це — бути президентом-олігархом у бідній країні, Порошенко відповів щось на кшталт: «Дорогенька моя, запрошую провести зі мною день».
«Пригадую, як ми з колегами із “Громадського радіо” з обуренням слухали, як президент у привілейованому владному становищі дозволяє собі таку поведінку щодо нашої колеги. Було зрозуміло, що чоловікові він такого не сказав би. Його мета була — принизити й дискредитувати журналістку. Це одна із популярних стратегій політиків: перевести фокус від важливого питання до гендерно зумовленої дискримінації й обговорювати журналістку, її одяг чи вигляд замість відповіді на незручне запитання. Я відчула, що це послання до всіх журналістів: якщо президент дозволяє собі комунікувати в такому тоні, значить, сексизм дозволений», — розповідає голова правління ГО «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко.
У відповідь на ситуацію Ліза спільно з медіаексперткою і тренеркою з безпеки Іриною Земляною та Інститутом масової інформації започаткували флешмоб «Я тобі не дорогенька», виготовивши футболки з таким написом, інші журналістки підхопили його. Подія отримала резонанс, про неї писали українські й міжнародні медіа. Це була спільна відповідь політикам, що сексизм недопустимий у комунікації з журналістками.
«Саме тоді я вперше відчула, що нам не вистачає солідарності серед жінок, що через патріархальність українського суспільства жінки начебто мають бути конкурентками — але ж насправді ми можемо бути посестрами, підтримувати одна одну і давати відсіч сексизму в професійній сфері. Нам потрібно було об’єднання, щоб згуртуватися. Вже пізніше я дізналася, що подібні спільноти журналісток існують у різних країнах», — каже Ліза.
В одному з останніх звітів «Репортерів без кордонів» йдеться про те, що, наприклад, в Єгипті під час руху #MeToo у 2020 році медійниці об’єднувалися під гаслом «Ми віримо», збирали анонімні свідчення про домагання в медіа й згодом створили Асоціацію єгипетських журналісток. У франкомовній частині Швейцарії є «Мережа журналіста», яка об’єднує 50 журналісток і небінарних осіб. Вони обговорюють умови праці та підтримку розслідувань щодо насильства в редакціях. У 2021-му з’явилася японська мережа «Жінки в медіа».
Тоді, у 2019-му, у Лізи виникло інтуїтивне відчуття, що жінкам у сфері потрібно об’єднуватися. Разом із колежанкою з «Громадського радіо» Вікторією Єрмолаєвою, тепер головною редакторкою, вони створили на фейсбуці групу «Жінки в медіа» — абсолютно неформальну спільноту, яка виросла з низової ініціативи, за принципом «рівна — рівній». Спершу в групі було 300–500 журналісток, а тепер — 1500. Ліза каже, що учасниць було б більше, якби не фільтр — спеціальні запитання для вступу в спільноту. Організаторки прагнуть підтримувати комунікацію якісно, а не кількісно.
Рівна — рівній: місія та цілі організації
У вересні 2019 року зареєстрували громадську організацію «Жінки в медіа», щоб об’єднувати українських медійниць: журналісток, редакторок, продюсерок, тобто всіх жінок, дотичних до контенту й організації роботи українських медіа. Як вказано у статуті ГО «Жінки в медіа», їхня мета — це подолання викликів на двох рівнях: всередині редакції та в медійному контенті. «Жінки…» виросли з групи, у межах якої учасниці комунікують між собою, до великої організації, яка проводить важливі аналітичні дослідження, ініціює адвокаційні заходи, має спеціальну номінацію з гендерної рівності у конкурсі професійної журналістики «Честь професії», проводить навчання для журналісток, надає грошову й експертну підтримку, на різних рівнях допомагає українським жінкам і редакціям бути гендерно чутливими.
«Можливо, ми мали б трансформуватися у певну профспілкову організацію, проте слово “профспілка” дискредитоване і викликає лише негатив. Але насправді запит на підтримку величезний, є багато фрилансерок, які працюють як ФОПи, не мають соціальних гарантій. Якщо ти ФОП, то не отримуєш допомогу у зв’язку із хворобою — власною чи своєї дитини. Ці питання теоретично мали б вирішувати профспілки, тож є над чим подумати», — роздумує Ліза Кузьменко.
Подолати дискримінацію та сексизм, досягти гендерної рівності
«Жінки в медіа» прагнуть досягти гендерної рівності в медійному контексті на двох рівнях. Перший — це рівність всередині редакції, тобто на інституційному рівні, а другий — рівність у контенті. Ліза Кузьменко переконана, що неможливо змінити українські медіа, контент, статті, подкасти, ТБ-шоу, якщо не змінювати самі редакції і якщо там продовжують толерувати сексизм і неоднакову оплату праці, так званий gender pay gap. Згідно з даними Держстату, в Україні розрив в оплаті праці чоловіків і жінок за однаковий вид роботи становить 18,6% — і це велика проблема. У зв’язку з цим ГО закликає змінювати колектив, запроваджувати політики гендерної рівності, говорити про практики, які існують в українських редакціях, щоби потім змінювався і контент.
Цього року «Жінки в медіа» створили коаліцію «Гендерна рівність українських медіа», яку підтримує International Media Support, медійна міжнародна організація з Данії. У її межах намагаються залучати громадські організації, медіа і державу до співпраці.
«Вірю в те, що наша держава — не ворог, її треба посилювати, змінювати, долучатися до спільних напрацювань. Саме тому під час досліджень ми залучаємо урядову уповноважену з гендерної політики Катерину Левченко, яка дає зворотний зв’язок щодо нашої роботи», — говорить Ліза.
Спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у ГО працюють над гендерним профілем українських медіа. Співпрацюють також із Міністерством культури та інформаційної політики, тобто допомагають державі сформувати правильні наративи щодо гендерної рівності в медіа.
«Як представниця громадської організації “Жінки в медіа” я долучилася до громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова, який очолює Ярослав Юрчишин. Сподіваюсь, що нас залучатимуть до гендерної експертизи законопроєктів. “Жінки в медіа” також входять до складу “Платформи забезпечення гендерного мейнстримінгу та інклюзії у відновленні”, яку створила віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина», — ділиться співзасновниця ГО.
«Жінки в медіа» залучають до співпраці й самі медіа. Спільно з Комісією журналістської етики та за підтримки ОБСЄ розробили шаблон політики гендерної рівності, який можуть використовувати медіа й запроваджувати у своїх редакціях. До розробки запрошували урядову уповноважену й Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Цю політику вже адаптувало медіа «Еспресо», прийнявши її на всіх платформах компанії. До політики приєднався комунальний телеканал «Київ». «Українська правда» завдяки цій політиці з’ясувала, що не враховувала раніше певні особливості висвітлення сексуального насильства під час конфлікту (СНПК).
Конкурсу професійної журналістики «Честь професії» ГО запропонувала спецномінацію щодо прав жінок та дотримання гендерної рівності, з якою прагнуть відзначати внесок журналісток і журналістів у тему гендерної рівності. Цьогоріч її вручають втретє. Щороку учасники та учасниці надсилають понад 100 конкурсних робіт. Ліза Кузьменко переконана, що кожна з них заслуговує на увагу.
Дослідження та аналітика медіасфери
У ГО «Жінки в медіа» проводять дослідження, які стосуються гендерної рівності, становища жінок і чоловіків у редакціях. На прохання Міністерства культури та інформаційної політики розробили Методичні рекомендації з висвітлення в медіа гендерної рівності, запобігання насильству, проявам сексизму та гендерних стереотипів. У них врахували пропозиції Нацради й урядової уповноваженої та встановлені національні індикатори гендерної рівності в медіа, які були адаптовані з розробок ЮНЕСКО. Рекомендації затвердили наказом від 16 червня 2023 року тодішнього міністра Олександра Ткаченка.
«Натоді на рівні нормативно-правових актів не існувало детального роз’яснення, що таке сексизм чи гендер. Поняття сексизму згадують в українському законодавстві лише раз у Виборчому кодексі: вказано, що медіа мають уникати сексизму у висвітленні виборів, але що таке сексизм — не пояснюється», — зауважує Ліза.
Крім того, громадська організація провела дослідження «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо журналісток». Воно вперше показує, що росія використовує гендерну дезінформацію, щоби змусити українських журналісток замовкнути. Наративи, які лежать в основі гендерної дезінформації, є частиною російської пропагандистської машини й так званого гранд-наративу про Україну. До роботи залучили докторку філологічних наук і завідувачку кафедри стратегічних комунікації та прикладної лінгвістики в Національній академії Служби безпеки України, професорку Ларису Компанцеву. З’ясували, що найбільше потерпала від російської дезінформації Ірина Сампан — журналістка «Бутусов Плюс», шефредакторка новин на «Громадському радіо». Про неї поширювали дезінформацію, що нібито вона є коханкою Залужного, ескортницею, яка їздить в Дубай. Тобто відбувалася цілеспрямована кампанія з метою її дискредитації.
Спільно з Нацрадою «Жінки в медіа» розробили Гендерний профіль українських медіа, де проаналізували 206 українських медіа, у яких працює 4820 працівників і працівниць.
Інше дослідження «Гендерний баланс у прийнятті рішень в медіаорганізаціях України», яке ґрунтується на індикаторах Європейського інституту із гендерної рівності, показало, що в українських редакціях керівні посади обіймають жінки (41%), але кінцевими бенефіціарами медіа є чоловіки. Регіональні медіа найчастіше представляють чоловіки: у 17 регіональних редакціях немає жінок на керівних посадах — це кожна п’ята з тих, що взяли участь в опитуванні. З’ясували також, якщо керівні посади представлені більш ніж двома людьми, то зростає ризик посилення гендерного дисбалансу в медіа.
«Через низькі доходи в медіа чоловіки відмовляються працювати у малих редакціях, а через брак кадрів і ресурсів керівниці виконують обов’язки з кількох посад: журналістки, бухгалтерки, грантової менеджерки тощо. Понад третина редакцій не має жодної політики рівності, зокрема й політики стимулювання жіночого лідерства, а вони дуже важливі, бо саме жінки й обіймають керівні позиції», — наголошує Ліза Кузьменко.
«Заведено вважати, а дані це підтверджують, що журналістика в Україні — це переважно жіноча сфера. Коли ми презентували результати дослідження, то нам казали, що ми нарешті здобули гендерну рівність. Але стривайте: те, що більшість жінок працюють у медіа, ще нічого не означає, бо 70–80% з них — це журналістки. Тобто жінки представлені на рівні виконавців, а в керівництві жінки представлені непропорційно. Проблема рівності полягає у тому, щоб люди, які представляють сферу, мали повноту можливостей, доступу до ресурсів й участі в ухваленні рішень щодо розподілу цих ресурсів, зміни політик тощо. І це не є суто жіночим чи чоловічим питанням. Це питання гармонійного розвитку суспільства, поваги й гідності», — коментує дослідження аналітикиня ГО «Жінки в медіа» Зоя Красовська.
Забезпечити рівні можливості
Українські медійниці мають різні можливості. Жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, соло-мами, жінки, чиї чоловіки служать у війську, журналістки з інвалідністю чи представниці ЛГБТ-спільноти — це вразливі соціальні групи. Дискримінація жінок посилюється на перетині цих груп і ознак, їм часто складніше виконувати свою роботу в медіа. В опитуваннях від ГО «Жінки в медіа» завжди є питання про те, чи належить респондентка до однієї з вразливих груп, чи приналежна вона до національних громад, чи проживає у сільській місцевості тощо, — щоб знайти способи зрівняти можливості для різних жінок.
«Коли ми проводимо опитування щодо потреб чи певних політик серед медіа, то однією з ключових проблем є те, як поєднувати роботу, яка є дуже емоційно затратною й не передбачає чіткого графіка роботи, з особистим життям. І щоби фактор наявності чи відсутності дітей не впливав на те, чи приймають людину на роботу, чи ні, — розповідає Зоя Красовська. — “Суспільне”, наприклад, запроваджує політики гендерної рівності й досліджує, як у компаніях ставляться до співробітників, коли знають їхній вік, соціальний статус, чи одружена людина, чи ні, є чи немає у неї дітей. Якщо людина самотня, то нібито на неї можна скидати більше роботи й розраховувати на її активну включеність, а якщо людина має родину, то, значить, вона буде менш включена й менш продуктивна. Це, своєю чергою, впливає на підбір кадрів. Якщо запровадити політики гендерної рівності всередині організації, то це може гарантувати більш справедливі правила того, як будуються стосунки в колективі, й рівноцінний розподіл обов’язків у команді».
Підтримка здоров’я жінок
ГО «Жінки в медіа» підтримує жінок у сфері фінансово. Так, наприклад, у програмі «Дбаємо про своє здоров’я», яка працює з 2020 року, дають кошти на медичні чекапи, візити до лікарів, зокрема гормональну панель, гінеколога та мамолога. Таким чином в організації хочуть мотивувати українських журналісток піклуватися про своє здоров’я і закликають редакції розробляти та впроваджувати програми соціальної підтримки для працівників і працівниць, включно з фрилансерами.
«Нещодавно надали підтримку воєнним кореспонденткам і керівницям медіа — 52 жінкам до 7000 гривень кожній на покриття візиту до лікаря, медичні маніпуляції, психологічну підтримку, масаж тощо. Шукаємо прогалини у можливостях і прагнемо їх закрити. Важко підрахувати, скільки коштів уже залучили у межах програми, бо отримуємо гроші від донорів», — розповідає Ліза.
Психологічна (само)допомога
«Група психологічної самопідтримки для медійниць існує з 2019 року. Ідея створити групу народилась не тому, що в нас є якийсь донорський проєкт чи ми, як люблять писати у соцмережах, “грантоїдки”, — ні! Ми шукали розв’язання реальних проблем, — каже Ліза Кузьменко. — Співзасновниця “Жінок в медіа” Вікторія Єрмолаєва тоді народила першу дитину, перебувала в депресії, а вона ще й переселенка з Криму, родичі залишилися в окупації, нікому було допомогти з дитиною. Тож одна з перших зустрічей групи була присвячена поєднанню материнства і роботи, адже журналістки часто відчувають себе “поганими мамами”, працюють понаднормово тощо».
Із самого початку запросили психотерапевтку Марію Фабрічеву фасилітувати зібрання. На зустрічах жінки діляться особистим, обговорюють життєві проблеми та виклики, а психотерапевтка, за потреби, надає фідбек чи коментар. Як виявилося, це дієвий формат. Уже провели майже 40 зібрань і проговорили різні теми: як протидіяти вигоранню чи онлайн-насильству, як працювати із синдромом самозванки, що робити з викликами війни, як переживати втрату та багато інших. Спочатку збиралися фізично у Києві, а з пандемією започаткували онлайн-зустрічі.
Одна з перших учасниць груп продюсерка міжнародних медіа Софія Кочмар натоді перебувала в декретній відпустці з однорічною дитиною, потерпала від ізоляції — у ролі мами вона була нецікава колежанкам-журналісткам. Софія розповідала, що завдяки зустрічам групи самопідтримки змогла вийти в реальний світ з однокімнатної квартири й поговорити з жінками, які мають такі самі проблеми.
Інша учасниця групи, журналістка-фрилансерка Олена Кущенко запевняє, що підтримка колежанок та психологині допомогла віднайти себе у професії.
«Через повномасштабне вторгнення мій вихід з декрету затягнувся. Я шукала проєкти на фрилансі, але все не вдавалося: то відмовляли, то не відповідали взагалі. Часом давали доволі критичний фідбек, який я сприймала болісно. Через професійні невдачі й особисті проблеми я була у пригніченому стані. Саме тоді побачила оголошення про групу підтримки. Пригадую, як реєструвалась і боялась отримати відмову, адже треба було вказати, з якого я медіа. А з якого? Якщо написала кілька текстів для видання, чи можу говорити, що співпрацюю з ним? І чи можу я називатися журналісткою після тривалої перерви? Знайомство з Марією Фабрічевою і спілкування в колі колег надало стійкості. Я отримала прийняття, побачила, що у журналісток, які здавалися дуже успішними, виникають ті самі питання, які турбують мене, — говорить Олена. — І що синдром “самозванки” характерний навіть для тих, кого не треба додатково представляти, бо їхні імена відомі. Ті зустрічі були можливістю відпочити від ролі мами й послухати щось, крім дитячих мультиків. Мене захопив метод транзактного аналізу, в якому працює Марія, я попросила порадити фахівчиню і почала особисту терапію. “Жінки в медіа” тоді надавали кошти для психологічної підтримки й оплатили мені п’ять сеансів. Працюю з психологинею й досі. А коли є можливість зустрітися з колежанками й Марією, то радо відгукуюсь. Щоразу отримую глибоку, підтримувальну або й веселу взаємодію. А завдяки пропозиції Лізи Кузьменко інколи пишу матеріали для сайту “Жінки в медіа”. Співпрацюю і з іншими проєктами, тепер до мене звертаються за текстами й радять іншим».
Творити зміни спільними зусиллями
Спільними зусиллями «Жінки в медіа» та спільнота українських журналісток і медійниць усунули з посади омбудсмана Людмилу Денісову. Багатьох медійниць обурило риторика повідомлень про статеві злочини під час війни, які з’являються на сторінках у соціальних мережах Уповноваженої Верховної Ради з прав людини.
«У травні 2022-го ми підготували й опублікували на “Детектор медіа” заяву про те, що були стурбовані й обурені риторикою повідомлень Денісової й попросили її скорегувати комунікацію. Її підписали 89 журналісток, а ще нас підтримав профеміністичний журналіст Андрій Куликов. Журналісти обурювалися, а пізніше факти злочинів не підтверджувалися, тому ми й виступили із заявою», — пригадує Ліза Кузьменко.
Підписи лишили також 54 правозахисники, психологи й громадські організації. Представниці громадської організації зверталися в офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і зрештою Денісову звільнили.
У серпні 2023-го спільно з низкою правозахисних організацій ГО «Жінки в медіа» створили заяву з вимогою прибрати із сайту «Радіо Свобода» матеріал про те, що російські військові в Україні зраджують своїм дружинам. Стаття романтизувала зґвалтування російськими військовими жінок в Україні. Її прибрали.
А ще у 2023 році громадська організація підтримала інформаційно та адвокаційно справу журналістки Маргарити Захарчук проти Deutsche Welle. Видання звільнило українську журналістку, поки вона була у декретній відпустці, але завдяки широкому розголосу та зверненню до суду Deutsche Welle зобов’язали працевлаштувати Маргариту.
Що відбулося в медіасфері
Співзасновниця «Жінок в медіа» переконана, що Україна змінюється стрімкими темпами. Один із каталізаторів цих змін — це євроінтеграційні процеси, з чим нам допомагають європейські партнери. В Україні діє прогресивний закон «Про медіа», за яким поширення дискримінації за ознакою статі є значним порушенням, і Нацрада як медіарегулятор може виносити приписи медіа, якщо вони опублікують матеріали, що містять сексизм або дискримінацію.
Водночас самі медіа займаються регуляцією, не чекаючи регуляції з боку держави. «Еспресо» і телеканал «Київ» прийняли політику гендерної рівності, а «Суспільне» розробляє концепцію розмаїття гендерної рівності та інклюзії (за міжнародними стандартами — це DEI — Diversity, Equity, and Inclusion, тобто різноманіття, рівність, інклюзія — DIVOCHE.MEDIA), а також планує здійснити гендерний аудит компанії, проводить моніторинг працівників і працівниць, експертів та експерток. Дані вносять до спеціальної таблиці від BBC, розробленої у межах проєкту 50:50 The Equality Project.
«У медіасфері відбуваються суттєві зміни. Є ще багато гендерних стереотипів, але я люблю наголошувати: гендерна рівність — це процес, не буде так, що от завтра ми ухвалимо закон, всіх навчимо і будемо жити в ідеальному світі — ні! Маємо постійно змінюватись, бути чутливими, адаптовуватися, навчатися та адаптовувати наші політики. На Всесвітньому економічному форумі, який публікує дані гендерного індексу, з’ясували, що нам потрібно 134 роки для досягнення прогресу у сфері гендерної рівності. Тобто ще працювати й працювати!» — наполягає Ліза Кузьменко.
Виклики, які треба подолати
Одна з проблем жінок у сфері, яка потребує розв’язання, — знайти способи та можливості поєднувати материнство й журналістську професію.
«Жінці треба у відрядження, а чи існують дитячі кімнати в редакціях, чи вистачає жінці на няню? Якщо чоловік на війні, а жінки працюють журналістками у тилу, то як поєднувати насичену роботу з материнством? І на рівні держави, і на рівні медіа важливо говорити про те, що нам потрібні дитячі кімнати, страхування здоров’я, спеціальні заходи для матерів тощо. Директорка Інституту демографії Елла Лібанова говорить, що в Україні катастрофічно падає народжуваність, але, по суті, немає механізмів забезпечення умов для жінок, щоб вони народжували й не покидали професію», — зазначає Ліза.
Стаття 176 Кодексу законів про працю зазначає, що до робіт у нічний час, понаднормових робіт, у вихідні чи у відрядження не допускаються вагітні жінки й жінки з дітьми до трьох років. Однак, як зауважила Ліза Кузьменко, вони однаково роблять таку роботу — просто без офіційного оформлення.
«Нам варто змінювати норми у законодавстві, які існують ще з радянських часів. Водночас треба створювати програми підтримки для матерів, що працюють, викорінити формулювання “не допускаються” у законах, щоби жінка була суб’єктом і сама вирішувала. А краще: оплачувати відрядження у 3–4 рази більше, забезпечувати проїзд і няню дітям під час відрядження матері. Тоді створимо комфортні умови праці для жінок. І звісно, маємо позбуватися розриву в оплаті чоловіків і жінок, а для цього треба розвивати жіноче лідерство, допомагати жінкам відчувати власну самоцінність та вимагати гідну оплату праці», — підсумовує Ліза Кузьменко.
Цей матеріал підготований в рамках проєкту «На її плечах», що реалізовує ГО «Дівоче медіа» за підтримки Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Дівоче медіа». Інформація, що представлена у виданні, не завжди відображає погляди УЖФ.
