Фонд «Сильні», заснований у 2022 році, після того як стали відомими факти катувань росіянами людей у Бучі, нині надає конфіденційну та безоплатну допомогу — медичну, психологічну — тим, хто зазнав сексуального насильства після початку повномасштабного вторгнення.
У межах проєкту «На її плечах» DIVOCHE.MEDIA поговорило із засновницями фонду: комунікаційницею Яриною Вишенською та психологинею Надією Волченською, а також з операційною менеджеркою «Сильних» Ольгою Бондарчук. Розпитали команду фонду про дестигматизацію людей, що зіткнулися з насильством, допомогу потерпілим та загальну мету — зменшення кількості випадків зґвалтувань.
«Мені хочеться, щоб тема насильства не була поза увагою»
«“Ти сама винна!”, “В тебе була закоротка спідниця”, “А навіщо ти пила алкоголь?” — у нас досі величезна кількість людей так говорять про тих, що пережили сексуальне насильство. І мені б хотілося, щоб таке ставлення до них зникло настільки максимально, наскільки це можливо. Мені хочеться, щоб тема насильства не була поза увагою, щоб люди, які пережили насильство, не були поза системою, — каже операційна менеджерка благодійного фонду “Сильні” Ольга Бондарчук. — Війна вносить свої корективи. Суспільство стає трошки толерантнішим до людей, які пережили сексуальне насильство, але цього все ще недостатньо. Моя мета в тому, щоб стало менше не лише самих зґвалтувань, а щоб і ставлення до людей, які зазнали сексуального насильства, стало адекватним. Щоб про сексуальне насильство не мовчали, щоб люди, які його пережили, могли отримати допомогу. Дуже складно, переживши такий травматичний досвід, вийти потім до людей і спілкуватися із ними так само вільно, довіряти їм — довіряти чоловікам, довіряти жінкам у своєму житті».
Ольга приєдналась до «Сильних» у 2022 році, коли фонд іще був тільки проєктом. Сама вона тоді працювала ретушеркою і долучилась до нього як волонтерка.
Коли наприкінці 2022 року «Сильні» вже потребували менеджерки, яка координуватиме волонтерів, Ольга запропонувала свою кандидатуру — повертатися до ретуші чужих фото більше не мала бажання. «Я вигоріла на попередній роботі, — пояснює вона, — і не бачила сенсу в тих завданнях в умовах війни».
«Головна мета фонду — повернути людині внутрішню силу»
«Кінцевий результат нашої допомоги — щоб людина, яка пережила насильство, змогла жити самостійно, не закриваючи очі на травму, не заперечуючи її, але почуватися нормально у житі», — каже співзасновниця фонду Ярина Вишенська.
Головна мета фонду — повернути людині, яка пережила сексуальне насильство, внутрішню силу, щоб епізод насильства не став єдино-важливою подією життя, яка надалі визначатиме весь його подальший перебіг.
За словами Ярини, величезна частина роботи організації спрямована на побудову адекватної комунікації, мета якої — спонукати людей звертатися по допомогу, коли вони її потребують. Крім того, «Сильні» вважають, що треба не лише підтримувати тих, хто зазнав травматичного досвіду, а й діяти на випередження.
«Важливо працювати також із тими, хто перебуває в потенційній зоні ризику, зокрема у прифронтових зонах та на територіях, де безпосередньо ведуться бої, але залишаються люди, переконуючи, що в такій ситуації вони мають право і їм необхідно звертатися по допомогу», — додає співзасновниця фонду.
«Зґвалтування під час війни — це насильство в умовах, коли світ з’їхав з глузду»
Психологиня та співзасновниця фонду Надія Волченська пояснює: зґвалтування, що в мирний час, що у воєнний, — надзвичайно травматична подія для людини, яка його переживала. Але війна стократ посилює виклик і може знерухомити людину, позбавити її не те що можливості, а й шансу на допомогу, навіть первинну медичну.
«Зґвалтування під час війни, коли летять ракети, ускладнене тим, що це не одна травматична подія створює небезпеку, не одна подія ставить під питання моє розуміння світу, моїх кордонів, моєї безпеки, моєї особистості, мого права бути й моє розуміння того, що ніхто не має права торкатися мене без мого дозволу», — наголошує Надія.
У фонді переконані: війна позбавляє засобів підтримки й регулювання, всіх джерел, що описують життя як нормальне і стале. Сексуальне насильство саме собою ранить, шкодить і несе загрозу існуванню людини, а ще є ракети, є ворожі військові, які можуть вбити або зґвалтувати.
«Це величезний фізичний дискомфорт, який навіть дискомфортом важко назвати, особливо якщо люди перебувають у полоні або на окупованих територіях, бо тут мова іде про знущання, приниження, страх і страждання, відсутність доступу до базових речей. І це стає для людини ще одним аргументом на доказ того, що “моє життя знищене, а я як особистість ніколи не буду такою, як раніше”. Це стає підтвердженням для людини, що тепер завжди все буде так жахливо. І тепер жахливо — це норма», — говорить Надія.
Психологиня пояснює: в цивільному або мирному житті зґвалтування — страшна подія, але вона відбулась і закінчилась. А світ довкола не змінюється, залишається відносно стабільним. Сталість світу, який не змінився від того, що людина пережила особисту травму, теж може певним чином травмувати, каже вона, але у людини залишаються друзі, є близькі люди поруч, є можливість звернутися до правоохоронців, є візія, є ідея, що вона може себе захистити, звернутися по допомогу й отримати її, бо загалом світ лишився нормальним і нормально функціонує, світ не з’їхав з глузду.
«А зґвалтування під час війни — це насильство в умовах, коли світ з’їхав з глузду. В цьому світі людина не розуміє, чи ще є люди, які можуть їй допомогти, захистити її, бо система зламана, тепер той, хто може захистити, не захищає, — говорить психологиня. — Це не означає, що цивільне зґвалтування менше важить в умовах війни, але, коли навколо нормальне життя, процес отримання допомоги може бути простішим, ніж коли триває війна. А ще, коли сексуальне насильство, що відбувається під час війни, може бути не найбільшою проблемою для людини. Більш нагальними можуть бути питання — де жити, де ховатися від ракет, що їсти і як рятувати дітей. На перший план виходить базове регулювання життя».
Відбудувати життя після пережитого сексуального насильства — можна, а звертатися по допомогу — важливо
У фонді наводять приклад однієї з підопічних Олени (ім’я змінене з метою безпеки), яка пережила групове зґвалтування в окупації на Київщині, проте знайшла сили звернутися до «Сильних» по допомогу. Для фонду це був перший випадок надання допомоги людині, яка зазнала сексуального насильства, пов’язаного з війною. Окупанти вибили жінці зуби, а ще завдали травм, які стали причиною складних гінекологічних хвороб, лікування триває й досі. Але це не єдине, що пережила жінка під час окупації: у будинок влучив снаряд і зруйнував його, знищивши документи й цінні речі, що належали Олені.
Жінка ще рік мусила кочувати між притулками й центрами підтримки, бо час перебування в кожному з них був обмежений. Втрата смартфона для неї була не просто обмеженням зв’язку, а й втратою можливості спілкуватися з дитиною, яку родичі з Європи прихистили у себе.
Тож «Сильні» почали з того, що купили жінці сучасний телефон замість старого кнопкового, щоб вона могла спілкуватися з дитиною через відеозв’язок, а це уже було цінною психологічною підтримкою.
Крім того, фонд покрив вартість стоматологічних послуг та лікування після пережитого насильства, через партнерські фонди знайшли допомогу із працевлаштування і навчання, щоб жінка опанувала новий фах і могла заробляти собі на життя.
Олена погодилась на юридичну допомогу, і завдяки партнерам, Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», фонд знайшов адвокатів. Справа її ведеться, а кривдників уже ідентифікували, і юристи зараз працюють над тим, щоб справу Олени передали до Європейського суду із прав людини. «Сильні» також психологічно підтримують Олену, яка уже знайшла нову роботу, відновила зв’язок із рідними й власним прикладом демонструє: відбудувати життя після пережитого сексуального насильства — можна, а звертатися по допомогу — важливо.
«Війна сама собою є насильством, коли хтось непроханий приходить у твій дім, стріляє в тебе. І це, звісно, ускладнює і стан людини, і пошук допомоги, — пояснює Надія. — Але процес відновлення — це не місяць чи два. Це тривалий час, такі кейси можуть тривати рік, півтора. Я взагалі думаю, що об’єктивно повернути собі відчуття безпеки люди зможуть тільки після завершення війни».
Історія Олени — приклад того, що допомога людям, які зазнали сексуального насильства, є комплексним і довготривалим процесом, що включає психологічну, медичну, соціальну, юридичну допомогу.
І лише коли люди, які пережили насильство, відновляться і повернуть собі контроль над власним життям, є сенс озвучувати пройдений шлях публічно.
«На початку повномасштабного вторгнення надміру багато журналістів формували видимість без жодних рішень»
Як говорити про сексуальне насильство, щоб озвучити проблему, привернути увагу, але не ретравматизувати людину, яка погодилась на публічність і готова говорити про пережите насильство?
«Сильні», за словами Ярини Вишенської, спрямовують зусилля на те, щоб навчати партнерів (зокрема лікарів, які надають допомогу підопічним фонду) правильній комунікації та етичному висвітленню пережитого досвіду людини.
«Кричати про брутальні історії без надання рішення — безглуздо, — вважає Ярина. — Це сприяє видимості злочинів, але видимість має спонукати до рішення. На початку повномасштабного вторгнення надміру багато журналістів формували видимість без жодних рішень, і це було проблемою. Вони могли оприлюднювати забагато деталей, що сприяло ідентифікації людей, які пережили сексуальне насильство, — це було жорстоким порушенням журналістської етики. Нема нічого поганого у висвітленні травматичної історії, але погано, коли це робиться неякісно і не супроводжується інформацією, що з цим робити далі. Забагато історій концентрується на злочині, де розжовуються криваві деталі. В цю пастку легко потрапити. Кожен журналіст, кожен комунікаційник прагне отримати мільйонні охоплення авдиторії, але зміщення уваги в бік деталей злочину робить сам злочин недостатнім для нашої уваги. Якщо ми споживаємо багато інформації з жорстокими подробицями, то, коли в одній історії будуть фігурувати “криваві труси”, а в іншій — ні, історія без брутальних деталей швидко забудеться і залишиться без уваги. Здебільшого журналісти оминають кроки, які людина робила після пережитого насильства. А історії “що було після” — зверталась людина по допомогу чи ні, намагалась комусь допомогти в аналогічній ситуації, шукала підтримку в громадських організаціях — дуже важливі, бо спонукають людей до певної активованої поведінки. А коли ми просто видаляємо ці частини з їхньої історії, то уже ніхто не знає, що робити потім».
У фонді переконані — соцмережі грають ключову роль у розвитку діалогу з суспільством щодо того, що є сексуальним насильством, які конкретні дії можна вважати сексуальним насильством, як можна з ним боротися. А головне, як запобігати й що робити, якщо людина пережила сексуальне насильство.
«Мені здається, що саме в розвитку нашої організації соціальні мережі зіграли ключову роль, тому що як проєкт “Сильні” почалися саме з інстаграму, і донині основна наша комунікація з суспільством, з цільовими аудиторіями відбувається онлайн. Підопічні приходять до нас через соцмережі, багато хто дякує — і у твіттері, і в інстаграмі — за те, що ми говоримо про сексуальне насильство та про всі дотичні до нього теми, що ми висвітлюємо це, тому що суспільство досі стигматизує людей, які пережили насильство», — розповідає операційна менеджерка благодійного фонду «Сильні» Ольга Бондарчук.
Ольга переконана, що саме комунікація в соцмережах дозволяє фонду рухати суспільну думку в правильному напрямі. Завдяки темам, які порушуються в соціальних мережах «Сильних», читачі можуть розібратися в темі, зрозуміти, як поводитися з людьми, котрі пережили насильство, як допомогти, якщо це твоя близька людина, чи як зупинити дії, які можуть призвести до насильства, якщо ти бачиш це в публічному просторі.
«Все ще залишається багато хейту і нерозуміння, але складно переоцінити вплив соціальних мереж і їхню роль у цих загальних змінах, бо вони зараз відбуваються доволі активно», — підсумовує Ольга.
«Коли такі історії озвучує чоловік — суспільство уже трохи дослухається»
У фонді наголошують: просити про допомогу не соромно, отримувати її — теж, і це стосується як жінок, так і чоловіків.
«Сексуальне насильство найчастіше спрямоване проти жінок. Але під час війни ми стикнулися з тим, що сталося масове насильство над цивільними чоловіками, і суспільство почало більше на це звертати увагу, особливо після Бучі, особливо зараз, коли ми чуємо історії чоловіків, які виходять із полону. Жінка може скільки завгодно говорити про насильство, якого вона зазнала, та їй не завжди вірять, а коли такі історії озвучує чоловік — суспільство реагує інакше, уже трохи дослухається до того, що він каже, — ділиться думкою Ольга Бондарчук. — З одного боку — це сумно, а проте голоси людей, які постраждали від сексуального насильства, тепер зазвучали гучніше. Стало зрозуміло — немає різниці, яка в тебе стать чи у що ти був одягнений, що говорив або не говорив, бо якщо ґвалтівник хоче зґвалтувати, він це робить. Саме тому “Сильні” допомагають і чоловікам, бо страждають усі. Допомога потрібна всім».
За словами Ольги, нині 85% підопічних фонду — це жінки, 15% — це чоловіки, серед яких є також представники ЛГБТК-спільноти.
«Якщо один чоловік розповідає про пережите сексуальне насильство, то це не означає, що інший заговорить про це»
У фонді розповідають історію Олексія (ім’я змінене з метою безпеки), який зазнав катувань, фізичного знущання та сексуального насильства від росіян у фільтраційному таборі-катівні Херсону, де його утримували місяць. До всього чоловік отримав тяжкі травми щелепи, частину зубів йому вибили. До катівні Олексій потрапив через підозру в допомозі ЗСУ — в його телефоні виявили підписки на українські телеграм-канали, листування з рідними, а ще знайшли під час обшуку футболку з тризубом.
Спотворене обличчя робило Олексія в очах довколишніх небезпечним. Чоловік знайшов у собі сили звернутися по допомогу — організація «Блакитний птах», що допомагає звільненим із полону українцям, скерувала його до «Сильних». Фонд оплатив стоматологічні послуги, нині Олексій повністю відновив функції щелепи — протезуванням опікувалась місцева стоматологічна клініка, з якою «Сильні» продовжують співпрацювати і навіть провели інструктаж для медиків щодо взаємодії з людьми, які пережили сексуальне насильство.
У фонді погоджуються — чоловічі голоси, які не бояться озвучувати власні історії пережитого сексуального насильства, підсилюють боротьбу зі стигмою, хоча і з певними застереженнями, оскільки зараз неможливо кількісно виміряти вплив чоловічих історій на загальну картину.
«Відчуття “я не один такий” не робить великої магії, — каже Ярина. — Якщо один чоловік розповідає про пережите сексуальне насильство, то це не означає, що інший звернеться по допомогу. Те, що чоловіки говорять, — це дуже важливо. Бо так проблема стає видимою, це може спонукати когось замислитися, що, мабуть, уже у 2014 році чоловіки переживали сексуальне насильство. Для когось це взагалі вперше відкриє очі, що в чоловічому світі теж бувають зґвалтування. Це запускає мисленнєві реакції. Але фокусування тільки на історії не дає результату. Важливо розповідати не тільки про те, що чоловік пережив, але і те, як він впорався, що зробив потім, щоб навчитися із цим жити — ця частина комунікації здатна робити позитивні зміни у суспільстві».
За минулий рік «Сильні» отримали 386 звернень, 70 людей погодилися на допомогу (серед них 10 чоловіків і 60 жінок) — ці люди отримали сесії психотерапії, медичні та юридичні послуги. Шестеро підопічних фонду заявили про випадки насильства від російських окупантів. Загалом фонд за минулий рік надав близько 500 послуг.
«Насильство є насильством, і ґвалтівник завжди є винним»
«Треба зрозуміти, прийняти — і суспільству, і всім, хто нажахані, і тим, хто вже не нажахані, бо розуміють, що таким вже є життя, — навіть у країнах із вищим рівнем добробуту теж ґвалтують. І важливою частиною роботи суспільства, правоохоронної системи, суспільних інституцій є те, щоб зґвалтування стало неприпустимим злочином. Щоб кримінальний кодекс не дозволяв оплатити штраф за спробу зґвалтування. Тут немає “сірої зони” для маневрів. Немає “занадто короткої спідниці”, немає “вона щось пила чи вживала”, немає “він гей, танцював стриптиз, то яка взагалі різниця?” Люди не повинні навіть подумки заходити в сіру зону — “а чи зґвалтування це взагалі”. Тому одна з важливих частин нашої роботи — це інформування людей про те, що насильство є насильством, і ґвалтівник завжди є винним», — каже психологиня і співзасновниця благодійного фонду «Сильні» Надія Волченська.
«Ми робимо свою роботу, і ми дуже прицільні, — підхоплює Ярина Вишенська. — Ми маємо дуже конкретну ціль: працювати з тими, хто пережив сексуальне насильство, і своїми комунікаціями спонукати їх звертатися по допомогу. Ми знайшли маленьку нішу, не беремо на себе занадто багато заради того, щоб якісно робити те, що ми робимо. Ми хочемо ідеально розуміти, як працювати з людьми, які пережили насильство, щоб ці люди ставали сильнішими й могли впроваджувати якісні зміни у власному житті».
Для отримання допомоги напишіть у чат-бот у телеграмі @strong_help_bot. Чи заповніть гугл-форму за посиланням у шапці профілю в інстаграмі @sylni.ukraine.
Цей матеріал підготований в рамках проєкту «На її плечах», що реалізовує ГО «Дівоче медіа» за підтримки Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Дівоче медіа». Інформація, що представлена у виданні, не завжди відображає погляди УЖФ.
