Розвиватися самій, розвиваючи інших, цілком можливо у програмі інтелектуального волонтерства «СтудМентор». Громадська організація «Навчай для України» та ЮНІСЕФ запрошують молодь стати менторками школярів.
Це можливість отримати навички, корисні як для професійного розвитку, так і просто по життю. Учасниці вчаться ефективного спілкування в команді, планування, рефлексії, надавати якісний зворотний зв’язок, розвивають менеджерські навички. Після навчання у супроводі фахівчинь програми дівчата пробують себе в ролі менторок для школярів.
Програма має і соціальну мету: допомогти дітям із прифронтових областей підтягнути знання зі шкільних предметів. Орієнтовно щомісяця стартує новий набір на програму. Долучитися можна вже зараз за посиланням.
А про те, як відбуваються заняття, у матеріалі для DIVOCHE.MEDIA розповідають волонтерки «СтудМентора».
Навіщо українським школярам менторки
Супровід у навчанні важливий, особливо, якщо дитина повноцінно не встигає опановувати шкільну програму через тривоги, що переривають освітній процес, та відсутнє очне навчання. Що довше діти не мають доступу до навчання, то більшими можуть бути їхні кар’єрні втрати в майбутньому. Згідно з дослідженням Організації економічного співробітництва і розвитку, діти, що переривали навчання через закриття шкіл, в дорослому віці мають нижчий дохід, якщо порівнювати з тими, які вчилися безперервно.
Спершу ковід, тепер повномасштабна війна — і нині маємо покоління українських дітей, які з року в рік намагаються надолужити освітні втрати.
Зі слів учителів, які взяли участь в опитуванні Державної служби якості освіти, близько 20% їхніх учнів та учениць у першому семестрі 2023–2024 років не мали повноцінних уроків, найбільше на півдні — 30%, та й в інших областях ситуація невтішна. Повітряні тривоги, перебої з електроенергією та інтернетом — лише зовнішні причини освітніх втрат. Даються взнаки й стрес, перевантаження, відсутність мотивації до навчання. Вже сьогодні українські діти в середньому відстають у школі на півтора-два роки від своїх іноземних однолітків.
Водночас бракує фахівців та фахівчинь, які не тільки допоможуть наздогнати шкільний матеріал, а й покажуть дітям, що навчання може бути цікавим, що не страшно помилятися й інколи отримати двійку, бо це — здобуття досвіду. За таким принципом із дітьми займаються учасниці «СтудМентора».
Анастасія Журавель, вчителька та менторка з математики
Учителькою я себе уявляла з десятого класу, але в ролі менторки — ніколи. Виявилося, це не так складно, як здавалось. До «СтудМентора» я була тьюторкою в «Освітньому супі» (скорочено від «Освітній супровід» — прим. DIVOCHE.MEDIA), це інший напрям «Навчай для України». Дуже сподобалась спільнота, тому захотіла повернутися. Тут немає ейджизму, жодного прискіпливого, упередженого ставлення до менторок, мовляв, якщо ти молода, що ти там знаєш? Мене приймають зі всіма недоліками й досягненнями.
За вісім тижнів, поки триває одна хвиля «СтудМентора», нереально осягнути всю шкільну програму, та можна надолужити ключові пропущені теми та показати дітям, що в навчанні вони можуть користуватися певними YouTube-каналами, звертатися до чату GPT. Це корисно в різних предметах, не тільки в математиці. Я, наприклад, пояснюю, як спілкуватися з GPT, щоб отримати коректні відповіді, бо штучний інтелект може собі щось додумати. Показую, що інколи недостатньо загуглити слово, треба вміти переставляти слова, комбінувати.
Перше й основне, що я даю на уроках, — це безпека і відчуття розслабленості
Але розслабленість не в плані «Я тут почілю, а ви попрацюйте». Ні, ми будемо працювати, але якщо сьогодні в дитини немає сил чи настрою, бо тільки-но завершилися сім уроків, і вона стрімголов прибігла до мене, то ми збавимо темп. Подивимося якесь освітнє відео чи просто поговоримо.
Перший урок ознайомчий. Для мене це можливість зрозуміти, з чим я працюватиму далі, а для дітей — можливість розповісти про себе. Я теж розповідаю, що в мене є собака, кішка, що я живу з чоловіком, люблю в’язати, займаюся алмазною мозаїкою і настільки люблю математику, що в мене навіть татуювання — це математична формула. На дітей це справляє вау-ефект, тому що не всі шкільні вчителі про себе розказують. Зараз покоління дітей інше. Вони емпатичні, їм важливо дізнаватися, що відбувається в житті їхніх вчителів. Знаючи свого викладача ближче, вони можуть щось підказати, поділитися ідеями, і, скажу з власного досвіду, креативу дітям точно не позичати.
Я заохочую діток брати на заняття чай, снеки, якщо дуже хочеться, чи улюблену іграшку. Якщо в дитини трапилося щось, про що їй кортить розказати, я завжди вислухаю. Одного разу дівчинка, яку я менторила, написала мені в особисті й пізніше — нашим кураторкам, що вона хоче, щоби в неї у школі були такі самі вчителі, як я, і додала: «На наших уроках було комфортно й весело». Для мене це дуже цінний відгук.
Домашок у «СтудМенторі» немає, їх у дітей і так вистачає. Наші заняття не тільки для того, щоб вони здобули знання, яких бракувало, але й щоб побачили, що навчання буває захопливим. Звісно, я включаю в урок матеріал, який дитина проходить у школі. Зазвичай йдемо за програмою, та, якщо учень чи учениця сильно відстає, наприклад, вчиться у дев’ятому класі, але є пробіли з сьомого, це теж коригуємо. Крім математики, даю інтерактив: анімаційні ролики, фанові тести на кшталт «Kahoot!». Такий формат розвантажує, діти перемикаються, відпочивають.
У мене є теорія, розказую її всім дітям: у школі ніхто не знає, ким ви будете, коли подорослішаєте. Абсолютно ніхто, навіть ви. Тому варто просто всього навчатися, потроху, не обов’язково на відмінно. Якщо ви отримали 11 балів, але не кайфували від процесу, навіщо це взагалі?
У повсякденному житті математика як наука в чистому вигляді нікому не потрібна
Що важливо — так це навички, які діти здобувають під час вивчення математики. У процесі доведення теорем ми вчимося аргументувати й послідовно висловлювати думки. Якщо зі школи цього не навчитися, то, зіткнувшись у дорослому житті з проблемою, з якоюсь конфліктною ситуацією, доведеться довго шукати рішення.
Аналіз, систематизація та структурування інформації — ці навички теж дає математика. У школі ми аналізуємо рівняння, думаємо, як його розв’язати. Це ж вміння допоможе нам у майбутньому — коли будемо міркувати над розв’язанням життєвої проблеми. Зазвичай, коли дається приклад чи задача, в умові не сказано, яким конкретно способом їх треба розв’язати. Допоможе систематизація знань — розуміння, що саме з усього вивченого матеріалу ви застосуєте в тому чи іншому разі. Що стосується структурування, то, як у математиці, так і в житті, може бути один розв’язок задачі — довший, заплутаний, а може бути простий. Щоб дійти до нього, потрібно розвинути навичку структурування знань. Спробувати себе в менторстві я раджу всім, хто готовий ділитися знаннями
Корисно буде студенткам перших-других курсів, які вчаться на педагогічному. В «СтудМенторі» ви наберетеся практичного досвіду роботи з дітьми, побачите, якою класною буває викладацька спільнота. Для невикладачів — це зміна діяльності, що точно урізноманітнить ваше життя. «Навчай для України» — неймовірно тепле ком’юніті, де вас радо приймуть, тут дуже класні люди й проєкти, що рідко поєднується в одному місці. Про цей досвід ви з гордістю зможете розповідати, де б не працювали, і в багатьох колах це вважатиметься крутим рівнем.
Юлія Стрільчук, працює у галузі страхування, менторка з англійської мови
Я родом із Тернопільщини, але вже восьмий рік живу у Варшаві. Коли розпочалася повномасштабна війна, до нас приїхало багато переселенців, і я пішла волонтерити в місцевий центр для українських біженців. Займалася там з дітками англійською мовою. Відтоді минув рік, та я хотіла допомагати далі. Дізналась, що є «СтудМентор», подала заявку, пройшла відбір і стала менторкою з англійської мови, проводжу онлайн-уроки.
Вразило, наскільки професійно проходив відбір учасниць
Під час відбору до «СтудМентора», подібно до співбесіди на реальну роботу, запитували про мої сильні та слабкі сторони, про освіту, професійний досвід, наводили ситуації в комунікації з дітьми й питали, як би я вирішила ту чи іншу складність. Потім був тест на знання обраного предмета.
За освітою я філологиня англійської мови. Завжди любила її, бо саме англійська дає найбільше можливостей спілкуватися з людьми різних культур, і це цікаво — зрозуміти, як мислять і бачать світ мешканці різних країн, різних континентів. Перший викладацький досвід під час практики в університеті мені не сподобався, вирішила не продовжувати. Зараз я працюю у галузі страхування. Менторство для мене — це можливість підтримати українських дітей, які нині переживають війну. Вони дуже вразливі, хочеться бути їм подругою й опорою.
На першому занятті визначаю, які в дитини є прогалини в знаннях, на тому і фокусуємося далі. До кожного і кожної індивідуальний підхід: в одних труднощі з граматикою, іншим бракує словникового запасу.
Перш ніж викладати, менторки проходять двотижневе інтенсивне навчання
Навіть якщо у вас немає педагогічної освіти, вам все розкажуть і покажуть. За час підготовки я дізналася багато нового: як правильно готувати уроки, на чому зосередитись, скільки давати матеріалу, щоб не обтяжувати дитину і щоб водночас це було корисно й цікаво.
Протягом програми у кожної менторки є дві супервайзерки — одна проводить групові зустрічі за обраним предметом, друга — індивідуальні. Щотижня є супервізії — обговорення проведених уроків, де можна ділитися враженнями від спілкування з дітьми, розповідати про свої труднощі.
Супервайзерка групи пояснює, як створити комфортне середовище для дитини під час занять, допомагає працювати з емоціями дітей. Предметна супервайзерка аналізує подання матеріалу, радить, що покращити в структурі уроку. У мене була проблема з тим, що я заскладно говорила з дітьми. Ми це розібрали із супервайзеркою, я почала спрощувати пояснення, дітям став краще заходити матеріал. Також проговорили, що в кінці уроку потрібно обов’язково запитувати дітей, що їм сподобалося чи не сподобалося, що запам’яталося, може, щось дитина хотіла б змінити чи додати до занять.
Пригадую один приємний фідбек від мого менті (людина, яка бере участь у програмі менторства та отримує допомогу, знання й поради від більш досвідченого фахівця або наставника (ментора) — прим. DIVOCHE.MEDIA). Хлопчик тоді навчався у восьмому класі, і йому дуже подобалися картки, які я використовую: з одного боку написане слово, з іншого — визначення англійською із зображенням. Хлопцю було важливо бачити картинки, мати візуальний супровід, щоб запам’ятовувати нові слова.
Якщо дитина запам’ятала одне-два слова після уроку — це вже хороший результат
Як на мене, радше фокусуватися на маленьких досягненнях, аніж намагатися зробити дитину «відмінником» чи «відмінницею» з предмета загалом. Краще вдаються прості, базові теми? Чудово! Наголошуйте на цих успіхах. Так дитина відчуватиме, що точно знає та вміє. Трапляються помилки? Нічого, це теж частина навчання. З’ясуйте разом, що учневі чи учениці складно зрозуміти, нагадуйте про здобуті знання та спробуйте застосувати їх в опануванні складніших тем.
У «СтудМенторі» в нас немає заготовлених книжок чи обов’язкових планів, вчимося в тому темпі, в якому зручно дитині. Зазвичай проводимо два-три уроки на тиждень. Можуть бути й групові заняття, й індивідуальні. Останні інколи трапляються, коли деякі діти з групи не можуть долучитися, бо, наприклад, у когось немає світла, чи з іншої причини.
Навіть коли ви закінчите своє менторство, все одно залишитеся в цьому ком’юніті. Ніхто вас не видалятиме з чатів — усі продовжують спілкуватися зі студентками, кураторками, організовують різні зустрічі. Тож ви будете в курсі, що відбувається в спільноті, і зможете долучатися до подій своїх однодумиць.
Поліна Шило, юристка в благодійному фонді, менторка з української мови
До того як потрапити в проєкт, я працювала репетиторкою: займалася з учнями початкових класів письмом та математикою. Один період у санаторії з дітками працювала, але там був більш розважальний формат, ми дивилися фільми, читали. Потім попрацювала в дитячому таборі. Скрізь у мене була малеча, а в «СтудМенторі» я вперше почала займатися зі старшими школярами.
За дипломом я юристка, коли вступала в університет, у приймальній комісії пройшла тест із профорієнтації. Результати показали, що я можу бути юристкою, викладачкою та екскурсоводкою. Момент про вчителювання запам’ятався, згодом вирішила спробувати себе в репетиторстві, а тепер у менторстві. Як юристка я консультую переселенців. Праця важлива, необхідна, та й заробляти теж потрібно. Але робота з дітьми мені ближча, ніж юриспруденція.
Одному зі своїх менті я готувала уроки за мотивами його улюбленої комп’ютерної гри. Він обожнює Дарта Вейдера, цілий комплекс занять адаптувала під «Зоряні війни», щоб зацікавити його. Ми з Дартом Вейдером орфографію вивчали, і таке навчання хлопцю давалося легше. Я думаю, це тому, що він приходив на урок і розумів: зараз не буде, як у класі, буде щось цікавіше. Ми навчалися граючи, а якщо десь учень помилявся, виконуючи завдання, то знав: його не будуть сварити. В помилках немає нічого поганого, просто подумай ще.
Важливо створити дитині умови, в яких вона не боятиметься говорити, а в спілкуванні ви разом знайдете правильну відповідь
Цей хлопчик прийшов до мене дуже замкнений. Натомість через 16 занять нам вже було складно розставатися — настільки він полюбив наші уроки. Просив мене: «А можна ще бонусне заняття з Дартом Вейдером, будь ласка, я дуже хочу». Ну як тут відмовити? Звісно, ми провели додатковий урок. Після цього він зізнався, що почав цікавитися українською мовою. В цей момент мені здалось, що як менторка я свою місію виконала — зацікавила дитину предметом, і саме це і є успіх у навчанні. Бо успіх не в тому, щоб отримувати високі бали. Успіх — це коли дитина після занять із тобою хоче навчатися далі.
Надія Швець, учителька та менторка з історії України
Я пішла на цю програму, бо, по-перше, це моя громадянська позиція — так допомагаю дітям тим, що в мене виходить найкраще. По-друге, я працюю в школі й бачу, що учням потрібно розвивати м’які навички, з цим їм не вистачає підтримки. В «СтудМенторі» багато вчительок, і навички менторства, які ми тут отримуємо, дуже цінні, бо далі ми переносимо їх у свою роботу.
І в «СтудМенторі», і в школі я навчаю дітей різного віку, відповідно, до них різні підходи в спілкуванні. Якщо в п’ятому класі вони тільки вчаться розуміти свої емоції, то одинадцятий клас — це вже фактично доросла молодь, але їх все одно потрібно направляти, допомагати доформовувати навички саморефлексії, ненасильницького спілкування.
Кожне заняття починаю і завершую вправою «Криголам» — це хвилинки, під час яких ми ділимося, як почуваємося на початку уроку і наприкінці. Пропоную дітям на вибір кілька картинок — щось миле, смішне, мемчики. Обираємо, хто який сьогодні, та пояснюємо, чому так почуваємося, а після завершення уроку дістаємо нові картинки й порівнюємо їх. Вправа дозволяє побути в моменті, відповісти собі на запитання: «Як я? Що зі мною?»
Одного разу потрапив до мене учень п’ятого класу, і з першого заняття я помітила: з історією дуже погано, немає мотивації до навчання. Триває онлайн-урок, а хлопець сидить і паралельно грає в телефоні. Питаю: «У що ти граєш?» — «PUBG», — каже. До наступного заняття розібралася, що це, і побудувала нашу карту предмета за сюжетом гри. Карта предмета — це план зі всіма темами, які ми вивчаємо впродовж курсу і які дитина може самостійно доопрацювати. Одна карта — одна тема. Карти складаються в розділи, в нас це були місії. Учень приходив на заняття і знав, що, скажімо, сьогодні на нього чекає місія «П’ять», і в ній є перелік задач, які він має виконати. Формат йому зайшов, так ми продовжили займатися. Минуло чотири тижні, малий тішився: «Мені з вами так класно вивчати історію». І все було б добре, та якось підключається він на заняття й каже: «Вчителька знову поставила мені погану оцінку». І хлопця це демотивувало, і мене як менторку. Хоча я б не сказала, що в нього абсолютно не було знань, та саме оцінки були погані. Ми домовилися з учнем: «Пам’ятай, бали ніяк не впливають на твої знання. Ми з тобою виконуємо завдання, ти сам бачиш, що в тебе все виходить. Тому давай будемо просто вчитися, а згодом ти побачиш результат і в школі». Хлопець не звик думати, що оцінки ні на що не впливають. Певно, ще й мав негативний досвід на уроках, десь його старань не оцінила вчителька. Врешті настрій вивчати історію зійшов нанівець. Але ж любов до предмета і, як наслідок, успішність у ньому починається з вчителя. Учня достатньо було налаштувати, підтримати, мовляв, почекай — і результат буде. Так з одиниці за перший семестр ми дотягнули до 12 балів.
Для мене історія — це передусім про особистостей, які її творили. Можна завчити дати, терміни, але який у цьому сенс?
Дитина знатиме, коли підписали якусь там унію, коли відбулася якась війна, але про історичний період це нічого не говорить. Досліджуючи історію через персоналії, через те, чому історичні діячі чинили так, а не інакше, що їх примусило до цього, діти починають мислити критично. Вивчення історії також допомагає розвивати медіаграмотність.
Ми з п’ятикласниками обговорюємо, що таке фейк, які це можуть бути історії в пабліках, яким новинам довіряти, яким — ні. Те, що історія циклічна, дозволяє дітям побачити, як вони кажуть, «це ж скільки років нам та росія не дає спокою!». Чимало є прикладів в історії України, коли можна проводити паралелі із сучасністю.
Є, звісно, діти, які справно ходять на заняття, але їх цікавить лише те, як виправити оцінки в школі. Проте є й ті, хто прагне заглиблюватися в історію, і в них зазвичай безліч запитань. Коли діти допитуються, чому те або те сталося в історії, на що вони мають самі знайти відповідь, — це набагато кращий формат навчання, ніж просто переказати параграф підручника. Цю допитливість я підтримую і направляю дітей у процесі пошуку відповідей. Тоді я впевнена: моя праця недаремна.
«СтудМентор» дав мені поштовх стати для дітей комфортною, класною вчителькою
Приємно, коли в школі діти підбігають до мене обійматися, навіть ті, в кого я не викладаю, вони знають мене через брата чи сестру. А той хлопчик, якого я згадувала на початку, одного разу так розчулив мене словами: «Чому ви працюєте в іншій школі, а не в моїй? Я хочу, щоб ви в мене викладали. Я б тоді історію так любив, ніколи б не прогулював».
Зі звичайного волонтерства менторство стало для мене справою для душі й навіть більше. Мені пощастило стати співавторкою посібника для вчителів, які працюють над подоланням освітніх втрат, — це те, чим займається «СтудМентор». Команда «Навчай для України» шукала вчителів із подібним досвідом, і, хоч я не мала достатньо педагогічного стажу (у вакансії писали про п’ять років), все ж спробувала, успішно виконала пробне завдання і долучилася до написання посібника. Він складається з двох частин: є робочі аркуші для учнів та матеріали для фасилітатора. За моїми матеріалами з історії може працювати вчителька, яка ніколи не викладала цей предмет, що актуально для шкіл на сході та півдні України. Через війну багато людей виїхали, там бракує вчителів, й історію може викладати будь-який педагог, якщо має вільні години.
За час свого менторства я прокачала навички живого спілкування з дітьми, тому мені легко і дистанційно будувати з ними комунікацію. Коли ми малознайомі, через монітор діти почуваються захищеними, впевненішими, та поступово бачу, як вони відкриваються, не бояться говорити й помилятися. Я завжди кажу дітям: «Помилки — це нормально, це життєвий досвід, він так формується».
З досвідом чи без, у цій спільноті ви точно опануєте менторство. Навіть якщо щось не виходить, допоможуть супервайзерки, предметні наставниці, координаторки. Друге, чого навчитеся в «СтудМенторі», — взаємодія з дітьми. Крім того, що ви допоможете дитині підтягнути знання, можливо, вплинете на її подальше життя через розуміння вашого предмета. І третє — професійний досвід. Ще не працювали на реальній роботі? Тут цього досвіду отримаєте вдосталь.
«СтудМентор» — це програма інтелектуального волонтерства для молоді, яка прагне здобути цінний професійний досвід, попрацювати з дітьми та підтримати школярів із прифронтових регіонів, допомагаючи їм підтягнути знання зі шкільних предметів. У межах програми волонтери проходять сертифіковане навчання з менторингу та викладання обраного предмету. Після цього вони проводять онлайн-заняття з надолуження освітніх втрат у малих групах дітей протягом восьми тижнів, сприяючи розвитку академічних навичок учнів і зміцненню їхньої впевненості у знаннях.
Упродовж програми менторки мають змогу пройти навчання з менторства та підсилити свої навички ненасильницького спілкування, активного слухання, рефлексії, навчитися давати якісний фідбек. Цей досвід допоможе їм ефективніше працювати у команді як із дітьми, так і з дорослими, покращити менеджерські навички та планування.
Проєкт реалізується за підтримки ЮНІСЕФ в Україні та фінансується Глобальним партнерством заради освіти (GPE).
