Світлану, Ірину й Ольгу об’єднує вимушений переїзд за кордон через повномасштабну війну та розбудова нового життя у віці за 50 років. Кожна з них здобула нову спеціальність в ІТ-галузі й креативних індустріях у рамках безплатного навчання жінок-переселенок, яке цього року запустила Projector Foundation спільно з ЄС та Мінекономіки для 1000 учасниць.
Світлані з Донбасу — 53 роки, через російську окупацію вона покинула дім ще 10 років тому, а у 2022-му знову залишила розбудоване життя. Попри все, жінка знайшла сили опанувати спеціальність тестувальниці програмного забезпечення. Ірина, яка у 2014 році покинула рідний Крим, ще до повномасштабного вторгнення цікавилася SMM, але вимушений переїзд до Нідерландів наприкінці 2022-го підштовхнув її у 55 років пройти курси. Графічній дизайнерці Ользі — 54, вона родом із Харкова. Декілька років жінка мріяла опанувати навички з моушн-дизайну, і зараз їй це вдалося.
З DIVOCHE.MEDIA вони поділилися історіями про своє життя до війни, адаптацію в новій країні, опанування нових професій та планами щодо подальшого розвитку.
«Дорогу здолає той, хто йде»
Світлана родом із Донецької області, вона не була вдома 10 років і з 2014-го тричі переїздила все далі від східного кордону. У рідному місті понад 20 років працювала в управлінні соцзахисту. Російська окупація змусила жінку з дітьми виїхати спочатку в Кривий Ріг — туди перемістили університет, де навчалася донька. У цьому місті Світлана разом з однодумцями заснувала громадську організацію для допомоги переселенцям «Егіда — Центр».
«Почали займатися волонтерською діяльністю, познайомилася з переселенцями й разом створили громадську організацію. Моя робота здебільшого була пов’язана з документами. Це мені як держслужбовиці більш підходить, я за освітою бухгалтерка. Ми завозили гуманітарну допомогу й роздавали переселенцям, створили базу ВПО в місті. Залучали міську адміністрацію, щоб організовувати допомогу», — згадує Світлана.
У 2021-му, коли син Світлани закінчив школу, родина вирішила переїхати у Вінницю. Жінка продовжила роботу в іншій громадській організації «Спільна справа», планувала, що Вінниця стане домівкою, яку вона вже не залишить. Але повномасштабне вторгнення знову змусило шукати безпечний прихисток. Каже, 24 лютого 2022 року, яке стало для багатьох українців початком війни, для її сім’ї було продовженням: «Я зрозуміла, що це надовго. Це надовго, і я через це пройшла, через ці бомбардування…»
В березні 2022-го Світлана з дітьми переїхала до польського міста Мінськ-Мазовецький, з пошуком роботи тут складно, більшість вакансій передбачають важке фізичне навантаження. Тому вона вирішила навчатися — пішла на курси польської мови й флористики. Флористику обрала і як своєрідну терапію, і як можливість майбутнього заробітку. Також періодично допомагає в благодійному фонді «Карітас».
Жінка вже довгий час адмініструє групу на Facebook, де ділиться інформацією, яка може стати в пригоді переселенцям. Там вона опублікувала знайдене в соцмережах оголошення про навчання від Projector Foundation, а згодом вирішила й собі подати заявку. Ще у Вінниці Світлана пройшла свої перші курси тестувальників програмного забезпечення. Нове навчання дало змогу поглибити ці знання.
Світлана говорить, що їй, як бухгалтерці за освітою, подобається цей напрям через любов до скрупульозності та педантичність: «Я люблю копирсатися у чомусь, складати таблиці. Я перевіряю сайти на будь-які типи помилок. Це перевірка сайту за певним планом, але мені це подобається».
Діти також підтримали ідею щодо навчання, адже звикли, що мати зайнята громадською роботою та постійно прагне розвитку.
Проєкт тривав від січня до березня. Щотижня студентки слухали лекції, виконували домашнє завдання, і в суботу на них чекала онлайн-зустріч із куратором. «Ярослав Бабчинський (middle manual QA у компанії Logity Tech — прим. DIVOCHE.MEDIA) був куратором. Дуже гарний вчитель, створив дружню комфортну атмосферу для навчання. Це важливо. Деякі завдання вимагали більше часу, але Ярослав завжди йшов назустріч», — згадує жінка.
Також було два курсові проєкти, над якими студентки працювали в команді. Крім уже знайомих Світлані тем із процесу тестування — методологія розробки, тестова документація, техніки тестування, — вона здобула навички з mobile-тестування, Dev Tools (набір інструментів, вбудованих у браузер Google Chrome, для створення та налагодження сайтів — прим. DIVOCHE.MEDIA), використання віртуальних машин, основи роботи з Unix-подібними системами (відкрита багатозадачна операційна система — прим. DIVOCHE.MEDIA), роботи в програмі для проєктування та тестування Postman. Якщо виникали труднощі в навчанні, на якийсь час відволікалась, а потім поверталася до завдання.
Важливість подібних проєктів Світлана пояснює на прикладі жінок-переселенок старших за 40 років. На її думку, це майже невидима категорія населення — їм складно знайти гідну роботу на новому місці, а під категорії для отримання допомоги вони не підпадають. Тому навчання й новий фах для них стає квитком до покращення життя.
«Жінкам після 40 років ніколи не дають допомоги, бо вони працездатні. Вони можуть бути розлучені й виховувати дітей самі. Таке навчання допомагає жінці не піти гарувати, а вивчити щось нове й отримати гідну роботу. Якщо я працювала в управлінні соцзахисту, то можу працювати на комп’ютері, тягти великий багаж письмової роботи. Але я не готова йти на підприємство, бо в мене не той стан здоров’я. Жінкам у схожій ситуації якраз підходять такі проєкти», — говорить Світлана.
Ще працюючи в громадському секторі, Світлана помічала, що у всіх переселенок по-різному триває адаптація — залежно від характеру людини. Також вона додає, що ставлення до переселенців у суспільстві не дуже змінилося після 2022 року. Спочатку для них відкривається широке вікно можливостей — допомагають із помешканнями, продуктами, грошима, а потім це вікно зачиняється.
Після отримання сертифіката жінка працює тестувальницею онлайн на фрилансі, тому деякі лайфхаки з навчання почала використовувати одразу. Побувала вже на кількох співбесідах, ще не знайшла роботу в новій сфері, але в планах — працювати віддалено в українській компанії. Продовжує поглиблювати знання та інколи займається тестуванням на волонтерських засадах.
«Беру участь у волонтерських проєктах — тестування сайтів організацій, які допомагають переселенцям. Це можливість набути практичний досвід. Курси від Project Foundation дуже дієві, навіть якщо не працюватиму в цій сфері, вони дають мені впевненість та розуміння роботи», — розповідає жінка.
Також Світлана ділиться враженнями після курсу в спільноті переселенок і помічає, що поміж них є запит на навчання. Жінка говорить, що до вибору курсів необхідно підходити відповідально, із розумінням обраного напряму, а також нагадує, що дорогу здолає той, хто йде, та радить ставити собі досяжні цілі, які надихають.
«Шукати спільноту, яка тебе підтримає. І не опускати руки, навіть якщо щось не вдається, робити, як я, — відкласти, потім знову взятися», — підсумовує тестувальниця програмного забезпечення.
«Я відчуваю “силу соцмереж”»
Ірина — двічі переселенка: спочатку через російську окупацію залишила Сімферополь, а потім Ірпінь на Київщині, нині знайшла прихисток у Нідерландах. Усе життя — і в рідному Криму, й на Київщині — працювала в готельному бізнесі. Почала кар’єрний шлях на круїзних суднах, де вивчила англійську мову, яка допомогла їй у бізнесі й стає в пригоді в Європі.
Жінка вибралась з Ірпеня 5 березня 2022 року: «Коли сусідський будинок розбомбили, я зрозуміла, що треба тікати, що це не закінчиться. З переляку побігла в бік Бучі й зайшла в один із підвалів, а туди залітає чоловік і каже: “Швиденько, сюди йдуть танки. Ось автобус стоїть, і всі на Київ”. Отак випадково я врятувалася».
Після виїзду Ірина залишилася в Києві, де почала волонтерити в притулку для тварин. Там вона прихистила собаку Адель, з якою продовжила шлях у пошуку безпеки.
Спочатку трохи пожила у Львові, а наприкінці грудня 2022 року поїхала до Польщі, ще за три місяці волонтерська організація порадила переїхати до Нідерландів, де можна отримати тимчасове безплатне житло.
Вони з Адель оселися в місті Утрехт, після облаштування в новій країні Ірина вирішила, що час шукати роботу. Тут жінка згадала про SMM — з 2019 року вона на волонтерських засадах вела сторінки притулків для тварин у соцмережах.
Ірина каже, що спеціальне навчання не проходила, а писала пости й знімала ролики, як відчувала. В Україні під час роботи із зоозахисними організаціями «сила соцмереж» допомагала їй прилаштовувати тваринок, збирати їм на корм чи лікування. Власний TikTok має й Адель, на сторінці зібралося вже кілька тисяч підписників.
«У мене є ще канал на YouTube “Пухнасті лікарі душ”, де я публікую відео тваринок із притулків, а другий — Dog Adele — про Адель. Коли Адель бачить, що я знімаю, то сідає та чекає. Я знімаю багато ракурсів, коли кажу їй: “Все”, тоді вона встає і йде. Спочатку ми показували, як гуляємо Києвом, далі — Львовом, а тепер у нас відео із прогулянок у Нідерландах», — ділиться Ірина.
Про навчання Projector Foundation дізналася із соцмереж — заповнила заявку, описала мотивацію, додала документи щодо тимчасового захисту в Нідерландах. Через деякий час отримала схвальну відповідь, далі розпочалося навчання — лекції, практика й домашні завдання.
Жінка каже, що домашнє завдання необхідно виконувати відповідально, його перевіряла кураторка групи й додавала відгук. Найбільше Ірину здивував практичний підхід у навчанні, адже після вступних лекцій студентки могли поспілкуватися напряму із власником бізнесу для розроблення проєкту.
«Ми дійсно на практиці все вивчали. Аналізували реальні соцмережі, реальну цільову авдиторію. А потім вже розробляли свою стратегію. Власнику сподобався мій мудборд. Він хотів щось незвичне, бо казав, що у всіх конкурентів все однакове, а він хотів щось особливе», — розповідає жінка.
За словами Ірини, за час навчання вона поглибила навички SMM, опанувала таргетинг, принципи маркетингу. Складнощів у навчанні не відчувала, адже завжди могла звернутися до кураторки — Катерини Бондаренко (SMM Lead у VIVID brand content hub — прим. DIVOCHE.MEDIA).
«Організатори хотіли, щоб ми вийшли на ринок і щось знали, а не просто “світили” сертифікатом. Давали сертифікати тільки тим, хто зробив домашні, захистив свій проєкт. І тут немає чого боятися, бо тобі підкажуть, тебе підтримають», — підсумовує участь у проєкті жінка.
Ірина говорить, що під час навчання ще більше відчувала можливості SMM у підсиленні бренда й бізнесу. Після отримання сертифіката про завершення курсу стала професійно вести YouTube. Встигла податися на кілька вакансій у SMM, але зараз вирішила сфокусуватися на новому навчанні — проходить безплатні курси із ШІ-інженерії та вчиться робити різні проєкти за допомогою штучного інтелекту.
«У SMM ти постійно повинен аналізувати, тепер я можу займатися аналізом дуже професійно, знаю, як працювати із базами даних, можу залучати автоматизований аналіз. Також я розвиваю особисту сторінку в LinkedIn, адже в цій соцмережі сформована спільнота аналітиків і власників брендів. Уже знаю, як представляти себе. Зараз я — професіоналка широкого профілю. Можу і SMM-ницею працювати, і дата-аналітикинею, і вже вивчаю дата-інжиніринг», — зазначає жінка.
Для жінок, які хочуть опанувати нову професію, але бояться наважитися, Ірина має одне нагадування: «Важко в навчанні — легко в бою».
Жінка вважає навчання можливістю зустріти свою спільноту, відвернути увагу від зайвих думок і перемикнутися на щось інше, а також додає, що, як би не було тяжко, а треба розбудовувати Україну після перемоги: «Сподіваюся, ці знання принесуть користь не тільки мені, але й Україні. Нідерланди — гарна країна, але я люблю нашу Україну».
Поки Ірина залишається в Нідерландах, але розглядає віддалену роботу тільки з українськими компаніями.
«Я хочу, щоб Україна процвітала. Тому віддалена співпраця з українцями — це моя мрія», — ділиться мрією SMM-ниця.
«Немає сенсу боятися та відкладати на потім»
Харків’янка Ольга довгий час мешкала в Києві, де працювала дизайнеркою, а потім артдиректоркою у діловій пресі. Останні вісім років розвивалася у сфері брендингу й маркетингу. Хоча має інженерну освіту за спеціальністю «Робототехніка», знайшла себе у графічному дизайні.
«Коли розпався радянський союз, економіка впала. Професія інженера перестала бути цікавою. Я стала перед вибором, що робитиму з чудовим дипломом, який нікому не потрібен. Тоді я відкрила двері в графічний дизайн і в комп’ютерні технології, які мене захопили. Працювала над відомими на той час газетами й журналами — спеціалізуюся на верстці глянцевих журналів», — згадує Ольга.
На початку повномасштабного вторгнення Ольга разом із родиною сестри була неподалік Бучі. Від клієнта з Ірландії, з яким вона співпрацювала у сфері брендингу, надійшла пропозиція знайти прихисток у цій країні. Він допоміг із квитками й переїздом Ользі та її подрузі, яку також погодився взяти працювати разом із нею. За два тижні їй вдалося вибратися з Київщини в Європу, а далі в Ірландію. Так для Ольги розпочалося нове життя в чужій країні.
Знайти роботу дизайнера в Ірландії складно, якщо ти мешкаєш не у Дубліні. А знайти житло — ще складніше. Але ще з часів карантину жінка звикла працювати віддалено, тому й нині виконує замовлення на фрилансі.
Посилання на набір на навчання від Project Foundation їй надіслала близька подруга. Навчання на курсі із моушн-дизайну стало логічним продовженням її кар’єри. Ольга відчувала потребу в поглибленні знань з анімації, щоб оживляти статичні об’єкти у своїх дизайнах і розширювати портфоліо. Тим паче моушн-дизайн був її давньою мрією, яку відкладала.
«Опанування програми Adobe After Effects дає змогу розвиватися у створенні анімацій, робити складні комерційні відео й заставки до ТБ. І спеціалістів, які працюють з Adobe After Effects, мало. Ця програма дозволяє створювати 2D-анімацію, а в мене є купа логотипів і всього іншого, що треба оживити. І мої клієнти готові платити за мої нові навички», — аргументує власну мотивацію Ольга.
Ольга розповідає, що в процесі навчання її найбільше вразила вдало розроблена інтенсивна програма, розбита від простих до складніших тем. На лекціях можна було пізнати тонкощі роботи з анімацією та отримати основу для портфоліо. Далі на учасниць чекала практика — їх попередили, що для успішного навчання на виконання завдань необхідно витрачати п’ять годин на день, проте на практиці виявилося, що домашні завдання забирали шість-вісім годин і навіть більше. Якщо виникали труднощі, то завжди можна було отримати допомогу від кураторки (моушн-дизайнерки в креативній агенції Kyifornia Дарини Згуровець — прим. DIVOCHE.MEDIA).
«Іноді питання стосуються сценарію, іноді більш креативного погляду, і дуже часто — акуратності самого відео. Кураторка визначає помилки й підказує, що виправити. Я дивуюся тільки одному, як вона встигала писати фідбеки кожній роботі для кожної студентки. Нас же багато було, здається, 20 жінок, і ніхто не міг здати домашнє завдання з першого разу — зазвичай лише з четвертої чи п’ятої спроби. Але у результаті ви отримуєте якісний продукт. Це планка, до якої треба прагнути», — говорить дизайнерка.
Так після закінчення курсу студентки отримали не лише сертифікат, а й гарне портфоліо, що полегшувало їм пошук роботи. На думку Ольги, курс чудово підходив новачкам без досвіду в дизайні. У їхній групі були жінки із різним багажем знань та життєвими ситуаціями, зокрема молоді мами в декреті, які не встигли закінчити навчання та здобути спеціальність, а також ті, хто здобув освіту, але зрозумів, що працювати за фахом не зможе.
Сама ж Ольга має купу ідей для відпрацювання отриманих знань на практиці й оновлення своїх старих проєктів. Також часто практикується на благодійних проєктах, які розробляє безплатно. Жінка створює короткі рекламні ролики для соціальних мереж, щоб допомогти своїм знайомим. Найбільше анімацію вона любить за емоції та можливість втілити в кадрах цілу історію: «Добре зроблена робота — це завжди маленьке диво, що породжує емоції в інших людей».
Нині Ольга створює дизайни як для українських замовників, так і для ірландських. Навчання в Project Foundation називає важливою сходинкою на кар’єрному шляху. Також зазначає, що хороший спеціаліст має постійно розвиватися.
«Такі проєкти дуже важливі, тому що світ розвивається інтенсивно, все швидко змінюється. Якщо ти не будеш постійно вчитися, не розвиватимешся — ти помреш як спеціаліст, не отримаєш гідної оплати», — розповідає Ольга.
Вона підтверджує силу вислову «Дорогу здолає той, хто йде» і радить жінкам після 50 років не боятися, а розвиватися: «Якщо вам 50+, немає вже сенсу боятися або відкладати на потім. Відкладати немає куди. Треба спробувати зараз».
