Ювілейний Київський тиждень критики традиційно стартував у кінотеатрі «Жовтень» 15 жовтня й триватиме рівно тиждень. Одинадцять фільмів із цьогорічної фестивальної програми зняли жінки: серед них і ретроспектива 1932 року, що вважалася втраченою, і чотири сучасні прем’єри.
Фільмом-відкриттям фестивалю став комедійний горор Джейн Шонбрун «Секс і смерть у таборі Міазма» (Teenage Sex and Death at Camp Miasma). Світова прем’єра стрічки відбулася в травні на Каннському фестивалі, де вона відкривала програму «Особливий погляд» і здобула премію Queer Palm, яку дають фільмам на ЛГБТК+ тематику. За сюжетом, молода режисерка Кріс отримує шанс перезапустити франшизу «Табір Міазма». Колись відомий слешер за роки перетворився на низку беззмістовних сиквелів, тож за натхненням вона вирушає до акторки Біллі, яка грала в першому фільмі й тепер живе відлюдницею на території того самого табору. Біллі грає Джилліан Андерсон, і її героїня пояснює суть слешера двома словами: «плоть і рідини». Знайомство двох жінок стирає межу між сценарієм і реальністю. З озера виходить маніяк Little Death, кров б’є гротескними фонтанами, а різанину озвучує пісня гурту Counting Crows.
Головні теми фільму — це бажання й сором, і трансфемінна небінарна режисерка Шонбрун розповідає про них з особистої позиції.
Програму «Фокус: Україна — Швейцарія» зібрали разом українські й швейцарські кінокритики, які зібрали по три фільми з іншої країни. Чотири з шести стрічок зняли жінки:
«Сліди» (Traces), Аліса Коваленко та Марися Нікітюк, 2026
Українська волонтерка Ірина Довгань після звільнення з російського полону заснувала організацію «СЕМА Україна», до якої належать жінки, що зазнали сексуального насильства та тортур від окупантів. Вона їздить деокупованими селами й записує свідчення постраждалих українок. У фільмі свої історії розповідають шестеро жінок із Донбасу, Херсонщини та Київщини, серед них і сама Довгань. Співрежисерка Аліса Коваленко, яка була й операторкою стрічки, теж входить до складу організації. Світова прем’єра «Слідів» відбулася на Берлінале, де фільм отримав Приз глядацьких симпатій у секції Panorama Dokumente. Згодом Україна висунула «Сліди» як претендента на здобуття премії «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм».
«Демони» (Demons), Наталка Ворожбит, 2026
Для авторки «Поганих доріг», шоуранерки серіалу «Спіймати Кайдаша» та сценаристки «Кіборгів» Наталки Ворожбит це другий повнометражний фільм. Його світова прем’єра відбулася на кінофестивалі в Локарно, а Україна вперше побачить стрічку на Київському тижні критики.
У фільмі свою останню головну роль зіграла акторка Руслана Писанка. Вона померла в липні 2022 року, коли робота над стрічкою ще тривала: на той момент було знято близько 90% її сцен. Згодом команда переосмислила кілька фінальних епізодів і завершила картину. Писанка грає Ніну, харизматичну жінку з Полтавщини, яка невдовзі після розпаду радянського союзу прийняла в хаті росіянина-волоцюгу, що називає себе письменником. Ніна сподівається почати з ним нове життя. Край, де відьми живуть поряд із людьми, а мертві розмовляють із живими, крок за кроком показує справжню сутність її коханця. Ця історія має два рівні: стосунки чоловіка й жінки в традиційному середовищі та відображення взаємин України й росії.
«Не впускай сонце» (Don’t Let the Sun), Жаклін Цюнд, 2025
Фільм «Не впускай сонце» став ігровим дебютом для швейцарської документалістки Жаклін Цюнд. Ідея з’явилася, коли вона працювала над іншим проєктом про вплив спеки на поведінку людей.
Світ плавиться від спеки, тому життя на Землі починається із заходом сонця. Люди дедалі більше замикаються в собі, і Джона заробляє на їхній самотності: здає себе напрокат у ролі то друга, то сина. Коли його наймають «батьком» для дев’ятирічної Ніки, робота вперше перестає бути акторською грою. Джону грає грузинський актор Леван Гелбахіані («А потім ми танцювали»), якому ця роль на фестивалі в Локарно 2025 року принесла премію «Золотий леопард» за найкращу акторську роботу.
«Віражі», Селін Каррідруа та Алін Сутер, 2026
У центрі комедії на межі документального та ігрового кіно — Йоганна Шопфер, яка грає напівавтобіографічну версію самої себе. Вдень вона працює на фабриці люксових годинників у Женеві, а вечорами відроджує старого «жука», жовтий Volkswagen 1970 року, щоб вийти на старт ретроперегонів. Після гендерного переходу світ гаражів і моторів зачинив перед нею двері, і тепер вона намагається туди повернутись.
Режисерки Селін Каррідруа й Алін Сутер знімали свій повнометражний дебют чотири літа поспіль на 16-міліметрову плівку.
Також у межах 10-го кінофестивалю відбудеться спеціальна подія — кіноперформанс «Поздоровляю з переходом».
Стрічка «Поздоровляю з переходом» Ївги Григорович вважалася втраченою, поки її не знайшли в німецькому архіві. У грудні 2024 року Федеральний архів Німеччини передав «Довженко-Центру» дев’ять віднайдених фільмів 1919–1940 років, серед них і цей. Його копія збереглася лише в Німеччині, на нітратній плівці.
Перш ніж прийти в кіно, Григорович працювала вчителькою. У 1930-х вона була однією з небагатьох жінок-режисерок в Україні, знімала освітні та дитячі стрічки, більшість із яких не збереглися. Фільм «Поздоровляю з переходом» побачив світ у 1932 році, коли успішне Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) вже ліквідували, українське кіно втратило автономію й перейшло під контроль москви, наближалися Голодомор і репресії. Від кінематографа чекали формування нових громадян без національних відмінностей, і 25% продукції ««Українфільму» мали становити дитячі фільми.
Повчальна історія про завзятих піонерів-шестикласників дає сучасному глядачеві матеріал для роздумів про те, як тоталітарна окупаційна влада формує людей і чому діти виявляються особливо вразливими до цього. На фестивалі фільм покажуть як кіноперформанс під саундтрек від Антона Слєпакова, Андрія Соколова і хору Spiv Ukraine.
Ще п’ять фільмів, які зняли жінки, на Київському тижні критики представлені в ретроспективі «Улюблене до 10-річчя фестивалю»:
«Стоп-Земля», Катерина Горностай, 2021
Катерина Горностай використала для сюжету власний підлітковий досвід нерозділеного кохання. Головні ролі зіграли непрофесійні акторки й актори, з якими режисерка працювала в акторській лабораторії. У фільм вмонтовано інтерв’ю з підлітками: саме в такому форматі вона знайомилася з майбутніми акторами на кастингу.
У центрі стрічки — 16-річна Маша, яка вчиться в 11-му класі звичайної київської школи. Друзі Яна й Сєня допомагають їй не почуватися в класі чужою. Крім майбутніх іспитів, із зони комфорту Машу виводить закоханість в однокласника Сашу, і вона розуміє, що якщо не спитати, ніколи не дізнаєшся, чи це взаємно.
На Берлінале-2021 стрічка отримала «Кришталевого ведмедя» від Юнацького журі секції Generation 14plus, ставши першим українським фільмом, який здобув цей приз. А в Одесі «Стоп-Земля» здобула гран-прі «Золотий Дюк».
«Погані дороги», Наталка Ворожбит, 2020
Повнометражний дебют Наталки Ворожбит складається з п’яти новел про дороги Сходу України 2015 року. У кожній історії йдеться про сильні стосунки людей на тлі війни: любов, довіру, зраду, ненависть і порушення особистих кордонів, яке відбувається одночасно з порушенням кордонів державних. Фільм заснований на власній п’єсі авторки. «Погані дороги» показали на Тижні критики Венеційського кінофестивалю 2020 року, де стрічка отримала премію Circolo del Cinema di Verona. В Україні фільм тричі став лауреатом премії «Кіноколо».
«Химера», Аліче Рорвахер, 2023
Молодий англійський археолог Артур має дар відчувати порожнечу землі, де лежать рештки минулого світу. У 1980-х він повертається до містечка на узбережжі Тірренського моря й зустрічається з бандою Томбаролі, розкрадачами етруських гробниць. І цей дар стає банді в пригоді. Але є й інша порожнеча, яку залишило втрачене кохання Артура до Беньяміни.
«Маленька мама», Селін Сьямма, 2021
Після смерті бабусі восьмирічна Неллі допомагає батькам розбирати речі в її домі й вивчає околиці. У лісі дівчинка зустрічає ровесницю, дуже схожу на неї саму. Що дивно, нову подругу звуть так само, як маму Неллі. Обох дівчаток зіграли справжні сестри-близнючки Жозефіна й Габріель Санз. Щемку історія від авторки «Портрет дівчини у вогні» вперше показали на Берлінале п’ять років тому, а на міжнародному кінофестивалі у Сан-Себастьяні вона здобула приз глядацьких симпатій.
«Анатомія падіння», Жустін Тріє, 2023
За сюжетом німецька письменниця Сандра живе із чоловіком Самуелем і сином Даніелем, який має вади зору, у віддаленому гірському шале у французьких Альпах. Самуель гине за загадкових обставин, і слідство не може визначити, самогубство це чи вбивство. Під підозрою опиняється Сандра, яку заарештовують, поки триває слідство. І тоді суд розбирає її бурхливі сімейні стосунки та неоднозначну особистість, а свідчити доводиться й Даніелю. Жустін Тріє отримала за цей фільм «Золоту пальмову гілку» в Каннах 2023 року, ставши третьою жінкою в історії фестивалю з такою нагородою. Згодом стрічка також здобула «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій.
