У другому сезоні подкасту «На її плечах» ми говоримо про жінок, які змінюють вищу освіту, — ректорок, викладачок, дослідниць.
У новому епізоді ведуча Ірина Славінська спілкується з Іриною Вахович — докторкою економічних наук, професоркою, ректоркою Луцького національного технічного університету.
Гостя випуску розповідає про трансформацію університету під час війни, нову роль студентства та відповідальність освіти за те, щоб молодь залишалася в Україні.
«Нам треба створити такий простір і такі можливості — зокрема безпекові, — щоб студент і його батьки обрали залишитися в Україні для України», — переконана Вахович.
Послухати епізод можна на подкаст-платформах та YouTube. Публікуємо його коротку текстову версію.
Я повернулася в університет із чітким баченням його розвитку
Якщо говорити про мою ідентичність, то передусім я — науковиця. Сьогодні я очолюю університет, але свого часу була його студенткою. Потім працювала на різних посадах — завідувачкою кафедри, деканкою факультету, директоркою інституту, проректоркою.
Згодом був період політичної кар’єри, який став для мене дуже важливим. Мабуть, кожного з нас життя веде до певної місії. Якби я залишалася лише всередині університету і не виходила за межі цієї системи, то не була б такою ефективною ректоркою, як сьогодні.
Політичний досвід — це, передусім, служба. Він дав мені розуміння фінансових і комунікаційних процесів, ширший погляд на системи загалом. Робота в обласній раді також навчила, що будь-яка посада є тимчасовою, і важливо встигнути зробити щось справді значуще.
Тому я повернулася в університет із чітким баченням його розвитку. Це був дуже цінний досвід.
Лідерство формується тоді, коли ти проходиш певні етапи свого життя і зростаєш професійно. І коли це бачать твої колишні викладачі, які сьогодні є твоїми колегами або підлеглими, це формує особливий рівень довіри і поваги.
У мене склалися дуже хороші взаємини з викладачами, які колись мене навчали. Для мене й досі важлива їхня оцінка — це велика цінність.
Наприклад, я вдруге перемогла на виборах ректора. Мене підтримали понад 92% тих, хто мав право голосу, із 95% тих, хто взяв участь у голосуванні. Це результат спільної роботи всього колективу, особливо з огляду на складні періоди пандемії та повномасштабної війни.
І першими, кому мені хотілося зателефонувати й почути їхню думку, були саме ті викладачі, які колись мене навчали, а сьогодні очолюють різні підрозділи університету.
Наша амбіція — сформувати в Луцьку та області середовище, подібне до Кремнієвої долини
Моя наукова робота була присвячена регіональній економіці, зокрема стратегіям і фінансовому забезпеченню сталого розвитку регіонів.
Коли я стала головою обласної ради, мала велике бажання застосувати ці знання в розвитку області. Саме це системне бачення дозволило реалізувати низку важливих змін на регіональному рівні.
Повертаючись до університету, я вже чітко розуміла його роль у розвитку регіону. Ми переосмислили місію університету та переглянули стратегічні цілі. П’ять років тому ми заклали амбітну мету: сформувати у Волині полюс економічного зростання.
З таким розумінням створили школу бізнесу і права. В університеті є сім факультетів, незалежно від спеціальності — чи ти інженер, транспортник, чи працюєш у будь-якій технологічній сфері, — маєш отримати базові навички створення і розвитку власного бізнесу.
Наша амбіція — сформувати в Луцьку та області середовище, подібне до Кремнієвої долини. Водночас ми розуміємо, що не потрібно вигадувати велосипед, варто вивчати успішні світові кейси. Адже інноваційні екосистеми зазвичай формуються саме навколо технічних університетів.
Волинь має сильні передумови для цього: вигідне географічне розташування, транзитний потенціал, туристична інфраструктура та аграрні ресурси. Наше завдання — формувати економічні суб’єкти, які зможуть створювати підприємства і наповнювати бюджети.
Саме тому школа бізнесу і права для нас — це не просто освітній підрозділ, а практична інституція. Ми розуміємо, що одних знань недостатньо, тож залучаємо практиків — підприємців, які створили власний бізнес. Вони виступають як гостьові лектори, входять до наглядової ради, є нашими стейкхолдерами.
Сьогодні університет уже не існує окремо від бізнесу. Це відкрита система, де обидві сторони зацікавлені одна в одній, особливо в умовах війни, коли людський капітал є критично важливим ресурсом.
Але ключове питання — як допомогти студенту не лише отримати знання, а й реально запустити власну справу.
Саме тому школа бізнесу і права має виконувати також функцію консалтингового центру. Ми навчаємо студентів, допомагаємо їм об’єднуватися в команди — часто міждисциплінарні — і разом запускати власні проєкти.
Наша роль — супроводжувати їх на цьому шляху: від ідеї до створення бізнесу, зокрема допомагати з підготовкою проєктів і заявок на фінансування.
У нас студентоцентричний підхід у всьому — це частина нашої місії
Один із кейсів, який я рекомендую іншим, — це «кава з ректором». Я проводжу такі зустрічі для студентів раз на місяць: ми п’ємо каву, їмо печиво, булочки й просто спілкуємося. Зараз на такі зустрічі приходять близько 200 людей — починали з 50.
У нас студентоцентричний підхід у всьому — це частина нашої місії. Ми працюємо для того, щоб формувати з молоді фахівців своєї справи, створюємо для них простір. У нас є сучасний молодіжний центр із кухнею, зонами для ігор, контент-студією та навіть власною студією звукозапису. Також ми об’єднали студентське самоврядування і профком у спільний «студентський актив» — щоб поєднати ресурси та ідеї. Це дуже сильна спільнота активних і мотивованих людей.
Мені завжди хотілося, щоб студенти після занять не розбігалися додому, а залишалися в університеті: працювали над проєктами, творили, спілкувалися.
І одного разу я це побачила. Субота, вечір, іду університетом: одні студенти працюють над курсовими, інші грають в «Уно», ще хтось готує акустичний вечір із гітарами. Я запитую: «Вам не хочеться додому?» А вони відповідають: «Ні, нам тут добре». І в такі моменти розумієш, що все це не дарма.
До нас приїжджають студенти з усієї України. Наприклад, із Києва цього року вступили понад 100 студентів. Є студенти з Чернігова, Сум та інших регіонів. І ми розуміємо: коли дитина приїжджає до Луцька, а до Польщі звідси лише 80 кілометрів, вона фактично за крок від Європи.
Тому наша місія: створити такі умови, включно з безпековими, щоб і студент, і його батьки обрали залишитися в Україні. Дуальна освіта, подвійні дипломи, академічна мобільність — це можливості. Але базово — це український студент, і нам важливо, щоб він реалізовувався саме тут, в Україні.
Що заважає жінкам обирати технічні спеціальності
Можливо, причина в браку підтримки чи рольових моделей. А можливо — у тому, як формується особистість ще з дитинства: у садочку, школі, родині. Часто саме там з’являється або впевненість, або навпаки — обмеження.
Ми всі певною мірою «програмуємо» себе: що можемо, а що ні. І це багато в чому залежить від середовища, в якому зростаємо, від людей, з якими спілкуємося, і досвіду, який отримуємо.
Я переконана: людина може значно більше, ніж сама про себе думає. Але для цього потрібне підтримувальне середовище з можливістю проявитися.
Саме тому ми багато працюємо з цим на рівні університету. Проводимо регулярні тренінги, не лише в останні роки, а вже досить тривалий час. Це і про лідерство жінок у науці та освіті, і про гендерну рівність загалом.
Попри те, що ми технічний університет, у нас є факультет цифрових, освітніх та соціальних технологій — із програмами з медіакомунікацій, психології, соціального забезпечення, фізичної культури. Також у нас працює центр медіації, де ми взаємодіємо зі студентами і допомагаємо їм розкриватися.
На днях відкритих дверей ми використовуємо спеціальні інструменти, які допомагають визначити здібності абітурієнтів та їхню потенційну траєкторію розвитку. І часто вони самі дивуються своїм можливостям.
Але водночас поруч можуть бути батьки, які кажуть: «Фізика — не для дівчат», «Будівництво чи архітектура — не жіночі професії». І це теж впливає на вибір.
Я переконана: середовище, підтримка і правильні слова у правильний час можуть змінити траєкторію життя. Саме тому ми створюємо ці можливості — через тренінги, роботу зі школами, підтримку абітурієнтів.
І ми вже бачимо зміни: у технічній освіті ставлення до жінок поступово трансформується.
