У Києві відкрили мистецьку інсталяцію «Вікно пам’яті» про Хвилину мовчання, пам’ять про загиблих військових і про життя під час війни.
Інсталяцію на станції метро «Театральна» створили ГО «Вшануй» та художниця Вероніка Моль.
«Цей проєкт не про правильні відповіді й не про єдину форму вшанування. Він про право пам’ятати по-різному. Пропонує зупинку і чесну розмову про те, що з нами відбувається в тиші. Ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Але знаємо: пам’ять — це не те, що можна вимкнути. І не те, від чого варто брати перерву. Це те, що потребує простору і спільної уваги», — розповіли організатори «Вікна пам’яті».
Проєкт складається з двох частин — візуальної та аудіальної. Візуально інсталяція нагадує вікна, в яких видніється небо над могилами загиблих військових. На звороті кожного «віконечка» — імена.
Аудіочастина — композиція, яка створена з реальних відповідей людей. Це роздуми про Хвилину мовчання, про памʼять, про втому й роздратування, про те, що в публічній мові про загиблих здається фальшивим, а що навпаки — чесним і гідним. У межах проєкту на станції метро «Театральна» вмикатиметься запис (о 9.01, 12.00, 15.00; тривалість композиції — 50 хвилин).
Через QR-код всі охочі зможуть прослухати аудіо у власному темпі, а також відповісти на те саме запитання: що для вас означає пам’ять і як ви з нею живете?
Інсталяція розташована у метро, щоб пам’ять була частиною публічного простору, а не залишалася лише в межах спеціально відведених місць.
«Я хочу відвідати якомога більше могил полеглих українських воїнів, сфотографувати небо над кожною могилою на моментальну камеру та створити велику інсталяцію. Квадратна форма кожного знімка утворюватиме “піксельне небо”, що візуально відсилає до камуфляжного візерунку на одностроях ЗСУ. Я використовую моментальну фотографію, адже це основа моєї практики. Вона також підкреслює унікальність кожної людини та єдність багатьох. Небо на кожному фото завжди інше — змінюється з часом і місцем. Це те саме небо, яке ми бачимо щодня, зроблене мирним тими, хто його захищав. Цей проєкт — тихе висловлення вдячності, любові та поваги, народжене з болю втрати. Він також про надію, що лишається навіть у темні часи. Погляд у небо — проста, людська дія, яка допомагає відчувати життя. Через цю роботу я прагну створити новий спосіб пам’ятати тих, хто подарував нам шанс жити. На звороті кожного фото пишу ім’я воїна, роки життя та місце поховання. Поряд із фізичними відбитками створюю цифровий архів і планую написати серію особистих есеїв, що відображатимуть цей досвід», — поділилась Вероніка Моль.
Фото: Оля Коваль
