Ліжники та гуні: Як бренд вовняних виробів Gushka відроджує українську культуру та ремесла

Український бренд вовняних виробів Gushka в автентичний спосіб виготовляє килими, ліжники та одяг. Команда не лише сприяє відродженню давнього ремесла ліжникарства, а й підтримує локальну спільноту села Косів та місцевих жінок, які працюють на кожному етапі виробництва: від фарбування та граблювання вовни до прядіння нитки й ткацтва ліжників, килимів і гунь.

Про амбітні плани створити центр обробки вовни та виробництва килимової нитки, який міг би забезпечити ринок збуту для фермерів з усієї України та зупинити занепад вівчарства і полонинництва, про силу жіночої підтримки та про місце автентичних ремесел у сучасному світі DIVOCHE.MEDIA поспілкувалося з СЕО українського бренда Наталею Кашкою-Ставничою.

«Ми не переосмислюємо традиційні вироби, а показуємо, як класно вони інтегруються в сучасний світ»

Все почалося з маленької хатинки в горах. Один із співзасновників Gushka, Олег Луканюк, успадкував стару родинну хату. Чоловік сам родом із Косова, але навчався у Львові. Коли повернувся додому, йому хотілося створити бізнес, тісно пов’язаний з українською культурою.

Спадкова хата потребувала догляду, щоб не зруйнуватися, тож спершу туди почали запрошувати волонтерів: можна було просто приїхати, нарубати дров, накосити трави, запалити піч — і водночас відпочити. Згодом на цій ідеї виріс цілий комплекс «Дідова Хатчина». Власники інвестували у відновлення простору й почали приймати перших туристів.

Повертаючись до задуму бізнесу, пов’язаного з українською культурою і здатного фінансувати «Дідову Хатчину», Олег із дружиною Дариною вирішили звернутися до ремесла, яке на той момент занепадало, — ліжникарства. Саме воно стало основою майбутнього бренда.

Gushka виникла з великого бажання повернути ліжникарству заслужену увагу й зробити його знову популярним — вивести вироби цього ремесла на зовсім інший рівень. Тривалий час ліжники сприймалися як дешевий місцевий товар із яремчанських ринків. Ще у 2016 році ліжник на ринку коштував лише кількасот гривень та вважався чимось немодним. 

Олег і Дарина побачили в цьому ремеслі величезний потенціал. Вони запросили до партнерства свою сусідку Любу Ребенчук — ткалю в третьому поколінні — і започаткували Gushka, прибутки від якої мали йти на розвиток «Дідової Хатчини». Але згодом проєкт виріс далеко за межі початкової ідеї та став абсолютно самостійним.

Gushka — перший бренд, який показав, що традиційні орнаменти класно почуваються в сучасних інтер’єрах, де кругом бетон, мінімалістичні сірі дивани й нейтральна палітра. Коли в центрі такого простору з’являється традиційний гуцульський ліжник, він оживляє кімнату й створює унікальний акцент.

Зараз дуже модно повторювати, що «ми переосмислюємо» щось. Але ми нічого не переосмислюємо — просто беремо те, що вже існує, і показуємо, що воно прекрасно інтегрується у сучасний світ із його темпом. Та сама гуня (гуцульський кожух із довговорсого сукна) може легко стати частиною повсякденного гардероба.

У ліжникарстві є три основні техніки ткання. Гладкою технікою тчуть ліжники — вони тонші, гнучкіші, їх можна використовувати і як легкий килим, і як покривало. Ключкованою технікою тчуть килими — вони грубіші, важчі, їх складніше зігнути, і якщо ліжник певного розміру важить близько п’яти кілограмів, то ключкований килим — уже дев’ять. Є також гунева техніка, від якої й походить назва «гуня»: це ті довгі пасма, що вплітаються у гладку основу. Може бути гуневий килим, може бути гуня — це одна й та сама технологія.

Міксуючи, комбінуючи різні кольори та три основні техніки, Gushka створює свої вироби.

Достойна оплата праці ткаль — основа бізнесу

Ми вийшли на ринок з іншою моделлю ціноутворення, ніж та, що існувала раніше. Одна річ — коли ткаля у вільний час тче ліжник і продає його на сувенірному базарі, і зовсім інша — коли працює компанія з майже півсотнею людей, яка сплачує податки, орендує приміщення, утримує виробництво. Тому, коли ми з’явилися, наші ціни, звісно, були вищими за базарні.

Люди подивилися й сказали собі: «Хм, якщо Gushka продає ліжник за такою ціною, може, і я можу?» Так ми поступово, з 2020 року, стали трендсеттерами — у дизайні, у підходах до виробництва і навіть у ціноутворенні. За нами почав підтягуватися весь ринок.

Коли Gushka тільки з’явилася, Олег і Дарина часто повторювали: «Ми хочемо, щоб ткалі отримували гідну зарплату». Ми робимо все, щоб жінки з Косова не виїжджали за кордон «на суниці-полуниці», а мали стабільний, чесний заробіток упродовж року.

Звичайно, треба розуміти, що наш товар — сезонний. Зима — високий сезон, але це ніяк не впливає на заробітну плату ткаль. Ми намагаємося виплачувати їм протягом року приблизно однакові суми, щоб жінки були забезпечені роботою і не виїжджали з Косова. Завдяки цьому в нас практично немає плинності кадрів ні на виробництві, ні в команді загалом. 

Компанія дуже стабільна, з хорошими умовами праці. Тому наші майстрині тримаються за роботу, а ми цінуємо їх та їхні вміння. До речі, ліжникарство — дуже жіноче ремесло. У колективі Gushka — лише один чоловік, а всі інші — жінки.

У нас сировина українська. Ми вже пробуємо працювати й із закордонною вовною, і, найімовірніше, вона з’явиться в нашому асортименті. Але в ДНК бренда завжди буде саме українська вовна. Водночас полонинництво й вівчарство в Україні занепадають. У нас є власні вівці, є наш ватаг Микола, і кожна вівця має свій паспорт і своє ім’я.

Тримати полонину — попри те, що можна продати і вівцю, і м’ясо, і сир, і вовну, — все одно збиткова історія. Це довготривалий проєкт, який стає прибутковим лише тоді, коли є дуже велике поголів’я. Частина вовни, з якою ми працюємо, походить від наших власних овець, а решта — з Карпат та Закарпаття.

Вовна для наших виробів переробляється старими методами. Овець стрижуть у травні, потім вовна випарюється в гарячій воді, миється в гірській річці, фарбується у великій залізній діжці на відкритому багатті. 

Через цей аутентичний процес ми не можемо забезпечити стабільну палітру кольорів, відтінки можуть відрізнятися, бо на це впливає кислотність води, температура кипіння, час кипіння, яка погода на вулиці. Навіть цього року уся вовна й усі наші вироби мали тепліший, жовтуватий відтінок через те, що було багато сонця, і вівці трохи вигоріли. Якби було більше хмар, то вовна мала б більш холодний відтінок. 

Від якості вхідної сировини залежить і кінцевий колір виробу. Це неможливо повністю контролювати — вовна кожної партії трохи відрізняється. Далі вся сировина відправляється на граблю — старе радянське обладнання, великий циліндр із голками, який розчісує вовну, поки вона не перетвориться на легку пухнасту «хмаринку». Саме її ми й закуповуємо.

У нашій команді є дві жінки-пряхи, які з цієї «хмаринки» вручну прядуть нитку на веретені, як у давніх казках. Саме цей моточок нитки і називається «гушка» — звідси й походить назва бренда.

Потім із такої нитки ряд за рядом тчуться вироби на верстаті. Так само на верстаті, якому понад 80 років, вироби набивають вручну рядочок за рядочком. 

Виріб тчуть більшим за той розмір, який він матиме в готовому вигляді, тому що після ткання його відправляють у річку. Там він проводить від кількох годин до кількох днів — залежно від температури води та пори року. Під дією течії ліжник крутиться, ущільнюється, звалюється, стає тугішим і надзвичайно міцним. Ми часто говоримо, що вироби Gushka — «вічні», їх можна передавати з покоління в покоління.

Наш співзасновник Олег у лютому 2022 року став добровольцем до лав ЗСУ і понад рік був на позиціях. Ми багато і стабільно кожного місяця підтримували його побратимів. На самому початку вторгнення ніхто в країні взагалі не розумів, що буде відбуватися. Але нам почали писати люди, дуже багато надходило повідомлень з-за кордону, від української діаспори, про те, як вони хочуть нас підтримати, замовити щось. Але це перші дні вторгнення, яке там ткання! Проте люди казали «Не переживайте, ми вам заплатимо, а ви зробите, коли зробите». Скоро стало зрозуміло, що вся наша команда залишається в Косово, і ми вирішили продовжувати виробництво. 

Центр обробки вовни: великий задум чи грандіозний виклик?

Проблема із сировиною зараз у тому, що українські ферми, які тримають овець, після стриження часто пропонують нам купити вовну. Але що ми можемо з нею робити в такому вигляді? Її потрібно обробити. А в Україні сьогодні фактично немає можливості виготовляти нитку для килимів — вона просто відсутня на ринку.

Саме тому в нас виникла велика ідея: створити центр обробки вовни. У нас уже є перші напрацювання: модель роботи, технологічна схема та навіть підібране італійське обладнання. Але цей проєкт потребує значних інвестицій, це сотні тисяч євро, щоб організувати повноцінний центр перероблення тут, в Івано-Франківській області. Такий центр не лише закрив би потреби ринку, а й став би важливою соціальною місією для регіону.

Зараз фермери, які мають необроблену вовну, найчастіше її просто закопують або спалюють. Це велика проблема: вони не мають, куди здати вовну-сирець, бо в Україні майже немає місць, де її можна обробити. А з іншого боку є ми, виробники, яким цієї вовни критично не вистачає. Два роки тому буквально шукали сировину по всіх усюдах, тому що її було замало для нашого виробництва.

Усі процеси, які я описувала, виконуються для нас локально в Косові, але вони не є централізованими й не перебувають під нашим управлінням. Хтось відпарює вовну у себе на подвір’ї, пані Килина її фарбує, хтось інший — граблює. Люди отримують оплату «за кілограм обробки». Але насправді все це дуже стихійно, це не бізнесова модель. 

Нам би дуже хотілося мати можливість збирати вовну-сирець по всьому регіону й купувати її у фермерів. Тоді розвивалося б і вівчарство, і полонинництво: люди розуміли б, що можуть розводити та тримати овець, бо матимуть стабільний ринок збуту сировини.

Центр обробки вовни вирішив би одразу кілька важливих проблем. Передусім це було б набагато екологічніше, ніж нинішня ситуація, коли вовну обробляють просто на подвір’ях. Крім того, ми могли б збирати сировину в усіх, хто тримає овець, що автоматично стимулювало б збільшення поголів’я.

Ми називаємо цю ідею промисловим магнітом регіону. Фактично з усієї України можна було б збирати вовну й виробляти власну українську килимову нитку. І не лише для нас — інші виробники, навіть наші конкуренти, також могли б її купувати. І Україна мала б свою нитку для килимів. 

Побудова такого центру обробки вовни прописана в нашій стратегії розвитку. Звісно, ми цього року зробили все, що могли: у нас є проєкт, прорахунки приміщень, водостоків тощо. Наступний момент за наявності грошей — купівля землі, побудова приміщень та ангарів, системи очищування, відведення води тощо. Все питання у грошах. Але ми точно будемо це реалізовувати.

Нам дуже відгукнулася історія із центром вовни. Всі наші сили були спрямовані на те, щоб зрозуміти, яка ситуація є зараз на українському ринку. Ми думали, що от просто зараз треба розв’язати проблему глобально в Україні й плюс будемо мати сировину. 

Що глибше занурювалися в цю тему, то більше викликів зустрічали. Ми почали розуміти, що ця історія всеосяжна та масштабна, що маленькій Gushka із Косова вона просто не по зубах. Щоб втілити наш проєкт, потрібні інвестиції або від Європейського Союзу, або від приватних інвесторів.

Чи кожній жінці потрібно йти у «свій бізнес»? У мене, можливо, непопулярна думка. Якщо жінка вагається — відкривати чи не відкривати власну справу, — це часто означає, що вона сама до кінця не розуміє, чи потрібен її продукт або послуга ринку.

Я — людина з операційного управління, я — СЕО. І я — не про інтуїцію, я — про раціональні рішення. Дуже показово, коли ти занурюєшся з головою в щось, а потім раптом усвідомлюєш: це ти не порахувала, це не врахувала, про це не дізналася. Якщо людина ще не розуміє, навіщо їй іти в бізнес, або вагається між «так» і «ні», може, їй на цьому етапі бізнес і не потрібен.

Чому всі так прагнуть мати оцей «успішний успіх» і казати: «У мене є свій власний бізнес»? Особливо коли майже всі йдуть у B2C — в інстаграмні картинки, кераміку, хендмейд, косметику, де ринки вже червоні від перенасичення. Нещодавно бачила у Threads жінку, яка написала, що хоче відкрити свій бренд одягу, й запитувала: «Маю кілька десятків доларів — на скільки мені їх вистачить?»

Перед тим як входити в будь-яку бізнес-історію, потрібно хоча б зробити базове дослідження ринку. Щоб розуміти, чи потрібен твій продукт комусь, окрім тебе самої. Заплати компанії за дослідження, дізнайся, чи є бодай якісь конкурентні переваги, коли ти виходиш зі своїм продуктом або послугою. Це не гарантує успіху, але принаймні дає стартову реальну картину.

Я знаю безліч класних продуктів і стільки ж власниць бізнесів, які вже сьомий рік б’ються мало не в агонії, бо досі не можуть вийти в плюс. Продукт — чудовий, але не вистачає фінансової подушки, на якій можна було б безпечно пройти через всі провали.

У тебе можуть горіти очі, але чому так багато бізнесів закривається? Бо жінка вирішує: «Мені це потрібно — значить, це потрібно ринку». Можливо, це справді потрібно тобі, подрузі, умовно мамі-сестрі. Але чи зможеш ти на цьому зробити такий оборот, щоб утримувати команду, платити оренду, податки, закуповувати сировину і продавати продукт за ціною, яка тобі здається справедливою?

Відповідь не завжди позитивна. Можна бути успішною і не мати власний бізнес. Я реально кайфую на своїй роботі. Я працюю в наймі, але я не можу сказати, що менше викладаюсь чи менше люблю свій проєкт тільки тому, що він не в моїй власності. 

Програма «Спроможна» — це максимально прикладний кейс, особливо в частині менторства. І саме навчання там дуже якісне. Освіта — це твоя інвестиція в лідерство. Для мене навчання працює тоді, коли я приходжу з конкретним запитом, з чіткою проблемою, яку хочу розв’язати. Саме з таким вузьким запитом я йшла на «Спроможну» й отримала набагато більше.

Програма дала мені різні бачення моїх робочих, бізнесових і стратегічних ситуацій. Я отримала рекомендацію фахівчині щодо команди, і ми вже кілька місяців успішно разом працюємо. Це та програма, яка допоможе незалежно від того, скільки років ти в управлінні, чи маєш ти свій бізнес, чи лише плануєш його відкрити.

Окремий цінний вимір — це жіноча спільнота. Коли ти жінка й спілкуєшся серед жінок, які прекрасно розуміють усі виклики: як знайти баланс між роботою й тим, щоб бути дружиною, мамою, лідеркою, як тримати всі «кульки» в повітрі, це зовсім інші відчуття. Хто, як не жінка, зрозуміє іншу жінку в такій ситуації? Саме цим «Спроможна» є особливо цінною.