«Жінки. Мир. Безпека». Відповідаємо на 10 запитань про Резолюцію №1325

Резолюція Ради Безпеки ООН №1325 «Жінки. Мир. Безпека» — міжнародний документ, який визнає, що війни й конфлікти по-різному впливають на чоловіків і жінок, а рівноправна участь у розв’язанні безпекових питань допомагає враховувати потреби всіх.

Резолюція 1325 стала першим документом ООН, який офіційно визнав внесок жінок у запобігання конфліктам, розбудову миру та відновлення після війни.

DIVOCHE.MEDIA спільно з Коаліцією «1325 Київ» відповідає на 10 запитань про Резолюцію 1325, її значення для України й дає реальні приклади того, як жінки вже нині впливають на безпеку, відбудову й майбутнє країни.

Коаліція «1325 Київ» об’єднала громадські організації, експертів і представників міських структур, щоб ці принципи працювали на практиці для тих, хто пережив війну, втратив дім, але не втратив силу.

Коаліція розробляє конкретні рішення для підтримки жінок, які постраждали внаслідок війни, насильства, були вимушені залишити дім, сприяє їхній соціальній адаптації, відновленню психологічного добробуту та розширенню можливостей для участі в ухваленні рішень.

1. Що таке Резолюція ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» і навіщо вона потрібна Україні зараз?

Резолюція 1325 — це інструмент захисту інтересів усіх громадян України — і жінок, і чоловіків. Вона спрямована на підвищення ефективності державних механізмів, зокрема у сфері безпеки та оборони, а також на розвиток інклюзивної відбудови та економічної стійкості.

У центрі резолюції два факти: жінки непропорційно страждають від військових конфліктів та їхніх наслідків і непропорційно представлені в процесах ухвалення рішень та проведення мирних переговорів.

Тому Резолюція 1325 зобов’язує держави залучати жінок до всіх процесів, пов’язаних із миром і безпекою, інтегрувати гендерну перспективу в політики відновлення та захищати жінок і дівчат від насильства за ознакою статі.

В Україні план дій за Резолюцією ухвалили лише у 2016 році, тоді це вперше зробила країна, яка перебувала в стані війни. Під час повномасштабної війни й після неї це означає враховувати специфічні потреби жінок (доступ до психологів, юристів, економічна підтримка) і постійно залучати їх до ухвалення рішень про відновлення, оборону та безпеку.

«Резолюція потрібна Україні через територіальне сусідство з росією, наша історія показує, що це означає завжди бути напоготові. Окрім того, резолюція дає можливість закласти опори для позитивного миру — розробка та впровадження політик, які дають можливість реалізовувати свої конституційні права і жінкам, і чоловікам», — наголошує директорка «Інформаційно-консультативного жіночого центру» Анастасія Ненька.

Україна вже мала Національний план дій і оновлювала його в умовах війни. Наразі 81 країна ухвалила локальні плани дій: від Данії до Намібії.

2. Як можна пояснити сутність Резолюції 1325 простими словами?

Директорка «Інформаційно-консультативного жіночого центру» Анастасія Ненька пояснює, що у резолюції йдеться насамперед про непропорційний вплив війни на чоловіків і жінок та про зміну ролі жінки з жертви на повноправну учасницю миротворчих процесів.

Простими словами — це про те, що мир не може бути сталим, якщо в ньому не чутно жіночих голосів. Без досвіду й участі жінок відновлення після війни буде поверховим і короткотривалим.

Резолюція 1325 закликає держави у всьому світі:

• давати жінкам і чоловікам рівні права впливати на рішення — у політиці, виборах, переговорах і процесах відновлення;
• залучати жінок до запобігання війнам і насильству, а також до роботи над причинами конфліктів;
• захищати жінок і дівчат під час воєн, гарантувати дотримання їхніх прав і боротися з насильством за ознакою статі;
• враховувати особливі потреби жінок і дівчат, особливо тих, хто пережив війну, вимушено залишив дім або зазнав насильства.

3. Як залучення жінок і постраждалих громадян робить політику безпеки ефективнішою?

Це найкраще пояснює принцип «нічого про нас без нас» — жодне рішення не можна ухвалювати без участі тих, на кого воно впливає.

Ті, хто пройшли через полон, катування, втрату близьких, ті, хто має зниклих безвісти родичів, отримали поранення або інвалідність, найкраще розуміють, що потрібно людям у подібних ситуаціях: безпечні притулки, відновлення документів, психологічна підтримка й повернення до нормального життя. Вони розуміють, які рішення працюють, а які треба змінити. Це не тільки про чутливість до проблеми, а й про практичність.

Громадський діяч, науковець, голова «Громадської ліги Україна-НАТО», член коаліції «1325 Київ» Сергій Джердж відповідає, що важливо залучати цивільних, зокрема жінок, які самі пережили війну, до рішень про безпеку і відновлення, тому що їхній досвід дає унікальне розуміння реальних потреб громад. Вони бачать ризики й прогалини, які часто залишаються непомітними у традиційних технократичних підходах. Їхня участь підвищує довіру до рішень, які ухвалюються.

Крім того, планування відбудови та розвиток міст має враховувати потреби всіх громадян і громадянок. Йдеться про щоденні речі: щоб лікарні були доступні для людей з інвалідністю, школи мали евакуаційні виходи, а до укриттів можна було дістатися з візочком або з дитиною на руках.

Без урахування реальних потреб людей неможливо відбудувати країну, в якій хочеться жити. Резолюція 1325 наголошує, що безпека усіх громадян повинна бути частиною загальної стратегії безпеки держави.

4. Хто має працювати задля реалізації принципів Резолюції 1325?

Для реалізації принципів Резолюції 1325 потрібна співпраця трьох сторін — держави, громад і громадських організацій. Це тристоронній альянс, у якому кожна ланка виконує свою роль:

• держава ухвалює та фінансує Національний план, створює міжвідомчі механізми, інтегрує гендерну оцінку в кожну проєктну заявку на відновлення;
• громади формують консультаційні ради, визначають пріоритети відбудови локально, тобто що потрібно саме зараз — дитсадки, притулки, безпечна інфраструктура;
• громадські організації надають послуги, моніторять виконання планів, проводять навчання й стають посередниками між людьми та владою.

Співпраця має бути не лише формальністю, тобто існувати «для звітності», а й мати реальні результати. Для цього важливо, щоб громади реалізовували ініціативи, враховуючи свої реальні потреби, а громадські організації сприяли тому, щоб перед розробкою політик і програм дослухалися до реального досвіду постраждалих.

Керівниця управління з питань гендерної рівності КМДА Тетяна Гузенко пояснює, що узгодженість дій усіх ланок — ключова умова Національного плану дій з виконання Резолюції 1325 на 2026–2030 роки під час війни та відновлення.

Вона ілюструє це прикладом координації усіх ланок у столиці. Наразі міська влада Києва проводить дослідження, консультації, вивчає потреби та запити населення. Після затвердження нового Плану почнуть формувати нову міську цільову програму «Рівність, гідність, безпека» та продовжать інтеграцію 1325 у секторальні політики.

Важливо також відновити гендерний баланс на всіх рівнях ухвалення рішень, адже зараз у складі Громадської ради столиці 33 чоловіки й три жінки. Коаліція планує змінити цю ситуацію.

За підтримки Українського жіночого фонду та міського бюджету Коаліція «1325 Київ» отримала нові можливості для реагування на безпекові виклики. Наступний етап спільної роботи — це розвиток системи первинної допомоги для різних соціальних груп, посилення психологічної підтримки, розвиток лідерства жінок і адвокація на місцевому рівні.

5. Як жіночі громадські організації можуть вплинути на системні зміни у державній політиці?

Організації, створені жінками, які самі пережили війну чи насильство, — це про нішеву експертизу й довіру. Вони виступають від імені тих, хто часто не наважується говорити сам, і добре знають, якої саме допомоги потребують постраждалі.

До прикладу, громадська організація «Нумо, сестри», що допомагає українкам, які повернулися з полону, та підтримує постраждалих від сексуального насильства, під керівництвом Людмили Гусейнової документує воєнні злочини, супроводжує жінок у судах і домагається покарання для кривдників. Такі організації створюють практики, перевірені у воєнний час, зокрема процедури безпечного звернення до правоохоронних органів.

Юристка, докторка юридичних наук, експертка з питань криміналізації сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), членкиня коаліції «1325 Київ» Ірина Яковець говорить, що досвід організацій, створених жінками, які пройшли через втрату чи полон, є унікальним ресурсом для формування гуманної та ефективної державної політики.

«Членкині таких організацій пройшли через власний біль, мають досвід виживання у важких умовах, навички об’єднання, надання підтримки та ефективного розв’язання проблемних питань за обмежених ресурсів. Вони розуміють, що означає безпека, турбота, відновлення довіри до інституцій. Саме на цьому має будуватися політика відновлення. Такі організації дають можливість формувати рішення знизу догори — від реального досвіду людей, а не від сухих бюрократичних документів. Ефективна політика і має базуватись не на абстрактних концепціях, а на конкретних механізмах підтримки — психологічній допомозі, реабілітації, юридичному захисті та соціальній інтеграції», — зазначає Ірина Яковець.

6. Чому важливе залучення жінок до служби у секторі безпеки та оборони?

Коли всі мають рівні можливості, армія стає міцнішою, а ухвалені рішення — зваженішими й результативнішими.

Станом на 1 січня 2025 року у Збройних силах України служить понад 70 тисяч жінок, з них близько 5500 — на передовій. Жінки воюють, командують підрозділами, беруть участь у спецопераціях, працюють у поліції та Державній службі з надзвичайних ситуацій, попри це продовжують стикатися зі стереотипами.

Це означає — створити рівні можливості для служби, навчання, кар’єрного зростання, запровадити політики рівного представництва в ухваленні рішень, у переговорах, у розробці стратегій.

Перші успіхи резолюції у цій сфері вже є: у 2018 році депутати Верховної Ради внесли зміни до законодавства, які закріпили рівні права і можливості для жінок у Збройних силах та інших військових формуваннях. Відтоді дівчата також можуть вступати до військових і військово-морських ліцеїв.

Але для повноцінної участі жінок у секторі безпеки та оборони важливо усунути стереотипи та перепони, що обмежують їхні можливості.

«Жінки відіграють надзвичайно важливу роль у сфері безпеки й оборони, але попри очевидний внесок, вони часто залишаються “невидимими” у системі, що довго формувалася без урахування жіночого погляду. Саме тому важливо, щоб участь жінок у цій сфері була не епізодичною, а системною», — наголошує капітанка поліції, головна інспекторка відділу моніторингу питань гендерної рівності та недискримінації управління дотримання прав людини Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України Юлія Малігонова.

7. Сексуальне насильство під час війни — не лише особиста трагедія, а суспільна травма. Як будується система підтримки й правосуддя, яка справді працює для постраждалих?

Голова організації «Нумо, сестри» Людмила Гусейнова говорить, що сексуальне насильство, пов’язане з війною — не нове явище. Воно супроводжувало всі великі конфлікти XX століття — від Другої світової до воєн у Чечні й Афганістані.Проте десятиліттями ці злочини замовчувалися, а постраждалі залишалися без підтримки. Мовчання породило стигму, яка перекладає провину з кривдника на жертву.

Нині в умовах повномасштабної війни Україна нарешті ламає цю тишу. Сотні випадків сексуального насильства, скоєних під час окупації, задокументовані, й це лише частина реальності.

Ірина Андрєєва — директорка благодійного фонду сім’ї Андреєвих, який є імплементаційним партнером пілотного проєкту з надання невідкладних проміжних репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією росії проти України, пояснює, що сексуальне насильство під час війни — не лише злочин проти конкретної людини, а й проти всього суспільства, адже воно руйнує довіру, гідність і відчуття безпеки.

Резолюція 1325 визначає, що держава зобов’язана не лише карати винних, а й забезпечувати належну підтримку тим, хто постраждав.

Система підтримки постраждалих має починатися з чутливого ставлення — від поліції до медиків і суддів, які повинні бути навчені працювати з травмованими людьми. Важливо забезпечити доступ до медичної, психологічної та правової допомоги, а паралельно формувати спеціалізовані судові механізми для розгляду таких злочинів, щоб уникати повторної травматизації постраждалих.

Щоб система підтримки постраждалих працювала ефективно, потрібен комплексний підхід. Передусім єдина національна координація, де уряд, прокуратура, медичні установи та громадські організації діють узгоджено. Не менш важливі безпечні канали для звернення, особливо для жінок, які перебувають на окупованих територіях або мають там рідних.

Потрібна фахова підготовка слідчих і медиків, щоб фіксувати злочини без повторної травматизації, а держава має гарантувати доступ до правосуддя, зокрема йдеться про скасування термінів давності для злочинів СНПК, а також забезпечити психологічну підтримку, соціальну та економічну реабілітацію.

8. Як жінки вже долучаються до відбудови країни?

Все більше жінок опановують професії, які донедавна вважалися «чоловічими» і беруть безпосередню участь у відбудові країни.

Один із прикладів — проєкт, де жінки опановують професію операторки екскаватора. «Школу операторок будівельної техніки» створила керівниця компанії «АлефСтрой» Юлія Скічко. У першу хвилю навчання нову професію отримали 54 жінки з різних регіонів України. Заняття проводили у дуальному форматі спільно з Немішаївським фаховим коледжем.

У жовтні 2025 року проєкт став частиною міжурядового експерименту «Україна — Японія» із дистанційного керування будівельною технікою.

Випускниця школи, а нині співробітниця «АлефСтрой» Катерина Колодюк дистанційно керувала екскаваторами на японському будмайданчику, перебуваючи у будівлі Київського політехнічного інституту.

Команда школи вже планує нову, більш масштабну хвилю навчання й популяризує дуальну освіту як шлях до інтеграції жінок у сфери, які ще донедавна здавалися суто «чоловічими».

Важливо, що лише у 2017 році Кабінет міністрів скасував перелік із близько 450 професій, раніше заборонених для жінок. Це дозволило їм працювати в різних галузях — зокрема у будівництві, металургії та транспорті. Попри це досі існує стереотипне ставлення до жінок у цих сферах, тому їм потрібна підтримка від громад.

9. Чому підтримка жіночого підприємництва — це також питання безпеки?

Почнімо з того, що економічна стабільність є одним із факторів безпеки. Коли жінки мають стабільну роботу або власну справу, вони менш вразливі до життєвих труднощів.

Коли жінки відкривають бізнеси, створюють нові робочі місця, це допомагає громаді — з’являються нові послуги, сплачуються податки, є робота для людей.

Тому важливо створювати програми підтримки жіночого підприємництва, впроваджувати програми навчання жінок нових професій, в яких вони мало представлені.

«Жінка, яка має стабільний дохід, платить податки, може подбати про себе й близьких, набагато рідше опиняється у вразливому становищі. Вона впевненіше відстоює свої межі, підтримує тих, хто тільки починає.  Це безпосередньо впливає на її безпеку та безпеку її дітей, — говорить менеджерка проєктів ВБО «КОНВІКТУС УКРАЇНА» Юлія Царевська. — Розвиток жіночого підприємництва й економічної незалежності — це внесок у майбутнє, де менше ризиків насильства й більше можливостей для жіночого розвитку. Коли жінка знає, що може забезпечити себе, й не боїться просити допомоги в громади, вона має силу сказати “ні” будь-якому негідному ставленню».

10. Двадцять п’ять років потому: чому принципи Резолюції 1325 залишаються актуальними та як вони можуть допомогти нам будувати безпечну, згуртовану й справедливу країну після перемоги?

Минуло чверть століття від ухвалення Резолюції 1325, але її принципи залишаються такими ж важливими, як і тоді. Жінки фактично виконують усі ключові функції — від волонтерства до управління громадами, — але все ще залишаються недостатньо представленими там, де ухвалюються рішення, — у миротворчих процесах та на міжнародних майданчиках.

За даними ООН, 676 мільйонів жінок зараз живуть у межах 50 кілометрів від зон бойових дій, це найвищий показник з 1990-х років. Порівнюючи з попереднім дворічним періодом, кількість жертв серед жінок і дітей зросла в чотири рази, а кількість випадків СНПК за два роки зросла на 87%. У 2024 році в дев’яти з десяти мирних процесах жінки не брали участь як переговорниці. Вони становили лише 7% переговорників та 14% посередників у всьому світі.

«Жінок та дівчат убивають у рекордній кількості, їх не допускають до мирних переговорів та залишають без захисту, оскільки війни стають дедалі масштабнішими. Жінкам не потрібні нові обіцянки, їм потрібна влада, захист і рівна участь», — заявила заступниця генсекретаря ООН і виконавча директорка структури «ООН-Жінки» Сіма Бахус.

Принципи Резолюції 1325 — участь, захист, інтеграція — лишаються ключовими для сталого миру й суспільства.