Роман шотландської сучасниці Кейт Фостер «Дівиця» — це смілива історія про правду, владу та безстрашно впевнений голос жінки у світі, де кожне необачно кинуте слово загрожує не лише репутації, але й життю. Це напружене кримінальне розслідування з виразним феміністичним кутом зору, натхнене реальним процесом і переосмислене так, аби повернути голос тим, кого історія перетворила на німих свідків.
Единбург, 1679 рік. У холоднокровному вбивстві лорда Джеймса Форрестера, заможного та впливового чоловіка, звинувачені леді Крістіан Німмо, вхожа до вищих кіл шотландського суспільства, та Вайолет — молода повія. Чому такі різні жінки опиняються у в’язниці в очікуванні на найжорстокіше покарання? Яка доля чекає на жінку, що наважується підняти руку на того, хто заслуговує на розправу? Історія починається зі сцени біля гільйотини — «Дівиці».
Історичний роман «Дівиця», що отримав нагороду Bloody Scotland Crime Debut of the Year (2023) і увійшов до довгого списку премії Womenʼs Prize for Fiction (2024), вже можна придбати на сайті видавництва Stretovych.
Публікуємо уривок.
А тоді прийшов час іти до спальні.
Мої надіслані заздалегідь речі вже були доставлені у велику кімнату, яку призначили моєю спальнею, поруч із його покоями. Я стояла біля каміна й грілася, коли покоївка принесла глечик із водою.
— Допомогти вам роздягнутися, леді Крістіан? — запитала вона.
Тоді я вперше почула, як мене називають ім’ям мого чоловіка. Покоївка не роздягала мене з тих пір, як я була маленькою дівчинкою.
— Я краще сама, — відповіла я. Незабаром я відчуватиму незнайомі руки на своєму тілі. Інших мені не треба.
Попри жар каміна, у моїй спальні було холодно. По шибках розповзся іній. Тут було холодніше, ніж у Роузберні, бо стелі були вищі, а кімната — просторіша. Посередині спальні стояло ліжко з балдахіном із дамаського шовку, такого ж відтінку, що й прекрасне вино Ендрю. Я роздягнулася перед великим дзеркалом — весільна сукня впала на підлогу, відкриваючи інший подарунок Джоанни — оздоблену французьким мереживом білу нижню сорочку. «Сестро, він буде в захваті».
Коли Ендрю делікатно постукав у суміжні двері, на мені не було нічого, крім цієї сорочки. За мить він увійшов, розстібаючи ґудзики й манжети. Йому знадобилося цілих десять хвилин, щоб роздягнутися. Я намагалася не дивитися на нього й залізла під ковдру, страшенно тремтячи від сильного холоду. Він відгорнув ковдру й ліг поруч зі мною.
Повернувся до мене й притягнув у свої обійми.
— Ти замерзла, кохана, — прошепотів він.
Я притиснулася до нього та зніяковіло лежала, поки моє тремтіння не вщухло і я не почала помічати тепло його шкіри. Воно заспокоювало мене, але я все одно не могла розслабитися, і моє серце калатало так гучно, що він, напевно, теж чув, як воно пульсує в нього під боком.
— Сьогодні був дуже важливий день, — прошепотів він.
— Я ніколи його не забуду.
Я лежала на його грудях, незнайомих і дивних. Я тепер дружина.
— Мене все це добряче стомило. Не кажучи про вечерю, — сказав він, поплескуючи себе по животу. — Ти не будеш проти, якщо ми обоє зараз відпочинемо?
Я подумки линула до настанов про шлюб. Проте там не було ані слова про те, що чоловікові потрібен відпочинок, чи про надмірну ситість після вечері.
— Я дуже щасливий, кохана, — прошепотів він, цілуючи мене в маківку.
А потім він затих і почав тихенько хропіти.
Ось так пройшла моя перша шлюбна ніч.
Чому він не спробував мене поцілувати? Чи торкнутися до мене? Щось було не так із сорочкою? Можливо, я повинна була зняти її — може, це мав бути сигнал? Хіба усе має бути так?
Чи щось було не так зі мною?
Це тому, що я не така красива, як Джоанна?
Зрештою, все й так складалося надто добре, щоб бути правдою.
Я лежала на його грудях, втішена тим, що уникла жахливого подружнього акту, але водночас думала про книжку, про те, чи правдиві описані в ній інтимні сюжети й чи, бува, не пожартувала зі мною Джоанна, описуючи шалену пристрасть.
Я міркувала про все це кілька годин, поки тиша Каррік-гаусу не занурила мене в неспокійний сон.
