Режисерка, сценаристка та акторка Єва Віктор майстерно балансує між гумором і болем, створюючи історію, яка змушує задуматися про силу духу. І ця смілива і щира історія про зцілення після травми вже підкорила серця критиків і глядачів, що доведено її приголомшливим рейтингом 97% «свіжості» на Rotten Tomatoes.
Дебютна комедійна драма Єви Віктор «Пробач, дівчинко» вже встигла зібрати низку престижних нагород на міжнародних кінофестивалях і нарешті 2 жовтня виходить у широкий український прокат. А ми розповідаємо, чому варто запланувати похід у кіно на цей фільм.
Гірко-солодка історія подолання травми
«Пробач, дівчинко» розповідає про Агнес (Єва Віктор) — молоду професорку літератури з гострим розумом, гарним почуттям гумору та звичайними життєвими клопотами. Але над Агнес наче нависла тінь, адже кілька років тому із нею трапилося щось страшне — те, що вони з її найближчою подругою Ліді (Наомі Акі, відома за фільмами «Кліпни двічі», «Вітні Г’юстон: Я хочу з кимось потанцювати», «Мікі 17») називають «поганою річчю». Поміж повсякденної рутини, дружніх зустрічей і роботи Агнес намагається осмислити, що саме з нею відбулося та як їй зрештою дати цьому раду, щоб мати можливість і сили жити далі повноцінним життям.
«Іноді ви думаєте про безодню, іноді — ні, та життя іде…» — каже вона випадковому перехожому.
Єва Віктор: сенсаційна режисерка-дебютантка, яку ми знаємо як акторку з «Мільярдів»
Цю історію написала Єва Віктор — молода акторка, знайома нам як зухвала зумерка-трейдерка Раян із серіалу «Мільярди». І вона ж зрежисувала фільм та зіграла у ньому головну роль. Для Єви «Пробач, дівчинко» — це сценарний і режисерський дебют, який відбувся дуже і дуже вдало.
Фільм взяла на глобальну дистрибуцію культова студія А24, яка спеціалізується на «нетиповому» кіно з великим глядацьким потенціалом. Світова прем’єра стрічки відбулася на найпрестижнішому фестивалі незалежних фільмів Sundance, де Єва Віктор отримала приз за найкращий сценарій. А після цього фільм потрапив до програми «Двотижневик режисерів» Каннського фестивалю, що є дуже почесним, адже зазвичай Канни відбирають лише перші прем’єри.
Наразі стрічка Віктор, яку в Україні вперше можна було побачити в межах Міжнародного фестивалю глядацького кіно «МиколайчукOpen», має приголомшливий рейтинг 97% «свіжості» на Rotten Tomatoes і продовжує збирати захоплені відгуки критиків.
«Те, як Віктор подає цю розповідь, — з такою енергією, впевненістю, ніжністю та чорним гумором, — важко описати словами. Це просто дивовижна демонстрація здатності людини донести свій голос і бачення», — ділиться враженнями оглядач Rolling Stone.
«Дивакуватий фільм Віктор, можливо, не знайде відгуку в кожного, але їхній підхід до цієї історії та її важкої теми вражає», — пише оглядачка RogerEbert.com, використовуючи щодо Єви займенник «вони» (Єва Віктор ідентифікує себе як небінарна особа і приймає щодо себе займенники «вона/вони» — прим. DIVOCHE.MEDIA).
«Що, мабуть, найбільше вражає у “Пробач, дівчинко” — це нитка щирої людяності та емпатії, яка проходить крізь увесь фільм», — резюмує кінокритикиня IndieWire.
Оскароносний продюсер Баррі Дженкінс
Єва Віктор писала сценарій «Пробач, дівчинко» в ізоляції в часи пандемії. Коли сценарій був готовий, вона надіслала його оскароносному сценаристу, режисеру та продюсеру Баррі Дженкінсу («Місячне сяйво»), відомому підтримкою молодих кінематографістів через його продакшн-компанію Pastel. Як виявилося, Дженкінс уже знав про Єву: отримавши сценарій, він сам зв’язався з нею в соціальних мережах, будучи враженим кінематографічною якістю комедійних відеоскетчів, котрі вона знімає і викладає в мережу від 2019 року. І саме Дженкінс наполіг, щоб Єва стала також і режисеркою стрічки «Пробач, дівчинко», хоча вона спочатку пручалася.
«Баррі бачив мої відео і підтримував мене як мисткиню, яка, на його думку, могла б режисувати, — пригадує Віктор. — Він змусив мене усвідомити, що я вже є режисеркою, адже я сама робила ті скетчі, хоча ніколи не думала про них як про режисерські роботи. Коли в Pastel запитали, чи хочу я зрежисувати фільм, я спочатку відмовилася, тому що це здавалося занадто великим викликом для повнометражного дебюту. Але вони вмовили мене подумати ще».
І Віктор занурилася у роздуми: «Я почала створювати детальні візуальні мудборди для кожної сцени в сценарії — просто для розваги, але в цьому процесі я зрозуміла, наскільки велике задоволення мені це приносить, і що у мене є сильні та конкретні ідеї щодо того, як я хочу, щоб фільм виглядав і відчувався. Але у мене все ще було багато сумнівів щодо режисури, особливо через брак технічної підготовки, тому я сказала Pastel, що мені потрібно навчитися режисувати».
І компанія організувала для Віктор індивідуальну річну програму підготовки, що включала теорію кінематографії, навчальні матеріали з монтажу та операторської роботи, а також практику — тестові знімання. Віктор навіть супроводжувала сценаристку-режисерку Джейн Шенбрун під час виробництва фільму «Я бачила телевізійне сяйво» (I Saw the TV Glow).
«Всі ці кроки почали зміцнювати мою впевненість, а досвід роботи з Джейн сам собою був неймовірною освітою, — каже Віктор. — Завдяки йому я почала розуміти, як почувається режисер на знімальному майданчику, з якими труднощами та радощами він може зіткнутися, що означає боротися за те, що тобі потрібно, і коли слід йти на компроміси заради спільної мети».
Щирість особистого досвіду
Історію про повернення до життя після сексуального насильства Єва Віктор писала, спираючись на власний життєвий досвід, в деталі якого, утім, вона не хоче занурюватися.
«В якийсь момент я зрозуміла, що пишу фільм, який був би потрібен мені самій тоді, коли я опинилася в подібній до Агнес кризі, — каже режисерка. — Але я не хотіла конкретно писати про насильство чи напад, а натомість прагнула дослідити, як людина зцілюється».
І величезна увага у фільмі приділена ролі у цьому процесі зцілення справжньої дружньої підтримки. Разом з Агнес завжди її найближча подруга: Ліді була поруч тієї ночі, коли все змінилося, і вона лишається поруч зараз — попри власні великі життєві зміни, що включають переїзд, заміжжя і народження дитини.
«Я хотіла написати історію про те, наскільки важливою може бути така дружба-кохання, де ти просто сидиш із кимось, слухаєш і спостерігаєш за ним, коли він проходить крізь найінтенсивніші речі, які тільки можна уявити», — каже режисерка.
Віктор була непохитною в тому, щоб не занурювати Агнес у пафос, трагедію та віктимність.
«Причина, чому фільм не є трагедією, полягає в тому, що Ліді завжди поруч, щоб слухати Агнес, — пояснює Єва. — Ліді розуміє, що в процесі зцілення від чогось подібного є неодмінний егоїзм — вона знає, що Агнес потрібно заглибитися в себе, щоб вижити. Але це не означає, що Ліді теж повинна застрягти і ставити своє життя на паузу заради подруги; я думаю, важливо, що Ліді має терпіння до Агнес, але ніколи не перестає жити тим життям, яким хоче».
Чорний гумор у стилі серіалу «Погань»
«Тональність фільму дуже нагадує серіал “Погань” із домішкою “Френсіс Ха” Грети Гервіг», — зазначає оглядач The Times, відзначаючи тонкий, хоча часом і чорний гумор фільму режисерки. Хоча Єва Віктор — дебютантка у великому кіно, але точно не дебютантка в гуморі.
Вона довгий час вела авторську гумористичну колонку у феміністичному виданні Reductress, виступала як стендап-комікесса і була комедійною авторкою для Comedy Central. І, звісно ж, у сценарій свого фільму вона теж щедро відсипала жарти, адже Віктор категорично не хотіла занурювати свою героїню в пафос, трагедію та позицію жертви. Саме гумор рухає вперед всю кінооповідь: Агнес просто не може не бути смішною, навіть коли все йде не так, як треба. Утім, Єва Віктор наголошує, що «смішні моменти у фільмі ніколи не применшують важливість досвіду або травми Агнес, адже комедія тут завжди висміює тих, хто має владу, — тих, хто грубий або жорстокий до Агнес; або ж підкреслює абсурдність того, крізь що проходить героїня». А побачити, як вона долає всі труднощі на такому плутаному, але важливому шляху до самої себе ми можемо у кіно вже з 2 жовтня.
