В український прокат 25 вересня виходить іспанська мелодрама «Глуха», героїня якої — жінка з порушеннями слуху, яка переживає відчуження й самотність, коли народжує дитину.
Розповідаємо детальніше про стрічку режисерки Еви Лібертад, яка стала найкращим іспанським фільмом року на кінофестивалі у Малазі та здобула приз глядацьких симпатій програми Panorama на Берлінале.
У 2021 році Ева Лібертад разом із Нурією Муньйос зняла короткометражний фільм «Глуха», в якому сестра режисерки Міріам Гарло зіграла молоду нечуючу жінку, що намагається поєднати материнство з життям поруч із партнером, котрий чує. Фільм показали на більш ніж 150 фестивалях у всьому світі, він отримав 54 нагороди й номінацію на премію «Гоя», що є дійсно приголомшливим результатом для малобюджетної роботи.
Стрічка, яка починалася як камерне дослідження, поступово перетворилася на дещо масштабніше. У 2025 році Лібертад знову розповідає цю історію, але вже у форматі повного метра. У фільмі збережена чутливість і точність оригіналу, проте теми розкриті значно ширше. Міріам Гарло знову постає в ролі Анджели — жінки, чия подорож у материнство відкриває новий кут зору на складні взаємини між двома світами — тих, хто чує і тих, хто ні.
«Короткий метр був зосереджений на страхах головної героїні, які викликала перспектива стати матір’ю у світі, створеному людьми, що чують, для людей, що чують. Але у повному метрі ця ідея стає реальністю: у пари народжується дитина, з’являються проблеми, і це дало нам змогу глибше дослідити досвід глухої матері в суспільстві, яке відвертається від інвалідності, а також зануритися у складність зв’язку між світом чуючих і світом глухих», — говорить режисерка.
Фільм занурює нас у життя гончарки Анджели та її чоловіка-фермера Гектора, який чує. Вони розмовляють здебільшого мовою жестів. Коли Анджела дізнається, що вагітна, в їхніх стосунках з’являються перші тріщини. Друзі Анджели, які теж мають порушення слуху, щиро радіють і підтримують її, ділячись власним досвідом вагітності та пологів. Натомість мати Анджели, яка чує, ще до оголошення новини невимушено зауважує, що молодій парі краще було б жити без дітей, бо вважає глухоту надто важким тягарем.
Уже перші сцени фільму задають тон, коли режисерка показує не лише побут сім’ї, але й те, як сприйняття світу формується звуком або його відсутністю. Лібертад сміливо використовує можливості кіно, щоб передати досвід глухоти: звук переривається, стає приглушеним або різким, ніби відображаючи те, що відчуває героїня. Глядач буквально проживає цей досвід разом з Анджелою, розуміючи, як кожна дрібниця, необережне слово, несвоєчасний жест чи неозвучена фраза здатні викликати біль та відчуження.
Анджела має післяпологову депресію й відчуває труднощі з материнством, їй важко вигодовувати доньку Ону. Одразу після народження дитини не було незрозуміло, чи вона теж не чує. Коли ж зрештою з’ясовується, що дитина добре чує, між нею та Анджелою ніби опускається завіса, це не заздрість і не гнів, а радше страх, що Анджела втратить зв’язок із дитиною. Лібертад не робить із цього трагедії, але дає відчути, наскільки самотньою може бути людина навіть серед сповненої любові родини.
Акторка з порушеннями слуху Міріам Гарло створює надзвичайно тонкий і живий образ: її погляд, мова тіла, навіть паузи сповнені змісту. Вона робить помітним те, що часто залишається невидимим — тривоги, страхи й маленькі радощі молодої матері.
«Моя сестра була залучена до проєкту від самого початку. Власне, короткометражка, на якій ґрунтується повнометражний фільм, народилася в той момент, коли сестра замислювалася про материнство. Тоді вона поділилася зі мною своїми страхами як нечуюча жінка, і я зрозуміла, що ніколи раніше про це не думала: про турботи нечуючої жінки, яка хоче бути матір’ю у світі чуючих. Я усвідомила, що, крім тих невпевненостей, які ми маємо як жінки, є ще й інші — пов’язані з глухотою, — про які я не замислювалася. Тож я попросила її записати ці страхи на папері, і вже за кілька днів вона надіслала мені список, який справив на мене велике враження. Саме з цього списку народився короткий метр, який у підсумку став повнометражним фільмом, — згадує Ева Лібертад. — Але важливо зауважити, що це художній фільм, а не біографія моєї сестри. Я також брала інтерв’ю у нечуючих матерів, щоб дізнатися, які в них страхи та переживання під час вагітності. Чи ділилися вони цим із партнерами, як материнство вплинуло на їхні стосунки з партнерами чи батьками, які труднощі виникали у спілкуванні з дитиною? Вони також розповідали про власний досвід пологів, який у деяких випадках був набагато важчим, ніж у фільмі».
«Глуха» — це фільм про інклюзію без моралізаторства. Він не намагається пояснити, що люди з порушеннями слуху «такі самі, як усі», а радше запрошує глядача на годину прожити їхню реальність.
«Я ніколи не думала про Анджелу як про “представницю” спільноти глухих. Є багато різних типів глухоти — залежно від ступеня втрати слуху, віку її появи та причин. Усередині цієї спільноти стільки ж відмінностей, як і серед чуючих людей. Але всіх нечуючих об’єднує одне: вони щодня стикаються з бар’єрами в комунікації, більшою чи меншою мірою. Коли я думаю про Анджелу, я бачу жінку, яка проходить крізь материнство, живе у стосунках, де виникають проблеми, має складні відносини з батьками, хоче, щоб її донька знала й любила її. І при цьому вона не чує. Анджела готова до світу, але світ не готовий до неї», — додає режисерка.
- Світова прем’єра мелодрами «Глуха» відбулась на Берлінському міжнародному кінофестивалі, де вона здобула приз глядацьких симпатій програми Panorama. Стрічка входить до 50 найкращих фільмів 2025 року за версією користувачів Letterboxd. Крім того, фільм зібрав низку нагород та номінацій на фестивалях у Берліні, Сіетлі, Брюсселі та Гвадалахарі. Амбасадором фільму в Україні став відомий блогер Григорій Фесенко (tatko_vdekreti), який виконав головну роль у «Плем’ї» Мирослава Слабошпицького.
