Одна з найбільш гострих проблем, з якою стикаються люди на деокупованих територіях — це відсутність роботи: поля заміновані, туризм неможливий. Але майже в кожної родини є прибудинкова ділянка, на якій можна щось вирощувати.
Саме це і стало основою проєкту «Лавка деокупації»: Мер’ям Йол та Наталі Артюшенко допомагають селянам вирощувати городину, викупають її та шукають шляхи для реалізації. Так мешканці сіл на Харківщині отримають щось більше за додатковий дохід: зайнятість, мету та відчуття себе частиною спільноти.
Про виникнення ідеї та кукурудзу від пані Людмили з села Довгеньке
Раніше у Наталі був шоурум із взуттям, а Мер’ям працювала в креативній індустрії. Після повномасштабного вторгнення вони кардинально змінили свою діяльність і заснували благодійний фонд «Волонтерська», який опікувався всім: від закриття базових потреб людей в їжі та засобах гігієни до закупівлі генераторів і реалізації складних довгострокових проєктів.
Навесні 2023 року вони вирушили у звільнені від російських військ села Харківщини, щоб поспілкуватися з громадами і зрозуміти, які з потреб є найважливішими. З цих довгих розмов стало зрозуміло, що катастрофічна проблема полягає не у нестачі їжі чи води, а у відсутності роботи.
«Ми не могли вивезти звідти людей, щоб запропонувати їм роботу у Харкові. Так само у нас не було ресурсів побудувати там завод. Але ми вирішили почати з того, що вже є. А це присадибні ділянки. Дехто вже вирощував городину і навіть продавав на ринках в Слов’янську або Ізюмі, хтось ніколи цим не займався. Але був факт: у кожної родини був клаптик землі, і цей клаптик мав працювати», — розповідає Мер’ям.
Поки тривала підготовка до старту проєкту «Лавка деокупації», фонд «Волонтерська» продовжував свою роботу. Зокрема, команда допомагала з відновленням будівель у селі Довгеньке за 20 кілометрів від Ізюму. Там вони познайомилися з пані Людмилою, яка власноруч розмінувала свій город за допомогою палки, каструлі та цеглини й виростила кукурудзу. Нею жінка пригостила волонтерок. В результаті вони викупили майже весь її врожай та запропонували різним закладам Харкова зробити «кукурудзяний вікенд», приготувавши щось із неї. Заклади поставились креативно: смажили кукурудзу на грилі, подавали з місо-пастою та пармезаном, робили з неї сирно-трюфельну кашу та навіть морозиво. Це був перший «тест-драйв» ідеї, що втілилася в повноцінний проєкт у 2024 році.
Розсада в ящиках з-під набоїв та рукола в бібліотеці: хто і як вирощує городину для «Лавки деокупації»
Ініціатива працює з фермерами із сіл Бабенкове та Довгеньке під Ізюмом, Циркунів на північ від Харкова. І навіть із господарством на 200 корів із села Хотімля на Харківщині. Але свіжа городина — помідори та перчики, цибуля та картопля, морква, буряк, зеленина — все це з села Студенок.
«Ми не шукаємо легких шляхів, тож їдемо туди, куди не їдуть інші. Село Студенок майже на кордоні з Донецькою областю. Ми там допомогаємо з відбудовою, привозимо генератори, нещодавно зробили для дітей укриття. І вже другий рік звідки десь 80% продуктів в “Лавці деокупації”», — говорить Мер’ям.
До початку повномасштабної війни у пані Наталії було велике фермерське господарство. Під час бойових дій від нього майже нічого не залишилося. Коли село звільнили, вона крок за кроком відновлювала господарство. Спочатку придбала гусей, потім свинок. Але в селі трапилася дуже велика пожежа: горів поруч ліс, а вогонь не можна було загасити, бо земля навколо була замінована. Всі тварини пані Наталії загинули. Та вона не впадає у відчай: посадила розсаду в ящиках з-під набоїв, вирощує чудові томати та гострі перці. Зараз знову завела тварин.
Головна постачальниця руколи для «Лавки деокупації» — пані Олена, яка вирощує її у бібліотеці. Росіяни зруйнували приміщення сільради, а от старий клуб із бібліотекою вціліли. Будівля занедбана, але з книжками: їх не встигли спалити, як роблять зазвичай. Жінка цю бібліотеку «підлатала», попросила жовту та блакитну фарби, пофарбувала все. І це тепер такий яскравий простір, в якому на полиці стоїть книжка «Чому нації занепадають», а на підвіконнях — грядки з руколою та розсада для перчиків.
Два сезони «Лавки деокупації»: від куточка Гаррі Поттера до створення власної продукції
10 травня 2024 року росіяни розпочали новий наступ на Харківщину, і прикордонні села знов опинилася під загрозою. Попри це за кілька тижнів, у червні, «Лавка деокупація» все ж розпочала роботу. Першою локацією для продажу врожаю стало невелике приміщення в просторі «7 склад».
«Все починалося з маленького куточка. Наша лавка виглядала як комірчина під сходами з книжок про Гаррі Поттера. У нас не було тоді ані холодильника, ані кондиціонера. Щодня ми відносили продукти на зберігання власноруч і до кінця сезону вже ледве дихали. Але відгук на цей проєкт був шаленим, — пригадує Мер’ям. — Попри те, що я працювала в комунікаціях, ще ніколи не бачила такої кількості журналістів. Телефон розривався, а ми тільки встигали продавати городину і паралельно давати коментарі то CNN, то харківським локальним медіа».
Зимовий сезон команда присвятила роботі над помилками та розробці нової стратегії. Для команди та для родин, з якими співпрацювала «Лавка», провели тримісячне навчання з фермерства, закупили професійне насіння. А ще запланували розширення.
Цього літа в новому приміщенні на території «7 складу» у «Лавки деокупації» з’явилися і холодильники, і кондиціонер. Ще одна точка відкрилася в харківському закладі PAKUFUDA: вона орієнтована на родинні закупівлі у вихідні дні.
Щоб залучити покупців до нової точки, Мер’ям та Наталі просто роздрукували оголошення та розвішали по під’їздах у будинках біля Держпрому. Це спрацювало: люди приходили із запитаннями про те, чи справді тут можна купити гарні помідори та іншу городину. В «Лавці» є опція онлайн-замовлень: продукти відправляють по всій країні — і в Дніпро, і в Чернівці. Постійними клієнтами є різні заклади, при чому не тільки в Харкові. Наприклад, продукція від «Лавки деокупації» продається у львівському закладі «Третє місце».
Один із популярних продуктів — базилік. Ще у 2024 році він спричинив справжній ажіотаж в одному з партнерських ресторанів: з нього виходило найкраще песто. Цьогоріч стабільно продається вже 10–15 кілограмів базиліку щотижня. Розширення та зміна стратегії вплинули на результат: якщо в перше літо команда передала фермерам 171 тисячу гривень, цього літа прибуток вже складає 344 тисячі, і сезон ще триває.
Одне з вдалих рішень — розвиток нового напряму з продуктами перероблення. За нього відповідає Наталі: «Ми не завжди встигаємо продавати весь врожай від фермерів, тож постає питання зберігання та перероблювання. Так, ще у 2024 році ми розпочали перші експерименти з пряною сіллю, для якої можна використати зелень. Зараз ми вже робимо кілька видів такої солі: і вона доїжджала вже і до Франції, і до Нідерландів. Подорожує світом як сувенір з України».
Команда співпрацює з шефами і з гастроентузіастами. Настя, дівчина з села Бабенкове неподалік від Ізюму, робить для «Лавки деокупації» різноманітні «закрутки» з городини та ягід: від кабачків по-корейськи до класичного полуничного варення. Разом із харківським шефом Дмитром Уткіним вони створили цілу лінійку кімчі: кімчі з пекінської капусти, мариновану в кімчі цибулю та кімчі-сіль. Зараз Дар’я Спасова готує для проєкту новий джем.
Також «Лавка деокупації» продає різноманітні сири та робить зелене масло разом із великою фермою у Хотімлі Вовчанського району. На фермі господарює пані Наталія: вводить сучасні системи догляду за коровами та вирощує для тварин корм, щоби не мати сумнівів у якості молока. Хоча доводиться визнати: близькість до лінії фронту дається взнаки, навіть за найкращого догляду тварини відчувають стрес від вибухів.
Чого «Лавка деокупації» навчила самих засновниць
Мер’ям розповідає, що завдяки «Лавці деокупації» навчилася мислити не тільки проєктами, а процесами.
«В комунікаціях та навіть волонтерській діяльності ти отримуєш завдання, виконуєш його, береш наступний проєкт у роботу. А тут все не так. От, наприклад, ми запланували робити в’ялені томати, а помідори поїла гусінь. І ти вчишся звикати до будь-який несподіванок. Вчишся приймати щось не ідеальне, але справжнє», — говорить вона.
«Так, чого у нас тільки не було: то гусінь на капусті, то оси на кукурудзі, — підхоплює Наталі. — Але ми ставимося до всіх викликів спокійно, бо знаємо: окрім роботи і грошей даємо людям щось більше. Той момент, коли ти працюєш на землі й можеш не думати ні про що більше. Це таке своєрідна психотерапія. А ще розуміння того, що на результати їхньої праці дуже чекають інші люди. Тож, мені здається, що ми даємо їм надію і трохи віри в майбутнє».
«І відчуття того, що вони не самі. Коли звільняють якесь село, туди їдуть усі: журналісти, політики, волонтери. Але потім настає момент, коли ця хвиля спадає, і не залишається нічого. Тиша, — продовжує Мер’ям. — Ми знаємо, що не можемо розв’язати проблеми всіх людей, які живуть неподалік від лінії фронту. Але можемо дати відчуття того, що через певний час приїде водій, забере їхню городину і з ними поспілкується. А потім ми напишемо їм, що їхню чудову кукурудзу відправили у Львів чи Київ. Надішлемо відео, де дитина їсть помідори чері, немов цукерки. Це щось більше, ніж гроші, хоча і фінансова підтримка дуже важлива. Це нагадування про те, що вони не самі».
16 вересня Мер’ям Йол та Наталі Артюшенко виступатимуть на сцені Young Chefs. Urban у Києві. Також працюватиме стенд, де можна буде купити продукцію і підтримати проєкт.
Young Chefs — це подія, яка об’єднає майстер-класи від десятків молодих шефів, «кондитерський джем», панельні дискусії з інсайдерами ресторанного бізнесу, презентації соціальних проєктів, лабораторію для кухарів та лабораторію креативності, виставкову зону та ще попапи від популярних закладів і гастропроєктів. Наприкінці відбудеться концептуальна вечеря «Як ніколи», для якої кухарі та митці творять їстівні композиції на тему міських символів та ландшафтів.
