Дизайнерка Катерина Антоненко — українка, яка працює з відомими світовими брендами. Вона має дві дизайнерські освіти, стажувалася у Лондоні у Vivienne Westwood, а також працювала в Амстердамі, де розробляла колекції для масмаркету. Нещодавно Катерина завершила співпрацю з Massimo Dutti, а з липня повертається до Tommy Hilfiger, бренда, з якого починала свою кар’єру.
Вона розповідає про те, як насправді працює дизайн-команда великих брендів, як відбувається розробка колекцій, скільки творчості можна вкласти у масмаркет, чи справді речі різної якості шиють для різних країн і чому комунікація та вміння працювати в команді важливі не менше, ніж художній талант. Своїм досвідом Катерина Антоненко поділилася з DIVOCHE.MEDIA.
Я самостійно знайшла стажування у Лондоні в бренді Vivienne Westwood
Я маю дві вищі освіти. Перша — це художня графіка. Цьому фаху я навчалась в Україні й Великій Британії. Але мистецтво мені не дуже підходило. Хотілось чогось більш прикладного і, напевно, комерційного. Тому я пішла на курси шиття. Саме тоді зрозуміла, що мені дуже подобається дизайн одягу, і в цій сфері я зможу втілити свої творчі навички та бути ближчою до споживача.
Потім випала нагода знову поїхати на навчання, але вже за дизайнерським профілем. Я обрала Нідерланди, навчальний заклад Amsterdam Fashion Institute. Там навчалась чотири роки й здобула другу освіту — дизайнерки одягу.
Першими кроками у професії було стажування. В кожному університеті на це виділяється певний період — може бути пів року або рік. Зазвичай студенти самостійно організовують стажування, так було і в моєму випадку. Я шукала, писала, відправляла портфоліо, проходила інтерв’ю, оформляла візи.
Стажування знайти не так складно, але потрапити у відомий бренд складніше. В одних країнах компанії зобов’язані платити стажерам мінімальні гроші, а в інших — студент нічого не отримує. Є бренди, що економлять завдяки стажерам — їх багато, вони постійно змінюються, і це безоплатні або ж дешеві робітники.
Я самостійно знайшла стажування на шість місяців у Лондоні в бренді Vivienne Westwood. Я не мала жодних контактів та додаткової підтримки. Просто писала людям на різних платформах, надсилала багато запитів. І мені відповіли та перенаправили до потрібного фахівця. Я надіслала йому портфоліо зі студентськими проєктами, після чого на мене чекало інтерв’ю. Ставили стандартні запитання — розказати про себе, чому хочу стажуватись у цьому бренді. Інтерв’ю склалось дуже добре, і мене взяли.
В Україні можна почати експериментувати, маючи невеликий бюджет
Наразі в Україні немає індустрії одягу, бо немає великих брендів, які б могли її представляти. Лише в останні роки ця сфера поступово розвивається, але все одно можливостей для працевлаштування небагато, оскільки це нерідко бренди одного дизайнера. Переважно дизайнери з творчими амбіціями, бренди маленькі, вони не наймають людей постійно.
На мою думку, в Україні багато людей починають виготовляти одяг, бо вважають, що так можна заробити легкі гроші, можна почати експериментувати, маючи невеликий бюджет. Натомість за кордоном компанії постійно наймають людей. Тому після навчання я чітко розуміла, де зможу працювати в майбутньому.
Однак індустрія суперконкурентна, і в ній не так багато роботи, як може здатися. Особливо складно знайти роботу випускникам без досвіду. Моїм першим місцем роботи був бренд Tommy Hilfiger, а якщо точніше — Tommy Jeans. Це більш молодіжний бренд у межах великого, його головний офіс розташований в Амстердамі, де я і навчалась. У цьому бренді я пропрацювала три з половиною роки.
Якщо маєш неймовірний досвід, але не маєш характеру, то тебе не наймуть
Щоби працювати у відомих брендах, треба мати освіту, список зі стажувань, хороше портфоліо. Є практичні навички, які можна опанувати, наприклад, робота у графічних редакторах, розуміння конструювання, шиття. Але найголовніше — це навички комунікації, цього не вчать в університетах. Передусім викладачі вчать робити щось творче і цікаве. Але на практиці, як у будь-якому колективі, треба вміти інтегруватися, працювати в корпоративному світі, будувати взаємини з керівниками, командою. Важлива співпраця, вміння відстояти власні кордони й ідею, або навпаки, піти на компроміс. Треба бути приємною людиною для роботи, бути продуктивною і добре виконувати завдання. Навіть якщо маєш у резюме неймовірний досвід, але не маєш характеру, то тебе не наймуть.
У процесі працевлаштування обов’язковим пунктом є виконання творчого завдання. Потрібно створити колекцію, враховуючи ДНК бренда, айдентику тощо. Компанія дивиться, чи дизайнер може зчитати й зрозуміти клієнта, споживача, стиль.
Є маленькі бренди, де може бути декілька дизайнерів, а в Massimo Dutti їх кілька десятків
Креативний директор бренда відповідає за цілісне бачення й напрям колекції. Дизайнери ж, кожен у своїй категорії, поглиблюються в дослідження і пропонують ідеї. Завжди дивляться на дорожчі бренди, на покази мод, а далі — залежить від стилю бренда. Також є платні ресурси, які аналізують тренди, це завжди велика аналітична робота.
Робота дизайнера — це комбінація творчості й комерції. З одного боку — треба розуміти споживача і впевнитись, що речі, які ти пропонуєш, принесуть прибуток. А з іншого боку — від дизайнерів вимагають креативності, нових ідей, рішень, чогось експериментального. Та навіть експерименти мають бути в межах дозволеного.
Бренд має різні сегменти. Ти маєш розуміти, чи це одяг масмаркету, чи на показ мод, наприклад. Рівні креативності в цих нішах відрізняються. Дизайнер має комбінувати нове і, скажімо, безпечне, засноване на історії продажів. Ми маємо розуміти, що подобається споживачу, щоб це розвивати. Завдання дизайнера — запропонувати ідеї. Під час презентації ці ідеї збираються, щось відсіюється, і так створюється колекція. Звісно масмаркет має на меті запропонувати брендові речі швидко і за доступною ціною.
Тривалість розробки колекції залежить від бізнес-моделі бренда, є різні підходи. Є компанії, які продають речі лише у власних роздрібних магазинах, а також ті, хто представляє бренд у торговельних центрах, продає речі баєрам у всьому світі. Це теж впливає на терміни розробки колекцій.
Найшвидший цикл, напевно, в корпорації Inditex, яка представлена брендами Zara, Pull&Bear, Massimo Dutti, Bershka. Наприклад, у Massimo Dutti, де я працювала, колекції створювали за пів року до того, як вони потраплять на полиці магазинів. У Zara це може бути стільки ж, а може бути й менше. Залежить від лінійки одягу, завдань і можливостей. В інших компаніях, де я працювала, цей термін становить приблизно рік.
Також на тривалість розробки впливає сегмент одягу. Масмаркет — це більше про доступність, якість не на першому місці. У мідл- чи люкс-сегментах на якість звертають велику увагу.
Відрізняється і кількість дизайнерів у штаті. Наприклад, є маленькі бренди, де може бути декілька дизайнерів, а в Massimo Dutti їх кілька десятків. Зараз ця цифра ще більша, бо дизайн-одиниць там дуже багато. Точну цифру сказати важко, кількість дизайнерів у компанії залежить від її розміру.
Кожен дизайнер відповідає за певну продуктову категорію, працює у своїй ніші. Наприклад — сукні, светри, трикотаж, денім. Може бути один дизайнер на категорію, може бути три, а може і п’ять. Я працювала в різних нішах. Робила дизайн верхнього одягу, це вважається однією з найскладніших категорій, бо в ній багато деталей, елементів фурнітури, складних наповнювачів. Також працювала з денімом, для роботи з ним теж потрібно мати досвід.
А ще я створювала фриланс-проєкт зі своєю дизайн-партнеркою Яною Червінською. Разом ми розробляли дизайни для двох українських брендів — Marsal і Nugaia. Я працювала із взуттям і трикотажем.
Ніхто спеціально не робить одяг гіршої якості для якихось окремих країн
Одяг — це сезонний товар, який постійно змінюється. Що більше метрів тканини купує бренд, то вона дешевша. На цьому побудоване ціноутворення в масмаркеті, де речі дешевші завдяки великій кількості одиниць. Речі можуть відшиватись на різних фабриках. Іноді можуть бути додаткові замовлення, якщо річ треба повторити — це вже нова партія; або замовлення переноситься на іншу фабрику з різних причин. Далі все постачається на централізований склад, звідки одяг відправляють в інші країни.
Ніхто спеціально не робить одяг гіршої якості для якихось окремих країн. Інколи колекції можуть відрізнятися у регіонах і країнах, але це залежить від сегмента споживача. Наприклад, окрема команда може створювати щось для азійського ринку, тому що там інші тип фігури й вподобання, або для ринку Індії чи Північної Америки, тому що там теж є нюанси. Але це не робиться з метою зробити щось гіршим чи дешевшим, а для того, щоб ефективніше продати. Також на колекцію, яка буде презентована в певній країні, впливає баєр, тобто людина, яка формує замовлення. Береться до уваги історія продажів, бачення, що краще продається в цій країні, площа і формат магазинів, де продаватимуть одяг.
Я дуже сумувала за домівкою, тому в мене завжди була внутрішня потреба розказувати про своє коріння
У 2019 році я присвятила темі війни в Україні свою випускну колекцію в Amsterdam Fashion Institute. Я тоді не мала чіткої мети. Напевно, на це наклала відбиток еміграція, яка далась мені емоційно складно. Я дуже сумувала за домівкою, тому в мене завжди була внутрішня потреба розказувати про те, звідки я родом, про своє коріння. Під час навчання в університеті я дуже багато проєктів присвятила темі України чи дому. Це не завжди добре сприймалось, деякі викладачі вважали, що тема національної ідентичності спірна. Часто згадували німців, нацизм і боялися, що це зайде не туди. Але я продовжувала працювати з темами, які були для мене важливими.
Моя випускна колекція — це експериментальний проєкт, який я підкріпила дослідженням, що стосувалось сучасності. Я знала, що викладачам цікаво дивитися на щось незвичне, на комбінацію ризикованих концепцій. У мене була ідея зробити дискомфортний одяг, що давав би людям, які його носять, відчуття тягаря війни. В одязі, який я представила, тіло дійсно перебуває в дуже дискомфортній позиції. І така комбінація була цікавою, викладачам сподобався такий спосіб мислення.
Попри складну тему і спірні думки, моя колекція отримала гарний відгук, а я — дуже високий бал. Це дозволило завершити навчання в топі випускників і з «червоним» дипломом.
Однак один із моїх перших університетських проєктів, який я присвятила Україні, був дуже погано оцінений. Я надихалась «Тінями забутих предків» і розповідала про українську культуру. Тоді було багато критики й загалом було дуже неприємно. Невдача сталась тому, що я поставилась до цієї роботи як до переосмислення нашого коріння в більш естетичному сенсі. Але ця невдача допомогла мені змінити підхід до теми й врахувати недоліки під час розробки випускної колекції.
Робота, якою пишаюсь найбільше, не стосується одягу, це один із моїх творчих проєктів — співпраця з компанією Polaroid. Коли відбулось повномасштабне вторгнення в Україну, до мене звернулась знайома, яка працює в цій компанії. Головний управлінець Polaroid родом із Польщі, він дуже підтримував Україну і хотів створити проєкт, присвячений війні. Зайнятися цим проєктом запропонували мені, даючи повну свободу дій. Я погодилась і створила серію знімків «Садок вишневий коло хати». Вони були про Україну і про мої відчуття від війни. Їх ще й надрукували в книжці, що було для мене дуже несподівано, бо я ніколи не позиціювала себе як фотографку чи мисткиню.
Разом з іншими фотографами ми продавали роботи, щоб зібрати кошти й передати Україні. І мої роботи купували іноземці. Наприклад, поляроїд із прапором України поїхав у Данію, якісь роботи — в Шотландію.
Декілька знімків придбав нідерландський фотограф і надрукував у своїй збірці. Тільки згодом я зрозуміла, що він готував її тривалий час. Перед самим друком він включив туди чотири мої роботи. Я дивилась потім на список імен, і там були представлені великі митці, деяких з яких вже немає серед живих, і моє ім’я поруч із прапором України.
Допоки існує людство, наше існування взагалі не екологічне
Індустрія моди зазнає стагнації з багатьох причин. Одна з них — економічна, яка вплинула на безліч процесів ще від часів ковіду, коли багато компаній стикнулись з обмеженням кількості продажів. І це насправді тільки поглиблюється через глобальну економічну ситуацію. Тому різні компанії, не тільки у сфері моди, які раніше зростали, зараз скорочуються і борються за увагу на ринку. Якщо люксовий сегмент завжди був більш стабільним, то зараз навіть ці компанії переживають спад продажів. Багато брендів зачиняються, банкрутують, але разом із цим мають еволюціонувати, щоб втриматись на ринку. Компанії й бренди змінюють креативних директорів, які наразі повторюють все, що ми вже бачили.
У модній індустрії постає питання щодо тренду на екологічність. Але, на мій погляд, допоки існує людство, наше існування взагалі не екологічне. Ми залишаємо після себе сміття, і прийти до циркулярної економіки, напевно, неможливо. Але можливо використовувати певні обмежувальні моменти — органічну бавовну, перероблені матеріали, чистіші барвники, логістику, що дає менше викидів вуглецю. У Франції нещодавно ухвалили закон, який забороняє рекламу масмаркету, особливо це стосується великих китайських компаній Shein і Temu. Суспільство також впливає на тенденцію до екологічності, але поки що це крапля в морі.
Індустрія моди досить лімітована, щоб отримувати натхнення та розвиток, треба дивитися набагато ширше
На мій стиль впливає те, що формує мене як особистість. Я вважаю, індустрія моди досить лімітована, і для того, щоб отримувати натхнення та розвиток, треба дивитися набагато ширше. Я маю сертифікацію вчительки з пілатесу, печу хліб, займаюсь тілесними практиками, подорожую, вчусь. Потім це впливає на мій світогляд, стиль і бачення в роботі.
А ще я люблю бачити людей в одязі, який я створила. Іноді я й сама не вірю, що це відбувається. Ще мені подобається, що створення одягу потребує не тільки творчості, а й комерційного, аналітичного мислення. Це комбінує мої сильні сторони.
Я не створювала продукт під власним брендом і, напевно, не буду цим займатися. На мою думку, на ринку перенасичення, і це абсолютно не потрібно. Якщо я й буду щось створювати, то це не буде пов’язане з одягом. Це має бути щось особливе, нішове і ціннісне.
Війна навчила мене не планувати, тому що все швидко змінюється. Намагаюся не сильно заглядати наперед, а просто робити те, що подобається, робити це добре і розвиватися.
