Книжка лауреатки Нобелівської премії з економіки 2023 року Клодії Ґолдін «Кар’єра і сім’я: столітній шлях жінок до рівності» вперше вийде українською мовою у видавництві «Ще одну сторінку».
За останнє століття частка жінок з оплачуваною роботою зросла втричі — це одна з наймасштабніших соціальних та економічних змін на ринку праці. Жінки не мусять обирати між сім’єю та кар’єрою і все більше намагаються знайти баланс між двома сферами.
Клодія Ґолдін простежує шлях жінок до подолання гендерного розриву в оплаті праці та проливає світло на постійну боротьбу за досягнення рівності між партнерами вдома. Ця книжка розповідає, як покоління жінок реагували на проблему поєднання кар’єри та сім’ї, розкриваючи, чому справжня рівність залишається недосяжною.
У 20-му столітті рівень освіти жінок неухильно зростав, і в більшості країн із високим рівнем доходу він зараз значно вищий, ніж серед чоловіків. Ґолдін продемонструвала, що доступ до протизаплідних пігулок відіграв вирішальну роль у прискоренні революційних змін, які відкрили нові можливості для кар’єри, шлюбу та планування сім’ї.
Публікуємо уривок.
Тиха революція
Мері Річардс, головна героїня ситкому «Шоу Мері Тайлер Мур» (The Mary Tyler Moore Show) була в авангарді тихої революції. 1970 року, після розриву з бойфрендом, Мері переїхала в Міннеаполіс і відхопила роботу мрії — посаду помічниці продюсера вечірніх новин на місцевій телестанції. Тридцятирічна незаміжня жінка з вищою освітою, щаслива сама по собі. Вона мала на меті збудувати кар’єру, провадячи активне соціальне життя. І досягла успіху в обох сферах завдяки таланту, сміливості, чарівності й секретній зброї — гормональним оральним контрацептивам (the Pill).
Шоу тривало сім сезонів, за які Мері змінила з десяток бойфрендів і двічі заручалася. Протягом цього часу вона залишалася жінкою із Середнього Заходу, яку обожнювали глядачі всієї Америки. Але досі в жодному телесеріалі не порушували питань контрацепції. Як сценаристам вдалося заговорити на тему протизаплідних пігулок? Вони зробили це стримано і з гумором у другому сезоні.
Батьки Мері відвідують її вдома, а коли мати йде, то гукає до батька Мері: «Не забудь прийняти свою пігулку!».
«Не забуду», — в унісон відповідають Мері і батько.
Під дещо несхвальним поглядом батька Мері знічено намагається затушувати свою відповідь. Це був 1972 рік — протизаплідні пігулки вперше згадали в ситкомі.
Управління з продовольства і медикаментів (FDA) вперше схвалило оральні контрацептиви як протизаплідний засіб 1960 року, наступного року пігулки дозволили до продажу за рецептом. І їх майже одразу почали вживати мільйони заміжніх жінок. Але закони багатьох штатів фактично забороняли продаж контрацептивів незаміжнім неповнолітнім жінкам без згоди батьків. А повноліття переважно наставало у двадцять один рік. 1969 року лише в семи штатах вік повноліття був нижчим за двадцять один. Вірте чи ні, та ці закони штатів були чинними (і часто виконувалися) вже із сотню років, а їхнім джерелом став федеральний закон про боротьбу з пороками, ухвалений ще у Вікторіанську епоху.
Наприкінці 1960-х та у 1970-х роках чимало штатів ухвалило закони про зниження віку повноліття, а деякі розширили права неповнолітніх за допомогою судових рішень. Ці законодавчі зміни мало стосувалися сексу й контрацепції, не кажучи вже про протизаплідні пігулки. Найважливішу зміну ознаменувала Двадцять шоста поправка до Конституції США. Вона дала вісімнадцятирічним право голосу й тим самим спонукала тридцять шість штатів знизити вік настання повноліття.
До 1972 року принаймні дванадцять штатів послабили обмеження щодо прописування оральних гормональних протизаплідних засобів (та інших форм контрацепції) незаміжнім дівчатам від шістнадцяти років і старшим без батьківської згоди. До 1974 року кількість таких штатів зросла до двадцяти семи, і межа повноліття опустилася настільки, що першокурсниці в коледжах у сорока трьох штатах змогли отримувати оральні контрацептиви.
У протизаплідної пігулки — дві матері і (щонайменше) четверо батьків. Однак тривалий час вона залишалася сиротою, адже ці ліки ніхто не хотів виробляти. Та коли вже їх створили, усім закортіло їх уживати. Щойно споживачі прийняли цей продукт, як великі фармкомпанії захотіли на ньому заробляти.
Мрія про пігулки, які контролюють запліднення, з’явилася в Марґарет Сенґер — піонерки в галузі контрацепції та контроверсійної візіонерки. 1916 року Марґарет відкрила клініку з планування сім’ї у Брукліні, чим прямо порушила закон штату, що забороняв розповсюдження засобів контрацепції. Її не спинив навіть арешт, і вона протягом усього життя невтомно допомагала жінкам усіх рас та етносів запобігати вагітності. Однак робила це не лише зі шляхетних мотивів.
Сенґер мріяла створити пігулку, яку жінка зможе приймати з ранковою склянкою апельсинового соку. Лише один ковток — і вуаля: ризик небажаної вагітності, що супроводжував секс, зникає, як і залежність від чоловіка, який мав би забезпечувати таку певність. Але ця мрія набула окресленої форми лише на схилі літ Сенґер. По-перше, до 1937 року ніхто не розумів суті біохімічних процесів овуляції. До кінця 1940-х років наука не знала синтетичних гормонів. Та перешкоди були не лише в науковій площині. Бракувало й коштів на фінансування проєкту, проти якого виступили б католики й інші релігійні групи в США, які досі залишалися пуританською країною. Навіть великі фармкомпанії певний час боялися братися за цю справу.
1949 року Сенґер переконала Кетрін Декстер-Маккормік профінансувати дослідження її омріяних пігулок. Маккормік — по суті, друга мати цього винаходу — 1904 року здобула в Массачусетському технологічному інституті бакалаврський ступінь із біології, а потім вийшла заміж за спадкоємця зароблених на сільгосптехніці статків родини Маккормік. Її чоловік помер 1947 року, залишивши величезні кошти, частиною з яких вона підтримала дослідження Ґреґорі Пінкуса щодо оральних контрацептивів. Тимчасом Карл Джерассі з фармацевтичної компанії Syntex створив синтетичний прогестерон, а Френк Колтон із G. D. Searle 1953 року синтезував споріднений із ним гормон. Невдовзі науковці Ґреґорі Пінкус і Джон Рок провели тести з використанням синтетичних гормонів для запобігання овуляції. Десь так і народилися оральні контрацептиви. Рок, ревний католик, згодом запропонував спосіб приймання та дозування (двадцять один день приймання, сім днів перерви), що наслідував жіночий менструальний цикл. (Дехто казав, буцімто Рок сподівався, що цей метод хімічно обумовленого ритму дістане схвалення Папи Римського. Та насправді науковець просто хотів дати жінкам гарантію, що вони не завагітніють.)
Хоча Мері Річардс не була заміжня, проте межу повноліття вже давно переступила. Однак американцям знадобився час, щоби прийняти згадки про дошлюбний секс на телебаченні. Навіть у спальнях одружених пар, як у Люсі чи Дейзі, стояли по два односпальні ліжка. Але в 1972 році більшості телеаудиторії спосіб життя Мері вже не видавався скандальним. Глядачі були готові до епізоду, де згадувалися протизаплідні пігулки. Ба більше, вони були готові до ситкому, що зображував орієнтовану на кар’єру жінку, яка вимагала для себе прав і гарантованої зарплати.
Мері — лише одна мимовільна пересічна учасниця руху, який невдовзі мав охопити всю країну. Цей рух — тиха революція. Він швидко й назавжди переформатував американське суспільство, освіту, шлюб і сім’ю. На відміну від галасливіших рухів кінця 1960-х та початку 1970-х років, які позначилися маршами за звільнення жінок і демонстраціями спільнот на кшталт Національної організації жінок (National Organization for Women) і більш радикальних відгалужень та фракцій, тиху революцію підтримали багато тих, хто не усвідомлював своєї історичної значущості. І їхню роль у грандіозній трансформації можна простежити лише в ретроспективі.
Тиха революція радикально змінила формулу щастя. Контрацептиви забезпечили частину тієї свободи, якої вимагали жінки під час гучної революції. Вони дали змогу членкиням Групи 4 розпочинати кар’єри, які вимагали спершу вкласти багато часу і грошей, наприклад, у таких галузях, як юриспруденція, медицина, вища освіта й наука, фінанси та менеджмент. Такі жінки потребували свободи й часу. Але, як і Мері Річардс, вони не хотіли відмовлятися від побачень чи інтимних стосунків із протилежною статтю.
