З 10 липня на великі екрани в Україні вийде європейський фільм «Гидка сестра» (The Ugly Stepsister) — смілива та похмура інтерпретація класичної казки про Попелюшку.
Ця дебютна стрічка норвезької режисерки Емілі Бліхфельдт вже встигла наробити галасу на цьогорічному Берлінале і продовжує успішно підкорювати світовий прокат. Її вже порівнюють із «Субстанцією» через безжальне та провокативне висміювання сучасного божевілля навколо стандартів краси.
За словами режисерки, концепція «жаху краси» у фільмі натхнена бодигорором і мізогінним висловом «краса вимагає жертв».
«Це продовження моїх роздумів про тиранію краси й те, як вона впливає на молодих жінок. Ця тема дуже особиста для мене після багатьох років боротьби з власним тілом і спроб знайти своє місце у жіночності», — розповідає Емілі Бліхфельдт.
Сюжет фільму переносить нас у похмуру версію відомої історії, дія якої відбувається десь у центральній Європі. Цинічна вдова Ребекка (Ане Даль Торп) вдруге виходить заміж за заможного вдівця, але той швидко помирає. Ребекка опиняється у скрутному фінансовому становищі разом зі своєю непоказною донькою Ельвірою (Леа Мюрен), молодшою донькою Альмою (Фло Фагерлі) та новою падчеркою Агнес (Теа Софі Лох Несс) — красивою, але зверхньою дівчиною, яка відверто зневажає Ельвіру.
Замість того щоб перейматися похованням чоловіка, чиє тіло залишається розкладатися десь у будинку, Ребекка витрачає всі кошти на дивні й болісні косметичні процедури для Ельвіри, сподіваючись, що принц обере її доньку на балі.
У цій «казці» немає доброї феї. Натомість є божевільний хірург, який здирає з Ельвіри брекети, жорстоко «відточує» їй ніс і вплітає нові вії просто в повіки. А для схуднення Ельвіра ковтає яйце стьожака — коли черви всередині ростуть, вона може їсти все, що хочеться, і водночас худнути.
«Казки подають нам чіткі образи: чисте добро або невиправне зло. Ми природно співчуваємо Попелюшці, тоді як зведені сестри й мачуха — об’єкти легкої зневаги, — говорить режисерка. — У версії братів Ґрімм зведених сестер описують як злих, але зовні схожих на Попелюшку. Волт Дісней, спираючись на французьку версію Шарля Перро, закріпив ідею, що внутрішня й зовнішня краса невіддільно пов’язані — доброта притаманна красивим, а потворність символізує жорстокість. Зведених сестер висміюють за великі носи, великі ноги та ілюзію, що нібито вони можуть здобути прихильність принца».
Емілі Бліхфельдт ділиться власним досвідом: «Дитиною я теж так думала. Я мріяла бути Попелюшкою й сміялася з незграбності зведених сестер. Але коли дорослою знову перечитала Грімма, особливо сцену, де одна із сестер відрізає собі пальці ніг, щоб приміряти черевичок, моя думка змінилася. Вперше я відчула її відчай. Глузування й холодний сміх на її адресу здалися мені несправедливими. Я теж прагнула бути вибраною — чи то принцом, чи просто хлопцем, і відчувала біль від невідповідності неможливим стандартам. Як би я не намагалася підлаштуватися, я ніколи не могла взути черевичок Попелюшки, бо я теж зведена сестра».
Над костюмами разом із режисеркою працювала художниця з костюмів Манон Расмуссен, відома співпрацею з Ларсом фон Трієром.
«Манон має неперевершений талант створювати костюми, які відчуваються як продовження персонажа, використовуючи потерті, фактурні текстури, щоб актори почувалися у своїх ролях природно, — додає режисерка. — Разом ми гралися з культовими діснеївськими силуетами Попелюшки та її зведених сестер, прив’язуючи ці дизайни до середини й кінця 1800-х років, коли косметична хірургія лише починає з’являтися в медичній практиці».
- Горор — один із канонічних жанрів у кіно та один із найпопулярніших сьогодні. Щотижня в прокат виходять фільми жаху, дедалі більше стрічок стають культовими, забирають нагороди та висуваються на «Оскар». Раніше DIVOCHE.MEDIA та кінокомпанія «Артхаус Трафік» склали добірку горорів від жінок-режисерок.
