Весільний обряд «Дівування», який проводять у місті Баштанка Миколаївської області, внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Це дійство тісно пов’язане з випіканням обрядового весільного хліба.
Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.
«За тиждень до весілля, у четвер (а згодом у неділю) до садиби нареченої запрошували від 7 до 15 жінок різного віку, які мали гарну родину та добре жили у шлюбі. Це пов’язано з віруванням — коли жінка має добру родину, то й у новоствореній сім’ї буде щасливе життя. Вони приносили з собою продукти для випікання “дівування”. Коли заходили до будинку — презентували принесені продукти пісенними куплетами або приповідками. Родина молодої відповідально готувалася до приходу коровайниць: чиста прибрана кухня, ємності для тіста, дека для випікання, піч, рушники, частування. Атмосфера під час обряду випікання “дівування” мала бути дружньою, веселою, мирною та у супроводі обрядових пісень», — розповіли у міністерстві.
Під час проведення обряду ролі між учасницями, яких називали коровайницями, чітко розподілялися: керувала процесом старша коровайниця — найдосвідченіша господиня, яка вже зналася на «дівуванні», мала добру вдачу, легку руку та була щасливою у шлюбі. Вона стежила, щоб випічка не пригоріла, аби сімейне життя молодих було вдалим. Процес випікання займав цілий день.
До складу тіста, який випікали під час обряду, входили вершки, молоко, пшеничне борошно, яйця, проте сам рецепт міг змінюватися з плином часу. Головним у дійстві було побажання доброї долі молодій сім’ї під час випікання «дівування». Усі фігурки «дівування» мали бути заокругленої форми з отвором для легшого розвішування — вісімки, бантики, сердечка, квітки, згодом додалися імена наречених в рамці та голуби.
За день-два до весілля збиралася молодь й розвішувала випечені фігурки на спеціальну конструкцію-стійку, що нагадувала діжку, — щоб життя у молодих було як повна «діжа». Конструкцію ставили на столі перед молодими або на окремому столі. В центрі розміщували коровай із «парубкуванням» (накручене на 35 гілок фруктових дерев таке саме тісто, як на «дівуванні»), а на всю висоту конструкції на всіх колах кріпилися нитки з нав’язаним «дівуванням». Все це прикрашали фольгою, різноколірними паперовими квітками, стрічками.
«3 70-х років XX століття з’явилася традиція ставити в центрі короваю ще й пляшку шампанського, до якої прив’язувалися дві ложки. Розрізання та роздавання як короваю, так і “дівування” з “парубкуванням”, відбувалися на другий день весілля. Молода з дружкою зрізали ножицями печиво та роздавали спочатку молоді (неодруженим парубкам — “дівування”, а незаміжнім дівчатам — “парубкування”), а потім усім іншим гостям», — додали у Мінкульті.
- Раніше до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України внесли традиційну жіночу прикрасу з бісеру на Прикарпатті — ґердан, а також традицію й технологію вишивки жіночої сорочки на Гадяччині , що у Полтавській області.
Фото: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України
