«На її плечах» — мультимедійний проєкт про жінок-лідерок та діяльність українських організацій, які допомагають жінкам. Проєкт створено DIVOCHE.MEDIA за підтримки Українського жіночого фонду (УЖФ).
Гостя другого випуску — Юлія Спориш, засновниця та директорка громадської організації «Дівчата», кандидатка соціологічних наук, лауреатка премії Анни Кляйн 2024 року.
Юлія розповідає про свій шлях від фінтеху до громадського сектору, створення освітніх програм із сексуальної просвіти, публічність як інструмент впливу, підтримку інших жінок і лідерство, засноване на партнерстві та сміливості.
Повний випуск дивіться на YouTube або слухайте на Spotify та Apple.
Про шлях від фінтеху до громадського сектору
До того як створити громадську організацію, я 10 років працювала у фінтеху, будувала стартап. Він виріс у звичайну компанію, але в проміжку я мала ще один технологічний стартап у блокчейні. Коли я збирала гроші для цього блокчейн-стартапу, зрозуміла, що більше не хочу займатися фінтехом. Хоча там можна досягти успіху та заробити великі гроші, мені це просто перестало бути цікаво. Це такий бізнес без обличчя, де літають транзакції, рахуєш гроші, швидкість, інвестиції, але незрозуміло, як це покращує світ. Я усвідомила, що йду не за своєю мрією, а за мрією партнера. Вирішила, що вже достатньо доросла, щоби йти за власними мріями. На той час у мене вже була волонтерська ініціатива «Лекції для дівчат». Я подумала, що немає різниці, на що збирати гроші — на блокчейн-стартап чи на соціальний. Так я і зареєструвала ГО «Дівчата».
Про системний рух ГО «Дівчата»
Це почалося у 2016 році. Я тоді думала, що піду в декрет і матиму багато часу та займатимусь соціальними проєктами «для душі». Це були лекції з гінекології для дівчат-підлітків у відкритому форматі без чіткої структури, просто був запит від аудиторії й експертка, яка могла на нього відповісти.
Але вже у 2017 році я зрозуміла, що точкові ініціативи не дають впливу. Щоб працювати системно — треба заходити в освіту. А це означає — працювати зі школами. Але якщо ти просто волонтерська ініціатива, тебе ніхто не знає. Треба реєструвати організацію, будувати коло довіри, працювати з Міністерством освіти.
Так і з’явились «ГО Дівчата». Ми починали із секс-просвіти і зараз продовжуємо цим займатись. Пілотуємо річну програму для вчительок спільно з МОН. І вже зараз вони можуть отримувати оплату за проведення уроків із сексуальної освіти у своїх школах. Це наш величезний успіх за п’ять років існування. І я сподіваюсь, що вже наступного року або через рік ця програма стане частиною звичайної шкільної освіти — доступною для всіх дітей в Україні.
У нас це масштабування не було ні довгим, ні важким, бо я прийшла з бізнесу. Я розумію, що кожен сектор має свої правила, свої рамки, свої вимоги. І якщо хочеш стати партнером у великій системі — маєш відповідати цим вимогам. Тому щойно ми зареєстрували організацію, першими почали писати грантові заявки саме на організаційний розвиток. Треба було зрозуміти: навіщо нам політики? Які саме політики потрібні? Як звітувати за гранти? Як писати бюджети?
Я починала з нульовим досвідом у цьому секторі. І перший рік-півтора ми присвятили навчанню. У 2019 році зареєстрували організацію, а вже у 2020-му отримали грант на організаційний розвиток від канадської організації Pact. Це був дуже якісний проєкт: ми напрацювали стратегії, операційний план, політики, сформували експертне коло, до якого можемо звертатися.
І вже у 2020-му ми підписали контракт із ЮНІСЕФ. Ми були єдиними в проєкті, які рухались із такою швидкістю, бо я точно знала, навіщо це потрібно. ЮНІСЕФ має свої вимоги, і ми одразу почали стукати в їхні двері, показували, що готові. Нас оцінювали як потенційного партнера за здатністю швидко дотягнутись до їхнього мінімального рівня відповідності. Ми поставили собі дедлайн: два місяці — і все зробили. І саме завдяки цьому великі гроші прийшли в «ГО дівчата» саме від ЮНІСЕФ.
Про амбіції та лідерство в громадському секторі
Чи маю я амбіцію змінювати світ? Важко сказати, бо світ можна змінити, лише змінюючи себе, а амбіція змінювати себе є завжди. Я б сказала, що у мене немає страху перед масштабними проєктами, який часто транслюють жінки. Якщо мені щось цікаво і я бачу вільну нішу, я йду за своїм інтересом. Зараз у мене працює компас — мій інтерес і те, чи це найкраще застосування моїх навичок та енергії. У мене великі амбіції, але я можу легко від них відмовитися, якщо тема перестає бути мені цікавою.
Мені завжди вдавалося добре рефлексувати, я дуже спостережлива та соціологиня за освітою. Я завжди дивлюсь — хто що робить на певній позиції, хто завдяки чому просувається кар’єрними сходами, де дійсно це просування експортне, де людина дійсно на своєму місці та робить все професійно, а де це просто сила зв’язків або якісь політичні посади.
Я бачила, як жінки роблять усю роботу, а потім хтось виходить на сцену і привласнює результати: «Ми зробили». Та ні, це «вона зробила». Мене обурювала ця несправедливість ще з 90-х, коли жінки важко працювали, щоб прогодувати родину, часто кидаючи кар’єри, а визнання не отримували.
Я думала, що щось у цій формулі не так. Свою першу директорську посаду у 26 років я здобула сама. Коли мені випала нагода рухатись кар’єрними сходами, прийшла і сказала, що де-факто виконую роботу керівника, тому логічно, щоб я стала директоркою. Мені сказали: «Так, без проблем».
Важливо рефлексувати, чи не переріс ти свою позицію. Якщо я переросла, але не роблю наступний крок, то займаю чуже місце і не даю комусь іншому зростати.
Про силу жіночого голосу
Якщо ми не розповідаємо про свої досягнення — про них ніхто ніколи не дізнається, а знання дозволяє нам будувати міцні партнерства. Моя публічність і видимість дозволяють мені легко достукатися до будь-якої людини, з якою я хочу співпрацювати. Це стосується і бізнесу, і міжнародних партнерств. Наприклад, я бачу на заході людину, з якою хочу познайомитись, щоб реалізувати спільний проєкт, — і навіть якщо ми не знайомі, через одну руку мене точно представлять. Це прямий результат впливу.
Коли думають про те, хто може бути голосом сектору чи жінок, які бояться говорити за себе, згадують тих, кого бачили, кого знають. І це знову ж працює на користь усього сектору жіночих організацій. Часто я є людиною, яка представляє інтереси тих організацій, які бояться сказати вголос, що їх пригноблюють, що їм не дали прямого фінансування, що забрали частину роботи або не визнали внесок.
Вони бояться, бо мають лише одне-два джерела фінансування. А я, маючи диверсифіковані джерела, можу спокійно сказати на зустрічі: «Я знаю, що з цією організацією ви вчинили не по-партнерськи». Я наводжу конкретні приклади: отут на сцені виступали не ваші партнерські організації, ви декларуєте одне, а в бюджеті це не відображено. Як ви це прокоментуєте? І саме ця видимість і публічність дозволяють мені порушувати важкі теми — а отже, рухати сектор.
Що я порадила б тим, хто хоче ставати видимішими? Якщо вас щось питають — відповідайте. Якщо запрошують на ефір — погоджуйтесь. Якщо пропонують виступити як експертці — не сумнівайтесь, кажіть собі: «Я спробую». Оцінюйте свої ресурси, але пробуйте. Крок за кроком — і ви станете видимою. Не все вдасться з першого разу, але ви знайдете своє місце.
Про підтримку жінок
Щоразу, коли ми виходимо на сцену — відкриваємо двері для інших жінок. Тих, хто сумнівається. Тому я й інвестую так багато часу в публічність, у проговорювання досвіду. Чому важливо бути видимою? Чому важливо мати голос? Бо тоді ми — адвокатки сектору, жінок, матерів. І жінки, які нас бачать, думають: «Вона змогла — і я зможу». Або принаймні: «Я спробую».
Мені дуже сумно за жінок, які живуть у наративі, що треба бути єдиною на вершині. Вони живуть без підтримки. Я не роблю проєкти одна — їх реалізує команда. І це дівчата, бо 99% людей, з якими я працюю, — це жінки. Якщо я не буду їх підсвічувати — усе розвалиться. Бо неможливо досягти успіху наодинці. А ще ти завжди можеш спіткнутися й упасти. І тебе має хтось підхопити. Хто, як не команда? Жінки, які бояться віддавати голос іншим, мають запитати себе, а чи настільки ви впевнені й професійні, щоб не боятись, що вас хтось молодший і талановитий посуне? Якщо боїтесь — значить, не зробили домашньої роботи.
Синдром самозванки? Я з ним не знайома. Але це — про підтримку, сестринство, жіноче коло. Знайдіть жінку, якій довіряєте, — хай вона стане для вас дзеркалом. Хай покаже вам, скільки ви вже досягли, який у вас потенціал. Часто юним активісткам саме цього й бракує. Але — шукайте свою людину, своє дзеркало.
Подкаст підготований в межах проєкту «На її плечах», що реалізовує ГО «Дівоче медіа» за підтримки Українського жіночого фонду. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Дівоче медіа». Інформація, що представлена у подкасті, не завжди відображає погляди УЖФ.
