Від моменту першої телеадаптації «Гордості й упередженості» 1938 року романи Джейн Остін про кохання, соціальні звичаї та пошук щастя отримали десятки кіноверсій. Однак не в усіх адаптаціях режисери дотримуються суворої історичної канви — деякі експериментують із жанрами, стилями та епохами.
DIVOCHE.MEDIA розповідає про нестандартні екранізації романів Джейн Остін.
Сестринство, кохання і ритм великого міста
У своєму першому опублікованому романі «Чуття і чутливість» Джейн Остін протиставляє історії двох сестер — Елінор і Маріанни Дешвуд, чиї життєві принципи й погляди різняться, як і темпераменти. Після смерті батька, який залишив сім’ю без коштів, сестри разом із матір’ю змушені покинути родовий маєток Норленд і оселитися в будинку на півдні Англії. Старша сестра Елінор — втілення розсудливості та стриманості, тоді як Маріанна — романтична та мрійлива. Читач спостерігає, як одна вчиться відкривати серце новим почуттям, а інша — приборкувати їх. Сестри не обділені й залицяльниками, серед них — стриманий і шляхетний Едвард Феррарс, звабливий, але вітряний Джон Віллоубі, а також небагатослівний, але вірний полковник Брендон. Порушуючи обіцянки, долаючи суспільні умовності та внутрішні суперечності, Дешвуди проходять шлях дорослішання, у фіналі якого усвідомлюють, що справжнє щастя вимагає як почуттів, так і розуму.
Фільм «Prada і почуття» (From Prada to Nada) режисера Анхеля Гарсії пропонує глядачам переосмислення роману «Чуття і чутливість», перенісши сюжет із вікторіанської Англії в Лос-Анджелес 21-го століття. Проте замість витонченого відтінку аристократичної стриманості та глибоких емоційних переживань глядач отримує стереотипний погляд на латиноамериканську культуру, змішаний із класичною романтичною комедією.
Сюжет фільму, як і в оригіналі, зосереджується на двох сестрах — Норі та Мері Домінгес, які після раптової смерті батька втрачають свій розкішний маєток у Беверлі-Гіллз і змушені переїхати в східну частину Лос-Анджелесу, в район із зовсім іншим соціальним та культурним середовищем. У цей час стикаються два світи: привілейоване життя в елітному ритмі та нова реальність, де статус і походження більше не є визначальними факторами.
Фільм намагається адаптувати ключові сюжетні моменти роману, але робить це досить поверхнево. Наприклад, Мері (Маріанна у романі) спочатку закохується в багатого та харизматичного професора, який є уособленням Віллоубі, але його образу бракує глибини та драматизму оригінального персонажа. Справжнім коханням молодшої сестри зрештою стає Бруно — простий механік із художнім талантом, який у найкращих традиціях Голлівуду перетворюється на ідеального партнера після низки клішованих моментів. У романі Остін Маріанна проходить складний шлях емоційного болю і розчарування перед тим, як знайти справжнє кохання в особі полковника Брендона, але у фільмі цей процес значно спрощено.
Нора (у романі — Елінор) — студентка юридичного факультету, і її історія розвивається паралельно з романтичною лінією, де присутній аналог Едварда Феррарса. Як і в оригіналі, її обранець опиняється у складній ситуації — він заручений із жінкою, яку не кохає. Однак у романі конфлікт між обов’язком і почуттями передається через тонкі деталі та внутрішні переживання героїв, тоді як у фільмі ця сюжетна лінія здається надто прямолінійною та позбавленою емоційної глибини.
Один із найбільш суперечливих аспектів стрічки — висвітлення культурної ідентичності сестер. На початку Домінгес повністю відірвані від своїх мексиканських коренів, але поступово вони починають приймати своє походження. Однак цей процес зображено шаблонно: дівчата вчаться говорити іспанською, починають сприймати мексиканські традиції і наприкінці стають «справжніми» представницями своєї культури. Порівнюючи з романом, де головні героїні проходять через випробування, що змушують їх переосмислити свої цінності, у фільмі зміни у світогляді жінок відбуваються швидко і без значних внутрішніх конфліктів.
Фінал дотримується класичних романтичних канонів — герої знаходять своє щастя, отримуючи як кохання, так і професійний успіх. Проте залишається відчуття нереалістичності та поверхневого висвітлення теми соціальних змін та особистісного зростання. Тоді як Остін майстерно передає внутрішню боротьбу своїх героїнь, ця кіноадаптація спрощує їхній шлях, підганяючи його під стандартний формат голлівудської романтичної комедії.
Індійська версія пошуку себе
У 2000 році на екрани вийшов фільм Kandukondain Kandukondain (у перекладі з тамільської — «Я знайшов це», українська назва — «Розум і почуття»). Режисер Раджив Менон взяв за основу сюжет Остін, але переосмислив його, влучно адаптувавши під реалії індійської культури, де старше покоління, попри будь-які перешкоди, жадає знайти для доньок найкращу партію.
Сюжет фільму будується навколо двох сестер — Сум’ї та Мінакші. Звиклі до забезпеченого життя, після смерті дідуся вони залишаються без коштів. Сім’я змушена покинути рідні стіни в Карайкуді та переїхати в Ченнай, почавши життя з нуля.
Як і в оригіналі, характери головних героїнь контрастні: Сум’я — стримана, відповідальна, втілення здорового глузду, а Мінакші — мрійлива, емоційна, живе у світі поезії, музики й танців. Візуально і драматургічно фільм нагадує індійський мюзикл у стилі Disney, де персонажі висловлюють почуття через пісні.
Якщо в романі Остін єдиним способом подолати фінансові труднощі для жінки був вдалий шлюб, то в Kandukondain Kandukondain героїні беруть долю у свої руки. Сум’я влаштовується в IT-компанію і стає молодшою програмісткою, а Мінакші починає активно займатися музикою.
Фільм показує, що стосунки — це не просто пошук заможного чоловіка, а радше складний шлях самопізнання і дорослішання. Мінакші проходить трансформацію від наївної дівчини до зрілої жінки, яка усвідомлює свою цінність не тільки як романтичного об’єкта, а і як особистості з власними цілями та мріями.
Хоча Kandukondain Kandukondain зберігає основну динаміку стосунків між сестрами, чимало моментів, порівнюючи з оригіналом, змінені. Наприклад, персонаж Едварда Феррарса з книжки трансформований у Манохара — асистента режисера, який мріє зняти свій перший фільм. Він не стільки розривається між обов’язком і почуттями, скільки слідує своєму кар’єрному шляху, що робить його історію менш драматичною, але більш реалістичною.
Іншою помітною зміною стало те, як розвивається лінія капітана Бали, який з оригінального полковника Брендона перетворився на флориста. Він отримав більше екранного часу, що зробило любовну лінію між ним і Мінакші глибшою та переконливішою.
Хоча Kandukondain Kandukondain подекуди може здаватися мелодраматичним, він залишається потужним твором, що пропонує свіжий погляд на класику. І найголовніше — ця стрічка підтверджує, що історії Джейн Остін актуальні в усі часи, незалежно від географічних і культурних кордонів.
Боллівудське прочитання Джейн Остін
Дії четвертого опублікованого роману (і останнього за життя) Джейн Остін «Емма» розгортаються в англійському містечку Гайбері, де живе юна й вродлива Емма Вудгауз. З упевненістю, що її покликання — це об’єднувати самотні серця, дівчина бере «під свою опіку» вихованку школи Гаррієт Сміт. Головна героїня переконує дівчину відмовити фермеру містеру Мартіну заради кращої, на її думку, партії — місцевого вікарія містера Елтона, який, за іронією долі, закоханий в Емму. За всім цим дійством спостерігає містер Найтлі, друг та родич сім’ї Вудгаузів, який затято і відкрито критикує рішення невдалої свахи. У цей час у містечко повертається таємнича Джейн Фейрфакс, яка виявляється зарученою зі зведеним братом Емми — Френком Черчиллем.
Емма намагається розібратися в почуттях кожного з героїв, забуваючи про власні. Вона підозрює, що Френк закоханий у неї, та не помічає, як Гаррієт починає закохуватися в містера Найтлі. Пізніше виявляється, що і сама Емма має до нього почуття. Після безлічі розчарувань, одкровень, прозрінь, помилкових рішень, неправильних тлумачень усе стає на свої місця. Френк і Джейн офіційно возз’єднуються, містер Мартін удруге освідчується Гаррієт, а Емма і містер Найтлі зізнаються в коханні одне до одного. Роман закінчується трьома весіллями — повноцінним хепіендом.
Фільм «Айша», який у 2010 році зняла режисерка Раджшри Оджха, переносить роман «Емма» у світ сучасного Делі, створюючи історію про молоду жінку з вищого класу, яка впевнена у своєму праві вирішувати долі інших.
Сонам Капур у ролі Айші — чарівна, але дещо поверхнева світська левиця, яка перетворює сватовство на власний «соціальний проєкт». Адресаткою її експериментів стає скромна й наївна Шефалі, яку Айша намагається перетворити на елегантну леді та знайти їй ідеального нареченого. Але, як і в оригінальному творі, доля має власні плани, а зауваження давнього друга Арджуна змушують дівчину поглянути на себе зі сторони й визнати власні помилки.
Якщо в романі Остін шлях героїні до самопізнання подано з іронією та тонкою соціальною критикою, то у фільмі цей аспект поступається місцем розкішним костюмам, мальовничим локаціям і безтурботному стилю життя. Втім, за блиском дизайнерських суконь і світських розваг приховується сатиричний погляд на елітне суспільство, яке легко грається людськими долями, не замислюючись про наслідки. Айша, яка звикла змінювати захоплення, як рукавички, зрештою розуміє, що не все у житті можна контролювати.
Фільм не претендує на глибоке філософське осмислення, але це витончена й легка адаптація класичного роману, що приваблює як шанувальників Остін, так і любителів яскравих боллівудських чикфліків (жанр, що насамперед звертається до жіночої аудиторії, часто з темами, зосередженими на романтиці, стосунках або особистісному зростанні, — прим. DIVOCHE.MEDIA). Це кіно, яке варто подивитися хоча б заради візуальної насолоди та переосмислення літературної класики в сучасному контексті.
Джейн Остін на підборах і в картатих костюмах
Стрічка «Нетямущі» (Clueless) перенесла сюжет роману «Емма» з 19-го століття у світ моди, гламурного життя і шкільних інтриг Беверлі-Гіллз 1990-х. Попри кардинальну зміну антуражу, фільм Емі Хекерлінг зберіг головну ідею роману — подорож героїні до самопізнання та справжнього кохання.
Шер Хоровіц — сучасний аналог Емми Вудгауз. Вона переконана у своїх здібностях свахи і намагається влаштувати особисте життя кожного зі свого оточення. Її бажання «удочерити» новеньку Тай та навчити її правил популярності відображає прагнення Емми допомогти Гаррієт Сміт знайти собі гідного нареченого. Але, як і в романі Остін, її плани виявляються не такими вже й бездоганними.
Інша важлива паралель із романом — відносини Шер з її зведеним братом Джошем. Вони нагадують стосунки між Еммою та містером Найтлі, які починаються з дружби та легких суперечок, але поступово розвиваються в глибоке почуття. Подібні збіги можна знайти й у другорядних сюжетних лініях: момент, коли Тай залишається самотньою на вечірці, а Джош погоджується з нею танцювати, перегукується з епізодом, де містер Найтлі рятує Гаррієт від незручної ситуації на балу.
Хекерлінг створила не просто сучасний переказ класичного твору, а й сатиричну комедію, яка висміює культуру Беверлі-Гіллз 90-х. Це проявляється навіть у деталях: замість малювання портрета, як у романі, Шер фотографує Тай, а її кавалер Елтон зберігає світлину у своїй шкільній шафці. Така трансформація класичних сцен підкреслює розрив між двома епохами, водночас зберігаючи головні сюжетні елементи.
Персонажі фільму зображені з іронією: якщо Емма в романі відзначається розумом, то Шер спершу виглядає поверхневою і наївною. Проте режисерка показує її розвиток через зміну стилю одягу, поведінки та ставлення до інших — від егоцентричної популярної дівчини до більш усвідомленої та співчутливої особистості.
Фільм став культовим і навіть вплинув на моду свого часу — його стильні образи, зокрема картаті костюми Шер, мініспідниці, гольфи та яскраві аксесуари, стали символами 90-х. А в TikTok популярним звуком для відео все ще лишається цитата з фільму: «Вона моя подруга, тому що ми знаємо, як це, коли люди нам заздрять».
«Нетямущі» — це не просто адаптація «Емми», а повноцінний культурний феномен, який доводить, що класичні історії можуть залишатися актуальними, навіть якщо вони розповідаються через призму іншої епохи. Від англійської провінції до Беверлі Гіллз шлях до самопізнання залишається незмінним.
Амбіції, скандали й мистецтво виживання на тлі забутого шедевра
Короткий, динамічний і маловідомий роман «Леді Сьюзен», опублікований уже після смерті Джейн Остін, знайомить читачів із чарівною, але водночас маніпулятивною вдовою — леді Сьюзен Вернон. Тікаючи від скандалу через любовну інтрижку з одруженим чоловіком — лордом Манварінгом, леді Сьюзен приїжджає до маєтку довірливого містера Чарльза Вернона та його дружини Кетрін. Сьюзен планує весілля доньки Фредеріки з багатим, але недалеким сером Джеймсом Мартіном. Водночас у житті головної героїні з’являється Реджинальд де Курсі, брат Кетрін, який спочатку намагається розкрити справжню сутність Сьюзен, але ненароком потрапляє під її жіночі чари. Жінка в один і той самий час планує свій брак із Реджинальдом, влаштовує долю доньки та підтримує зв’язок із Манварінгом.
Наприкінці роману партнери в любовних інтрижках міняються місцями: леді Сьюзен виходить заміж за сера Джеймса після того, як Реджинальд дізнається про її зв’язок із колишнім. А сам чоловік одружується з донькою леді Сьюзен.
Екранізація «Леді Сьюзен», знята Вітом Стіллманом під назвою «Кохання та дружба», пропонує глядачеві гостру сатиру, блискучий діалог і героїню, чия вдача складніша та багатогранніша, ніж у звичних персонажів Остін.
Віт Стіллман, відомий своїм витонченим гумором і схильністю до інтелектуального кінематографа, замість того щоб слідувати стандартному шаблону костюмованої драми, перетворив історію на динамічну комедію.
Фільм переніс текст у діалогову форму, зберігши жвавість і гостроту оригіналу. При цьому Стіллман несподівано дав картині назву «Кохання та дружба» (Love & Friendship), запозичивши її в іншій, абсолютно не пов’язаній із «Леді Сьюзен» юнацькій роботі письменниці.
Головна героїня, як і в романі, — приваблива вдова і вправна маніпуляторка, яка використовує свою чарівність і розум у світі, де гроші й статус вирішують усе. На відміну від звичних героїнь Остін, леді Сьюзен не чекає порятунку в особі чоловіка — вона сама вибудовує свою долю, використовуючи дотепність і стратегічне мислення.
Фільм демонструє більш сміливу і провокаційну версію жіночого образу, ніж ми звикли бачити в екранізаціях Остін. Використання титрів для представлення персонажів додає фільму нотку літературної гри, нагадуючи про його епістолярне джерело. Глядач не просто занурюється в дію, а й відчуває присутність авторки, спостерігаючи за історією, як за шаховою партією, де кожен хід леді Сьюзен продуманий до дрібниць.
Хоча сюжетна лінія загалом відповідає оригіналу, фінал картини був злегка змінений, що посилює враження від підступності головної героїні. Також додано другорядних персонажів, включно з американською подругою леді Сьюзен, якій героїня довіряє свої секрети.
Такий підхід до екранізації показує, що романи Остін — не тільки про кохання, а й про силу інтелекту, іронії та соціальних маніпуляцій.
Джейн Остін у мормонському стилі
Роман «Гордість і упередженість» починається з переїзду заможного холостяка Чарльза Бінґлі до маєтку Незерфілд, що спричиняє неабиякий ажіотаж у сім’ї Беннет (чи може бути інакше, коли в родині п’ять незаміжніх доньок: Джейн, Елізабет, Мері, Кітті та Лідія?). Джейн, старша сестра, одразу ж привертає увагу Бінґлі, а Елізабет випадково стикається з його другом, зарозумілим містером Дарсі. Це і стане початковою точкою непростих і дуже напружених стосунків.
Містер Коллінз, новий власник маєтку Беннет, отримавши відмову від Елізабет на пропозицію руки і серця, одружується з її подругою Шарлоттою. Джейн і Бінґлі розривають стосунки, а містер Дарсі виправдовує своє втручання й обманні плітки довкола його особистості перед Елізабет, після чого дівчина починає змінювати до нього своє ставлення.
У фіналі Бінґлі все ж повертається до Джейн із пропозицією руки і серця, а Дарсі вдруге просить руки в Елізабет і зрештою отримує «так».
Одним із найнезвичніших підходів до адаптації «Гордості й упередженості» стала комедія Pride and Prejudice: A Latter-Day Comedy режисера Ендрю Блека, що переносить сюжет у сучасну Америку, а точніше — в Юту початку 2000-х років.
Сюжет фільму в загальних рисах слідує канону: головна героїня Елізабет Беннет — розумна, незалежна студентка, яка мріє стати письменницею. Замість сім’ї Беннет тут — група дівчат, які живуть разом в одному будинку. Дарсі постає в образі зарозумілого британця, а Чарльз Бінґлі виявляється ексцентричним бізнесменом, який випускає компакт-диски з класичною музикою для собак. Джейн у цій версії — аргентинка, Мері — невдаха-інтелектуалка, а Лідія і Кітті, як і раніше, одержимі зовнішністю і багатими нареченими. Усі персонажі фільму — мормони. Релігійна тематика зображена тут не настільки явно, оскільки безліч сцен згодом були вирізані.
Фільм створений у жанрі легкої романтичної комедії з елементами сатири. Однак багато сцен виглядають надмірно карикатурними, а жарти часто повторюються і втрачають ефект. Наприклад, лінія Бінґлі з випуску музичних дисків для собак трапляється надто часто, а сцени з незграбною Мері чи недолугими витівками Кітті часом здаються надто навмисними.
Елізабет, хоча й зберегла прагнення до незалежності, у цій версії вийшла більш боязкою і невпевненою в собі, що суперечить оригінальному образу героїні. Дарсі — стандартний сноб, який наприкінці розкривається, але його розвиток не здається природним.
Фільм, з одного боку, пропонує цікаву і незвичну інтерпретацію класичного сюжету, вносячи в нього сучасні реалії. З іншого — деякі персонажі далекі від своїх книжкових оригіналів, гумор подекуди виглядає натягнутим, а стилістичні експерименти не завжди вдалі.
Шанувальникам Остін Pride and Prejudice: A Latter-Day Comedy може здатися занадто вільним переказом, але тим, хто любить нестандартні адаптації з елементами пародії, він припаде до смаку.
