Марґарет Мітчелл, Сильвія Плат і Джоан Роулінг — письменниці, чиї імена давно стали частиною літературного канону. Їхні твори здобули світове визнання, надихнули мільйони читачів і стали культурними явищами. Та за кожною з цих історій — досвід насильства, що залишив глибокі сліди в їхньому житті та творчості.
Роман Мітчелл «Звіяні вітром» був відзначений Пулітцерівською премією, проданий тиражем понад 30 мільйонів примірників та перекладений 27 мовами. Поезія Сильвії Плат вплинула на ціле покоління та стала класикою. Книжки Джоан Роулінг про Гаррі Поттера стали глобальним феноменом: серію перекладено більш ніж 80 мовами, а загальний наклад перевищує 500 мільйонів примірників.
DIVOCHE.MEDIA розповідає, як авторки передавали свої внутрішні переживання через літературні образи та теми, а також про відгомін особистого досвіду письменниць у побудові взаємин між героями.
Марґарет Мітчелл: пошук прототипа Ретта Батлера в особистих стосунках
До моменту написання «Звіяні вітром» Марґарет Мітчелл вже мала літературний досвід. Вона почала писати ще в дитинстві, зосередившись на розповідях про тварин і пригодницьких оповіданнях. Уже в 15 років дівчина написала свій перший роман Lost Laysen, який спочатку вважався втраченим, але був віднайдений у 1994 році й став бестселером за версією The New York Times.
У 1922-му Марґарет Мітчелл вийшла заміж за Беррі Кіннарда Апшоу, хоча батьки дівчини не схвалювали ці стосунки. Під час розлучення письменниця зазначала, що на початку відносини з Апшоу були сповнені любові та чарівності, та невдовзі це змінилося жорстоким насильством з боку чоловіка. Через надмірне споживання алкоголю та антисоціальні нахили Апшоу періодично застосовував фізичну силу щодо Марґарет. Шлюб завершився у 1924 році, після чого письменниця вийшла заміж за Джона Марша, друга її колишнього чоловіка.
На відміну від Апшоу, який був схильний до насильства і руйнівних емоцій, Джон Марш став для Марґарет підтримкою й стимулом для творчості. Він придбав для неї друкарську машинку, був критиком і порадником. Коли Мітчелл перебувала у відпустці через травму, Марш сказав: «Заради Бога, Пеггі, невже ти не можеш написати книжку замість того, щоб читати тисячі книжок?» Саме йому Марґарет пізніше покаже перші глави свого роману.
Насильство в стосунках з Апшоу вплинуло на кар’єру Марґарет Мітчелл. Багато літературознавців роками припускали, що її перший чоловік став прототипом персонажа Ретта Батлера зі «Звіяних вітром». Герой роману був схожий на чоловіка Марґарет зовнішньо та за характером. Сама ж авторка зізнавалася, що ці здогадки не відповідають дійсності, а Ретт Батлер є втіленням її уявлень про ту людину, за яку вона вийшла заміж у 1922 році.
«Звіяні вітром» — яскравий приклад побудови стосунків із «недосяжним» і «невразливим» чоловіком, який приваблює жінок у романі своєю незалежністю, саркастичністю, цинічністю. Попри те, що письменниця спростувала припущення про повну схожість персонажа з реальним чоловіком, взаємини в романі можуть відображати досвід самої Мітчелл. В особистих стосунках вона пережила розчарування й емоційні травми, але змогла піти від людини, з якою не була щаслива, як і її герої.
Сильвія Плат: поетичний відгомін болю та руйнування
Сильвія Плат — одна з найбільш шанованих поетес 20-го століття з безліччю послідовників у літературній спільноті. В одному з інтерв’ю американська письменниця Джойс Керол Оутс описала Плат як «одну з найвідоміших і найобговорюваніших післявоєнних поетес».
У листах, які Сильвія писала з юності до самої смерті, відображаються прагнення, амбіції та душевні муки, що стали основою її поезії. Плат, з одного боку, була мотивована прагненням до успіху і визнання, а з іншого — стикалася з особистими кризами, які потім трансформувалися в її творчість.
Як і Мітчелл, Плат почала писати в юному віці й одразу ж після закінчення середньої школи змогла опублікувати першу історію. Пізніше вона здобула ступінь бакалавра з англійської мови в коледжі Сміта й влаштувалась в редакцію Mademoiselle. Тоді ж їй поставили діагноз — клінічна депресія. Дівчина відмовилася від зустрічі з поетом Діланом Томасом й пропустила семінари для письменників у Гарварді. У 1953 році сталася її перша задокументована спроба самогубства, після чого протягом наступних шести місяців вона отримувала психіатричну допомогу. Про ці переживання Сильвія розповідає в романі «Під скляним ковпаком», де вона яскраво зображує внутрішню боротьбу і свої страждання.
У 1956 році Сильвія вийшла заміж за поета Теда Г’юза, стосунки з яким виявилися емоційним та фізичним насильством. У книжці Пола Александера Rough Magic подано драматичний опис того, як Г’юз намагався задушити Плат під час їхнього медового місяця в іспанському Бенідормі. Цю похмуру історію авторові нібито переказала мати Сильвії, Аурелія Шобер Плат, яка погодилася дати інтерв’ю для книжки.
У «Повному виданні щоденників Сильвії Плат», що вийшло в США восени 2000 року під редакцією Карен В. Кукіл, кураторки колекції рідкісних книжок у коледжі Сміт, де навчалася майбутня письменниця, міститься чимало згадок про її сповнені насильства стосунки з Г’юзом.
Особисте листування Плат із психіатринею Рут Барнхауз, прототипкою персонажки лікарки Нолан із роману «Під скляним ковпаком», розпочалося після першої спроби самогубства письменниці в 1953-му. Вони підтримували зв’язок ще довго після того, як Плат виписали з лікарні Маклін. У листі з колекції, датованому 21 жовтня 1962 року, Плат повідомляє Барнхауз, що Г’юз прямо сказав їй: «Я б хотів, щоб ти була мертва».
Переживання втрати батька, якого вона обожнювала, і зрад чоловіка, Плат перетворила на щось більше, ніж особисту трагедію. Її поезія була наповнена рефлексією про життя і біль, а особисті переживання відгукувалися у жінок, які пережили подібне. Вірші про смерть, саморуйнування та внутрішній конфлікт є спробами знайти шлях до зцілення та розуміння, що особливо простежується в збірці «Аріель».
Кілька віршів Сильвії Плат присвячені її викидню. Один із найвідоміших — Parliament Hill Fields, де вона зображує болючий досвід втрати, описуючи фізичну та емоційну порожнечу після трагедії. У вірші, зокрема, є рядок: «Ти вже розтискаєш свої лялькові ручки», який символізує відчуття безпорадності та відсутності контролю над власним тілом і життям. Цей вірш, як і багато інших творів Плат, сповнений болю, гніву і гіркоти, а також відображає її боротьбу з глибокими емоційними травмами.
Однак досвід насильства не тільки втілився в її поетичних рядках, а й став однією з причин, які призвели до самогубства письменниці у 30 років.
Реакція Теда Г’юза на критику через смерть Плат, була складною і суперечливою. Після появи звинувачень у насильстві над дружиною він прагнув захистити свою репутацію. Пізніше, у збірнику поезій Birthday Letters, на думку шанувальників, Г’юз спробував пояснити свою версію подій, водночас виправдовуючи свої дії під час і після їхнього розлучення.
У вірші Last Letter, який був опублікований у 2010 році, через 12 років після смерті Г’юза, та не увійшов до основної збірки, він намагався реконструювати останні дні Сильвії Плат, демонструючи власне почуття провини, безпорадності та усвідомлення своєї ймовірної відповідальності за її загибель.
Одна з близьких подруг подружжя Елізабет Зігмунд вважає, що шлюб між Сильвією Плат і Тедом Г’юзом остаточно зруйнував один-єдиний телефонний дзвінок від його коханки — Асі Вевілл.
Для біографії «Кохатися в нерозсудливості: життя і трагічна смерть Асі Вевілл» вона розповіла, що в липні 1963 року заміжня Ася Вевілл була на початку пристрасного роману з Г’юзом. Увечері 9 липня вона зателефонувала в дім подружжя, а коли слухавку взяла Плат, Вевілл спробувала вдати чоловічий голос, хоч і дуже невдало. Сильвія впізнала її — і згодом, у розпачі, вирвала телефонний шнур із розетки.
За шість років, у 1969-му, в лондонській квартирі Ася Вевілл спочатку позбавила життя свою доньку Шуру, а потім скоїла самогубство, яке іноді описують як «самогубство-наслідування» Плат. Вевілл випила снодійне й відкрила газову плиту.
У листі до свого близького друга Лукаса Маєрса Тед Г’юз розмірковував про свою провину в смерті дружини та коханки, пишучи, що у випадку з Плат це були його «божевільні рішення», а з Вевілл — його «божевільна нерішучість». У рідкісному інтерв’ю 1996 року він сказав, що смерть Плат була «складною й неминучою, вона йшла до цього майже все життя. Але смерті Вевілл можна було уникнути». Можливо, саме тому він і намагався стерти її зі свого життя.
З невідомих причин преса тоді утрималася від висвітлення трагедії. У кримінальних хроніках лондонських газет за тиждень березня 1969 року згадувалося про задушену вдома жінку та дівчину, яка підпалила себе в Парижі, але не було жодного слова про смерть Асі та Шури Вевілл у Клепем-Коммон. Лише одна місцева газета — South London Press — порушила цю своєрідну змову мовчання. Та й там матеріал з’явився без жодного натяку на близькі стосунки поета з померлою.
Протягом усього життя Тед Г’юз уникав біографів і журналістів та просив своїх друзів не згадувати про нього в інтерв’ю чи мемуарах.
Феміністичні критикині, зокрема, американська поетеса Робін Морган, обвинувачували Г’юза в тиранії над Плат. Це знайшло відображення у публікаціях, таких як вірш The Arraignment, де чоловік Сильвії був прямо названий «вбивцею». Вірш критикує не тільки фізичне, а й емоційне насильство, якого Плат зазнавала від Г’юза, а також його дії після її смерті — як посмертного редактора її творів, які він знищував і редагував у своїх інтересах. Морган також згадує коханку, а після й дружину Г’юза, яка теж наклала на себе руки. Вона наголошує, що це не може бути простим збігом. Вірш став важливою частиною феміністського руху, що виступає проти насильства і культури чоловічої переваги. Судовий позов, поданий Г’юзом, тільки сприяв його поширенню у феміністських виданнях.
Сильвія була похована з ім’ям Plath Hughes, що стало додатковим приводом для обурення з боку громадськості. Шанувальники письменниці неодноразово прибирали прізвище чоловіка з її могили.
Джоан Роулінг: письменництво як порятунок
Джоан Роулінг — одна з найуспішніших письменниць сучасності, авторка легендарної серії книжок про Гаррі Поттера, хлопчика, який вижив, що перекладені понад 80 мовами, а тираж перевищує 500 мільйонів примірників. Однак, перш ніж здобути визнання, жінка пережила важкий період у своєму житті, пов’язаний із домашнім насильством.
Джоан Роулінг виросла в маленькому селі на кордоні Англії та Уельсу. Вона написала своє перше оповідання про кролика в шість років. Пізніше дівчина вивчала французьку мову і класику в університеті, а також провела рік у Парижі в рамках свого курсу. Ці ранні літературні досвіди заклали основу її майбутньої письменницької кар’єри.
У 1992 році Роулінг вийшла заміж за португальського журналіста Хорхе Арантеса. Друзі Джоан з підозрою ставилися до Хорхе, вважаючи його ненадійним ревнивцем. Чоловік штовхнув наречену під час сварки напередодні їхнього весілля, а потім у сльозах просив у неї вибачення та зізнавався в коханні.
Незабаром після весілля Джоан завагітніла. У 1993 році народилася донька Джессіка, але за кілька місяців шлюб остаточно розпався.
У подкасті The Witch Trials of J.K. Rowling багато років потому Джоан розповіла, що її чоловік був агресивним і хотів все контролювати, а жила вона з ним у постійній напрузі. Хорхе обшукував її сумку, не дозволяв мати ключі від будинку і всіляко обмежував свободу. Особливо важко довелося письменниці, коли Арантес почав ховати рукописи першої книжки про Гаррі Поттера, щоб дружина не пішла від нього. Вона декілька разів намагалась розірвати стосунки, але постійно поверталася.
Усвідомлюючи необхідність втечі, жінка розробила план: вона потайки виносила по кілька сторінок рукопису на роботу і робила їхні копії, ховаючи у шафі. Це стало її символом надії та кроком до майбутнього звільнення. Після чергового випадку фізичного насильства письменниця остаточно вирішила піти. У листопаді 1993 року, забравши доньку, вона залишила будинок та виїхала до Шотландії, де почала нове життя.
У 2020 році Хорхе Арантес дав інтерв’ю британському таблоїду The Sun. Він визнав, що в ніч, коли Джоан остаточно вирішила розірвати їхній шлюб, йому «довелося витягти жінку з дому о п’ятій годині ранку і сильно вдарити її на вулиці», адже вона не хотіла йти без дитини. Свої дії він не вважає актом «постійного насильства» і не шкодує про завданий удар. Звинувачення від Джоан він навіть не прочитав, адже йому на них «все одно». Протягом усього шлюбу, за словами Арантеса, пара «була або в раю, або в пеклі».
Його слова викликали суспільне обурення. Благодійні організації, що займаються підтримкою постраждалих від домашнього насильства, засудили газету за те, що вона надала агресору платформу для виправдання своїх дій. Багато критиків зазначили, що таке подання матеріалу може бути небезпечним і деморалізаційним.
«Мені вдалося вирватися з мого першого насильницького шлюбу — це було непросто. Але зараз я одружена з по-справжньому доброю та принциповою людиною і відчуваю себе в такій безпеці, яку ніколи б не могла уявити. Проте шрами, які залишають насильство й сексуальне насильство, не зникають — незалежно від того, наскільки тебе люблять чи скільки грошей ти заробила. Моя постійна настороженість уже стала родинним жартом — і я й сама розумію, що це смішно, — але я щиро молюся, щоб мої доньки ніколи не мали тих самих причин, що і я, ненавидіти раптові гучні звуки або лякатись людей, які з’являються позаду, якщо я не чула, як вони наближались», — пише вона у своєму есеї.
Домашнє насильство, пережите Роулінг, вплинуло не тільки на її особисте життя, а й на творчість. В подкасті Джоан зізнавалася, що написання першої книжки про Гаррі Поттера стало для неї способом віднайти внутрішню силу і зберегти надію. Вона вважає, що колишній чоловік знав, як багато рукопис значив для неї, й саме тому Хорхе ховав його.
«Правда в тому, що я не можу відокремити “письменницьке життя” від “життя”. Це радше потреба, ніж любов», — сказала Роулінг.
У 2022 році в центрі Единбурга, що у Шотландії, Джоан Роулінг відкрила центр допомоги та службу підтримки для жінок, які пережили насильство, — Beira’s Place.
«Як жінка, яка пережила сексуальне насильство, я знаю, наскільки важливо, щоб жертви мали можливість отримати допомогу, орієнтовану на жінок і надану жінками, в такий вразливий час», — заявила Роулінг.
Назва простору — відсилання до імені богині зими Бейри із шотландської міфології, матері всіх богів та богинь.
«Бейра панує над темною частиною року, передаючи пізніше її своїй богині-сестрі, коли знову приходить літо. Бейра уособлює жіночу мудрість, силу та відродження», — розповіла письменниця.
Звернутися до центру можуть жінки віком від 16 років, які колись у своєму житті зазнали сексуального насильства та жорстокого поводження. Фахівці нададуть їм необхідну допомогу безплатно та конфіденційно у рамках індивідуальних та групових конфіденційних консультацій, що «дозволить більшій кількості жінок впоратися зі своєю травмою та оговтатися від неї».
