На 75-му Берлінському міжнародному кінофестивалі відбулась світова премʼєра феміністичного фільму «Гаряче молоко» (Hot milk), знятого за однойменним романом Дебори Леві. Ребекка Ленкевич — досвідчена сценаристка і драматургиня, її дебютну стрічку «Гаряче молоко» називають новим способом провести день кохання, якщо цей день — про любов до себе.
В центрі сюжету — Софія, якій двадцять із гаком років, та її мати Роуз. Жінки живуть на сонячному узбережжі Іспанії та намагаються зʼясувати, чому мати вже рік не може ходити та користується колісним кріслом. Софія ще не знає, чим займатися по життю, тож досліджує себе. Проте догляд за Роуз гнітить доньку. Життя може змінитися, коли Софія зустрічає таємничу Інгрід та закохується в неї. Який світ обере дівчина — досліджує стрічка «Гаряче молоко».
Кіножурналістка Єлизавета Сушко зустрілась із режисеркою та сценаристкою Ребеккою Ленкевич у Берліні. Говорили про потребу в інтимному координаторі у кіно (фахівець чи фахівчиня, що допомагає акторам у сценах з інтимністю, імітацією сексу чи оголеністю, — прим. DIVOCHE.MEDIA), про адаптацію книжки та досвід роботи з одними з найкращих європейських акторок зараз — Еммою Макі («Сексуальна освіта»), Вікі Кріпс («Корсет») та Фіоною Шоу («Вбиваючи Єву»).
Оригінальна книжка та моно(полі)гамність
Чим вам сподобалася книжка Дебори Леві? І що саме змусило вас зняти за нею однойменний фільм?
Я просто подумала, що це неймовірне дослідження жінок, і воно здалося мені дуже схожим на кіно. До того ж психологія була дуже цікавою, і цей трикутник блискучих складних жінок мене привабив. А ще мені просто сподобався пейзаж. Читаючи, я могла це побачити й відчути. Мене запросили як сценаристку для адаптації, але я погодилась тільки з можливістю режисувати.
Які сцени ви прибрали чи змінили під час адаптації книжки у фільм?
Ми змінили фінал. Я відчула, що фільму потрібен шок. А в нас він майже подвійний, бо відкрита кінцівка. Також я прибрала частину гумору, його у книжці було набагато більше.
Чи є для вас, як режисерки, різниця, коли ви пишете сценарій на основі книжки чи на історичних подіях, як «Іда» (фільм 2013 року, заснований на реальних подіях, в якому Ребекка виступила сценаристкою, — прим. DIVOCHE.MEDIA)?
Мати книжку за основу — це чудово, бо ти знаєш, що вона працює, ти знаєш, що в ній є, ти знаєш, що ця історія вже вплинула на читачів. Тому було дивовижно мати цей скарб перед собою. З іншого боку, якщо працюєш над проєктом, де немає іншого автора, тоді не турбуєшся, щоб нікого не образити своїми явними змінами. Бо, очевидно, коли це адаптація — хочеться, щоб вона сподобалась автору.
У книжці, як і у фільмі, на мою думку, важливе місце посідають дві лінії — квірність та питання різниці поколінь. Чи закладали ви це цілеспрямовано?
Роуз застрягла в ірландській культурі, яка є дуже суворою, католицькою. Ти маєш відчувати сором, якщо щось у тобі не схоже на нормальне. Софія виросла з цією спадщиною. Її батько, який трохи фігурує у фільмі, ортодоксальний християнин із Греції. Але як у житті, так і в історії, завжди є дуальність. Тому з’являється поліаморна краса. І молода дівчина відчайдушно намагається за цим полетіти. Але це важко.
Я вважаю, що цей фільм — про спробу бути вільною. І про вибір — бути такою чи ні. Бо зараз це дуже важливо для жінки. І це ставиться під сумнів. Бо речі можуть бути зараз ще складнішими, ніж вибір того, кого ви любите. Бо всі просто хочуть бути щасливими, і всі хочуть любити.
Знімальний процес та безпека інтимності
Що краще або гірше — знімати за власним сценарієм або віддати його іншому режисеру чи режисерці?
Я обожнюю режисуру. Звісно, дуже приємно дивитися, як інші режисери адаптовують твій сценарій, і всі адаптації були абсолютно неймовірними, я люблю кожен із цих досвідів. Я сподіваюсь, що буде ще більше.
Чи був у вас інтимний координатор на майданчику? Та чи вважаєте ви, як режисерка, що у сучасних реаліях це необхідність?
Я вважаю, що це життєво необхідна людина на знімальному майданчику, щоб людям було комфортно. Емма Маккі та Вікі Кріпс дуже подобалися одна одній, тому довіряли. Тож у нас не було проблем, і ми не хвилювалися, що вони можуть виникнути. Але в іншому фільмі може бути більш проблематична ситуація. Ми були як родина, але набагато частіше на майданчику є ієрархія. Я написала сценарій до фільму «Вона казала» про Гарві Вайнштайна, тому я розумію проблему і вважаю чудовим те, що зараз у командах є інтимні координатори.
У вас вийшов дуже театральний фільм, у найкращому значенні. Коли простір широкий, коли є місце для роздумів — де реальність, а де сон.
Театр у моїй крові, я люблю паузи, тишу у театрі. Тож я припускаю, що це накладається і на мої сценарії. Люди зазвичай думають, що пʼєси — це слова, слова, слова. Але я люблю постановку, підтексти. А якщо в тебе ще і чудові актори, то шукати набагато цікавіше, ніж промовляти слова у камеру.
Чи були труднощі? Можливо, складні сцени або ідеї, які ви не змогли втілити?
Час був головною проблемою. Ми вирізали кілька сцен через нестачу часу для зйомок. Спека також додавала клопоту. Одна з наших локацій згоріла під час лісової пожежі. Була гарна дорога — і раптом її немає. Тож ми шукали інше місце. Але вдячна нашому оператору Крісу Бловелту («Травень, грудень») за те, що контролював відчуття терміновості у цьому божевільному цирку. Він бігав та кричав, що сонце сходить, щоб зняти той самий кадр із найкращим світлом. Ніхто не любить поспішати. Тому я, як режисерка, не хочу квапити акторів, бо це як квапити художників, коли вони шукають спосіб малювати. Тож одним із наших головних викликів був час.
Робота з акторками Еммою Маккі, Вікі Кріпс та Фіоною Шоу
Як ви обрали акторок Емму Маккі та Фіону Шоу на головні ролі доньки та матері?
Фіона була від самого початку. Я писала сценарій і знала, що вона буде неймовірною у цій ролі. Я прийшла до неї додому, бо ми знали одна одну з театру, і ми довго обговорювали сценарій. Ми розпочали сім років тому, коли настав час кастингу Емми — трапилась пандемія, і все трохи зсунулося. І потім Емма прийшла до мене на зустріч у кафе в Лондоні. Я намагалась діяти професійно, але приблизно за три хвилини сказала, що справді дуже сподіваюся, що вона погодиться. На цьому моменті ми трохи розслабилися та вирішили, що знімемо фільм разом — вона стане головною героїнею. Емма була приголомшлива як на екрані, так і поза ним. В неї неймовірна енергія.
Які настанови ви давали акторкам, щоб підготувати до ролі? Ви просили їх прочитати книжку?
Я не казала їм читати книжку. Вони читали сценарій, потім книжку, а потім ми просто поговорили по-справжньому. Часу на репетиції у нас не було. Тож я трохи нервувала, бо вони не знали одна одну. Але коли вони утрьох зʼявилися на майданчику — зробили щось неймовірне. Вони були дуже відкриті, розуміли одна одну, тому зйомки були чудові, але жодної справжньої підготовки.
От у кого було знайомство та розвиток стосунків, так це у Вікі та її коня. У них була зустріч до початку. Бо це дуже важливо — перед тим, як сісти на коня, ти маєш побудувати з ним контакт. Вікі одразу сказала, що їй потрібно подивитися, чи хоче тварина з нею взаємодіяти. Я думала, що не зможу зрежисувати сцену навіть із машиною, а потім ми приїхали, й вона одразу подружилась із конем. Тоді я зрозуміла, що все вдасться.
А з ким із героїнь ви себе найбільше ідентифікуєте? Можливо, хто вам ближчий. Звісно, я розумію, що ви любите їх всіх.
Собака, який гавкає. Це жарт (сміється). Кінь Вікі Кріпс (знову сміється). Я думаю, що я ближче до Роуз. Напевно, з погляду мого віку бажання бути, бажання свободи. Але в мене є потрошку від кожної. Незграбність Софії, наприклад. Я також відчуваю цей вільний дух Інгрід. Я вірю, що жінка складається з багатьох інших жінок. Особливо в соціальних мережах нам наказують, якою бути. А ти можеш бути й такою, і зовсім іншою. Різною.
