У ніч проти 29 липня 2022 року російські війська обстріляли колонію в смт Оленівка Донецької області (наразі тимчасово окупована територія). Напередодні окупанти переселили до колонії захоплених цивільних та військових, які боронили Маріуполь. Серед них опинилися 193 бійці 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Внаслідок вибуху та пожежі будівля вщент згоріла. Загинули щонайменше пів сотні військових, а поранених, за різними оцінками, близько 130. Ті ж, хто вціліли, потрапили у російський полон.
Досі на території росії в полоні утримуються 849 бійців «Азову». За їхнє звільнення борються дружини, активістки громадської організації «Спільнота Оленівки».
У матеріалі для DIVOCHE.MEDIA співзасновниці організації Анна Лобова та Анастасія Гондюл діляться власним досвідом і розповідають, перед якими труднощами постають сім’ї військовополонених.
Об’єдналися заради пошуку рідних
«Спільнота Оленівки» об’єднує близько 160 сімей — це родички загиблих і поранених, військовополонених та звільнених бійців «Азову». Актив громадської організації — дружини важкопоранених військових, які нині в полоні, Анна Лобова та Анастасія Гондюл, родичка загиблого бійця Олександра Мазур, сестра загиблого військового Ігоря Прокопенка Ксенія та Марія Алєксєєвич, чий поранений чоловік повернувся додому під час обміну полоненими 18 жовтня 2024 року.
Спершу жінки порізно намагалися з’ясувати долю рідних, котрі потрапили в полон. Знайомилися в соцмережах, зідзвонювалися.
За словами Анни Лобової, в перші тижні після вибуху в Оленівці одні й ті самі імена та прізвища були то в списках полонених, то серед загиблих. Подумки жінка відмовлялася вірити в найгірше та продовжувала шукати бодай якусь інформацію про чоловіка: переглядала фото, відео, зокрема дописи у російських пабліках. Врешті натрапила на сюжет російського телеканалу, де серед поранених у лікарні впізнала свого Олега.
Розуміючи, що тільки розголос допоможе повернути чоловіка та інших бранців «Оленівки», Анна разом з однодумицями взялася опитувати свідків теракту та формувати власні списки поранених і загиблих.
«Ніколи не думала, що доведеться не просто займатися громадською діяльністю, а розслідувати замах на вбивство чоловіка, рятувати його з полону», — розповідає вона.
За фахом Анна — математикиня, працювала в школі й до зустрічі з майбутнім чоловіком була далека від військових справ. Після одруження хвилювань вистачало, адже коли чоловік — військовий, в будь-який момент його можуть кудись перевести.
«Завжди чекала, коли він сам захоче простого цивільного життя і змінить професію, так само як колись змінив цивільний фах на військовий, — згадує Анна. — А поки домовилися його роботу вдома не обговорювати. Хоч там і не було нічого секретного, просто вирішили, що коли Олег вдома, то відпочиває. Що вважав за потрібне, те розказував, я запитаннями не дошкуляла».
У січні 2022-го в родині Лобових народилася дівчинка. Анна доглядала за новонародженою, періодично працювала онлайн. Напередодні вторгнення, 23 лютого, вона помітила за чоловіком метушіння, але той намагався приховувати емоції, про те, що має кудись їхати, теж не казав.
«Уже майже три роки чоловік у полоні, наша донечка взагалі не знає, хто такий тато, він не був на жодному її дні народження. Їй виповнився місяць, коли почалася повномасштабна війна…» — говорить Анна.
Активістки постійно на зв’язку з родинами полонених, зниклих безвісти й загиблих військових
«Нас усіх зібрала Аня, — згадує інша учасниця “Спільноти Оленівки” Анастасія Гондюл. — Ми почали з розшуку людей і досі шукаємо щонайменше десятьох військовополонених, поранених в Оленівці та зниклих безвісти. Це стало першим завданням, ми тоді ще не були офіційно зареєстрованою громадською організацією. Пізніше до нас приєдналася мама одного морпіха, ще є активістка Ірина, яка допомагає шукати родини поранених і загиблих, обдзвонює людей, пояснює, що ми за спільнота, поширює інформацію про нашу діяльність. Її поранений син у полоні, але вона знаходить сили допомагати іншим сім’ям».
Повномасштабне вторгнення Анастасія зустріла з чоловіком Артемом у Маріуполі, та пізніше він вмовив її виїхати з міста, а сам пішов служити.
«Спершу не хотіла їхати. Я вважала це зрадою: кинути все і залишити чоловіка. Але він наполягав, казав, знаючи, що я тут у небезпеці, не зможе належним чином виконувати свої обов’язки й захищати місто, тому я маю поїхати. Врешті погодилася, але душею та серцем залишалася з чоловіком», — розповідає вона.
Від початку повномасштабної війни зв’язок з Артемом обірвався, і лише 6 квітня 2022 року Анастасія вперше отримала від коханого повідомлення в месенджері: «Він писав, що живий, має уламок від міни, який досі в його тілі. Звідки я це знаю? Торік у липні, коли Артем зателефонував із полону, це вже вдруге він вийшов на зв’язок, то казав, що всі його поранення майже загоїлися і до уламка він звик, нічого не турбує. Мені ж усвідомлювати те, що весь цей час він у небезпеці, — жахливо. Я не живу, я існую — з болем, з невідомістю».
У результаті обміну полоненими між Україною та росією 30 грудня 2024 року вдалося повернути 187 військових та двох цивільних, котрих росіяни захопили в Маріуполі. Повернулися тоді ще 11 бійців «Азову», однак чоловіків Анни та Анастасії серед них не було, з ними в полоні залишається понад сотню військових, вцілілих після вибуху в Оленівці. Разом із цивільними — більш як тисяча полонених.
«Що більше ми заглиблювалися в ситуацію, то більше розуміли: в розслідуванні теракту в Оленівці бракує координації від держави»
На п’ятий день із моменту теракту в Оленівській колонії 3 серпня 2022 року ООН сформувала спеціальну місію для збору фактів злочину. Проводити кримінальне розслідування організація не має повноважень, але принаймні в такий спосіб прагнула допомогти слідству. У вересні планувався приїзд представників місії в Оленівку, попередньо, щоб оглянути місце трагедії та зібрати докази для притягнення винних до відповідальності, але ані цієї поїздки, ані подальших не відбулося. За п’ять місяців місію розформували, бо, за словами представників ООН, росія не допустила їх на місце злочину. До того ж вони не отримали від росіян «необхідних гарантій безпеки», а отже умов для подальшої роботи не було.
«У січні 2023 року, коли розформувалася місія ООН, на яку сподівалися рідні військовополонених та родичі загиблих, стало зрозуміло: треба діяти самим, — згадує Анна. — Разом із правозахисниками ми подали запит до Європейського суду з прав людини, але нам відповіли, що ми запізнилися. Для розслідування в ЄСПЛ в нашому випадку останній термін подання заявки припадав на вересень 2022 року, а ми звернулися навесні 2023-го. Наразі жодного міжнародного розслідування щодо цієї теми не ведеться, але ми як громадська організація робимо все можливе, щоб поновити справу».
Почали активістки з того, що закликали правоохоронців переглянути підхід до розслідування теракту. Слідчі ведуть справи лише загиблих внаслідок теракту, та, за словами представниць «Спільноти Оленівки», є ще поранені, а їхні рідні подекуди не мають контактів слідчих, не знають, на якому етапі розслідування, навіть хто слідчий.
«Що більше ми заглиблювалися в ситуацію, то більше розуміли: в розслідуванні теракту в Оленівці бракує координації від держави, — вважає Анна. — З’ясували, що Генеральна прокуратура та Служба безпеки України спочатку взагалі не включили справи поранених до раніше відкритого провадження. Список ймовірно загиблих у росії опрацьовується, а все інше — ні. Збирали дані в Міжнародний кримінальний суд і дізналися, що розслідували не замах на вбивство, а несвоєчасне надання медичної допомоги. Коли ж самостійно відтворювали список переведених у колонію і звіряли дані з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, виявилося, декого вони вказали помилково, замість тих, кого насправді треба було шукати».
Окремі справи поранених і загиблих захисників Маріуполя, які перебували в Оленівці, тривалий час розслідувалися за різними статтями. Активістки ж наголошували: доцільно їх об’єднати та розслідувати комплексно. Врешті майже за рік наполегливої роботи до спільноти дослухалися слідчі Генпрокуратури та СБУ — у вересні 2023 року справи поранених внесли в єдине кримінальне провадження.
Успіхи є і в допомозі родинам ймовірно загиблих в Оленівці. Коли активістки об’єдналися з цими сім’ями, з’явилося ще одне завдання — пришвидшити ідентифікацію тіл, повернених із місця трагедії.
«Восени 2022-го тіла були в Україні, але родичі нам казали, що ідентифікацію за ДНК ніхто не проводить. Їм пообіцяли, що мають приїхати міжнародні експерти, треба зачекати, — розповідає Анна Лобова. — Тільки після нашої зустрічі з Дмитром Лубінцем (уповноважений Верховної Ради України з прав людини — прим. DIVOCHE.MEDIA) правоохоронці знайшли причину затримки в поданні даних на експертизи, розібратися, хто з державних органів не надсилав необхідні запити. Вони мали засідання, на яке ані нас, ані родичів не кликали, і після цього ідентифікація тіл пришвидшилась».
Активістки також звернулися до Української гельсінської спілки з прав людини й домовилися, щоб родини «азовців» отримували в них безплатну юридичну консультацію.
Діяльність «Спільноти Оленівки» підтримала Медійна ініціатива за права людини (далі — МІПЛ). Фахівці описали першу частину розслідування за показами свідків теракту, активістки запропонували далі діяти спільно. Опитавши звільнених із полону та родичів тих, кого ще тримає росія, МІПЛ зробила реконструкцію подій у день теракту.
Згодом активістки вийшли на нідерландську організацію OSINT For Ukraine, яка допомогла дослідити супутникові знімки в районі колонії — напередодні теракту, в день злочину і після. Спеціалісти й нині супроводжують спільноту в незалежному OSINT-розслідуванні. Будь-хто готовий допомогти шукати зниклих безвісти може долучитися, заповнивши цю форму. А через бота, створеного за ініціативи «Спільноти Оленівки», можна анонімно надати свідчення, фото та відео щодо теракту.
«Громадська діяльність стала частиною нашого життя, — продовжує Анастасія Гондюл. — Ми щодня на зв’язку з дівчатами, з родинами. Даємо інтерв’ю, ведемо соцмережі, проводимо акції задля привернення уваги до військовополонених і сподіваємося, це все принесе свої плоди — наші рідні повернуться додому і відбудеться міжнародне правосуддя. Це буде найліпшою винагородою за нашу працю».
«Нам бракує підтримки ЗМІ — не у висвітленні особистих історій, а саме проблематики військового полону»
Вчергове учасниці «Спільноти Оленівки» вийшли під Верховну Раду 9 січня та закликали уряд повернути всіх «азовців» із полону, передусім важкопоранених. Уже щонайменше сотню мітингів провели в Україні та за кордоном. Від 2022 року дружин військовополонених підтримали у 14 країнах. Починали там, де перебували представниці організації на момент евакуації. Анастасія Гондюл спочатку була в Канаді, в Стокгольмі проживає Ксенія Прокопенко, сестра вбитого в Оленівці військовополоненого Ігоря. Активістки й зараз співпрацюють із місцевими представництвами українських громадських рухів. Організаторкам акцій надають макети плакатів, загальновідомі факти про теракт, а також дані з власного розслідування.
Кожен мітинг супроводжується вимогою ухвалили офіційний День жалоби за страченими в Оленівці. Влітку 2024 року у Верховній Раді зареєстрували відповідну постанову, але рішення щодо започаткування пам’ятної дати досі немає.
«В Оленівці відбулася наймасовіша страта за всю історію цієї війни — вбивство полонених, беззбройних, поранених бійців, — наголошує Анастасія Гондюл. — То яке ж ми суспільство, що намагається закликати міжнародну спільноту підтримувати Україну, очікує на розуміння, коли в нашій державі немає пам’ятної дати за тими, кому обіцяли зберегти життя і повернути додому?»
Активістки помітили, що після перших роковин теракту про Оленівку дедалі рідше говорять і в Україні, і за кордоном. За словами Анни Лобової, кількість присутніх на акціях різна, і, якщо мітинг припадає на річницю трагедії, виходить більш-менш продуктивно, а якщо на звичайний день — учасників мало.
«Але ми продовжуємо акції в Україні, залучаємо закордонну діаспору. Чесно кажучи, емоційно важко, щоразу доводиться збирати себе докупи, — зізнається Анна. — Спілкуєшся з дружинами, матерями, кожна розповідає свою історію, пропускаєш її через себе. Та для нас мітинги — єдиний спосіб не зникати “з ефіру”, щоби про жахи Оленівки та про військовополонених не забували. Нам бракує підтримки ЗМІ, при чому не у висвітленні особистих історій, а саме проблематики військового полону. Можна взятися за питання, якими займається наша громадська організація: це розслідування теракту в Оленівці, процес виходу “азовців” у російський полон під гарантією збереження життя та шляхи їхнього звільнення. Проходить обмін, і тема затихає, а нам треба тримати увагу громадськості, бо це можливість повернути додому всіх наших захисників».
«Особисто мене в журналістських матеріалах обурює жалість до дружин військовополонених, — зауважує Анастасія Гондюл. — Жаліти нас не потрібно. Ми сильні й намагаємося бути прикладом для інших, як можна боротися за своїх рідних».
За словами активісток, до них постійно звертаються жінки, які розшукують чоловіків, синів, братів і у відчаї не розуміють, куди телефонувати, кому й що писати. Тож сподіваються на допомогу тих, хто пережив схожий досвід.
Анна Лобова додає: «Було б добре налаштувати роботу гарячих ліній. Багато родичів нам жаліються: якщо в Національному інформаційному бюро гаряча лінія працює нормально, то в Координаційний штаб неможливо додзвонитися: лінія або не працює, або постійно перевантажена. З власного досвіду скажу, в Координаційному штабі деякі консультанти йдуть назустріч — дають свій номер телефону, їм можна передати інформацію або зробити запит стосовно рідних».
Як дізнатися, що з рідними, які перебувають у полоні
«Спільнота Оленівки» передусім радить звернутися в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та в СБУ. Далі — до Національного інформаційного бюро.
Важливо перевіряти телеграм-канали та інші групи в соцмережах, зокрема проросійські: шукати фото, відео, читати все, що там пишуть про українських військовополонених. Так є шанс знайти бодай якісь зачіпки, й з цим піти до правоохоронців і правозахисників.
Допомогти можуть і державні органи, дотичні до обміну полоненими: Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та Головне управління розвідки, а серед міжнародних організацій — Червоний Хрест. Там питаннями щодо військовополонених займається Центральне агентство розшуку МКЧХ, їм можна писати на пошту ctabureau@icrc.org або телефонувати за номером +41 22 730 3600.
А якщо йдеться про зниклих безвісти?
За словами уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова, наразі з 59 тисяч українців, які перебувають у розшуку, лише 7,5 тисячі Міжнародний комітет Червоного Хреста офіційно визнає полоненими.
Для пошуку людини, зниклої безвісти, слід звернутися в поліцію, там мають відкрити кримінальне провадження і попросити рідних здати ДНК. У разі смерті людини це допоможе встановити особу.
Про місцеперебування військового, зокрема, ймовірний полон, може знати частина, де служить боєць. Там уже могли проводити службове розслідування, тож за інформацією щодо зниклого безвісти є сенс звернутися до військового комісара. Якщо й тут немає відповіді, телефонувати на гарячі лінії Міноборони.
«Наша робота дає людям надію, що ми допоможемо врятувати їхніх рідних»
Бути в темі полону 24/7 емоційно важко, не всі зі «Спільноти Оленівки» витримують, тому деякі жінки припиняють громадську діяльність. Та як би складно не було, скільки б не переживали розчарувань, від самого початку тримається актив організації.
«Наша робота дає людям надію, що ми допоможемо врятувати їхніх рідних, друзів, і ми, звісно, відгукуємося, але нам самим потрібні сили. Ми не маємо достатньо енергії, щоб через себе пропускати ще й чужий біль, від власного болю переповнює. Час від часу відчуваємо, що перегоріли, але беремо себе в руки й працюємо задля повернення своїх чоловіків і всіх, хто отримав важкі поранення в Оленівці. Зараз усі сили йдуть на боротьбу за них, а потім сили знадобляться, щоб підтримувати хлопців на реабілітації, щоб бути їм опорою», — говорить Анастасія Гондюл.
По психологічну підтримку активістки рекомендують звертатися до спільноти «Серце Азовсталі». Там є фахові психотерапевти, психологи з досвідом роботи із сім’ями військовополонених та зниклих безвісти. Спеціалісти допомагають підтримувати емоційний стан: є індивідуальні, групові сесії, навіть проводять табори в горах.
ГО «Юридична сотня» теж надає родинам безплатну юридичну та психологічну допомогу. Можна телефонувати на гарячу лінію +380 800 308 100 або писати, контакти є на сайті.
Матеріал створено в межах проєкту Львівського медіафоруму за підтримки ЮНЕСКО та народу Японії. Проєкт є частиною ширших зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи вираження поглядів в Україні. Автори несуть повну відповідальність за підбір і виклад фактів, що містяться в публікації, а також за висловлені в ній думки.
